Ухвала

від 14.11.2024 по справі 915/746/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

УХВАЛА

14 листопада 2024 року Справа № 915/746/24

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,

представника прокуратури: Бескровної І.І. (у підготовчому засіданні 13.11.2024),

представника позивача: не з`явився,

представника відповідача: Бєлоущенка А.Ж. (у підготовчому засіданні 13.11.2024),

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні клопотання фізичної особи-підприємця Руденка Сергія Анатолійовича про закриття провадження у справі

за позовом: заступника керівника Первомайської окружної прокуратури,

в інтересах держави в особі: Мигіївської сільської ради,

до відповідача: фізичної особи-підприємця Руденка Сергія Анатолійовича,

про: повернення земельної ділянки та стягнення коштів в сумі 1088426,35 грн за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів,-

в с т а н о в и в:

Господарським судом Миколаївської області на стадії підготовчого провадження розглядається справа за позовом заступника керівника Первомайської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мигіївської сільської ради до фізичної особи-підприємця Руденка Сергія Анатолійовича, за такими вимогами:

- зобов`язати фізичну особу-підприємця Руденка Сергія Анатолійовича повернути Мигіївській сільській раді земельну ділянку з кадастровим номером 4825486700:02:000:0399 площею 64,59 га, розташовану в межах території Мигіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області;

- стягнути з фізичної особи-підприємця Руденка Сергія Анатолійовича на користь Мигіївської сільської ради кошти в сумі 1088426,35 грн за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4825486700:02:000:0399 площею 64,59 га на розрахунковий рахунок UA518999980334159815000014440 місцевого бюджету Мигіївської сільської ради, банк одержувача Миколаїв.ГУК/тгс.Мигія/18010900, код 37992030.

В обгрунтування позовних вимог прокурор вказував наступне:

- строк дії укладеного з відповідачем, як орендарем, договору оренди спірної земельної ділянки закінчився 05.05.2020, та у поновлені такого строку судовими рішеннями у справі №484/1101/21 відмовлено;

- відповідач продовжує використання спірної земельної ділянки, що підтверджується інформацією Мигіївської сільської ради від 18.01.2024, 22.03.2024, 18.04.2024, 20.05.2024, та фактом часткової сплати ним платежів за використання землі, що підтверджується інформацією Головного управління ДПС у Миколаївській області від 29.01.2024 та поданими ФОП Руденком С.А. до податкового органу податковими деклараціями за 2020-2023 роки;

- використання відповідачем спірної земельної ділянки є безпідставним;

- внаслідок таких неправомірних дій відповідача Мигіївська сільська рада, як власник спірної земельної ділянки, всупереч ст.41 Конституції України, ст.ст.317, 321 ЦК України, ст.ст.78, 90 ЗК України позбавлений можливості користуватися і розпоряджатись своєю власністю;

- у зв`язку із не поверненням відповідачем спірної земельної ділянки Мигіївська сільська рада була позбавлена можливості здавати спірну земельну ділянку в оренду та отримувати від цього прибуток, у зв`язку з чим у період часу з моменту завершення дії договору оренди до 30.04.2024 об`єднаною територіальною громадою відповідний дохід в повній мірі не отримувався. Розмір втраченого доходу Мигіївською сільською радою розраховано як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою рішеннями сільської ради від 25.06.2020 №4 та від 14.07.2021 №5. Загальна сума безпідставно збереженої орендної плати, яка підлягає сплаті відповідачем, становить 1088426,35 грн;

- відповідачем розмір втраченої орендної плати не сплачено, що підтверджується інформацією Мигіївської сільської ради від 20.05.2024;

- з моменту закінчення терміну дії договору оренди у відповідача виникли обов`язки повернути земельну ділянку орендодавцеві чи укласти додаткову угоду до такого договору. Жодного з цих обов`язків відповідач не виконав, продовжив безпідставне використання спірної землі, а отже без законних підстав зберігав у себе майно кошти за оренду землі в сумі 1088426,35 грн, які підлягають стягненню.

У підготовчому засіданні представником відповідача заявлено усне клопотання про закриття провадження у даній справі у зв`язку з тим, що, на його думку, справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Вказане клопотання представником відповідача обґрунтовано наступним:

- договір оренди укладено ОСОБА_1 як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем;

- спірну земельну ділянку ОСОБА_1 не використовує у господарській діяльності як фізична особа-підприємець;

- спір про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки у 2023 2024 роках вирішувався в порядку цивільного судочинства місцевим, апеляційним та касаційним судом у справі №484/1101/21, що є преюдиційним фактом.

Прокурор у письмових запереченнях на спростування таких доводів представника відповідача вказував наступне:

- з врахуванням значної площі орендованих земель - 64,71 га та наявності на вказаній земельній ділянці багаторічних насаджень - садів, що надає можливість виробництва (вирощування) великої кількості сільськогосподарської продукції, є сумнівними твердження про використання земельної ділянки для власних потреб, а не для здійснення господарської діяльності;

- на момент укладення спірного договору оренди та на даний час ОСОБА_1 зареєстрований у якості суб`єкта господарювання - фізичної особи-підприємця, серед видів діяльності якого передбачено «вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і культурних бобів», що свідчить про використання ним спірної земельної ділянки саме як суб`єктом господарювання - фізичною особою-підприємецем, для підприємницької діяльності;

- зважаючи на характер правовідносин у цій справі, які безпосередньо пов`язані із використанням фізичною особою-підприємцем для здійснення підприємницької діяльності земель комунальної власності, що надані у користування, справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства

Представники прокуратури та відповідача у підготовчому засіданні 13.11.2024 підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування стосовно такого клопотання.

