Рішення

від 08.11.2024 по справі 902/741/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" листопада 2024 р. Cправа № 902/741/24

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: керівника Хмільницької окружної прокуратури Вінницької області (вул. Чорновола В`ячеслава, буд. 34, м. Хмільник, Хмільницький район, Вінницька область, 22000) в інтересах держави в особі Хмільницької міської ради (вул. Столярчука, 10, м. Хмільник, Вінницька область, 22200)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" (вул. В.Стуса, буд. 32, кв. 3, м. Вінниця, 21018)

до: Фермерського господарства "Тімур-Агро" (провул. Сонячний, буд. 6, с. Широка Гребля, Хмільницький район, Вінницька область, 22065)

про витребування земельної ділянки

за участю секретаря судового засідання Розгон Н.В.,

представників сторін:

прокурора Моніч Л.В. за посвідченням;

позивача не з`явився;

відповідача 1 не з`явився;

відповідача 2 не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява №56/1-1403-24 від 02.07.2024 (вх. № 765/24 від 04.07.2024) керівника Хмільницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Хмільницької міської ради з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" та Фермерського господарства "Тімур-Агро", у якій прокурор просить витребувати у ТОВ "Поділля Інвест Агро" та ФГ "Тімур-Агро" на користь Хмільницької об`єднаної територіальної громади Хмільницького району Вінницької області в особі Хмільницької міської ради Хмільницького району Вінницької області земельну ділянку з кадастровим номером 0524887800:02:002:0397 площею 2,00 га, що розташована на території Хмільницької міської ради Хмільницького району Вінницької області (колишньої Широкогребельської сільської ради Хмільницького району Вінницької області).

Згідно протоколу передачі судової справи від 04.07.2024 справу розподілено судді Матвійчуку В.В.

Суд, ухвалою від 08.07.2024 за вказаним позовом відкрив провадження у справі №902/741/24 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 30.07.2024.

30.07.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла заява № б/н від 29.07.2024 (вх. номер канц. суду 01-34/7708/24 від 30.07.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" про визнання позову.

Дослідивши в судовому засіданні 30.07.2024 заяву № б/н від 29.07.2024 (вх. номер канц. суду 01-34/7708/24 від 30.07.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" про визнання позову та заслухавши пояснення представника відповідача-1, судом, з урахуванням ст. 191 ГПК України, відмовлено у прийнятті визнання позову.

За результатами слухання справи 30.07.2024, судом, з урахуванням спільного клопотання учасників справи, продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України, підготовче засідання відкладено на 17.09.2024, про що постановлено відповідні ухвали у протокольній формі.

13.09.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла заява № б/н від 13.09.2024 (вх. номер канц. суду 01-34/9078/24 від 13.09.2024) директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" Фролова В.О. про визнання позову.

За результатами слухання справи 17.09.2024, з урахуванням усного клопотання та з метою надання прокурором пояснень щодо стадії виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 29.06.2023 у справі № 902/1415/22, судом відкладено підготовче засідання на 08.10.2024, про що постановлено відповідну ухвалу у протокольній формі.

26.09.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшли пояснення № б/н від 26.09.2024 (вх. № 01-34/9495/24 від 26.09.2024) позивача щодо виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 29.06.2023 у справі № 902/1415/22.

07.10.2024 на адресу суду надійшли пояснення № 56-3114вих-24 від 04.10.2024 за підписом керівника Хмільницької окружної прокуратури М. Кандзьоби щодо стадії виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Вінницької області від 29.06.2023 у справі № 902/1415/22.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 07.11.2024, про що 08.10.2024 постановлено протокольну ухвалу.

На визначену судом дату з`явився прокурор у справі.

Позивач та відповідачі правом участі в засіданні суду не скористалися. При цьому суд зважає, що про час та місце розгляду справи учасники справи ухвалою суду від 08.10.2024, яка відповідно до сформованих в КП "ДСС" довідок про доставку електронного листа була доставлена до електронних скриньок сторін - 10.10.2024 о 18:05 год, та у відповідності до положень ч. 6 ст. 242 ГПК України, вважається врученою 11.10.2024.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення позивача та відповідачів про дату, час та місце судового слухання, але останні не скористалися правом на участь свого представника у судовому засіданні.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників позивача та відповідачів.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що позивача та відповідачів належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка останніх є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України.

