Рішення

від 30.07.2024 по справі 917/645/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2024 Справа № 917/645/24

м. Полтава

за позовною заявою Заступника керівника Полтавської окружної прокуратури, вул. 1100 - річчя Полтави,7, м. Полтава, 36000 в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Котелевської селищної ради, вул. Полтавський шлях, будинок, 221, смт. Котельва, Полтавський район, Полтавська область, 38600

до Сільськогосподарського кооперативу "Батьківщина", вул. Калантаївська, 97, смт. Котельва, Полтавська область, 38600

про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою

Суддя Солодюк О.В.

Секретар судового засідання Олефір О.І.

Учасники справи згідно протоколу судового засідання

Розглядається позовна заява про:

- усунення перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду шляхом зобов`язання СК "Батьківщина" (вул. Калантаївська, 97, смт. Котельва, Полтавський район Полтавська область, 38600, код ЄДРПОУ 03773174) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322255100:00:006:1014 Котелевській селищній раді (вул. Полтавський шлях, буд. 221, смт. Котельва, Полтавський район Полтавська область, 38600, код ЄДРПОУ 13955812);

- усунення перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду шляхом зобов`язання СК Батьківщина (вул. Калантаївська, 97, смт. Котельва, Полтавський район Полтавська область, 38600, код ЄДРПОУ 03773174) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322255100:00:006:1026 Котелевській селищній раді (вул. Полтавський шлях, буд. 221, смт. Котельва, Полтавський район Полтавська область, 38600, код ЄДРПОУ 13955812);

- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності за СВК Батьківщина на земельну ділянку з кадастровим номером 5322255100:00:006:1014, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1218705753222) та всіх прав, похідних від права власності;

- скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності за СВК Батьківщина на земельну ділянку з кадастровим номером 5322255100:00:006:1026, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1218684553222) та всіх прав, похідних від права власності;

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5322255100:00:006:1026 з одночасним припиненням усіх речових прав на неї;

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5322255100:00:006:1014 з одночасним припиненням усіх речових прав на неї.

Ухвалою суду від 22.04.2024 прийнято позовну заяву і відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.05.2024 на 09:55 год.

Судове засідання, призначене на 21.05.2024 на 09:55 год., не відбулося у зв`язку з перебуванням судді у відпустці. Ухвалою суду від 07.06.2024 призначено розгляд справи на 30.07.2024 на 11:00 год.

30.07.2024 (вх. № 10281) від представника відповідача надійшла до матеріалів справи заява, в якій останній позовні вимоги визнає в повному обсязі, просить суд позовні вимоги задовольнити та розгляд даної заяви провести без участі відповідача.

Відповідно до п. 3 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, суд за результатами підготовчого провадження ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач позовні вимоги визнав в повному обсязі.

В судовому засіданні 30.07.2024 суд виніс рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Установлено, що у приватну власність юридичній особі передано земельні ділянки з кадастровими номерами 5322255100:00:006:1014 площею 8,4279 га та 5322255100:00:006:1026 площею 9,1309 га, які накладаються на межі гідрологічного заказника місцевого значення Дубове.

Рішенням виконкому Полтавської обласної ради від 28.12.1982 № 671 на території колгоспу ім. XV з`їзду ВКП/б затверджено створення гідрологічного заказника місцевого значення Дубове площею 40 га, яке є місцем гніздування водоплавних птахів, стабілізатором клімату, регулятором ґрунтових вод і водного режиму.

У подальшому, 28.02.1983, колгоспу ім. XV з`їзду ВКП/б видане охоронне зобов`язання на заказник місцевого значення Дубове. Протоколом № 6 загальних зборів уповноважених колгоспників колгоспу ім. XV з`їзду ВКП/б від 25.10.1993 вирішено перейменувати колгосп ім. XV з`їзду ВКП/б на колективне сільськогосподарське підприємство Батьківщина.

