Рішення

від 18.11.2024 по справі 922/3226/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3226/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (місцезнаходження: 49089, місто Дніпро, вулиця Новобудівельна, будинок 5а; код ЄДРПОУ: 24510970) до Державне підприємство "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (місцезнаходження: 63501, Харківська область, місто Чугуїв, м/р Авіатор; код ЄДРПОУ:08305644) про стягнення 155 989,02 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача - Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" заборгованості за договором поставки №ПЕ 01/04-20 від 01.04.2020 у сумі 155 989,02 грн. (88 800.00 грн.- основна заборгованість, 5 386,39 грн. - пеня, 11 136,39 грн.- 3% проценти річних, 50 666,24 грн.- інфляційні втрати).

Також позивач просить суд покласти на ДП "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.09.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка"прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 922/3226/24; справу № 922/3226/24 постановлено розглядати без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України; встновлено відповідачу, згідно з частиною першою статті 251 Господарського процесуального кодексу України, п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Господарського суду Харківської області від 18.09.2024 про відкриття провадження у справі № 922/3226/24 було направлено в паперовій формі - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, за юридичною адресою Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, зазначене відправлення не вручено адресатові та повернуто до суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою", згідно Довідки про причини повернення/досилання відділення поштового зв`язку Укрпошти від 25.09.2024.

Місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 татті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі №916/3188/16, відповідно до якої сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною неявки в судові засідання, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про розгляд даного позову, а відповідач, у відповідності до пункту 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України визнається таким, що був належним чином повідомленим про розгляд даної справи.

Разом з цим, Державне підприємство "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" наданими відповідачу процесуальними правами не скористалося; у встановлений статтею 251 ГПК України п`ятнадцятиденний строк відзив на позовну заяву до суду не подало.

07.10.2024 року до Господарського суду Харківської області від позиваа надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. (вх.№25137 від 07.10.2024).

Вказану заяву прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши справу № 922/3226/24 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

01.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (постачальник за договором, позивач) та Державним підприємством "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (покупець за договором, відповідач) був укладений договір №ПЕ 01/04/1-20, відповідно до п. 1.1 якого, постачальник зобов`язується поставити покупцю Товар згідно Специфікації (Додаток № 1), а покупець зобов`язується прийняти цей Товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного Договору.

Згідно розділу 2 договору, асортимент Товару, його обсяг (кількість) та вартість передбачається у специфікації, яка є невід`ємною частиною даного Договору. Загальна вартість Договору складає 133 200,00 грн., у т.ч. ПДВ (20%) - 22 200,00 грн.

Відповідно до розділу 5 договору, покупець здійснює оплату наступним чином: 100% вартості Товару перераховує постачальнику не пізніше 45 банківських днів після отримання Товару та проходження вхідного контролю. Розрахунки за отриманий Товар здійснюються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно п. 6.1 договору, він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до виконання Сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до п. 8.3 договору, при порушенні строків оплати Товару Покупець сплачує Постачальнику, за вимогою останнього, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого Товару за кожний день прострочення, але не більше 1% від вартості Товару.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Між сторонами була підписана специфікація на загальну суму 133 200,00 грн.(а.с.11).

Після укладання вказаного договору та специфікації, позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №0000295 від 02.04.2020 на суму 133 200,00 гривень з ПДВ.(а.с.12).

15.04.2020 на адресу відповідача була здійснена поставка товару, що підтверджується видатковою накладною №ПЭ-0000314 від 15.04.2020 на суму 44 400,00 грн. з ПДВ. Вказана видаткова накладна підписана сторонами договору поставки без зауважень. Як зазначає позивач, вказана видаткова накладна оплачена відповідачем (а.с.13).

23.04.2020 на адресу відповідача була здійснена поставка товару, що підтверджується видатковою накладною №ПЭ-0000319 від 23.04.2020 на суму 88 800,00 грн. з ПДВ. Вказана видаткова накладна підписана сторонами договору поставки без зауважень (а.с.14).

На адресу позивача від відповідача не надходили претензії чи акти рекламації щодо кількості, номенклатури, якості або невідповідності стандартам України, технічним умовам, відповідним ДСТУ діючим в Україні.

Проте, станом на 06.09.2024 поставлений товар відповідачем не був оплачений, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 88 000,00 грн.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, позивачем до стягнення нараховані 3% річних у сумі 11 136,39 грн., інфляційні втрати у сумі 50 666,24 грн. та пеня у сумі 5 386,39 грн..

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як зазначено в ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов`язання по оплаті отриманого товару.

За змістом ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

В силу ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань.

За змістом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи на встановлені обставини та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи те, що ДП "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" доказів остаточної оплати отриманого Товару не надало, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ТОВ "Промелектроніка" в частині п стягнення з відповідача 88 800,00 грн. основного боргу за Договором № ПЕ 01/04-20 від 01.04.2020 обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами і підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини четвертої статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування процентів річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Разом з тим, перевіривши правильність нарахування пені, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України та умовам договору, проте здійснено позивачем без урахування умов п. 8.3 договору, а саме: розмір пені не перевищує 1% від вартості товару.

Таким чином, розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1332,00 грн.

Отже, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ "Промелектроніка" в частині стягнення з ДП "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" 3% річних в розмірі 11 136,39 грн., інфляційних втрат в розмірі 50 666,24 грн. та пені у розмірі 1332,00 грн.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом надано оцінку щодо належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок зазначених вище судом доказів у їх сукупності.

Водночас всупереч вимог наведених статей 13, 74 ГПК України жодних доказів на спростування встановлених обставин справи та обґрунтованості позовних вимог, відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості за договором поставки №ПЕ 01/04-20 від 01.04.2020 у розмірі 88 800,00 грн., пені у розмірі 1 332,00 грн., 3% річних у розмірі 11 136,39 грн. та інфляційних втрат у розмірі 50 666,24 грн.- підлягають задоволенню.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 4054,39 грн. суд відмовляє.

Також позивачем заявлено вимогу щодо розподілу судових витрат у справі: відшкодування судового збору і витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судовівитратискладаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема:витратинапрофесійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позовні вимоги у даній справі задоволено частково, а відтак витрати по сплаті судового збору в сумі 2 949,30 грн. покладаються на Державне підприємство "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" і підлягають стягненню на користь позивача.

Частинами 1, 2 ст. 124 ГПК України унормовано, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

У позовній заяві позивачем було зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правову допомогу становить 10 000,00 грн.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021, укладений між Адвокатським бюро "Сергія Жечева" та ТОВ "Проелектроніка"; додаткова угода № 1 від 01.02.2021 до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021; додаткова угода № 2 від 30.12.2022 до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021; додаткова угода № 3 від 28.12.2023 до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021; розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу; акт №ОУ-0000045 від 27.09.2024 приймання-передачі наданої правової допомоги до договору-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021; рахунок-фактура №СФ-0000046 від 27.09.2024 на суму 5 000,00 грн., платіжна інструкція №8851 від 30.09.2024 про оплату наданої правової допомоги на суму 5 000,00 грн.; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №864 від 27.04.2011; ордер серії АР №1199843 від 05.09.2024.

Дослідивши зазначені докази, суд вважає їх достатніми для підтвердження факту надання адвокатом професійної правничої допомоги.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Разом з цим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 908/2348/18.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Отже, для встановлення розумного розміру наданих послуг адвоката слід надати належну правову оцінку договору у сукупності з іншими доказами, складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), витраченим часом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та виконання робіт, ціною позову та (або) значення справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині 4 статті 129 ГПК України, згідно приписів якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, з метою дотримання критерію розумності, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом та заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, суд вважає за доцільне встановити розмір судових витрат ТОВ "Промелектроніка" на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн. та з урахуванням вимог ст. 129 ГПК України (часткове задоволення позову), з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення 4 870,04 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Чугуївський авіаційний ремонтний завод" (місцезнаходження: 63501, Харківська область, місто Чугуїв, м/р Авіатор; код ЄДРПОУ:08305644)на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промелектроніка" (місцезнаходження: 49089, місто Дніпро, вулиця Новобудівельна, будинок 5а; код ЄДРПОУ: 24510970) заборгованості за договором поставки №ПЕ 01/04-20 від 01.04.2020 у сумі 151 934,63 грн. (88 800,00 грн.- основна заборгованість, 1332,00 грн. - пеня, 11 136,39 грн.- 3% проценти річних, 50 666,24 грн.- інфляційні втрати), витрати зі сплати судового збору у сумі 2 949,30 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4 870,04 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у сумі 4054,39 грн. - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "18" листопада 2024 р.

СуддяВ.В. Рильова

Справа №922/3226/24