При визнанні Товариством з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" позову суд зважає на таке.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ст. 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши у судовому засіданні, яке відбулося 07.11.2024, заяву № б/н від 13.09.2024 (вх. номер канц. суду 01-34/9078/24 від 13.09.2024) директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" Фролова В.О., який відповідно до закону не обмежений у повноваженнях на визнання позову, і визнання позову відповідає фактичним обставинам справи, які підтверджуються наявними у справі доказами, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, тому визнання позову підлягає прийняттю господарським судом.

В судовому засіданні 07.11.2024, суд, заслухавши вступне слово прокурора у справі, провів стадію з`ясування обставин та перевірки їх доказами, та оголосив перерву в судовому засіданні в межах дня до 16 год 00 хв.

Після закінчення перерви суд видалився до нарадчої кімнати для постановлення вступної і резолютивної частини судового рішення.

Після виходу з нарадчої кімнати 08.11.2024 вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення відповідно до положень ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Керівником Хмільницької окружної прокуратури 26.12.2022 до Господарського суду Вінницької області подано позов в інтересах Хмільницької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро", Фермерського господарства "Тімур-Агро", треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з кадастровим номером 0524887800:02:002:0319 площею 2,00 га.

Після відкриття провадження у справі № 902/1415/22 Хмільницькій окружній прокуратурі стало відомо про факт об`єднання Товариством з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" спірної земельної ділянки з кадастровим номером 0524887800:02:002:0319 площею 2 га із земельною ділянкою з кадастровим номером 0524887800:02:002:0309 площею 2 га, які увійшли до складу новоутвореної земельної ділянки з кадастровим номером 0524887800:02:002:0382 площею 4 га.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 0524887800:02:002:0319 втратила статус окремого об`єкта, так як вона була об`єднана з іншою земельною ділянкою до Господарського суду подано заяву про зміну предмету позову (вх. № канц. 01-34/3047/23 від 03.04.2023), за змістом якої прокурор, окрім іншого, просив витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" та Фермерського господарства "Тімур-Агро" на користь Хмільницької об`єднаної територіальної громади Хмільницького району Вінницької області в особі Хмільницької міської ради Хмільницького району Вінницької області земельну ділянку з кадастровим номером 0524887800:02:002:0319 площею 2,0000 га, яка входить до складу об`єднаної земельної ділянки з кадастровим номером 0524887800:02:002:0382 та розташована на території Хмільницької міської ради Хмільницького району Вінницької області (колишньої Широкогребельської сільської ради Хмільницького району Вінницької області) в координатах, межах та конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 0524887800:02:002:0319, що була передана на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-8193/15-20-сг від 01.04.2020 у власність ОСОБА_1 , відомості у Державному земельному кадастрі про яку набули статусу архівних.

29.05.2023 Господарським судом Вінницької області прийнято рішення у справі № 902/1415/22, відповідно до якого задоволено позовні вимоги Хмільницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Хмільницької міської ради Хмільницького району Вінницької області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" та Фермерського господарства "Тімур-Агро", треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та ОСОБА_1 та:

- скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" на земельну ділянку з кадастровим номером 0524887800:02:002:0382 з припиненням права власності товариства на цю земельну ділянку;

- скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0524887800:02:002:0382;

- витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" та Фермерського господарства "Тімур-Агро" на користь Хмільницької міської ради земельну ділянку площею 2,0000 га, яка входить до складу об`єднаної земельної ділянки з кадастровим номером 0524887800:02:002:0382 в координатах, межах та конфігурації земельної ділянки з кадастровим номером 0524887800:02:002:0319, що була передана на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-8193/15-20-сг від 01.04.2020 у власність ОСОБА_1 та відомості у Державному земельному кадастрі про яку набули статусу архівних.

Проте, за даними Державного земельного кадастру вбачається, що під час виконання рішення суду земельна ділянка з кадастровим номером 0524887800:02:002:0382 перенесена до архівного шару 29.06.2023 у зв`язку із її поділом на дві ділянки з кадастровими номерами 0524887800:02:002:0396 та 0524887800:02:002:0397.

Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області наведеної в листі від 24.04.2024 за № 0-2-0.6-3676/2-24, наданої на запит прокурора, земельна ділянка з кадастровим номером 0524887800:02:002:0397 площею 2,00 га відповідає конфігурації і межам земельної ділянки з кадастровим номером 0524887800:02:002:0319 площею 2,00 га, яка була надана у власність ОСОБА_1 згідно наказу 2-8193/15-20-СГ від 01.04.2020.