11.06.1997 охоронне зобов`язання переоформлене на КСП Батьківщина як правонаступника колгоспу ім. XV з`їзду ВКП/б.

З 20.04.2001 охоронне зобов`язання оформлене на Котелевську селищну раду. Згідно державного акту на право колективної власності на землю серії ПЛ 000022 від 18.06.1998, у колективну власність КСП Батьківщина передано 3963,21 га землі для ведення товарного

сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до проекту передачі земель колективної власності у приватну власність членам КСП Батьківщина, розробленого в 1999 році, передбачено передачу у приватну власність 3258,08 га рільних земель 668 громадянам членам КСП.

Зазначений проект погоджений Рішенням Котелевської селищної ради № 34 від 26.02.1999.

Розпорядженням голови Котелевської РДА від 13.03.2000 № 70 перереєстровано КСП

Батьківщина на сільськогосподарський виробничий кооператив Батьківщина, який у 2023 році перереєстрований у сільськогосподарський кооператив Батьківщина.

Інші земельні ділянки площею 660,8 га, що залишилися у колективній власності і не були розпайовані, передані у приватну власність СВК Батьківщина на підставі розпорядження Котелевської районної державної адміністрації № 338 від 05.09.2007 та проекту землеустрою щодо впорядкування землекористування СВГК Батьківщина. Це стосується і земельних ділянок з кадастровими номерами 5322255100:00:006:1014 площею 8,4279 га та 5322255100:00:006:1026 площею 9,1309 га.

На підставі зазначеного розпорядження СВК Батьківщина оформлено державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯК 238822 від 20.09.2011 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5322255100:00:006:1014 та серії ЯК №238821 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5322255100:00:006:1026.

Зазначені державні акти зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди.

У подальшому право власності на вказані землі зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Реєстраційний номер земельної ділянки з кадастровим номером 5322255100:00:006:1026 - 1218684553222, земельної ділянки з кадастровим номером 5322255100:00:006:1014 - 1218705753222.

Проектом землеустрою щодо впорядкування землекористування СВК Батьківщина передбачено, що до складу земель, що переходять у власність юридичної особи, входять сінокоси, пасовища, землі під житловою та громадською забудовою, ліси та лісо вкриті площі тощо. Тобто земельні ділянки природоохоронного призначення, на яких розташовано частину заказника Дубове протиправно увійшли до складу земель колективної, а потім приватної власності, що суперечить законодавству.

Щодо представницьких функцій прокурора у суді, суд зазначає наступне.

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Право прокурора звертатися до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 56 ЦПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За ч. 4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в

позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 зазначено, що поняття інтереси держави є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства, зокрема спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду, порушення ґрунтового покриву (розорювання, дискування) якої заборонено законом.

Позов прокурора про повернення територіальній громаді спірних земельних ділянок

природо-заповідного фонду (особливо цінні землі) спрямований на збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Позитивні зобов`язання держави у сфері охорони навколишнього природного середовища закріплені у ст. 50 Конституції України, ст. ст. 10, 11 Закону України Про охорону навколишнього природного середовища, Законі України Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року та інших нормативно-правових актах. Незважаючи на те, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод безпосередньо не закріплює право на безпечне довкілля, питання його захисту та вплив екологічних факторів на людину дедалі частіше стають предметом розгляду Європейським судом з прав людини, у тому числі й у справах проти України.

Таким чином, держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов`язана забезпечити належну охорону земель природно-заповідного фонду, у тому числі і спірної земельної ділянки, яка входить у межі заказника Дубове. Виконання таких зобов`язань якнайкраще відповідає громадським інтересам, оскільки це сприятиме не лише збереженню унікального об`єкта екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища, а й дасть населенню доступ до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.

Велика Палата Верховного Суду раніше вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти а і б частини першої статті 91, пункти а і б частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117)).