У підготовчому засіданні 13.11.2024 суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для постановлення ухвали.

У судовому засіданні 14.11.2024 судом підписано вступну та резолютивну частини ухвали без її проголошення.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які представники прокуратури та відповідача посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам представників прокуратури та відповідача, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 29.03.2010 між Первомайською районною державною адміністрацією, як орендодавцем, та ОСОБА_1 , як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки (далі Договір оренди), за умовами якого орендарю передано в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну ділянку з кадастровим номером 4825486700:02:000:0399 площею 64,59 га, з них: 62,59 га багаторічних насаджень (сади 59,32 га; інші багаторічні насадження 3,27 га); 2,12 га під господарськими шляхами і прогонами), розташовану в межах території Софіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області (п.2.1 Договору оренди).

Згідно п.3.1 Договору оренди, такий договір укладено строком на 10 років з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою та такий договір набуває чинності з моменту державної реєстрації.

Договір оренди 06.05.2010 зареєстрований у Книзі державної реєстрації договорів оренди землі по Софіївській сільській раді за №041048300142.

Судовими рішеннями місцевого, апеляційного та касаційного суду у цивільній справі №484/1101/21 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки.

Представник відповідача вважає, що оскільки договір оренди укладено ОСОБА_1 як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем; спірну земельну ділянку ОСОБА_1 не використовує у господарській діяльності як фізична особа-підприємець; та спір про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки у 2023 2024 роках вирішувався в порядку цивільного судочинства місцевим, апеляційним та касаційним судом у справі №484/1101/21; то дана справа підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Суд вказує, що статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Відповідно до ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст.20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №619/1295/18 зазначено, що положення статті 20 ГПК України передбачають визначення юрисдикції господарських судів у справі як за суб`єктним, так і за предметним критерієм.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №646/6644/17 зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом. Отже, визначення юрисдикції справи залежить, у тому числі, від змісту права, на захист якого позивач подав позов.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Судом встановлено, що з 19.05.2004 ОСОБА_1 зареєстрований у Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець.

Тобто, на момент укладення (29.03.2010) та реєстрації (06.05.2010) договору оренди спірної земельної ділянки відповідач здійснював господарську діяльність як фізична особа-підприємець.

Судом враховано, що у кадастровому плані до договору оренди спірної земельної ділянки та в акті про встановлення меж земельної ділянки в натурі та передачу і прийом межових знаків під охорону та зберігання, які є додатками до договору оренди спірної земельної ділянки, відповідач визначений у якості суб`єкта підприємницької діяльності.

Крім того, судом прийнято до уваги, що Головне управління ДПС у Миколаївській області у листі №940/5/14-29-24-02-02 від 29.01.2024 повідомило, що до Первомайської ДПІ ГУ ДПС у Миколаївській області за період 2020 2023 роки фізичною-особою підприємцем Руденком Сергієм Анатолійовичем подані податкові декларації з плати за землю, в яких визначено суми податкового зобов`язання з орендної плати за землю згідно договору оренди №041048300142 від 06.05.2010 площею 64,71 га (кадастровий номер 4825486700:02:000:0399).

До такого листа Головним управлінням ДПС у Миколаївській області додано відповідні податкові декларації з плати за землю.

До того ж, судом враховано, що із заявою від 12.03.2020 про укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки відповідач звертався до орендодавця як фізична-особа підприємець.

Згідно ч.1 ст.128 ГК України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 ЦК України.

За приписами ч.1 ст.173 ГК України, зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Таку правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного суду від 09.10.2019 у справі №127/23144/18 та Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №484/3750/18.

Зі встановлених вище обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем спірна земельна ділянка використовується для здійснення підприємницької діяльності, а тому у спірних правовідносинах відповідач діє як суб`єкт господарювання - фізична особа-підприємець.

Зважаючи на характер правовідносин у даній справі, які безпосередньо пов`язані із використанням спірної земельної ділянки відповідачем як фізичною особою-підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, суд приходить до висновку, що дана справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Доводи відповідача про встановлення судовими інстанціями під час розгляду справи №484/1101/21 про поновлення договору оренди спірної земельної ділянки, преюдиціального факту, що спірні правовідносини носять цивільно-правовий, а не господарсько-правовий характер, судом відхиляються враховуючи наступне.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту.

Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

Аналогічний висновок щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19.

Обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності (статті 77-80 ЦПК України) суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин.

З мотивувальних частин судових рішень місцевого, апеляційного та касаційного цивільного суду по справі №484/1101/21 не вбачається, що судами були досліджені наведені вище обставини наявності у відповідача статусу фізичної особи-підприємець та подання ним відповідної податкової звітності; що суди надали цим обставинам відповідну оцінка та зробили висновок, що даний спір є цивільно-правовим. Відповідно, обставини, які не досліджувались та не одержали оцінку суду не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності.

За такого, у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі, - слід відмовити.

Керуючись ст.ст.4, 20, 234, 235 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця Руденка Сергія Анатолійовича про закриття провадження у справі, - відмовити.

2. Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України, набирає законної сили негайно після її підписання суддею. Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.

Ухвала оформлена у відповідності до ст.234 ГПК України та підписана суддею 19.11.2024.

Суддя М.В.Мавродієва