Рішення

від 06.11.2024 по справі 908/1715/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/125/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2024 справа № 908/1715/24

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ІНАГРОТЕХ" (просп. Маяковського, буд. 3, м. Запоріжжя, 69035)

до відповідача приватного підприємства "УШБА" (вул. Суворова, буд. 12, кв. 17, смт. Більмак, Більмацький район, Запорізька область, 71001)

про стягнення 7047840,91 грн.

Господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.

при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.

учасники справи:

від позивача: Нагірняк Я.В., довіреність № б/н від 10.05.2024 (в режимі відеоконференції у судовому засіданні 01.08.2024; через технічні причини з боку представника позивача судове засідання 06.11.2024 в режимі відеоконференції не відбулося)

від відповідача: не з`явився

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНАГРОТЕХ" шляхом застосування підсистеми "Електронний суд" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до приватного підприємства "УШБА" про стягнення 6352699,12 грн., з яких: 2476005,12 грн. основного боргу по оплаті товару на підставі договору поставки товару № 09/08-21 від 09.08.2021, 2277924,71 грн. пені, 495201,02 грн. штрафу, 192230,97 грн. 3% річних та 911337,30 грн. інфляційних втрат.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2024 справу № 908/1715/24 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 26.06.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі №908/1715/24, присвоєно справі номер провадження 18/125/24, призначено підготовче судове засідання на 01.08.2024. Ухвалою від 01.08.2024 підготовче засідання відкладено на 21.08.2024. Ухвалою від 21.08.2024 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 08.10.2024.

Підготовче засідання 08.10.2024 проводилось за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку з посиланням на vkz.court.gov.ua, за участю представника позивача.

Ухвалою від 08.10.2024 судом прийнято заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог; розглядаються вимоги про стягнення з відповідача 7047840,91 грн., які складаються з: 2686000,68 грн. основного боргу по оплаті товару на підставі договору поставки товару №09/08-21 від 09.08.2021, 2605427,90 грн. пені, 537200,17 грн. штрафу, 208534,51 грн. 3% річних та 1010677,65 грн. інфляційних втрат. Цією ж ухвалою підготовче провадження закрито, розгляд справи по суті призначено у судовому засіданні 06.11.2024.

В судовому засіданні 06.11.2024 представник позивача приєднався до підсистеми відеоконференцзв`язку та відкрив сторінку конференції, проте повідомив, що через технічні причини та поганий зв`язок ним буде подано заяву про проведення судового засідання без участі представника позивача.

У судовому засіданні 06.11.2024 судом прийнято рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 09/08-21 від 09.08.2021, що призвело до утворення у останнього заборгованості за отриманий за договором товар в розмірі 2686000,68 грн. Порушення відповідачем зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару стало підставою для нарахування передбачених договором та законом штрафних і компенсаційних санкцій та звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав. Посилаючись на ст.ст. 525, 526, 530, 612, 625 ЦК України та ст.ст. 193, 216, 230 ГК України, позивач просив позов задовольнити.

Відповідач відзиву на позов суду не надав, представника у судове засідання не направив, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Відповідно до частини першої статті 121 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Оскільки місцезнаходженням відповідача у даній справі є: смт. Більмак Більмацького району (зараз Пологівський район) Запорізької області, що відноситься до тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, повідомлення судом відповідача про розгляд справи здійснено шляхом розміщення оголошень 01.07.2024, 07.08.2024, 27.08.2024 та 15.10.2024 на офіційному веб-сайті Судової влади України, а також направлення ухвал суду від 26.06.2024, від 27.06.2024, від 01.08.2024, від 21.08.2024 та від 08.10.2024 на адресу електронної пошти відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно довідок про доставку електронного листа відповідні ухвали суду доставлено на електронну адресу відповідача 27.06.2024, 28.06.2024, 08.08.2024. Відправлені на електронну адресу відповідача ухвали від 01.08.2024 та від 21.08.2024 відповідачу не доставлено з повідомленням про помилку.

Отже, судом вжито необхідних та достатніх заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи № 908/1715/24.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України ""://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

Відзив на адресу суду від відповідача не надійшов ні у встановлений в ухвалі суду від 26.06.2024 у справі № 908/1715/24 процесуальний строк для подачі відзиву, ні пізніше, будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача також не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНАГРОТЕХ" (Постачальником, позивачем у справі) та приватним підприємством "УШБА" (Покупцем, відповідачем у справі) 09.08.2021 укладений договір поставки товару № 09/08-21 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Постачальник зобов`язався на умовах дійсного договору передати (поставити) у власність Покупця мінеральні добрива, надалі добрива або товар, та/або насіння, надалі насіння або товар, та/або засоби захисту рослин, надалі ЗЗР або товар, а Покупець зобов`язався прийняти та своєчасно оплатити товар по цінам, в кількості і асортименті, визначених умовами даного договору, на суму відповідно до Специфікацій та видаткових накладних в цінах визначених на момент поставки.

За визначенням п. 1.2 Договору, найменування (асортимент) товару, його кількість та ціна вказуються в Специфікаціях до договору або накладних, які є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно із п. 3.1 Договору ціни товарів визначаються сторонами як договірні. Ціна та вартість товару узгоджується сторонами по кожній партії окремо в гривнях та валютному еквіваленті (комерційному курсу продажу долару США за гривні на комерційному валютному ринку України на день укладення договору (специфікації), далі курс долара США за договором.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що поставлений Покупцю товар на умовах його оплати з відстроченням або розстроченням (тобто з оплатою повної вартості товару після поставки) сторони вважають товаром, що поставлений Покупцю на умовах товарного кредиту. Розмір товарного кредиту становить вартість отриманого та неоплаченого Покупцем товару (його частини), зазначеного в Специфікації в гривнях на день укладення Специфікації. Період користування товарним кредитом визначається з дати поставки товару, визначеного Специфікацією, до фактичного повного розрахунку за поставлену партію товару.

Відповідно до п. 4.2 Договору товарний кредит з відстрочкою платежу по даному договору надається на умовах сплати 0,1 (одна десята) відсотка за кожен день користування товарним кредитом за період з дати отримання товару по граничну дату оплати товару або чергового платежу, визначеного специфікацією, якщо інший розмір процентів не встановлений умовами оплати товару по специфікації до договору.

За період після граничної дати оплати, визначеної у Специфікації, по фактичну дату оплати товару або чергового платежу, відсотки по товарному кредиту, передбачені в п. 4.2 даного договору нараховуються та оплачуються у розмірі 1 (одного) відсотка за кожен день користування кредитом (п. 4.3 Договору).

Пунктом 6.2 Договору визначено, що у разі порушення термінів оплати поставленого товару та процентів за користування товарним кредитом, визначених умовами даного договору, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент існування заборгованості.

При простроченні оплати за поставлений товар та процентів за користування товарним кредитом, по термінах визначених умовами даного договору, більш ніж на 10 (десять) днів, Покупець сплачує Постачальнику неустойку у вигляді штрафу у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від суми заборгованості за указаним терміном (п. 6.4 Договору).

Відповідно до п. 9.1 Договору договір набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2021 року, а в частині розрахунків, нарахування процентів та відповідальності - до повного виконання Покупцем своїх зобов`язань за цим Договором.

Сторонами узгоджено та підписано Специфікацію № 1 від 26.08.2021 до Договору, якою узгоджено поставку товару (Супрофосамон 20 NP) на суму 2686000,68 грн. з ПДВ.

Згідно із п. 1.2. Специфікації розрахунок за поставлений товар здійснюється Покупцем в наступний термін: до 28 жовтня 2021 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов Договору та Специфікації № 1 від 26.08.2021 поставлено відповідачу передбачений Договором товар на загальну суму 2686000,68 грн., що підтверджується видатковою накладною № 863 від 08.09.2021 на суму 2686000,68 грн. з ПДВ.

Видаткова накладна підписана повноважними представниками сторін без зауважень та скріплена печатками підприємств.

Заперечень щодо якості та/або кількості поставленого товару на адресу Постачальника не надходило.

Зобов`язання з оплати отриманого товару відповідачем не виконано. Заборгованість за отриманий товар становить 268600,68 грн.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманого товару у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Виходячи з умов п. 1.2 Специфікацій № 1 від 26.08.2021 строк оплати за поставлений товар - не пізніше 28.10.2021.

Відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості товару у визначений Специфікацією строк, всупереч умовам Договору та вимогам чинного законодавства України, не виконав, що призвело до утворення у останнього заборгованості за Договором за отриманий товар на суму 2686000,68 грн.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати відповідачем у визначений зобов`язанням термін вартості отриманого товару є доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.