Відповідно до пп. 9.68 та 9.79 Постанови Верховного суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, повернення територіальній громаді спірної земельної ділянки природно- заповідного фонду переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки. Суспільний інтерес у поверненні спірної земельної ділянки територіальній громаді спрямований на задоволення соціальних потреб: у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права комунальної власності на цю ділянку; у недопущенні забороненої законом діяльності на території об`єкта природно - заповідного фонду.

За таких обставин суспільним, публічним інтересом звернення прокуратури до суду з вимогою про повернення спірної земельної ділянки з володіння СВК Батьківщина є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель природно - заповідного фонду та безоплатної передачі у власність юридичній особі земельної ділянки із комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів і об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема і до регіональних ландшафтних парків. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів.

У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави, зокрема і від імені територіальної громади як власника земельної ділянки водного та природно-заповідного фондів. За відсутності такого механізму звернення до суду, захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості

землі (стаття 41 Конституції України).

Відповідно ст. 23 Закону України Про прокуратуру можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia (суд знає закони) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 69)).

При цьому склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 виснувала про те, що, звертаючись до компетентного органу перед пред`явленням позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (пункт 39).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункт 40 зазначеної постанови).

Таким чином, за наявності органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави саме у спірних правовідносинах, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону № 1697-VII, і якщо цей компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо, чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Інакше кажучи, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (пункт 26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18).

Відповідно до ч. 1, п. «в» ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до п. п. «а», «ґ» ч. 5 ст. 83 Земельного кодексу України територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель і державної власності; виникнення інших підстав, передбачених законом.

Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Враховуючи вищевказані норми законодавства, спірні земельні ділянки у розумінні нових змін є «іншими земельними ділянками» (ч. 3 п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України), які переходить у комунальну власність з 27.05.2021.

Таким чином, вказані земельні ділянки перейшли у власність Котелевської селищної ради, і саме Котелевська селищна рада є органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Листом № 02.1-25/759 від 05.03.2024 Котелевська селищна рада на лист прокуратури № 15/1-167 вих-24 від 26.02.2024 повідомила прокуратуру, що немає можливості самостійно вжити заходи щодо повернення земельних ділянок у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору.

Отже, позов прокурора у даній справі є законним, не порушує справедливого балансу та зумовлений не тільки захистом державного, але й публічного інтересу, який полягає у захисті прав органу місцевого самоврядування.

При вирішенні спору судом враховано наступне.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Пунктами "б", "ґ" статті 5 Земельного кодексу України передбачено, що земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю. Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина 1 статті 3 Земельного кодексу України).

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (частина 3 статті 78 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (стаття 19 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно зі частиною 1 статтею 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Статтею 4 Земельного кодексу України 1990 року, чинного на момент передачі земель в колективну власність та розпаювання земель, передбачено, що, зокрема, землі природоохоронного призначення не можуть передаватись у колективну та приватну власність.

Статтею 72 Земельного кодексу у цій же редакції передбачено, що до земель природоохоронного призначення належать, зокрема, землі заказників (за винятком мисливських). На землях природоохоронного призначення забороняється діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню або яка може негативно впливати на якісний стан земель.

Відповідно до п. 3.4. рекомендацій по складенню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджених Державним комітетом України по земельних ресурсах Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України 15 травня 1992 року, із земель, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств і організацій, відмежовують земельні ділянки, що визначені як землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного

призначення, і не можуть передаватися у колективну і приватну власність. До земель природоохоронного призначення відносяться природоохоронні території та розташовані на них об`єкти, що підлягають особливій охороні, мають велику екологічну цінність як унікальні типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ, а також місцеві дендрологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, ботанічні сади, заповідні

урочища, пам`ятки природи, сільськогосподарські угіддя, що підлягають тимчасовій консервації внаслідок деградації, а також земельні ділянки, які за проектами контурно- меліоративної організації території повинні бути залісені або залужені.

Відповідно до ст. 44 Земельного кодексу України (станом на момент передачі земель у власність СВК Батьківщина) до земель природно - заповідного фонду включаються природні території та об`єкти, зокрема, заказники.

Статтями 83,84 Земельного кодексу України у зазначеній редакції передбачено, що до земель державної та комунальної власності, що не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Таким чином, усупереч вимогам ст. 4, 72 Земельного кодексу України 1990 року (чинного на момент передачі земель у колективну власність та розпаювання земель), ст.ст. 43, 84 Земельного кодексу України 2001 року (станом на момент передачі земель у власність СВК Батьківщина) земельні ділянки природоохоронного призначення (природно- заповідного фонду) сформовані як землі сільськогосподарського призначення та передані у колективну, а потім у приватну власність.

Згідно ст. 34 Земельного кодексу України в редакції станом на вересень 2011 року (на момент оформлення державних актів на право приватної власності на спірні земельні ділянки), земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби могли отримувати лише громадяни та лише в оренду. Натомість, згідно ст. 28 Земельного кодексу України в зазначеній редакції, сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Право власності на землю цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Реалізація права власності на землю зазначеними сільськогосподарськими підприємствами здійснюється відповідно до закону.

Отже, враховуючи, що на час оформлення права приватної власності СВК "Батьківщина" земельні ділянки засновників, які могли б бути внесені до статутного фонду юридичної особи, не були сформовані в порядку ст. 79 Земельного кодексу України, підстав для передачі земель у приватну власність юридичної особи не було.

Щодо віднесення земельної ділянки до земель природно - заповідного фонду та встановлення режиму її використання.

Особливий статус земельної ділянки у цивільних правовідносинах визначається тим, що вона є природним об`єктом та, крім економічної та соціальної, має й екологічну цінність, перебуваючи у постійному тісному взаємозв`язку з іншими природними об`єктами (атмосферним повітрям, водами, надрами, лісами тощо).

Такі характеристики визначають цільове призначення кожної окремої земельної ділянки.

Поняття цільового призначення наводиться у ст. 1 Закону України Про землеустрій, згідно з якою під ним розуміється використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Рішення про встановлення такого призначення, за ст. 20 Земельного кодексу України (далі ЗК України), приймається компетентним органом відповідно до визначених Земельним кодексом України повноважень.

Фактично ж під цільовим призначенням земельної ділянки варто розуміти установлені законодавством порядок, умови та правовий режим її експлуатації (використання), тобто допустимі з урахуванням особливостей та характеристик кожної окремої ділянки види діяльності на ній.

Для встановлення цільового призначення земель визначальне значення має те, які саме угіддя за якісними характеристиками складають земельну ділянку, а не дані земельного кадастру чи землевпорядна та містобудівна документація. Якщо землевпорядна, містобудівна або кадастрова документація не відповідають фактичному стану земельних ділянок, вони мають бути виправлені, оскільки за своєю правовою природою така документація фіксує існуюче цільове призначення земельної ділянки, а не є підставою для його встановлення.

Згідно з даними Публічної кадастрової карти цільовим призначенням земельних ділянок вказано сінокосіння і випасання худоби, і ця обставина не має правового значення, оскільки статус цих ділянок першочергово визначається тим, що вони розташовуються в межах об`єкта природно - заповідного фонду зі спеціальним режимом такої території.

У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов`язаний із фактом знаходження на ній об`єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття місцевою радою рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.

Отже, спірні земельні ділянки, які зареєстровані на праві власності за СВК "Батьківщина", в силу імперативної вказівки законодавця належить до земель природно-заповідного призначення у зв`язку із розташуванням на ній об`єкта природно - заповідного фонду.

Окрім того, у постанові від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 Верховний Суд вказав, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі, цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.