Відповідно до актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, власником земельної ділянки з кадастровим номером 0524887800:02:002:0397 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2760274905248) та орендарем Фермерське господарство "Тімур-Агро" (номер запису про речове право 50878514).

Покликаючись на фактичну неможливість виконання рішення Господарського суду Вінницької області від 29.05.2023 у справі № 902/1415/22, яке набрало законної сили у встановленому законом порядку, внаслідок вчинення дій щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0524887800:02:002:0382 на дві ділянки з кадастровими номерами 0524887800:02:002:0396 та 0524887800:02:002:0397, прокурор звернувся до суду з даним позовом, яким просить витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" та Фермерського господарства "Тімур-Агро" на користь Хмільницької об`єднаної територіальної громади Хмільницького району Вінницької області в особі Хмільницької міської ради Хмільницького району Вінницької області земельну ділянку з кадастровим номером 0524887800:02:002:0397 площею 2,00 га, що розташована на території Хмільницької міської ради Хмільницького району Вінницької області (колишньої Широкогребельської сільської ради Хмільницького району Вінницької області).

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог суд виходить з такого.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановленому законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Стаття 53 Господарського процесуального Кодексу України (далі - ГПК України) передбачає право прокурора звертатися до господарського суду з позовною заявою в інтересах держави. Прокурор, звертаючись до суду, у позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Конституційний суд України у рішенні від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99 зазначив, що із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначають з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовують в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначають орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні № 18-рп/2004 від 01.12.2004, види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч. 2 ст. 5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/11).

Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор, як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або відсутність такого.

Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

За частинами 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Наведені правові висновки узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Хмільницької міської ради як уповноваженого державою органу на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, прокурор з огляду на положення ст. ст. 13, 14, 19 Конституції України, ст. ст. 78, 80, 83, 84, 116 Земельного кодексу України, зазначив, що з дня набрання чинності п. 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (27.05.2021) розпорядником спірної земельної ділянки є Хмільницька міська рада, отже, ця земельна ділянка підлягає поверненню у комунальну власність Хмільницької міської ради.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (пункти 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999).

Судом враховується, що відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

З положень ст. ст. 12, 80, 83, 116, 122 Земельного кодексу України, ст. ст. 172, 327, 374 ЦК України, ст. 1, 10, ч. 5 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що право власності на землі комунальної власності належать територіальним громадам, які реалізують це право через органи місцевого самоврядування.

Зокрема, згідно зі ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

При цьому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 №1423-IХ, який набрав чинності з 27.05.2021, доповнено розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України пунктом 24, відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад (крім земель згідно із наведеним у цьому пункті переліком). Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Iз вищенаведених положень слідує, що з 27.05.2021 (дата набрання чинності п. 24 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України) розпорядником земель, які належали до державної власності та розташовані за межами населених пунктів на території Широкогребельської сільської ради Хмільницького району Вінницької області, є Хмільницька міська рада відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 7070-р "Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області".

З матеріалів справи слідує, що Хмільницька окружна прокуратура звернулася до Хмільницької міської ради з листами № 56-1328вих-24 від 25.04.2024, № 56-1590-вих-24 від 22.05.2024, № 56-1816вих-24 від 12.06.2024, в яких з огляду на встановлення обставин поділу спірної земельної ділянки у справі № 902/1415/22 на дві з кадастровими номерами 0524887800:02:002:0396 та 0524887800:02:002:0397, керуючись ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді просила, зокрема повідомити про те, чи вживатимуться/будуть вживатись Хмільницькою міською радою заходи щодо витребування земельної ділянки, з кадастровим номером 0524887800:02:002:0397 площею 2,00 га у комунальну власність територіальної громади.

У відповідь Хмільницька міська рада листом № 66/01-18 від 18.06.2024 повідомила, що рішення Господарського суду Вінницької області від 29.05.2023 у справі № 902/1415/22 набрало законної сили та відповідно на виконання останнього видано накази. Водночас, враховуючи відомості, отримані з відкритих реєстрів, виконання пунктів 2 та 3 означеного рішення відбулось, відомості про скасування реєстраційних дій проведені. Разом з цим на виконання п. 4 рішення Господарського суду Вінницької області від 29.05.2023 у справі № 902/1415/22 органами Державної виконавчої служби України були проведені виконавчі дії у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження".

