Постанова

від 16.10.2024 по справі 911/355/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/355/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Багай Н.О., Зуєва В.А.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Публічного акціонерного товариства

«Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» - Гутника А.Ж.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕМЕРОН ФОЛС» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 (у складі колегії суддів: Тарасенко К.В. (головуючий), Коробенко Г.П., Кравчук Г.А.) у частині відмови у стягненні подвійної орендної плати в сумі 681 928,00 грн та частини судового збору за подання позовної заяви в сумі 10 228,92 грн

у справі № 911/355/23

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕМЕРОН ФОЛС»

про стягнення 1 974 467,74 грн,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКТОРІ 88» (далі - ТОВ «ВІКТОРІ 88»; найменування змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕМЕРОН ФОЛС» (далі - ТОВ «КЕМЕРОН ФОЛС») про стягнення заборгованості в сумі 1 820 345,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна від 22.11.2021 № 09/14-651/7/21 у частині оплати орендних платежів, відшкодування вартості комунальних послуг та повернення об`єкта оренди у строки, передбачені умовами договору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.06.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024, позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «КЕМЕРОН ФОЛС» на користь ПАТ «Промінвестбанк»: - заборгованість зі сплати орендних платежів у сумі 414 511,01 грн, - пеню за прострочення сплати орендних платежів у сумі 65 080,13 грн, - 3 % річних за порушення грошового зобов`язання з внесення орендних платежів у сумі 3 832,80 грн, - інфляційні втрати за порушення грошового зобов`язання з внесення орендних платежів 21 720,34 грн, - заборгованість з відшкодування комунальних витрат у сумі 635 397,96 грн, - пеню за прострочення відшкодування комунальних витрат у сумі 111 610,21 грн, - 3 % річних за порушення грошового зобов`язання з відшкодування комунальних витрат в сумі 6 696,61 грн, - інфляційні втрати за порушення грошового зобов`язання з відшкодування комунальних витрат в розмірі 31 700,63 грн, - витрати зі сплати судового збору в сумі 19 358,25 грн.

Відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати орендних платежів в сумі 1 809,48 грн, 3 % річних за порушення грошового зобов`язання з внесення орендних платежів у сумі 180,57 грн та подвійної орендної плати в сумі 681 928,00 грн.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції у частині відмови у стягненні подвійної орендної плати в сумі 681 928,00 грн та частини судового збору за подання позовної заяви в сумі 10 228,92 грн, у липні 2024 року ПАТ «Промінвестбанк» подало касаційну скаргу, у якій, з урахуванням нової редакції касаційної скарги, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 у частині відмови у стягненні подвійної орендної плати в сумі 681 928,00 грн та частини судового збору за подання позовної заяви в сумі 10 228,92 грн і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог. Також скаржник просив стягнути з відповідача на свою користь витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.08.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 911/355/23 за касаційною скаргою ПАТ «Промінвестбанк» з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.10.2024.

ТОВ «КЕМЕРОН ФОЛС» в судове засідання свого представника не направило.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

За змістом статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без їх участі, якщо нез`явлення цих представників не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника відповідача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПАТ «Промінвестбанк», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 22.11.2021 між ПАТ «Промінвестбанк» (орендодавець) і ТОВ «ВІКТОРІ 88» (орендар; найменування змінено на ТОВ «КЕМЕРОН ФОЛС») укладено договір № 09/14-651/7/21 оренди нерухомого майна, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно, за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 32-В, приміщення 51,52, загальною площею 1018,6 кв. м (пункт 1.1); орендар буде використовувати об`єкт оренди для розміщення міні готелю (хостелу) (пункт 1.4); об`єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі об`єкта оренди (пункт 2.3); строк оренди складає 35 місяців з моменту прийняття об`єкта оренди орендарем за актом приймання-передачі об`єкту оренди (пункт 3.1); строк оренди згідно з цим договором може бути змінений сторонами шляхом укладення в письмовій формі договору про внесення змін до цього договору, якщо інше не передбачено умовами договору (пункт 3.2); орендна плата за користування об`єктом оренди в місяць складає 115 000 грн, в тому числі, податок на додану вартість (пункт 4.1).