Усі землі України за цільовим призначенням поділяються на категорії, перелік яких наведений у статті 19 ЗК України, з яких виокремлено зокрема: а) землі сільськогосподарського призначення; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Землі природно-заповідного фонду є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, відповідно до ЗК України та Закону України Про природно-заповідний фонд. Природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Статтею 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Тобто на відміну від земель сільськогосподарського призначення, режим охорони земель природно-заповідного фонду спрямований на збереження не тільки якостей землі, а й природних якостей об`єктів природно-заповідного фонду. Штучна зміна цільового призначення земель природно-заповідного фонду на землі сільськогосподарського призначення призводить до зміни режиму охорони цих земель, та має негативні екологічні, економічні та соціальні наслідки.

Відповідно до ст. 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Статтею 44 Земельного кодексу України передбачено, що заказники включаються до земель природно-заповідного фонду.

Статтею 7 Закону України Про природно-заповідний фонд прямо передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Рішенням виконкому Полтавської обласної ради від 28.12.1982 № 671 на території колгоспу ім. XV з`їзду ВКП/б затверджено створення гідрологічного заказника місцевого значення Дубове площею 40 га, яке є місцем гніздування водоплавних птахів, стабілізатором клімату, регулятором ґрунтових вод і водного режиму.

Положення про заказник місцевого значення Дубове затверджено в новій редакції 10.09.2003. Відповідно до п 1.6 Положення, заказник входить до складу природно-заповідного фонду України та не вилучається у її землевласника Котелевської селищної ради. Метою створення Заказника є охорона та збереження водно-болотних угідь в заплаві р. Ворскли, що має водорегулююче, природоохоронне, наукове, естетичне значення. Основними завданнями Заказника є збереження та охорона типового водно-болотного масиву з різноманітною флорою та фауною; підтримання загального екологічного балансу в регіоні; поширення екологічних знань тощо.

Пунктом 3.1 Положення на території Заказника забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, яка суперечить цілям і завданням, передбаченим природоохоронним законодавством, цим Положенням, а також така, що не погоджена з Державним управлінням екології та природних ресурсів.

У 2013 році Полтавською регіональною філією ДП Центр ДЗК виконувалися роботи по винесенню в натуру меж гідрологічного заказника Дубове. У ході виконання робіт установлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 5322255100:00:006:1014 площею 8,4279 га та 5322255100:00:006:1026 площею 9,1309 га, передані в приватну власність СВК Батьківщина, входять в межі заказника, що є порушенням норм чинного законодавства. Указаний факт не заперечувався і СВК Батьківщина, які в 2013 році намагалися оформити охоронні зобов`язання на територію гідрологічного заказника Дубове.

Входження спірних земель до об`єкту природно-заповідного фонду підтверджене і листом Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської обласної військової адміністрації № 4068/04.3-09 від 20.09.2023, відповідно до якого земельні ділянки з кадастровими номерами 5322255100:00:006:1014 площею 8,4279 га та 5322255100:00:006:1026 площею 9,1309 га входять до складу гідрологічного заказника Дубове відповідно до проекту його створення.

Також, відповідно до протоколу огляду земельних ділянок від 09.11.2023, проведеного за участю спеціаліста (геодезиста) проведено накладення меж земельних ділянок з кадастровими номерами 5322255100:00:006:1014 та 5322255100:00:006:1026 на межі Заказника Дубове (відповідний протокол огляду та схеми додаються) і установлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 5322255100:00:006:1014 та 5322255100:00:006:1026 повністю входять в межі об`єкту природно-заповідного фонду.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно ст. 21 ЗК України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні земельні ділянки належать до земель комунальної власності, входять в межі об`єкта природно-заповідного фонду, а отже, відносяться до тих земель, які згідно зі ст. 178 ЦК України, ст. 83 ЗК України не можуть бути надані у приватну власність юридичній особі для сінокосіння і випасання худоби. Натомість, відповідно до даних Державного земельного кадастру, земельні ділянки з кадастровими номерами 5322255100:00:006:1014 та 5322255100:00:006:1026 зареєстровані як землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 24 Закону України Про державний земельний кадастр державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Пунктом 10 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр визначено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Відповідно до листа ГУ Держгеокадастру у Полтавській області № 10-16-0.62-753/2-24 від 26.02.2024 земельні ділянки з кадастровими номерами 5322255100:00:006:1014 та 5322255100:00:006:1026 сформовані на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби СВК Батьківщина на території Котелевської селищної ради Котелевського району Полтавської області.

Відповідно до ст. 186 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент виготовлення вказаної землевпорядної документації) технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, не підлягала затвердженню.

Таким чином, відсутнє рішення про затвердження землевпорядної документації, на підставі якої сформовано земельні ділянки з кадастровими номерами 5322255100:00:006:1014 та 5322255100:00:006:1026.

Отже, враховуючи що земельні ділянки з кадастровими номерами 5322255100:00:006:1014 та 5322255100:00:006:1026 природно-заповідного фонду сформовані як ділянки з основним цільовим призначенням для сінокосіння і випасання худоби, є підстави для скасування їх державної реєстрації з урахуванням п. 10 ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 334 ЦК України право на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає із дня такої реєстрації. Разом з тим, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Отже, державна реєстрація прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю (у цьому випадку на земельну ділянку природно-заповідного фонду) за особою, яка не має на нього будь-яких прав, є перешкодою в реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

Крім того, навіть у випадку, якщо буде встановлено, що суб`єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), це не є перешкодою для задоволення позову. Така позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 та Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 915/572/17.

У Постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 734/1560/20 зазначено, що задоволення вимоги прокурора про повернення земельної ділянки у державну власність не є правовою підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав.

Пунктами 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Отже, зважаючи на те, що СВК Батьківщина право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, в тому числі шляхом скасування державної реєстрації права власності на спірні земельні ділянки.

Щодо вимоги про повернення земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Статтею 14 Конституції України визначено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, встановлено нормами ст. 4 Господарського процесуального кодексу України.

Положеннями ст.ст.15,16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Стосовно землі природо-заповідного фонду закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною.

Системний аналіз ст. 178 ЦК України дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Титул і правовий режим обмежено оборотоздатних земель як об`єктів права власності, які не можуть набуватися приватними власниками, встановлений законодавством і до внесення відповідних змін до законодавства є невід`ємним та незмінним. Доки вказаний правовий титул зберігається, суб`єкт права власності зберігає також і повноваження правової охорони та захисту свого права. Реалізація такого права повинна відбуватися з урахуванням зазначених особливостей, які відмежовують обмежно оборотоздатні об`єкти цивільних прав від об`єктів, які можуть перебувати у приватній власності та у вільному обігу між приватними особами.

При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У разі протиправної передачі цих об`єктів у приватну власність відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Фізичне зайняття обмежено оборотоздатних земель та їх використання особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати прав власності чи користування ними, не позбавляє права володіння ними дійсного власника таких земель, але створює останньому перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

Таким чином, у разі фізичного зайняття обмежено оборотоздатних земель та оформлення речових прав на них відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторннй позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Предмет негаторного позову становить вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інших правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (пункт 7.29 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц). Повернення територіальній громаді земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням (пункт 9.10 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16- ц).

Відповідно до п. 24 Перехідних Положень Земельного кодексу України, земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду місцевого значення відносяться до земель комунальної власності.

Отже, оскільки спірні земельні ділянки відносяться до земель природно-заповідного фонду, мають статус обмежено оборотоздатних і згідно із законом не можуть перебувати у приватній власності, проте продовжують бути зареєстрованими на праві власності за СВК Батьківщина, порушення прав їх законного володільця - територіальної громади - на реалізацію усіх правомочностей власника триває.

Котелевська селищна рада є власником спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 5322255100:00:006:1014 площею 8,4279 га та 5322255100:00:006:1026 площею 9,1309 га в силу Закону, тобто є тим органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та ст. 12 Земельного кодексу України передбачені повноваження міської ради у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, у тому числі розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.

Такі твердження узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Однак, на даний час власником спірних земель є сільськогосподарський кооператив Батьківщина, що порушує право Котелевської селищної ради на земельні ділянки.

Положеннями статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Отже, порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом повернення земельних ділянок Котелевській селищній раді.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими, підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами частин 2, 3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів установлено статтею 74 ГПК України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом.

За приписами частин 1, 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач позов визнав у повному обсязі.

Відповідно до частини 4 статті 191 ГПК України в разі визнання відповідачем позову, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд установив, що визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб, а тому прийнято судом.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора ґрунтуються на належних, допустимих, достовірних доказах, у розумінні статей 76-78 ГПК України, як наслідок, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, до яких зокрема належить судовий збір.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частини 1 статті 130 ГПК України в разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету України 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.

Наведена норма також закріплена в частині 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

За платіжною інструкцією від 26.03.2024 № 758 (наявна в матеріалах справи) за розгляд даного спору, прокуратурою сплачено до Державного бюджету України судовий збір у сумі 18 168,00 грн.

Оскільки до початку розгляду спору по суті відповідач визнав позовні вимоги в повному обсязі, керуючись наведеними нормами, 50 % судового збору сплаченого за платіжною інструкцією № 758 від 26.03.2024 (оригінал знаходиться в матеріалах справи), в розмірі 9 084,00 грн підлягає поверненню прокуратурі з Державного бюджету України. З відповідача на користь прокуратури підлягає стягненню судовий збір в сумі 9 084,00 грн відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 130, 210, 232, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2. Усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду шляхом зобов`язання СК "Батьківщина" (вул. Калантаївська, 97, смт. Котельва, Полтавський район Полтавська область, 38600, код ЄДРПОУ 03773174) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322255100:00:006:1014 Котелевській селищній раді (вул. Полтавський шлях, буд. 221, смт. Котельва, Полтавський район Полтавська область, 38600, код ЄДРПОУ 13955812).

3. Усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду шляхом зобов`язання СК Батьківщина (вул. Калантаївська, 97, смт. Котельва, Полтавський район Полтавська область, 38600, код ЄДРПОУ 03773174) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5322255100:00:006:1026 Котелевській селищній раді (вул. Полтавський шлях, буд. 221, смт. Котельва, Полтавський район Полтавська область, 38600, код ЄДРПОУ 13955812).

4. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності за СВК Батьківщина на земельну ділянку з кадастровим номером 5322255100:00:006:1014, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1218705753222) та всі права, похідні від права власності.

5. Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права приватної власності за СВК Батьківщина на земельну ділянку з кадастровим номером 5322255100:00:006:1026, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1218684553222) та всі права, похідні від права власності.

6. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5322255100:00:006:1026 з одночасним припиненням усіх речових прав на неї.

7. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5322255100:00:006:1014 з одночасним припиненням усіх речових прав на неї.

8. Стягнути з СК Батьківщина (вул. Калантаївська, 97, смт. Котельва, Полтавський район Полтавська область, 38600, код ЄДРПОУ 03773174) на користь Полтавської обласної прокуратури (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, р/р UА118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910060) судовий збір в сумі 9 084,00 грн.

Видати наказ після набрання цим рішенням законної сили.

9. Повернути Полтавській обласній прокуратурі (м. Полтава, вул. 1100-річчя Полтави, 7, р/р UА118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ МФО 820172, код ЄДРПОУ 02910060) з Державного бюджету України (ККДБ 22030101 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)", символ звітності 206, відомча ознака 83, номер рахунку - UA578999980313131206083016712, код за ЄДРПОУ 37959255, отримувач - ГУК у Полт.обл/тг м. Полтава/22030101, банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.) - 9 084,00 грн. судового збору, сплаченого платіжною інструкцією №758 від 26.03.2024р., оригінал якої знаходиться в матеріалах справи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно статті 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Солодюк О.В.