В подальшому Хмільницька міська рада листом № 1192/01-19 від 21.06.2024 повідомила Хмільницьку окружну прокуратуру, що з метою з`ясування реальної ситуації щодо існування спірних земельних ділянок, Виконавчий комітет Хмільницької міської ради звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо наявності/відсутності в Базі ДЗК відомостей про земельні ділянки з кадастровими номерами: 0524887800:02:002:0319, 0524887800:02:002:0382, 0524887800:02:002:0396, 0524887800:02:002:0397. Відповідь від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на адресу Виконавчого комітету Хмільницької міської ради не надходила. З урахуванням наведеного Хмільницька міська рада зазначила, що до суду щодо вказаних земельних ділянок, їх отримання, витребування не зверталась.

З наведеного слідує, що позивач з урахуванням обізнаності про порушення інтересів держави, на які вказав прокурор, не відреагував на стверджуване порушення належним чином, заходів захисту відповідних інтересів, зокрема, у судовому порядку, самостійно не вжив. Невжиття таких заходів за умови обізнаності про наявність відповідного порушення, про що свідчить вищенаведене листування прокурора з позивачем, стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі позивача до суду з цим позовом.

Така бездіяльність позивача як компетентного органу, який здійснює відповідні повноваження у сфері спірних правовідносин, є самостійною юридичною особою, однак який незалежно від причини не здійснює захисту інтересів держави в судовому порядку, виключає можливість трактування прокурора як альтернативного суб`єкта звернення до суду, що замінює компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. У цьому випадку прокурор виконує саме субсидіарну роль, замінюючи в судовому провадженні позивача, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту інтересів держави.

Наведені вище обставини щодо обізнаності позивача з порушенням інтересів держави, зважаючи на характер наданої позивачем відповіді на лист прокурора, свідчать про встановлення обставин, за яких порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов`язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.

Вказане відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є підставою для захисту інтересів держави в особі позивача шляхом пред`явлення позову. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.

При цьому у підтвердження дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом, у матеріали справи надано повідомлення № 56-2012вих-24 від 27.06.2024, адресоване Хмільницькій міській раді, про наявність підстав та намір представництва інтересів держави в особі останнього в суді.

Отже, зважаючи на викладене та з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, про підтвердження прокурором підстав представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтованість звернення до суду в інтересах держави в особі Хмільницької міської ради.

Щодо суті позовних вимог, суд зазначає таке.

Частинами 1 і 4 статті 41 Конституції України, зокрема встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються із нормами статей 317, 319, 321 ЦК України, згідно з якими власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу України).

Частиною другою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав на земельні ділянки здійснюється у передбачений законом спосіб.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки зазначені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 04.11.2020 у справі № 327/1884/17).

У контексті частини третьої статті 16 ГПК України до позовів щодо захисту речових прав на нерухоме майно відноситься зокрема віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Зазначений спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Правовий аналіз положень статті 387 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №916/3727/15 зазначено, що власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися цим майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Так, відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно зі ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник, а відповідачем - має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються, як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 01.10.2019 та 15.10.2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17 відповідно, від 19.11.2019 у справі № 911/3680/17, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.

Право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідним від вищенаведених вимог, воно зберігається за власником за наявності умов, викладених у статтях 387, 388 ЦК України, що й повинно бути доведено в суді (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19 висловлено позицію стосовно того, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому, закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема, не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у рішенні № 18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25.04.2012).

За змістом ч. 2, 4 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Як зазначалось судом попередньо, рішенням Господарського суду Вінницької області від 29.05.2023 у справі № 902/1415/22, що набрало законної сили 29.06.2023, встановлено, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-8193/15-20-сг від 01.04.2020, державним реєстратором Якушинецької сільської ради, Вінницького району, Вінницької області 08.04.2020 зареєстроване право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0524887800:02:002:0319 за ОСОБА_1 .

Одночасно ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-23755/15-19-сг від 06.12.2019 безоплатно вже надано із земель державної власності у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2 га кадастровий номер 0522884600:12:001:0188.

З наведеного суд у справі № 902/1415/22 дійшов висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-8193/15-20-сг від 01.04.2020 суперечить актам цивільного законодавства, порушує інтереси держави в особі органу місцевого самоврядування, тому є незаконним, оскільки повторне отримання у власність ОСОБА_1 землі сільськогосподарського призначення у межах безоплатної норми приватизації призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності.