За умовами пункту 4.2 договору орендар щомісячно сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі, передбаченому в пункті 4.1 цього договору, крім того відшкодовує орендодавцю фактичні витрати, пов`язані з утриманням об`єкту оренди та прибудинкової території (крім того, податок на додану вартість): щомісячно до 15 числа поточного місяця орендодавець нараховує орендну плату за поточний місяць та направляє орендарю в електронній формі рахунки, а орендар на підставі отриманих від орендодавця в електронній формі рахунків, сплачує нараховану орендну плату за поточний місяць не пізніше 20 числа поточного місяця. Орендну плату за перший місяць користування об`єктом оренди сплачує протягом п`яти банківських днів з моменту отримання рахунку від орендодавця в електронній формі. Надлишково сплачені кошти орендарем за цим договором підлягають зарахуванню орендодавцем в рахунок погашення заборгованості орендаря з орендної плати та інших платежів за договором (підпункт 4.2.1); орендар на підставі виставлених орендодавцем рахунків протягом п`яти робочих днів з дня їх направлення орендодавцем в електронній формі, відшкодовує фактичні витрати орендодавця за комунальними послугами та іншими послугами, пов`язаними з утриманням об`єкту оренди і прибудинкової території, а саме: активна/реактивна електроенергія - у повному обсязі; теплопостачання - у повному обсязі. Витрати, що не передбачені п.4.2.2 договору, входять до складу орендної плати (підпункт 4.2.2); оплата витрат на утримання об`єкта оренди здійснюється орендарем самостійно за послуги: водопостачання, водовідведення, вивіз сміття, прибирання прибудинкової території на підставі самостійно укладених договорів з постачальниками відповідних послуг. У разі неотримання рахунку орендарем від орендодавця за три календарні дні до закінчення строку сплати, визначеного пунктом 4.2 цього договору, орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату у розмірі згідно з рахунком за попередній період/місяць або згідно з умовами договору. Орендар має право у порядку пункту 11.7 цього договору звернутись до орендодавця із запитом про надання рахунку повторно. Після отримання рахунку за таким зверненням орендар зобов`язаний протягом 3 робочих днів з моменту отримання такого рахунку сплатити на користь орендодавця різницю між фактичною сумою та сумою, що зазначена в наданому орендодавцем рахунку. За відсутності звернення орендаря до орендодавця щодо повторного надання рахунка/рахунків у передбачений вище строк, рахунки вважаються такими, що отримані орендарем та підлягають оплаті у повному обсязі згідно з умовами договору. У випадку виникнення заборгованості орендаря перед орендодавцем зі сплати орендної плати та інших платежів (підпункт 4.2.3).

Орендодавець нараховує, а орендар сплачує орендодавцю орендну плату та інші платежі за цим договором протягом строку оренди, починаючи з дати укладення акту приймання-передачі об`єкту оренди по дату укладення акту приймання-передачі об`єкта оренди (повернення з оренди) включно. Строк оренди визначається з моменту підписання акту приймання-передачі об`єкту оренди уповноваженими представниками сторін до моменту спливу строку оренди, зазначеного у пункті 3.1 договору (пункт 4.4).

В останній день строку оренди орендар зобов`язаний звільнити об`єкт оренди та передати орендодавцю об`єкт оренди за актом приймання-передачі, який підписується сторонами. Не звільнення об`єкта оренди орендарем в останній день строку оренди за цим договором та/або не передання орендодавцю об`єкта оренди за актом приймання-передачі не є підставою для продовження строку оренди (пункт 6.1).

У випадку не звільнення об`єкта оренди орендарем в останній день строку оренди за цим договором та/або не передання орендодавцю об`єкту оренди за актом приймання-передачі, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки, визначеної п.п.8.8, 8.8.1-8.8.1.3 цього договору з дня, наступного за останнім днем оренди за договором до дня повернення об`єкту оренди орендодавцю (пункт 6.4).

У разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки (пункт 8.1).

У випадку прострочення строку сплати орендної плати та/або інших платежів за цим договором орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, діючої у період сплати пені, від суми боргу за кожен день прострочення. Пеня нараховується орендарем, починаючи з дня фактичного виникнення обставин, які є підставою для її нарахування, і до для фактичного припинення таких обставин. При цьому, сторони погоджуються, що вказані строки нарахування пені є такими, що погоджені сторонами за договором у розумінні частини 6 статті 262 Господарського кодексу України сторони домовились збільшити тривалість позовної давності до вимоги про стягнення пені, встановленої пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) до трьох років (пункт 8.2).

За порушення орендарем пункту 6.1 договору орендар сплачує орендодавцю нараховану неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користування об`єктом оренди за час прострочення відповідно до частини 2 статті 785 ЦК (пункт 8.8).

Кожна зі сторін має право розірвати цей договір в односторонньому порядку, повідомивши про це другу сторону за три місяці до дня розірвання договору. При цьому, сторони підтверджують, що останнім днем строку оренди за цим договором вважається дев`яностий день з моменту направлення (у випадку письмового повідомлення ініціюючою стороною або отримання іншою стороною (у випадку письмового повідомлення ініціюючою стороною) у відповідності до пункту 11.7 цього договору повідомлення про розірвання (пункт 11.3).

У випадку порушення орендарем будь-якої умови/умов за договором орендодавець має право розірвати цей договір в односторонньому порядку, повідомивши про це орендаря за один місяць до дня розірвання договору. При цьому, сторони підтверджують, що останнім днем строку оренди за цим договором вважається тридцятий день з моменту направлення (у випадку електронного повідомлення орендодавцем) або отримання орендарем (у випадку письмового повідомлення орендодавцем) у відповідності до пункту 11.7 цього договору повідомлення про розірвання (пункт 11.3.2).

Кожна зі стороні договору підтверджує, що повідомлення сторонами одна одну про будь-які обставини, що виникають протягом дії договору проводяться шляхом направлення письмових або електронних звернень, повідомлень, рахунків на виконання умов пункту 4.2 договору, сканованих копій документів, що оформлюються в процесі виконання сторонами зобов`язань за цим договором. При цьому, повідомлення вважаються направленими належним чином, якщо вони надіслані на адреси, зазначені в пункті 12 цього договору. Сторони визнають офіційним та належним направленням повідомлення в електронній формі, якщо такі повідомлення були направлені однією другій стороні з електронної адреси та на електронну адресу, адреси, зазначені у пункті 12 цього договору (пункт 11.7).

У пункті 12 договору визначено наступні електронні адреси ПАТ «Промінвестбанк»: invouce2@pib.ua; rent@pib.ua та ТОВ «ВІКТОРІ 88» (найменування змінено на ТОВ «КЕМЕРОН ФОЛС»): viktori88tov@gmail.com.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов`язань згідно із цим договором (пункт 11.1).

Згідно з актом приймання-передачі об`єкта оренди орендодавець передав, а орендар прийняв у користування нерухоме майна, за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 32-В, приміщення 51, 52, загальною площею 1018,6 кв. м.