Підписаним сторонами та скріпленим печатками підприємств актом звірки взаєморозрахунків зафіксовано, що станом на 03.06.2024 заборгованість відповідача за отриманий за Договором товар складає 2686000,68 грн.

Згідно з чинним законодавством України, акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили як доказу наявності обов`язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов`язку. Проте, в розумінні ст.ст. 9, 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд визнав, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача 2686000,68 грн. основного боргу за договором заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.

За порушення грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу 2605427,90 грн. пені, 537200,17 грн. штрафу, 208534,51 грн. 3% річних та 1010677,65 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, визначальним для строку нарахування штрафних санкцій є наявність в умовах договору, визначеного за домовленістю сторін правочину, іншого порядку, ніж той, що законодавець передбачив у вказаній нормі.

Позивачем вимога про стягнення пені заявлена за на підставі п. 6.2 Договору, яким встановлено розмір пені у разі порушення термінів оплати поставленого товару - 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент існування заборгованості.

В пункті 6.6 Договору сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим договором не обмежується шістьома місяцями, а здійснюється до моменту їх фактичного виконання (виключення з ч. 6 ст. 232 ГК України), а строк позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій (неустойки) за такими зобов`язаннями сторонами із ст. 259 ЦК України збільшується до 3 (трьох) років.

Оскільки положення договору в даному випадку містять вказівку на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ч. 6 ст. 232 ГК України, то нарахування штрафних санкцій не припиняється зі спливом шестимісячного строку.

Позивачем надано розрахунок пені за загальний період прострочення з 28.10.2021 по 29.05.2024, виходячи із розміру подвійної облікової ставки НБУ.

Однак судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку пені неправильно визначено період прострочення з 28.10.2021 без врахування того, що за умовами Специфікації цей день є граничним терміном виконання зобов`язання по оплаті товару, отже прострочення починається з 29.10.2021, а не з 28.10.2021, як вказує позивач.

Суд відзначає, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що вживання прийменників «до» і «по» для позначення кінця терміну в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь, а отже зазначення у Специфікації терміну оплати - до 28.10.2021 свідчить, що саме ця дата і є останнім днем виконання зобов`язання (постанова Верховного Суду від 09.06.2020 у справі № 419/1965/18).

Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 2604176,88 грн. пені. В решті вимоги про стягнення пені в розмірі 1251,02 грн. слід відмовити через безпідставність.

Вимога про стягнення з відповідача 537200,17 грн. штрафу заявлена позивачем на підставі п. 6.4 Договору, яким передбачено відповідальність Покупця у вигляді 20% штрафу від суми заборгованості при простроченні понад 10 днів.

Право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Враховуючи прострочення відповідачем зобов`язання по оплаті більш ніж на десять днів, суд визнав нарахування відповідачу 20% штрафу обґрунтованим.

Однак з урахуванням приписів чинного законодавства України та п. 6.4 Договору, внаслідок допущеної позивачем помилки при розрахунку, суд визнає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 537200,14 грн. штрафу, а не 537200,17 грн., як визначено позивачем.

Разом з тим суд визнав за доцільне розглянути питання щодо зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача, оскільки нараховані позивачем штрафні та компенсаційні санкції є надмірно великими в порівнянні зі збитками позивача.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, приписи якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

У цих висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

При вирішенні питання про зменшення пені та штрафу суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб, строк дії якого в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента Україна та триває й на теперішній час.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, але не виключно: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години.

Суд відзначає, що введений з 24.02.2022 у зв`язку з воєнною агресією Російської федерації на території України воєнний стан, який на теперішній час не припинено, є загальновідомою обставиною наявності надзвичайних, невідворотних та об`єктивних обставин до їх офіційного припинення, що підтверджено Торгово-промисловою палатою України та, відповідно, є підставою для звільнення в період дії зазначених форс-мажорних обставин від відповідальності за порушення зобов`язання в силу закону.

Відповідно до положень ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України обставини щодо наявності непоборної сили є підставою для звільнення від відповідальності.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч.ч. 1,2 ст. 614 ЦК України).

При вирішенні питання про можливість зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з відповідача, судом враховується, що їх розмір перевищує розмір основного боргу, а також взято до уваги стягнення на користь позивача 3% річних та інфляційних витрат, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем.

До того ж, позивачем під час вирішення даного спору не надано, та, відповідно, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором.