Водночас судом встановлено, що відповідно до Технічної документації із землеустрою щодо об`єднання земельних ділянок, розробленої ДП "Вінницький науково - дослідний та проектний інститут землеустрою" на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро", відбулось об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 0524887800:02:002:0319 та 0524887800:02:002:0309 площами по 2 га кожна, які розташовані на території Хмільницької міської ради Хмільницького району Вінницької області, власником яких являється Товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро", орендар - Фермерське господарство "Тімур-Агро". Кадастровий номер новоутвореної земельної ділянки площею 4 га - 0524887800:02:002:0382.

Крім того, суд встановив, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, отриманої 31.03.2023, також установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0524887800:02:002:0382 зареєстрована 16.01.2023 Відділом № 3 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Зокрема 31.01.2023 державним реєстратором Якушинецької сільської ради Вінницького району Мельник І.А. проведено державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку (індексний номер рішення 66302437 від 06.02.2023) за Товариством з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" на підставі технічної документації щодо об`єднання земельних ділянок б/н від 16.01.2023, видавник: ДП "Вінницький науково - дослідний та проектний інститут землеустрою".

Водночас ухвалюючи рішення від 29.05.2023 у справі № 902/1415/22, суд вказав, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, волі на вибуття вказаної землі з державної власності та з огляду на неправомірність дій територіального підрозділу Держгеокадастру по передачі цієї землі у власність, а відтак, власник майна, з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У постанові від 27.03.2024 у справі № 910/61/22 Верховний Суд відзначив, що преюдиціальність це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16).

Суд враховує, що встановлені рішенням Господарського суду Вінницької області від 29.05.2023 у справі № 902/1415/22 обставини повторного доведення не потребують.

У даному контексті слід зазначити, що земельна ділянка з кадастровим номером 0524887800:02:002:0382 була витребувана в судовому порядку з володіння відповідачів, проте відповідне судове рішення залишилось невиконаним.

Як вбачається з даних Державного земельного кадастру, під час виконання рішення суду у справі № 902/1415/22, земельна ділянка з кадастровим номером 0524887800:02:002:0382 перенесена до архівного шару 29.06.2023 у зв`язку із її поділом на дві ділянки з кадастровими номерами 0524887800:02:002:0396 та 0524887800:02:002:0397.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.04.2024 за № 0-2-0.6-3676/2-24 земельна ділянка з кадастровим номером 0524887800:02:002:0397 площею 2,00 га відповідає конфігурації і межам земельної ділянки з кадастровим номером 0524887800:02:002:0319 площею 2,00 га, яка була надана у власність ОСОБА_1 згідно наказу 2-8193/15-20-СГ від 01.04.2020.

Згідно з актуальною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, власником земельної ділянки з кадастровим номером 0524887800:02:002:0397 є Товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2760274905248) та орендарем Фермерське господарство "Тімур-Агро" (номер запису про речове право 50878514).

У постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Суд зауважує, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (правова позиція, висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц).

Такі ж висновки наведені і в постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №915/803/20, в якій зроблено висновок щодо можливості витребування власником земельних ділянок, які були поділені та/або об`єднані на підставі положень ст. 387 та ст. 388 Цивільного кодексу України.

Водночас судом враховуються положення ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція), якими передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

У свою чергу, ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014).

Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

З питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

При цьому у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 297/616/17 зазначено: "Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника".

Здійснюючи оцінку сумісності заходу втручання у право відповідача на мирне володіння майном у спірних правовідносинах із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, саме: із критерієм законності такого втручання, судом враховується, що відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

При цьому право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина 2 статті 328 ЦК України).

Як зазначалося вище, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина 3 статті 330 ЦК України).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16).

Враховуючи вищенаведені обставини та те, що вибуття спірної земельної ділянки із власності держави відбулось поза її волею, що у свою чергу відповідно до ст. 388 ЦК України є підставою для витребування земельної ділянки навіть у добросовісного набувача, суд при оцінці заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції доходить висновку про дотримання критерію законності, оскільки витребування майна здійснюється на підставі ст. 388 ЦК України, зміст якої є доступним, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків.