ПАТ «Промінвестбанк» звернулося до суду з позовом про стягнення з ТОВ «КЕМЕРОН ФОЛС» заборгованості в сумі 1 820 345,78 грн, у тому числі заборгованість зі сплати орендних платежів, заборгованість з відшкодування комунальних витрат, подвійна орендна плата відповідно до статті 785 ЦК, пеня, 3 % річних, інфляційні втрати, який обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна від 22.11.2021 № 09/14-651/7/21 у частині оплати орендних платежів, відшкодування вартості комунальних послуг та повернення об`єкта оренди у строки, передбачені умовами договору. Наразі, за твердженнями позивача, відповідачем належним чином свої обов`язки в частині сплати орендних платежів за червень - жовтень 2022 року та відшкодування вартості спожитих комунальних послуг за червень 2022 року - березень 2023 року виконано не було.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково, зокрема відмовив у стягненні подвійної орендної плати в сумі 681 928,00 грн, оскільки, за встановлених у справі обставин, відсутні підстави вважати договір від 22.11.2021 № 09/14-651/7/21 достроково розірваним за ініціативи орендодавця, тому суд дійшов висновку про недоведеність позивачем у встановленому порядку порушення відповідачем свого обов`язку з повернення об`єкта оренди як підстави для застосування неустойки, передбаченої статтею 785 ЦК та пунктом 6.4 договору.

Рішення суду першої було оскаржено позивачем в апеляційному порядку в частині відмови у стягненні подвійної орендної плати в сумі 681 928,00 грн, однак апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції в цій частині та зазначив, що оскільки позивач не надав доказів належного повідомлення відповідача про дострокове розірвання договору відповідно до його умов, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення об`єкта з оренди відповідно до статті 785 ЦК та пунктом 6.4 договору.

У поданій касаційній скарзі ПАТ «Промінвестбанк» в обґрунтування підстав оскарження постанови суду апеляційної інстанції у частині відмови у стягненні подвійної орендної плати в сумі 681 928,00 грн та частини судового збору за подання позовної заяви в сумі 10 228,92 грн послався на те, зокрема, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки наявним у матеріалах справи доказам належного повідомлення відповідача як про зміну електронної адреси позивача, так і про дострокове розірвання договору та повернення об`єкта оренди, тому суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення частини 2 статті 785 ЦК. Разом із тим скаржник послався на неправильне застосування судом положень статей 629, 651, 654 ЦК, частин 1-4 статті 188, статті 193, 206, 291 Господарського кодексу України, порушення статей 86, 236, 273 ГПК. Також скаржник зазначив про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 11.05.2018 у справі № 926/3701/16, від 14.11.2018 у справі № 924/195/16, від 07.04.2020 у справі № 924/599/19, від 26.07.2021 у справі № 904/577/20, від 28.04.2022 у справі № 344/7849/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 484/301/18, від 07.10.2020 у справі №313/780/19, від 10.12.2019 у справі № 183/1749/17, від 02.09.2019 у справі № 623/2421/16-ц, від 29.10.2019 у справі № 911/559/17.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, скаржник послався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статей 629, 651, 654, 785 ЦК, статей 188, 193, 206, 291 Господарського кодексу України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права при вирішенні спору у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 11.05.2018 у справі № 926/3701/16, від 14.11.2018 у справі № 924/195/16, від 07.04.2020 у справі № 924/599/19, від 26.07.2021 у справі № 904/577/20, від 28.04.2022 у справі № 344/7849/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 484/301/18, від 07.10.2020 у справі № 313/780/19, від 10.12.2019 у справі № 183/1749/17, від 02.09.2019 у справі № 623/2421/16-ц, від 29.10.2019 у справі № 911/559/17.

Так, у справі № 924/599/19 (постанова від 07.04.2020) суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції щодо стягнення з відповідача суми неустойки на підставі частини 2 статті 785 ЦК, оскільки у цій справі судом установлено обставини неповернення відповідачем позивачу нерухомого майна з оренди у визначений договором оренди строк.

У справі № 344/7849/15-ц Верховний Суд постановою від 28.04.2022, зокрема, відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки у зв`язку із спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

У справі № 313/780/19 (позов про розірвання договору оренди землі) суд касаційної інстанції у постанові від 07.10.2020 погодився з висновками суду апеляційної інстанції, що за встановлених у цій справі обставин систематичного не виконання відповідачем обов`язку зі сплати орендної плати за договором оренди землі протягом 2016, 2018, 2019 років, позовні вимоги про розірвання зазначеного договору підлягають задоволенню.

У справі № 183/1749/17 (постанова від 04.12.2019, а не як зазначено скаржником від 10.12.2019) Верховний Суд залишив у силі рішення суду першої інстанції, оскільки погодився з висновками цього суду про наявність підстав для задоволення позову з огляду на встановлені у цій справі обставини не виконання відповідачем істотної умови укладеного між сторонами договору оренди та систематичної несвоєчасної оплати орендних платежів, що є підставою для розірвання договору оренди землі відповідно до вимог пункту «д» частини 1статті 141 Земельного кодексу України та частини 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі».

У справі № 623/2421/16-ц суд касаційної інстанції у постанові від 02.09.2019 зазначив, що обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про наявність достатніх правових підстав для задоволення вимог позову про розірвання договорів оренди землі, оскільки умовами договорів оренди передбачено можливість розірвання позивачем договору оренди землі в односторонньому порядку, що не суперечить частині 4 статті 31 Закону України «Про оренду землі».

Натомість у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій при вирішенні спору установлено, що позивач не надав доказів належного повідомлення відповідача про дострокове розірвання договору оренди в односторонньому порядку відповідно до його умов, тому відсутні підстави як вважати договір від 22.11.2021 № 09/14-651/7/21 достроково розірваним за ініціативи орендодавця, так і порушення відповідачем свого обов`язку з повернення об`єкта оренди як підстави для застосування неустойки, передбаченої статтею 785 ЦК та пунктом 6.4 договору.

Отже, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях (в оскаржуваній частині) у справі № 911/355/23, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які послався скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Разом із тим суд касаційної інстанції зазначає, що у справі № 904/577/20 (на яку послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК) Верховний Суд постановою від 26.07.2021 скасував судові рішення попередніх судових інстанцій в частині позовних вимог про стягнення неустойки на підставі частини 2 статті 785 ЦК, справу в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції, тобто спір у справі остаточно не вирішений, що не дає підстав для висновку про неврахування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, висновків у цій справі в контексті підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 924/195/16 не приймаються до уваги, оскільки правова позиція в цій постанові є неактуальною внаслідок відступлення відповідно до постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

Так само неактуальною є правова позиція, викладена у постанові від 14.11.2018 у справі № 484/301/18 (на яку послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження), внаслідок відступлення відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 233/3676/19.

Постанова від 11.05.2018 у справі № 926/3701/16, на яку послався скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, Верховним Судом взагалі не приймалася, про що свідчать дані з Єдиного державного реєстру судових рішень.

У справі № 911/559/17 Верховний Суд прийняв постанову від 29.10.2018 (а не як зазначив скаржник від 29.10.2019), яку було прийнято за наслідками розгляду касаційної скарги на судові рішення, (якими частково задоволено скаргу на бездіяльність виконавчої служби), в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, тобто правовідносини у цій справі та у справі, що розглядається, також не є подібними і норми матеріального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, взагалі судами у справі № 911/559/17 не застосовувалися.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у вказаних вище постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судами першої і апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, зазначених норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу. Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Такими підставами касаційна скарга не обґрунтована.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Разом із тим касаційна скарга ПАТ «Промінвестбанк» не обґрунтована і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.

При цьому посилання у касаційній скарзі на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК, на обставини того, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам повідомлення відповідача у встановленому порядку про розірвання договору, не приймається судом касаційної інстанції до уваги, оскільки такі доводи стосуються процесу доказування та оцінки доказів судом, а також фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідно зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави оскарження судових рішень з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового акта у частині відмови у стягненні подвійної орендної плати та частини судового збору за подання позовної заяви не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскарженого судового рішення у відповідній частині - без змін.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 911/355/23 за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2024 у частині відмови у стягненні подвійної орендної плати в сумі 681 928,00 грн та частини судового збору за подання позовної заяви в сумі 10 228,92 грн у справі № 911/355/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: Н.О. Багай

В.А. Зуєв