Отже, на переконання суду, стягнення з відповідача пені та штрафу в повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Враховуючи викладене, суд визнав, що обґрунтованим та справедливим буде зменшення розміру заявлених до стягнення з відповідача пені та штрафу на 50%, що становить 1302088,44 грн. пені та 268600,07 грн. штрафу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розрахунку 3% річних позивач також помилково виходив з дати прострочення зобов`язання по оплаті з 28.10.2021 і заявив вимоги про стягнення 3% річних за загальний період з 28.10.2021 по 29.05.2024, тому суд, здійснивши розрахунок 3% річних за правильний період прострочення з 29.10.2021 по 29.05.2024, встановив, що до стягнення з відповідача підлягає 208313,74 грн. 3% річних і в наведеній сумі судом вимоги задовольняються. В решті вимоги про стягнення 3% річних (230,77 грн.) суд відмовляє через необґрунтованість.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала наступні роз`яснення:

- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;

- якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;

- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Позивачем розрахунок інфляційних втрат здійснено за період з листопада 2021 року по травень 2024 року на заборгованість в сумі 2686000,68 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що за вказаний період сума інфляційних втрат складає 1010677,65 грн., як і визначено позивачем.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 74 ГПК України, визнані судом обґрунтованими позовні вимоги не спростував, доказів, які могли б свідчити про належне виконання ним зобов`язання по оплаті отриманого товару в повному обсязі і у визначений Договором строк, або підстав для звільнення від такого зобов`язання, не надав.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд, з урахуванням визнаних судом обґрунтованими позовних вимог та зменшення розміру пені та штрафу, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 2686000,68 грн. основного боргу, 1302088,44 грн. пені, 268600,07 грн. штрафу, 208313,74 грн. 3% річних та 1010677,65 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позову (1251,02 грн. пені, 0,03 грн. штрафу та 230,77 грн. 3% річних) суд відмовляє через необґрунтованість.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог (без урахування зменшення пені та штрафу) шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 84556,31 грн. судового збору.

Також, суд констатує наявність підстав для повернення з Державного бюджету судового збору.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" передбачені умови повернення судового збору, зокрема сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: 1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

При зверненні з позовом до суду ТОВ "ІНАГРОТЕХ" сплачено за платіжною інструкцією № 29 від 30.05.2024 судовий збір в розмірі 87862,47 грн. Вказана сума судового збору зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджується відповідною випискою суду. Дата надходження виписки до суду 31.05.2024.

Частиною 1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У відповідності до п.п. 1-2 п. 2 ч. 2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Одночасно, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Беручи до уваги викладене, враховуючи, що з урахуванням збільшення розміру позовних вимог заявлено вимоги майнового характеру в сумі 7047840,91 грн., у розумінні Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання означеного позову із застосуванням коефіцієнту 0,8 становить 84574,09 грн. (7047840,91 грн. х 1,5% х 0,8).

З даного слідує, що позивач сплатив суму судового збору у більшому розмірі, ніж передбачено. Сума зайво сплаченого судового збору складає 3288,38 грн.

Отже, сума зайво сплаченого ТОВ "ІНАГРОТЕХ" судового збору в розмірі 3288,38 грн. підлягає поверненню позивачу з державного бюджету - за наявності відповідного клопотання позивача.

Керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 123, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства "УШБА" (вул. Суворова, буд. 12, кв. 17, смт. Більмак, Більмацький район, Запорізька область, 71001; ідентифікаційний код 25679470) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ІНАГРОТЕХ" (просп. Маяковського, буд. 3, м. Запоріжжя, 69035; ідентифікаційний код 40635925) 2686000,68 грн. (два мільйони шістсот вісімдесят шість тисяч грн. 68 коп.) основного боргу, 1302088,44 грн. (один мільйон триста дві тисячі вісімдесят вісім грн. 44 коп.) пені, 268600,07 грн. (двісті шістдесят вісім тисяч шістсот грн. 07 коп.) штрафу, 208313,74 грн. (двісті вісім тисяч триста тринадцять грн. 74 коп.) 3% річних, 1010677,65 грн. (один мільйон десять тисяч шістсот сімдесят сім грн. 65 коп.) інфляційних втрат та 84556,31 грн. (вісімдесят чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят шість грн. 31 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 18.11.2024.

Суддя В.В. Левкут