Досліджуючи питання про те, чи таке втручання у право на мирне володіння майном має на меті "суспільний", "публічний" інтерес, суд вважає слушними доводи прокурора про те, що витребування земельної ділянки спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності набуття права власності на землю, яке здійснене з порушенням вимог чинного законодавства.

Земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 75-76), від 20 липня 2020 року у справі № 923/196/20 (пункт 39), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 132).

Зокрема, втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі "The former king of Greece and others v. Greece" (Колишній король Греції та інші проти Греції).

Також вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (п. 54 рішення).

Судом враховується, що правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Незаконне вилучення із державної власності спірної земельної ділянки грубо порушило майнові права держави, які відповідно до положень п. 24 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України перейшли до Хмільницької міської ради як представника відповідної територіальної громади, чим підтверджується наявність значного "суспільного", "публічного" інтересу, на захист якого спрямований позов у цій справі.

Відповідно, постановлення судового рішення про витребування спірного майна є виправданим з точки зору задоволення "суспільного інтересу", який включає інтереси територіальної громади Хмільницької міської ради. Витребування спірної земельної ділянки на користь її дійсного власника відновить економічний інтерес територіальної громади зокрема та держави як гаранта місцевого самоврядування в цілому, адже територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, землю, природні ресурси; органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

У свою чергу, дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Одним із важливих елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07).

Отже, оцінивши на предмет сумісності заходу втручання у право Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суд зазначає, що право держави витребувати земельну ділянку, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності відповідачів з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами осіб, які зазнали такого втручання.

Крім того, суд враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у справі № 360/1998/18 від 31.03.2021, де зазначено, що добросовісний набувач внаслідок вилучення земельної ділянки з його незаконного володіння не понесе надмірний тягар, оскільки він не позбавлений права отримати кошти, сплачені ним за цю земельну ділянку від продавця у порядку двосторонньої реституції.

Також, кінцевий набувач, із власності якого витребовується земельна ділянка, не позбавлений можливості відновити свої права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред`явивши вимогу до осіб, в яких придбано земельну ділянку про відшкодування збитків.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, беручи до уваги, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею (встановленому порядку) власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, подальше відчуження спірної земельної ділянки та набуття її у власність Товариством з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" відбулось з порушенням вимог статей 328, 330 ЦК України, у зв`язку з цим земельна ділянка підлягає витребуванню у Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" на користь Хмільницької об`єднаної територіальної громади Хмільницького району Вінницької області в особі Хмільницької міської ради Хмільницького району Вінницької області.

Щодо витребування земельної ділянки в орендаря Фермерського господарства "Тімур Агро, суд враховує таке

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендар земельної ділянки безумовно є її володільцем, а відтак безпосередньо порушує права дійсного її власника.

Правовою підставою для такого витребування у орендаря є ч. 1 ст. 387 ЦК України, яка визначає таке право власника на витребування свого майна від будь-якого незаконного володільця, окрім добросовісного набувача.

Витребування спірної земельної ділянки лише у Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" не призведе до припинення незаконного володіння оспорюваною земельною ділянкою Фермерським господарством "Тімур-Агро" та її повернення у фактичне володіння Хмільницької об`єднаної територіальної громади Хмільницького району Вінницької області в особі Хмільницької міської ради Хмільницького району Вінницької області.

Держаній реєстрації підлягає як право власності, так і похідні від права власності речові права на нерухоме майно. Разом із тим, внесення змін до запису про державну реєстрацію права власності на підставі рішення суду про задоволення віндикаційного позову лише щодо останнього власника ніяким чином не може призвести до зміни чи скасування запису про похідні від права власності речові права на вказане майно, яким розпорядилася особа, яка не мала права цього робити, оскільки є володіючим не власником. Таким чином, повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) в повній мірі не відбувається, якщо існують зареєстровані обмеження щодо володіння таким майном у вигляді запису про похідне від права власності право користування земельною ділянкою, й земельна ділянка не повертається у фактичне володіння з можливістю власника нею як користуватися, так і розпоряджатися.

Майно підлягає витребуванню у останнього набувача без необхідності визнання недійсними останніх правочинів щодо такого майна. При цьому витребування спірної земельної ділянки також у орендаря, який виступає користувачем земельної ділянки, тобто останнім набувачем, відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника майна.

Отже, право оренди є похідним від права власності, витребування майна у комунальну власність від Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" припиняє правомочності відповідача як власника землі та є підставою для витребування земельної ділянки у орендаря Фермерського господарства "Тімур-Агро".

