Рішення

від 11.11.2024 по справі 922/3094/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2024м. ХарківСправа № 922/3094/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Чабан А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАШ КРАЙ БАЛАКЛІЯ", м. Балаклія, Балаклійський район, Харківська область про стягнення 201866,00 грн. за участю представників:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "НАШ КРАЙ БАЛАКЛІЯ" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача за Договором поставки товару № 2252-19х від 09.12.2019 основної суми боргу в розмірі 39139,42 грн., три відсотки річних у розмірі 2931,95 грн., інфляційних втрат у розмірі 13962,50 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 136047,28 грн. та штрафу в розмірі 25% від вартості відповідних партій товару в розмірі 9784,85 грн., що разом становить 201866,00 грн.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.09.2024 позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено розгляд справи в судовому засіданні.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Позивач 11.11.2024 за вх.№ 28314 надав заяву про розгляд справи без участі його представника за наявними матеріалами.

Відповідач правом на участь у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час судових засідань відповідач повідомлявся судом за юридичною адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 64200, Харківська область, Балаклійський район, м. Балаклія, вул. Центральна, буд. 36. Проте, копія ухвали про відкриття провадження у справі від 06.09.2024 та інші копії ухвал суду у справі адресовані відповідачу були повернуті Укрпоштою на адресу суду із зазначенням причини повернення - "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Також, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

09.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (постачальник) та ТОВ "НАШ КРАЙ БАЛАКЛІЯ" (покупець) було укладено Договір поставки товару № 2252-19х (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник поставляє і передає у власність Покупця товар/продукцію партіями відповідно до накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору, а покупець приймає цей товар партіями та оплачує його на умовах і в порядку, визначених даним Договором. В цілях цього договору партія товару це визначена кількість товарів одного чи декількох найменувань закуплених, відвантажених або отриманих одночасно по одному товаросупровідному документу (видаткова/податкова накладна).

Пунктом 2.1. Договору було встановлено, що поставка товарів здійснюється постачальником в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії Договору відповідно до встановленої домовленості про постачання, специфікації, додаткових умов або за попереднім замовленням покупця. Замовлення може проводитись шляхом листування, телеграмою, через телефонний або факсимільний зв`язок, по електронній пошті E-maіl або надаватись через представника постачальника. Поставлена партія товару - це поставлена кількість товару відповідного асортименту на відповідну суму згідно окремої накладної.

Відповідно до пункту 2.3. Договору, моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (видаткова накладна тощо). Ціна, асортимент, номенклатура, найменування, кількість товару, місце і строк поставки вважаються остаточно узгодженими сторонами даного договору з моменту підписання відповідних накладних.

За пунктом 5.1. Договору покупець оплачує поставлені товари по цінах, вказаних у супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації, на умовах цього Договору, в порядку і формах, які не суперечать діючому законодавству України.

У пункті 5.2. Договору визначено, що покупець здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар на умовах відстрочення платежу на 14 (чотирнадцять) календарних днів з дати отримання відповідної партії товару від постачальника, якщо інше не передбачено додатковою угодою. Постачальник залишає за собою право здійснювати наступну поставку товару тільки після повної сплати покупцем попередньої поставки. Якщо останній день сплати припадає на небанківський день, покупець зобов`язаний сплатити за товар у попередній банківській день.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 39139,42 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: № 1937 від 20.01.2022 на суму 6338,94 грн.; № 2416 від 27.01.2022 на суму 6875,64 грн.; № 2417 від 27.01.2022 на суму 3180,84 грн.; № 2946 від 03.02.2022 на суму 4909,96 грн.; № 2947 від 03.02.2022 на суму 5561,04 грн.; № 3490 від 10.02.2022 на суму 6661,08 грн.; № 3491 від 10.02.2022 на суму 922,98 грн.; № 4083 від 17.02.2022 на суму 2500,02 грн.; № 4084 від 17.02.2022 на суму 2188,92 грн.

Також, в підтвердження поставки товару відповідачу за Договором на суму 39139,42 грн. позивачем були додані до позовної заяви копії товарно-транспортних накладних.

Позивач вказує, що відповідач за поставлений позивачем товар не розрахувався, що стало підставою звернення позивача до суду з цим позовом.

При цьому суд зазначає, що докази оплати відповідачем позивачу вартості товару за Договором в матеріалах справи відсутні.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Положеннями ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Положеннями ч. 1-3 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а тому обов`язок покупця сплатити продавцеві повну ціну переданого товару складає зміст основних його зобов`язань відповідно до ст. 692 ЦК України.

Змістом ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України).

Приписами ст. 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 689 ЦК України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно ст. 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до положень ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Приписами ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З урахуванням вищезазначеного, проаналізувавши правовідносини, які склались між сторонами на підставі укладеного між ними Договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір відповідає вимогам чинного законодавства України, сторонами досягнуто всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому, з огляду на положення ст. 629 ЦК України, зазначений договір є обов`язковим для виконання обома сторонами.

Відповідач підписав Договір, погодивши всі умови, передбачені зазначеним договором, тобто взяв на себе зобов`язання належним чином виконувати всі умови договору, зокрема щодо здійснення оплати за поставлений товар в терміни, які передбачені цим договором.

Судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 39139,42 грн., що підтверджується зазначеними вище видатковими накладними, які підписані представниками обох учасників Договору без зауважень чи заперечень. Крім того, в матеріалах справи наявні копії товарно-транспортних накладних, які містить підпис відповідальної особи одержувача.

Отже, належними і допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи, підтверджується поставка позивачем відповідачу товару, а також наявність непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 39139,42 грн. за Договором.

Ураховуючи викладене основна суму боргу за Договором у розмірі 39139,42 грн., підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання за Договором позивач нарахував відповідачу три відсотки річних у розмірі 2931,95 грн. та інфляційні втрати у розмірі 13962,50 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто право на звернення з позовними вимогами про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть якщо умовами договору це не передбачено.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України входять до складу грошового зобов`язання та не являються штрафними санкціями, оскільки носять компенсаційний характер та виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

На підставі викладеного, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, зважаючи на те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем прав позивача внаслідок несплати за поставлений товар в строки, передбачені Договором, суд дійшов висновку, що надані позивачем розрахунки є вірними та виконані з дотриманням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2931,95 грн. та інфляційних втрат у розмірі 13962,50 грн. є правомірними та обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 136047,28 грн.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 названого Кодексу. Так, стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст. 536 Цивільного кодексу України - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми. Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст. 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10.09.2018 по справі № 908/24/18, від 18.12.2018 по справі № 908/639/18.

У Договорі сторони передбачили, що у разі несвоєчасної оплати поставленого товару покупець сплачує на користь постачальника проценти із розрахунку 3 % за кожен день прострочення оплати до дати повного виконання зобов`язання в порядку ст. 536 ЦК України (пункт 5.3. Договору).

Виходячи із свободи визначення умов договору (ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України), сторони мають право викласти умови договору, зокрема і щодо способу обчислення процентів за користування грошовими коштами (за один день чи за календарний рік), на власний розсуд у спосіб, який є найбільш зрозумілим та прийнятним саме для них.

Положення, закріплені у статті 536 Цивільного кодексу України, є диспозитивними, а тому не можуть обмежувати сторін у визначенні способу проведення розрахунку процентів залежно від їх волевиявлення (за один день чи за календарний рік), оскільки будь-який з таких способів розрахунку, враховуючи сталу та загальновідому кількість днів у календарному році, дозволяє визначити шляхом простої арифметичної дії розмір процентів за один рік (чи навпаки за один день), за наявності такої потреби при тлумаченні змісту правочину.

Враховуючи те, що кількість днів у календарному році є сталою та загальновідомою, визначений у такий погоджений сторонами спосіб (за кожен день прострочення) розмір цих процентів завжди може бути перетворений у річні проценти методом математичного розрахунку.

Отже, визначення сторонами у пункті 5.3. Договору обчислення процентів за користування грошовими коштами у спосіб за один календарний день, а не за календарний рік, не змінює правову природу таких процентів.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що позивачем правомірно нараховано та заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 136047,28 грн. відповідно до статті 536 ЦК України.

Також, позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 25% від вартості відповідних партій товару, що становить 9784,85 грн.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГКУ учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За приписами п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частинами 1-2 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Відповідно до п.п. 6.1., 6.2. Договору, за невиконання або неналежне виконання умов даного Договору сторони несуть майнову відповідальність, встановлену цим Договором та діючим законодавством України. Покупець відповідає за несвоєчасну оплату отриманого товару наступним чином: шляхом сплати постачальнику пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від загальної суми заборгованості до дати повної оплати товару; в разі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше трьох календарних днів покупець в такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 15% від вартості відповідної партії товару. В разі якщо прострочення платежу за поставлену партію товару становить більше тридцяти календарних днів покупець в такому випадку додатково сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 25% від вартості відповідної партії товару.

Перевіривши наданий до позовної заяви розрахунок штрафу, суд дійшов висновку, що здійснений позивачем розрахунок штрафу є вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 9784,85 грн. штрафу підлягають задоволенню.

Частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у справі є обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76-80, 86, 91, 123, 129, 165, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НАШ КРАЙ БАЛАКЛІЯ" (64200, Харківська область, Балаклійський район, м. Балаклія, вул. Центральна, буд. 36, код ЄДРПОУ 43265887) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (61001, м. Харків, майдан Захисників України, буд. 7/8, код ЄДРПОУ 39806596) за Договором поставки товару № 2252-19х від 09.12.2019 основну суму боргу в розмірі 39139,42 грн., три відсотки річних у розмірі 2931,95 грн., інфляційні втрати в розмірі 13962,50 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 136047,28 грн., штраф у розмірі 9784,85 грн.; 2422,40 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Ресурс" (61001, м. Харків, майдан Захисників України, буд. 7/8, код ЄДРПОУ 39806596).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "НАШ КРАЙ БАЛАКЛІЯ" (64200, Харківська область, Балаклійський район, м. Балаклія, вул. Центральна, буд. 36, код ЄДРПОУ 43265887).

Повне рішення складено "18" листопада 2024 р.

СуддяА.М. Буракова

справа № 922/3094/24