Ухвала

від 14.11.2024 по справі 915/1386/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

УХВАЛА

14 листопада 2024 року м. Миколаїв Справа № 915/1386/24

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши заяву Миколаївської міської ради про забезпечення позову (вх. № 13942/24 від 11.11.2024 р.) у справі № 915/1386/24 за позовом Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Кристмас про стягнення заборгованості в загальній сумі 9112974,27 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Кристмас про стягнення заборгованості з плати за договором суперфіція від 06.03.2014 № 2 в загальній сумі 9112974,27 грн. за користування з 01.01.2020 по 06.03.2024 земельною ділянкою площею 40000 кв.м з кадастровим номером 4810136900:02:009:0003, розташованою за адресою вул. 8 Повздовжня, 2-в, м. Миколаїв, для реконструкції та подальшого обслуговування нежитлових приміщень під муніципальний торговий комплекс.

В обґрунтування позову заявник посилається на те, що відповідачем в порушення умов договору суперфіція від 06.03.2014 № 2 не здійснювалась оплата за користування об`єктом договору в належному розмірі, що призвело до утворення спірної заборгованості в загальній сумі 9112974,27 грн. Зокрема, як вказує позивач, у період з 01.01.2020 по 06.03.2024 за користування земельною ділянкою площею 40000 кв.м з кадастровим номером 4810136900:02:009:0003 відповідачем вносилась плата по договору у розмірі, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що була чинною станом на 2019 рік, тоді як з 01.01.2020 нормативна грошова оцінка такої земельної ділянки змінилась, відповідно й змінилась плата за користування земельною ділянкою.

Разом із позовною заявою Миколаївською міською радою подано до господарського суду заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просить суд вжити заходів забезпечення позову, а саме:

- накласти арешт на усе рухоме майно, що належить на праві власності Товариствуз обмеженою відповідальністю Кристмас (код ЄДРПОУ 36621953), із забороною вчиняти будь-які дії щодо розпорядження та відчуження цим рухомим майном;

- накласти арешт на усе нерухоме майно, що належить на праві власності Товариствуз обмеженою відповідальністю Кристмас (код ЄДРПОУ 36621953), із забороною вчиняти будь-які дії щодо розпорядження та відчуження;

- накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться та обліковуються на банківських рахунках, що відкриті на Товариствоз обмеженою відповідальністю Кристмас (код ЄДРПОУ 36621953), в межах ціни позову 9112974,27 грн.;

- заборонити державним реєстраторам та органам державної реєстрації прав (в тому числі, але не виключно Міністерству юстиції України та його територіальним органам), виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, районним державним адміністраціям, на території яких знаходиться майно чи зареєстровані юридичні особи, яким воно належить, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора, вчиняти реєстраційні дії стосовно арештованого нерухомого майна,що належить на праві власності Товариствуз обмеженою відповідальністю Кристмас (код ЄДРПОУ 36621953).

В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову заявник вказує, що у позивача наявне обґрунтоване припущення того, що майно (у тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю, що може ускладнити в подальшому або зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Розглянувши вказану заяву Миколаївської міської ради про забезпечення позову в порядку ст. 136-140 ГПК України та матеріали позовної заяви, господарський суд дійшов наступних висновків.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі № 910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі N 915/373/20.

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 320/3560/18).

Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Зі змісту наведеного вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Суд зазначає, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача (заявника).

Можливість обмеження права розпоряджання рахунком установлено ст.1074 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми, або коли інше передбачено договором, законом чи умовами такого обтяження.

Суд звертає увагу на те, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Більше того, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним в ухвалі від 20.08.2018 р. у справі № 917/1390/17.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Предметом позовних вимог у даному випадку є майнова вимога про стягнення заборгованості з плати за договором суперфіція від 06.03.2014 № 2 в загальній сумі 9112974,27 грн. за користування з 01.01.2020 р. по 06.03.2024 р. земельною ділянкою площею 40000 кв.м. з кадастровим номером 4810136900:02:009:0003, розташованою за адресою АДРЕСА_1 , для реконструкції та подальшого обслуговування нежитлових приміщень під муніципальний торговий комплекс. При цьому суд враховує те, що заявлена у даній справі сума боргу є значною.

Суд зазначає, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті. До предмету дослідження на цій стадії входить лише питання про те, чи може існуючий стан організації правовідносин ускладнити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Отже, суд вважає, що з урахуванням характеру правовідносин, що склалися між сторонами, у тому числі майнового характеру спору, суттєвого розміру позовних вимог, існує дійсна ймовірність того, що невжиття обраних позивачем заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову внаслідок зменшення коштів, які наявні у відповідача.

Оскільки виконання в майбутньому судового рішення у справі за позовом про стягнення коштів у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матимуть відповідачі необхідну суму грошових коштів, то застосування обраного позивачем заходу забезпечення позову безпосередньо пов`язане із предметом позову.

Адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

При цьому господарський суд вважає, що заявлений захід забезпечення позову відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Крім того, як зазначається в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) може свідчити про застосування завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Аналогічний висновок викладено також в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23, від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23.

З огляду на викладене, суд вважає, що у даному випадку існує вірогідність того, що відповідач може в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках.

Адже, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами, тому доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

Крім того, з огляду на звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22).Саме відповідач має спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Також господарський суд звертає увагу, що арешт коштів на рахунках означає, що грошові кошти залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржників й уникнення виконання судового рішення у майбутньому, такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

Немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні, а можливість ними розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

Разом з тим господарський суд зазначає, що запропонований позивачем захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти не порушує та не обмежує права будь-яких осіб, в тому числі відповідача, а лише встановлює певні обмеження, наявність яких сприятиме ефективному захисту прав позивача в межах одного та саме цього судового провадження без нових звернень до суду.

Наразі суд зауважує, що застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на кошти не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження щодо використання коштів, наявних у відповідача, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Щодо вказаного позивачем в заяві про забезпечення позову іншого способу такого забезпечення у вигляді накладення арешту на належне відповідачу усе рухоме майно із забороною вчиняти будь-які дії щодо розпорядження та відчуження цього майна, а також накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності ТОВ Кристмас,та у вигляді заборони державним реєстраторамі органам державної реєстрації прав (в тому числі, але не виключно Міністерству юстиції України та його територіальним органам), виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, районним державним адміністраціям, на території яких знаходиться майно чи зареєстровані юридичні особи, яким воно належить, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора, вчиняти реєстраційні дії стосовно арештованого нерухомого майна, що належить на праві власності ТОВ Кристмас, суд зазначає наступне.

В даному випаду предметом позовних вимог у справі є стягнення грошових коштів за договором, водночас заявник (позивач) просить забезпечити позов шляхом накладення арешту як на грошові кошти в межах суми позову, так і на все рухоме і нерухоме майно відповідача, без зазначення меж.Однак накладення арешту як на кошти, так і на усе рухоме і нерухоме майно відповідача, причому окремо на те, і на інше, матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що суперечить наведеним вище вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами. Така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22.

Як вказано в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 902/611/22 від 29.02.2024, у разі наявності у відповідача нерухомого майна, але за неможливості встановлення достатності чи недостатності його вартості, накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно відповідача забезпечить в майбутньому задоволення суми позовних вимог в повному обсязі або її різниці, у випадку недостатності суми вартості арештованого нерухомого майна, під час звернення стягнення у разі задоволення позову.

З урахуванням досліджених судом обставин, суд дійшов висновку, що за умови неможливості встановити обставину щодо достатності чи недостатності грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться, обліковуються на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах з метою забезпечення позову про стягнення 9112974,27 грн. є необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, та накладення арешту на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто в межах різниці між сумою позову та арештованих грошових коштів.

Обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 28.07.2023 у справі № 903/965/22, від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22.

Адже інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18).

Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника (такої позиціїдотримується Верховний Суд в постанові від 07.11.2024 у справі № 915/538/24).)

До того ж Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі N 908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі N 381/4019/18.

Відтак, враховуючи усе вищенаведене, господарський суд вважає, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача, у разі недостатності грошових коштів, у межах суми позову 9112974,27 грн. є адекватними та обґрунтованими заходами забезпечення позову, які відповідають меті їх застосування та перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом позову, а також є співмірними з заявленими позивачем вимогами, оскільки тимчасово унеможливлять розпорядження грошовими коштами та майном, на яке буде накладено арешт, водночас спрямовані на запобігання ймовірним порушенням прав позивача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін до вирішення справи по суті.

Щодо інших видів забезпечення у вигляді встановлення судом заборон, про які просить позивач, суд зазначає таке. Згідно з правовою позицією Верховного суду від 24.07.2024 у справі №567/459/23 арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладаннязаборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначенняподальшої долі цього майна. Арешт як заборона на право розпоряджатися майном включає і обмеження нарозпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиттядодаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження такиммайном, не є необхідним. В свою чергу суд не вбачає підстав для встановлення відповідних заборон щодо розпорядження і відчуження рухомого майна, а також заборони на вчинення відповідними суб`єктами реєстраційний дій стосовно арештованого нерухомого майна.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви Миколаївської міської ради про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться та обліковуються на його банківських рахунках, та майно відповідача в межах суми позову, яка становить 9112974,27 грн.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому,що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право навиконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контекстіправа на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення єпідтримання statusquo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу.

Зокрема, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодосуті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайноюпроцедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягомрозгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішеннявід 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).

Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справіПантелеєнко проти України засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» зазначено,що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненнюпорушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеногоправа. Ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, якісуперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміниобставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користьпозивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який вінзвертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».

Саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

Щодо зустрічного забезпечення слід зауважити, що за частинами 1 та 4ст. 141 Господарського процесуального кодексу Українисуд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.

Так, ст. 141 ГПК передбачає право господарського суду застосувати зустрічне забезпечення до особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову. Метою зустрічного забезпечення є співмірне вжиття судом заходів, спрямованих на забезпечення відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову відповідно до ст. 146 ГПК.

Інститут зустрічного забезпечення спрямований на реалізацію таких основних засад господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та пропорційність, адже забезпечення позову певною мірою обтяжує відповідача і у випадку незадоволення вимог позивача зустрічне забезпечення гарантує можливість відшкодувати збитки.

На відміну від забезпечення позову, яке застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача та виконання судового рішення та вживається судом виключно за заявою учасника справи, зустрічне забезпечення має на меті зберегти певний баланс сторін та мінімізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів, і може застосовуватися судом за власною ініціативою. Окрім того, зустрічне забезпечення позову застосовується тільки у випадку забезпечення позову. Такі висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22.

З урахуванням відсутності у суду інформації з приводу можливих збитків відповідача та їх розміруу зв`язку із вжиттям заходів забезпечення позову, правові підстави для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Водночас суд зауважує, що у випадку існування обґрунтованих ризиків настання для відповідача негативних наслідків від застосування судом забезпечувальних заходів, останній не позбавлений права ініціювати перед судом питання щодо застосування зустрічного забезпечення шляхом подачі до суду відповідного клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановленихстаттею 141 Господарського процесуального кодексу України.

До того ж слід зазначити, що сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів. Зокрема, відповідач може спростувати наведене позивачем обґрунтоване припущення про наявність обставин утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову, подавши докази неспівмірності заходів забезпечення чи їх безпідставність в порядку статті 145 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Заяву Миколаївської міської ради про забезпечення позову у справі № 915/1386/24 (вх. № 13942/24 від 11.11.2024) задовольнити частково.

2. Накласти арешт на грошові кошти,що належать Товариству з обмеженою відповідальністю Кристмас (54055, м. Миколаїв, пр-т Центральний, 101; код ЄДРПОУ 36621953) та знаходяться і обліковуються на банківських рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю Кристмас (код ЄДРПОУ 36621953), та на майно, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю Кристмас (код ЄДРПОУ 36621953), в межах суми позову 9112974/дев`ять мільйонів сто дванадцять тисяч дев`ятсот сімдесят чотири/грн. 27 коп.

3. Стягувачемза цією ухвалою є Миколаївська міська рада (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; e-mail: kancel@mkrada.gov.ua; код ЄДРПОУ 26565573).

4. Боржником за цією ухвалою є Товариство з обмеженою відповідальністю Кристмас (54055, м. Миколаїв, пр-т Центральний, 101; код ЄДРПОУ 36621953).

Ухвала набирає чинності з дня її постановлення.

Ухвалу дійсна для пред`явлення до виконання до органу державної виконавчої служби протягом строку, встановленого Законом України "Про виконавче провадження".

Ухвалу може бути оскаржено у 10-денний термін з дня її постановлення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суддя Людмила Михайлівна Ільєва