Аналогічна правова позиція зі схожими правовідносинами викладена у Постанові КЦС ВС від 17.11.2021 у справі № 672/386/20.

Право оренди - це один із видів речового права на чуже майно, в тому числі на земельну ділянку, яке складається з права тимчасового володіння та користування цим майном. Орендар як володілець і користувач земельною ділянкою фактично утримує її у себе та використовує.

Таким чином, в порядку віндикаційного позову власник має право витребувати земельну ділянку від її орендаря, який набув це право на підставі укладеного з добросовісним набувачем договору оренди.

У Фермерського господарства "Тімур-Агро" існує безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, а його дії з утримання земельної ділянки призводять до порушення майнових прав держави.

Крім того, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Також суд враховує, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки в орендаря слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Враховуючи, що судом задоволено первісну вимогу до власника земельної ділянки, держава в особі органу місцевого самоврядування вправі застосовувати інші засоби захисту своїх прав, з метою усунення перешкод у фактичному володінні земельною ділянкою, як складовою права власності.

Тому, суд вважає правомірними вимоги прокурора щодо витребування земельної ділянки в обох відповідачів.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а тому підлягають задоволенню, з наведених вище мотивів.

Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні до суду Вінницькою обласною прокуратурою, згідно платіжної інструкції № 1130 від 07.06.2024, сплачено судовий збір в загальному розмірі 6 056,00 грн.

За приписами ст. 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічні приписи щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті за відповідною ухвалою чи рішенням суду містяться у ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

З огляду на наведені приписи закону, приймаючи до уваги, що визнання позову Товариством з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" здійснено до початку розгляду справи по суті, Вінницька обласна прокуратура у даній справі має право на повернення, з суми 3 028,00 грн, 50 відсотків судового збору сплаченого ним при поданні позову, в порядку, встановленому ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Решта суми сплаченого Вінницькою обласною прокуратурою судового збору в розмірі 1 514,00 грн, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро".

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати Вінницької обласної прокуратури зі сплати судового збору у сумі 3 028,00 грн покладаються на Фермерське господарство "Тімур-Агро" в повному обсязі.

Поряд з цим, враховуючи ухвалення судом рішення про задоволення позову, заходи забезпечення позову, яких вжито судом згідно ухвали від 14.06.2024 у справі №902/649/24, продовжують діяти протягом 90 днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи в силу приписів ч. 7 ст. 145 ГПК України.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" (вул. В.Стуса, буд. 32, кв. 3, м. Вінниця, 21018; код ЄДРПОУ 43384723) та Фермерського господарства "Тімур-Агро" (провул. Сонячний, буд. 6, с. Широка Гребля, Хмільницький район, Вінницька область, 22065; код ЄДРПОУ 43343226) на користь Хмільницької об`єднаної територіальної громади Хмільницького району Вінницької області в особі Хмільницької міської ради Хмільницького району Вінницької області (вул. Столярчука, 10, м. Хмільник, Вінницька область, 22200; код ЄДРПОУ 04051247) земельну ділянку з кадастровим номером 0524887800:02:002:0397 площею 2,00 га, що розташована на території Хмільницької міської ради Хмільницького району Вінницької області (колишньої Широкогребельської сільської ради Хмільницького району Вінницької області).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля Інвест Агро" (вул. В.Стуса, буд. 32, кв. 3, м. Вінниця, 21018; код ЄДРПОУ 43384723) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, м. Вінниця, вул. Монастирська, 33, код ЄДРПОУ 02909909, МФО 820172, розрахунковий рахунок UА 568201720343110002000003988) витрати по сплаті судового збору у сумі 1 514 грн 00 коп.

Стягнути з Фермерського господарства "Тімур-Агро" (провул. Сонячний, буд. 6, с. Широка Гребля, Хмільницький район, Вінницька область, 22065) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, м. Вінниця, вул. Монастирська, 33, код ЄДРПОУ 02909909, МФО 820172, розрахунковий рахунок UА 568201720343110002000003988) витрати по сплаті судового збору у сумі 3 028 грн 00 коп.

Примірник рішення направити Хмільницькій окружній прокуратурі, Вінницькій обласній прокуратурі та сторонам - до електронних кабінетів в ЄСІТС.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 18 листопада 2024 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи