Постанова

від 05.11.2024 по справі 921/333/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 921/333/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Прокопенко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Шкарупи Світлани Павлівни

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.01.2024 (суддя Чопко Ю. О.)

і постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 (головуючий суддя Бойко С. М., судді Гриців В. М., Малех І. Б.)

у справі № 921/333/23

за позовом фізичної особи - підприємця Шкарупи Світлани Павлівни

до Тернопільської міської ради

про визнання недійсним рішення та зобов`язання вчинити дії,

(у судовому засіданні взяв участь представник відповідача - Гулкевич С. Б.)

ВСТУП

1. Позивач оскаржує рішення відповідача, яким йому відмовлено у наданні в користування земельної ділянки комунальної власності та на якій розміщено належну йому тимчасову споруду.

2. Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні заявлених позивачем позовних вимог, при цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність прийнятого відповідачем рішення.

3. За результатом розгляду касаційної скарги, поданої позивачем, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення оскаржуваних судових рішень без змін, про що детально зазначено у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

4. Фізична особа підприємець Шкарупа Світлана Павлівна (далі - позивач, скаржник) звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Тернопільської міської ради (далі - відповідач) про визнання недійсним рішення відповідача від 27.01.2023 за № 8/22/105, яким позивачу відмовлено в наданні земельної ділянки площею 0,0250 га для обслуговування зупинки громадського транспорту з об`єктом торгово-побутового призначення за адресою: м. Тернопіль, вул. Тараса Протасевича, та про зобов`язання відповідача повторно розглянути у встановленому законом порядку заяву позивача від 28.12.2022 та вирішити його земельне питання шляхом прийняття рішення по суті, з врахуванням вимог частини другої статті 19 Закону України "Про оренду землі".

5. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, втративши право на поновлення договору оренди землі відповідно до частини другої статті 33 Закону України "Про оренду землі", позивач звернувся до відповідача із заявою від 14.12.2018 про укладення нового договору оренди землі відповідно до частини другої статті 19 Закону України "Про оренду землі". Заразом 26.06.2020 відповідачем прийнято рішення № 7/51/183, яким позивачу відмовлено в наданні земельної ділянки площею 0,0250 га для обслуговування зупинки громадського транспорту з об`єктом торгово-побутового призначення за адресою: м. Тернопіль, вул. Тараса Протасевича.

6. Позивач зазначає, що вищевказане рішення відповідача було ним оскаржено до суду і рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.01.2022 у справі № 921/274/21 позовні вимоги задоволено. Суд визнав недійсним рішення відповідача від 26.06.2020 № 7/51/183 та зобов`язав його розглянути у встановленому законом порядку заяву позивача від 14.12.2018 та вирішити його земельне питання шляхом прийняття рішення по суті, з урахуванням вимог частини другої статті 19 Закону України "Про оренду землі". Це рішення залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022.

7. За доводами позивача, далі 28.12.2022 він звернувся до відповідача із заявою про виконання рішення суду в справі № 921/274/21 та просив повторно вирішити його земельне питання шляхом прийняття рішення по суті, з урахуванням вимог частини другої статті 19 Закону України "Про оренду землі". Проте, рішенням відповідача №8/22/105 від 27.01.2023 позивачу відмовлено в наданні земельної ділянки площею 0,0250 га для обслуговування зупинки громадського транспорту з об`єктом торгово-побутового призначення за адресою: м. Тернопіль, вул. Тараса Протасевича.

8. Позивач вважає, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування є протиправним, яке порушує його право на виділення йому в користування земельної ділянки для обслуговування будівлі, яка ним споруджена в установленому законом порядку, та вважає, що в нього наявне переважне право на укладення договору оренди на спірну ділянку, що не враховано відповідачем.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

9. Господарський суд Тернопільської області рішенням від 24.01.2024 позов задовольнив частково; визнав за позивачем першочергове (переважне) право на укладення договору оренди земельної ділянки площею 0,025 га, кадастровий номер 6110100000:08:014:0024, розташованої в м. Тернополі, вул. Протасевича; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

10. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у позивача наявне право на першочергове укладення договору оренди, оскільки позивач спорудив та ввів в експлуатацію об`єкт - зупинку громадського транспорту з об`єктом торговельно-побутового призначення, що підтверджується актом готовності об`єкта до експлуатації № 588 від 22.02.2011 та сертифікатом відповідності № ТП00553 від 22.02.2011, який виданий інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області.

11. Західний апеляційний господарський суд постановою від 19.06.2024 рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.01.2024 скасував в частині задоволення позовних вимог та прийняв в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, в решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

12. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що між позивачем та відповідачем неодноразово виникали спори щодо визначення правового режиму користування земельною ділянкою комунальної форми власності з кадастровим номером 6110100000:08:014:0024, на якій розміщена тимчасова споруда. Рішеннями судів у справах за № 921/102/15-г/7, № 921/225/16-г/13, № 921/231/17-г/17 встановлено, що у позивача відсутні правові підстави для отримання спірної земельної ділянки на умовах оренди як для нерухомого майна, оскільки об`єкт, що нею споруджувався (нежитлове приміщення - зупинка громадського транспорту "вул. Протасевича" з об`єктом торговельно-побутового призначення по вул. Протасевича в м. Тернопіль загальною площею 34 кв. м) є тимчасовою спорудою.

13. Крім того, апеляційний суд виснував, що суд першої інстанції задовольнив позовну вимогу, яка не була визначена позивачем у позовній заяві, у зв`язку із чим порушив основні засади (принципи) господарського судочинства визначені статтею 2 ГПК України. Суд першої інстанції в порушення вказаної норми неправильно надав оцінку предмету та підставі заявленого позову, його меті та безпідставно вийшов за межі позовних вимог в частині задоволення позовних вимог про визнання за позивачем першочергового (переважного) права на укладення договору оренди земельної ділянки площею 0,025 га, кадастровий номер 6110100000:08:014:0024, розташованої в м. Тернополі, вул. Протасевича.

14. Також суд апеляційної інстанції врахував, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2022 в справі № 921/286/22, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 та постановою Верховного Суду від 11.05.2023, скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення - будівлю торговельно-побутового призначення, загальною площею 34 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Протасевича за Шкарупою С.П. з одночасним припиненням права власності на цей об`єкт та закриттям розділу щодо об`єкта нерухомого майна реєстраційний номер №2295842661101. Відтак, оскільки на час звернення позивача з позовом та на час прийняття рішенням судом першої інстанції ці обставини вже не існували, апеляційний суд виснував, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.01.2022 року у справі № 921/274/21 не є преюдицією в цьому спорі.

15. До того ж, суд апеляційної інстанції вирішив, що позивач фактично оскаржує бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо ненадання йому спірної земельної ділянки під тимчасову споруду органом місцевого самоврядування, покликаючись на обставини та приписи частини другої статті 19 Закону України "Про оренду землі", які в спірному випадку застосуванню не підлягають. При цьому, апеляційний суд зазначив, що виходячи зі змісту частини другої статті 19 Закону України "Про оренду землі", правом добросовісного орендаря може скористатися тільки той орендар, який отримав право на будівництво об`єкта нерухомого майна, наприклад, багатоквартирного будинку і здав цей об`єкт нерухомого майна в експлуатацію у встановленому законом порядку, а також іншим видом права добросовісного орендаря є його право і на припинення договору оренди у зв`язку із виконанням мети для якої надавалася земельна ділянка в оренду.

Касаційна скарга

16. Не погодившись із судовими рішеннями судів попередніх інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

17. Скаржник в якості підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 4 (у взаємозв`язку із пунктами 1, 3 частини третьої статті 310) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зазначає, що суди попередніх інстанцій прийняли судові рішення без урахування висновку щодо застосування частини другої статті 19 Закону України "Про оренду землі" у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 921/653/17-г/4.

18. Також, за доводами скаржника, суди попередніх інстанцій не надали відповіді на його аргументи, що згідно з обставинами, встановленими у справі № 921/274/21, де суди зобов`язали відповідача вирішити земельне питання позивача з урахуванням частини другої статті 19 Закону України "Про оренду землі", який виконавши всі умови зазначеної статті набув правомірних очікувань для отримання відповідного рішення відповідача щодо першочергового укладення договору оренди землі.

19. Також, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій не застосували норми права на, які скаржник посилався як на правову підставу своїх позовних вимог, а саме 1) частину другу статті 1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", якою передбачено, що органи місцевого самоврядування залучають представників громадських організацій осіб з інвалідністю до підготовки рішень, що стосуються прав та інтересів осіб з інвалідністю, чого не було здійснено відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення, оскільки позивач є інвалідом другої групи; 2) пункт 20 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 № 923, яким передбачено, що сертифікат відповідності є підставою для функціонування об`єкта (суди не дослідили акт готовності об`єкта до експлуатації від 22.02.2011 № 588); 3) статі 1, 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального", якими передбачено право підприємця на ліцензійну підприємницьку діяльність в завершеному будівництвом готовому до експлуатації об`єкті, на який видано сертифікат відповідності та ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними та тютюновими виробами (суди не надали відповіді на аргументи скаржника, що оскаржуване рішення відповідача порушує його право на ліцензійну підприємницьку діяльність - право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, та не дослідили ліцензії з реєстраційними номерами 19180308202200869 та 19180311202200802, 19180308202300883 та 19180311202300791 та терміном дії з 01.06.2022 по 01.06.2023 та з 01.06.2023 по 01.06.2024 відповідно); 4) частину п`яту статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність", якою передбачено право інвестора володіти, користуватись та розпоряджатись об`єктами та результатами інвестицій, оскільки позивач є інвестором об`єкта, що знаходиться на спірній земельній ділянці (у зв`язку із чим суди не дослідили звіт № 171 про оцінку нерухомого майна, з якого вбачається, що ринкова вартість належного позивачу об`єкта, який знаходиться на спірній земельній ділянці, який є зупинкою громадського транспорту з об`єктом торговельно-побутового призначення, розташованою за адресою: Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Протасевича, станом на 16.02.2021 становить 758 438 грн).

20. Крім того, скаржник звертає увагу, що суди попередніх інстанцій не прийняли та не дослідили такі докази як висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 20.12.2019 № 416/19-22 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Тернопільського відділення, долучений позивачем до матеріалів справи клопотанням. При цьому посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладений у постанові від 23.01.2020 у справі № 918/36/19, що при вирішенні господарських спорів може бути досліджений і висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної. Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії.

21. Відповідач, у строк, встановлений Судом, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Аргументи відзиву переважно дублюють мотиви, якими керувався суд апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржувану постанову в цій справі.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

22. Рішенням відповідача від № 5/26/81 від 30.04.2009 позивачу затверджено проєкт землеустрою щодо виділення земельної ділянки, площею 0,0250 га, в тому числі за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 0,0114 га, за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, площею 0,0136 га, для будівництва та обслуговування зупинки громадського транспорту "вул. Протасевича" з об`єктом торговельно-побутового призначення за адресою: м. Тернопіль, вул. Протасевича.

23. 31.07.2009 між відповідачем (орендодавець) та позивачем (орендар) було укладено договір оренди землі.

24. Згідно з пунктом 8 договору вказаний договір укладено терміном на п`ять років, а саме з 30.04.2009 по 30.04.2014, та встановлено можливість поновлення договору оренди на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

25. Договір оренди було зареєстровано в Книзі записів засвідчення факту реєстрації 19.11.2009 за № 3759 та у Тернопільській регіональній філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 04.02.2010 за № 041066100029.

26. Факт передачі земельної ділянки в користування за договором оренди підтверджено актом приймання-передачі земельної ділянки від 19.11.2009.

27. Пунктом 15 договору встановлено, що земельна ділянка передається для будівництва та обслуговування зупинки громадського транспорту по вул. Протасевича з об`єктом торговельно-побутового призначення.

28. На підставі укладеного договору оренди позивачем після отримання дозволу на виконання будівельних робіт щодо об`єкту "Будівництво зупинки громадського транспорту "вул. Протасевича"" побудовано об`єкт торговельно-побутового призначення за адресою: Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Протасевича, який зареєстровано Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області 13.09.2010 № 469-18/10 та після завершення будівництва на закінчений будівництвом об`єкт отримано від приймальної комісії акт готовності об`єкта до експлуатації від 22.02.2011 № 588, яким підтверджено, що об`єкт - зупинка громадського транспорту "вул. Протасевича" з об`єктом торговельно-побутового призначення, готовий до експлуатації.

29. Сертифікатом відповідності № ТП000553 від 03.03.2011 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Тернопільській області засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта - зупинки громадського транспорту "вул. Протасевича" з об`єктом торговельно-побутового призначення, проєктній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтвердила його готовність до експлуатації.

30. Додатковою угодою від 02.02.2014, зареєстрованою в Книзі реєстрації додатків до договорів оренди землі 05.03.2014 за №2399, сторони погодились внести зміни до договору оренди в частині нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2014 та в частині розміру орендної плати, виклавши пункти 5 та 9 договору оренди в новій редакції.

31. 31.03.2014 позивач звернувся до відділу відповідача "Єдиний дозвільний центр" із заявою (форма № 6 для фізичних осіб) про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,025 га для обслуговування зупинки громадського транспорту з об`єктом торговельно-побутового призначення за адресою: м. Тернопіль, вул. Протасевича. Згідно з поданою заявою від 31.03.2014 позивач просив надати дозвіл на виготовлення технічної документації на ту ж земельну ділянку, що знаходилася у неї в користуванні, площею 250 кв. м, за адресою: м. Тернопіль, вул. Протасевича для обслуговування зупинки громадського транспорту "вул. Протасевича" з об`єктом торговельно-побутового призначення.

32. Листом виконавчого комітету відповідача від 07.04.2014 № 903/08 позивача повідомлено про те, що його звернення від 31.03.2014 розглянуто і виконавчим комітетом підготовлено проєкт рішення "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0250 га за адресою: вул. Протасевича фізичній особі - підприємцю Шкарупі С. П." для відповідних погоджень та розгляду на сесії міської ради у встановленому законодавством порядку та зазначено, що про результат надання адміністративної послуги позивача буде повідомлено адміністратором Центру надання адміністративних послуг.

33. Рішенням виконавчого комітету відповідача від 19.11.2014 № 1185 доручено Управлінню житлово-комунального господарства, благоустрою та екології, містобудування, архітектури та кадастру, відділу земельних ресурсів організувати та провести роботи по демонтажу тимчасових споруд, які влаштовані без документів, що посвідчують право користування землею (згідно з додатком до рішення - Перелік об`єктів, які підлягають демонтажу) серед інших, зазначено об`єкт: тимчасова споруда "Христя", розташовану по вул. Протасевича біля будинку № 18, що належить позивачу.

34. 28.11.2014 відповідачем прийнято рішення № 6/53/152 про відмову позивачу у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,0250 га за адресою: м. Тернопіль, вул. Протасевича, для обслуговування зупинки громадського транспорту "вул. Протасевича" з об`єктом торговельно-побутового призначення; припинено право користування зазначеною земельною ділянкою та зобов`язано підприємця в 20-денний термін з дня прийняття рішення повернути земельну ділянку.

35. 18.10.2016 позивач звернувся до орендодавця із заявою про поновлення договору оренди, долучивши проєкт додаткової угоди, графічні матеріали на земельну ділянку, довідку від 12.10.2016 за № 35114/13-05 Державної фіскальної служби у Тернопільській області про відсутність заборгованості по орендній платі, інші документи згідно з переліком.

36. У відповідь виконавчий комітет відповідача повідомив листом від 02.11.2016 № 10276/08 про закінчення терміну дії договору оренди 30.04.2014 та, посилаючись на пункт 8 цього договору, вказав на відсутність правових підстав для підписання запропонованого проєкту додаткової угоди.

37. Договір оренди земельної ділянки від 31.07.2009, що укладався між позивачем та відповідачем для користування тимчасовою будівлею припинив свою дію 30.04.2014, що підтверджується постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2016 у справі № 921/225/16-г/13, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.01.2017.

38. Рішеннями Господарського суду Тернопільської області у справах № 921/102/15-г/7 від 08.06.2015, № 921/414/16-г/4 від 27.09.2016, № 921/716/16-г/17 від 24.01.2017 та № 921/653/17-г/4 від 15.03.2018 встановлено, що договір оренди землі від 30.04.2009 не є поновленим (укладеним) на той самий строк і на тих самих умовах, а також про відсутність визнання права позивача на укладання договору оренди землі.

39. Рішенням Господарського суду Тернопільської області у справі № 921/231/17-г/17 від 17.05.2017 встановлено факт відсутності підстав у визнанні за позивачем права користування як на новозбудоване нерухоме майно - зупинкою громадського транспорту "вул. Протасевича" з об`єктом торговельно-побутового призначення по вул. Протасевича в м. Тернопіль та відсутності права для оформлення права власності як на об`єкт нерухомого майна на підставі сертифікату відповідності № ТП000553 від 03.03.2011.

40. Листом від 06.12.2017 відповідач повідомив, що право користування спірною земельною ділянкою припинено на підставі рішення № 6/53/152, а також зобов`язав орендаря у двадцятиденний термін з прийняття вказаного рішення, повернути земельну ділянку орендодавцеві. У зв`язку з цим відповідач зазначив про необхідність виконання рішення № 6/53/152 та вказав на відсутність можливості укладення додаткової угоди до договору оренди.

41. 12.12.2017 позивач звернувся до відповідача з листом про скасування рішення № 6/53/152 як такого, що прийнято з порушенням вимог закону.

42. Листом від 05.01.2018 № 69/08 відповідач повідомив позивача про відсутність повноважень скасовувати свої власні рішення.

43. 23.02.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про розгляд на сесії питання щодо виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі № 607/1170/19 та повторно розглянути його заяву від 14.12.2018 і, відповідно до вимог частини другої статті 19 Закону України "Про оренду землі", вирішити земельне питання щодо його прав як добросовісного орендаря на першочергове укладання договору оренди землі на строк до 50 років для обслуговування прийнятого до експлуатації об`єкта, який визначено сертифікатом відповідності № ТП000553 від 03.03.2011, як окремий пусковий комплекс - зупинка громадського транспорту "вул. Протасевича" з об`єктом торговельно-побутового призначення".

44. Згідно з отриманим позивачем повідомленням виконавчого комітету відповідача № 5602-ф від 26.03.2021, відповідачем прийнято рішення від 26.06.2020 № 7/51/183 про відмову позивачу в наданні земельної ділянки площею 0,0250 га для обслуговування зупинки громадського транспорту з об`єктом торговельно-побутового призначення за адресою: м. Тернопіль, вул. Протасевича.

45. 06.05.2021 позивач звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до відповідача про визнання недійсним акту відповідача від 26.06.2020 №7/51/183 "Про відмову в наданні земельної ділянки за адресою вул. Протасевича Шкарупі С. П.", який порушує право позивача на першочергове укладення договору оренди землі та визнання права позивача на першочергове укладення договору оренди землі для обслуговування прийнятого до експлуатації об`єкта на строк до 50 років, яке визначено частиною другою статті 19 Закону України "Про оренду землі"; зобов`язання відповідача виконати обов`язок в натурі, а саме вирішити земельне питання позивача з урахуванням вимог частини другої статті 19 Закону України "Про оренду землі" щодо його права, як добросовісного орендаря, на першочергове укладання договору оренди землі на строк до 50 років для обслуговування прийнятого до експлуатації об`єкта, який визначено сертифікатом відповідності № ТП000553 від 03.03.2011 як окремий пусковий комплекс - зупинка громадського транспорту "вул. Протасевича" з об`єктом торговельно-побутового призначення.

46. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.01.2022 у справі № 921/274/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022, позовні вимоги позивача задоволено; визнано недійсним рішення відповідача від 26.06.2020 № 7/51/183 "Про відмову в наданні земельної ділянки за адресою: вул. Протасевича Шкарупі С. П."; зобов`язано відповідача розглянути у встановленому законом порядку заяву позивача від 14.12.2018 та вирішити його земельне питання шляхом прийняттям рішення по суті питання, з урахуванням вимог частини другої статті 19 Закону України "Про оренду землі".

47. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.12.2018 у справі № 607/1078/15-а, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2019, задоволено позовні вимоги позивача до відповідача про скасування рішення виконавчого комітету відповідача від 19.10.2014 № 1185 "Про усунення порушень у сфері земельного законодавства та містобудування" в частині демонтажу тимчасової споруди "Христя", що знаходиться у м. Тернополі по вул. Протасевича (біля будинку № 18) та належить позивачу, а також рішення виконавчого комітету відповідача від 07.07.2016 № 579 "Про усунення порушень у сфері земельного законодавства та містобудування" в частині демонтажу тимчасової споруди "Христя", що знаходиться у м. Тернополі по вул. Протасевича (біля будинку № 18) та належить позивачу.

48. Постановою Верховного Суду від 11.11.2022 в справі № 607/1078/15-а, скасовано рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.12.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2019, та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено.

49. 28.12.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою про виконання судового рішення у справі № 921/274/21.

50. 27.01.2023 відповідач прийняв рішення № 8/22/105, яким відмовив позивачу в наданні земельної ділянки площею 0,0250 га для обслуговування зупинки громадського транспорту з об`єктом торговельно-побутового призначення за адресою: м.Тернопіль, вул. Протасевича. Вказане рішення направлено позивачу повідомленням виконавчого комітету відповідача від 31.01.2023 № 2042-ф.

51. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 22.09.2022 у справі № 921/286/22, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.02.2023 та постановою Верховного Суду від 11.05.2023, скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення - будівлю торговельно-побутового призначення, загальною площею 34 кв. м, яка знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Протасевича за позивачем з одночасним припиненням права власності на цей об`єкт та закриттям розділу щодо об`єкта нерухомого майна реєстраційний номер № 2295842661101.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

52. Згідно з частинами першою, другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

53. Позивач оскаржує рішення відповідача від 27.01.2023 за № 8/22/105, яким йому відмовлено в наданні земельної ділянки комунальної власності у користування для обслуговування зупинки громадського транспорту з об`єктом торгово-побутового призначення за адресою: м. Тернопіль, вул. Тараса Протасевича, посилаючись на частину другу статті 19 Закону України "Про оренду землі", якою передбачено, що після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію добросовісний орендар земельної ділянки, наданої для потреб будівництва та обслуговування відповідного об`єкта, має право на першочергове укладення договору оренди землі на строк до 50 років.

54. Суди встановили, що відповідач, розглянувши заяву позивача від 14.12.2018, на виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2022 у справі № 921/274/21, керуючись, зокрема, статями 123, 124, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Законом України "Про оренду землі", Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", прийняв рішення від 27.01.2023 № 8/22/105, яким відмовив позивачу в наданні земельної ділянки площею 0,0250 га для обслуговування зупинки громадського транспорту з об`єктом торговельно-побутового призначення за адресою: м. Тернопіль, вул. Протасевича.

55. У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

56. Відповідно до статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

57. Пунктом "а" частини першої статті 12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

58. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин (пункт 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

59. Частинами першою та другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

60. Відповідно до частини другої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

61. Частиною першою статті 134 ЗК України визначено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

62. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (частина друга статті 134 ЗК України).

63. Заразом скаржник вважає, що при прийнятті апеляційним судом оскаржуваної постанови, ним не враховано обставини, викладені в постанові Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022 у справі № 921/274/21, в якій розглядався позов фізичної особи - підприємця Шкарупи Світлани Павлівни до Тернопільської міської ради про визнання недійсним акту Тернопільської міської ради від 26.06.2020 № 7/51/183 "Про відмову в наданні земельної ділянки за адресою: вул. Протасевича Шкарупі С. П.", який порушував право позивача на першочергове укладення договору оренди землі, визначене частиною другою статті 19 Закону України "Про оренду землі".

64. Так, судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, встановлено, що рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.01.2022 у справі № 921/274/21, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.11.2022, позовні вимоги позивача задоволено; визнано недійсним рішення відповідача від 26.06.2020 № 7/51/183 "Про відмову в наданні земельної ділянки за адресою: вул. Протасевича Шкарупі С. П."; зобов`язано відповідача розглянути у встановленому законом порядку заяву позивача від 14.12.2018 та вирішити його земельне питання шляхом прийняттям рішення по суті питання, з урахуванням вимог частини другої статті 19 Закону України "Про оренду землі".

65. В обґрунтування зазначених рішень у справі № 921/274/21 покладено ті мотиви, що заяву про надання земельної ділянки позивачем подано відповідачу 14.12.2018 уже після сформованих судами правових висновків про те, що спірний об`єкт торговельно-побутового призначення на зупинці громадського транспорту збудований позивачем на цій земельній ділянці не є нерухомими майном, а є тимчасовою спорудою. А тому, використовуючи принцип вірогідності поданих доказів, суди вирішили, що подана позивачем заява від 14.12.2018 повинна була розглядатись відповідачем не як заява про надання земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна, а як заява на укладення нового договору оренди землі на підставі статті 19 Закону України "Про оренду землі". Суди врахували висновок щодо подібної заяви, якого дійшов Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 у справі № 921/653/17-г-4.

66. При цьому суди у справі № 921/274/21 врахували, що зі змісту рішення відповідача від 26.06.2020 № 7/51/183 "Про відмову в наданні земельної ділянки за адресою вул. Протасевича Шкарупі С. П.", що оскаржувалося, підставою для відмови позивачу з боку відповідача стало неподання позивачем документів, які посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна.

67. Проте в основу оскаржуваного рішення відповідача від 27.01.2023 за № 8/22/105 у справі, що розглядається, покладено ті мотиви, що передача в оренду бажаної земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, може бути здійснена виключно за результатами проведення земельних торгів.

68. Відтак апеляційний суд дійшов правильного висновку, що справа № 921/274/21 не є преюдицією у справі, що розглядається, оскільки в основу оскаржуваних рішень відповідача покладено різні підстави для відмови у задоволенні заяви позивача про надання земельної ділянки в користування.

69. Заразом не знайшли свого підтвердження доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 21.11.2018 у справі № 921/653/17-г-4. У зазначеній справі касаційний суд відхилив як необґрунтовані доводи позивача про незастосування господарськими судами норм статті 19 Закону України "Про оренду землі", та зазначив, що передбачене частиною другою цієї статті право реалізується шляхом звернення особи - орендаря до відповідного органу, який в силу статті 4 Закону України "Про оренду землі" наділений повноваженнями на надання земель в оренду та укладення договору згідно зі статтею 16 названого Закону, зокрема на підставі рішення орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому ЗК України. При цьому, у разі бездіяльності (нездійснення розгляду в установленому порядку звернення особи) чи відмови у наданні (передачі) земельної ділянки у користування, особа не позбавлена права оскаржити в судовому порядку таку бездіяльність чи відмову відповідного органу.

70. Як вбачається з матеріалів справи, скаржник скористався своїм право на звернення до уповноваженого органу із заявою про надання земельної ділянки в оренду, який в межах своїх дискреційних повноважень з урахуванням положень статей 123, 124, 134 Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" прийняв рішення за результатом розгляду такої заяви, яке скаржник і оскаржує в судовому порядку.

71. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що скаржник не спростував висновків апеляційного суду, викладених у пункті 16 цієї постанови, щодо застосування частини другої статті 19 Закону України "Про оренду землі" у контексті спірних правовідносин з урахуванням розташування на земельній ділянці будівлі, яка є тимчасовою спорудою.

72. Також колегія суддів враховує, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заявлених позивачем позовних, визнав за позивачем першочергове (переважне) право на укладення договору оренди земельної ділянки площею 0,025 га, кадастровий номер 6110100000:08:014:0024, розташованої в м. Тернополі, вул. Протасевича.

73. Однак у справі № 921/653/17-г/4, на яку посилається скаржник в касаційній скарзі, касаційний суд дійшов висновку про відмову в позові в частині визнання права укладання договору оренди землі, у зв`язку з тим, що обраний позивачем спосіб захисту не спрямований на відновлення його прав стосовно одержання земельної ділянки на праві оренди, не є ефективним способом захисту порушеного права чи інтересу, оскільки саме по собі визнання судом права укласти договір оренди землі не створює прав і обов`язків для сторін спору, які можуть виникати лише з конкретного договору, чого не було враховано судом першої інстанції.

74. Відтак колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції, який скасував рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог.

75. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного провадження.

76. Щодо оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

77. Так, обґрунтовуючи наведену підставу касаційного оскарження, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

78. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

79. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

80. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

81. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

82. Саме тільки посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення.

83. При цьому Суд відхиляє як безпідставні посилання скаржника на норми Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 № 923, Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального", Закону України "Про інвестиційну діяльність", оскільки висновків щодо наявності / відсутності прав скаржника щодо надання йому в користування спірної земельної ділянки, зокрема, з урахуванням зазначених актів, в основу оскаржуваних судових рішень у справі, що розглядається, не покладено.

84. Крім того, частина друга статті 1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", на яку посилається скаржник у касаційній скарзі та якою передбачено, що органи місцевого самоврядування залучають представників громадських організацій осіб з інвалідністю до підготовки рішень, що стосуються прав та інтересів осіб з інвалідністю, не стосується прав скаржника, пов`язаних із здійсненням ним господарської діяльності, за захистом яких останній звернувся до господарського суду, а передбачає, зокрема, умови прийняття уповноваженими органами рішень, що стосуються саме прав осіб з інвалідністю (а саме щодо створення правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті, зокрема, виявлення, усунення перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб; охорону здоров`я; соціальний захист; забезпечення виконання індивідуальної програми реабілітації осіб з інвалідністю; надання пристосованого житла; сприяння громадській діяльності).

85. Доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій акту готовності об`єкта до експлуатації від 22.02.2011 № 588, ліцензії з реєстраційними номерами 19180308202200869 та 19180311202200802, 19180308202300883 та 19180311202300791 з посиланням на Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 № 923, Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" свідчать про його прагнення здійснити судом касаційної інстанції переоцінку вже оцінених судами попередніх інстанцій доказів. Заразом з`ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, виходить за межі касаційного розгляду, визначеного приписами статті 300 ГПК України.

86. Також скаржник не обґрунтував яким чином недослідження судами попередніх інстанцій Звіту № 171 про оцінку нерухомого майна з посиланням на Закон України "Про інвестиційну діяльність" впливає на відсутність у нього прав для отримання спірної земельної ділянки в користування без проведення земельних торгів з урахуванням статей 123, 124, 134 ЗК України, що й було покладено в основу оскаржуваного рішення відповідача про відмову у наданні скаржнику земельної ділянки комунальної власності у користування для обслуговування тимчасової споруди.

87. Також, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України стосовно необґрунтованого відхилення судами попередніх інстанцій клопотання про долучення висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 20.12.2019 № 416/19-22 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Тернопільського відділення (пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України), у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень суду з огляду на таке.

88. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

89. Отже, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, внаслідок чого обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не були встановлені.

90. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/2422/22, від 11.05.2023 у справі № 921/477/20, від 27.04.2023 у справі № 927/738/19, від 20.10.2022 у справі № 910/1554/19, від 20.10.2022 у справі № 910/9076/18, від 16.03.2021 у справі № 910/18774/15, від 23.02.2021 у справі № 907/62/18.

91. Водночас зміст оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій свідчить про дослідження наявних у справі доказів та встановлення судами обставин, що входять до предмету доказування у цій справі, а доводи скаржника у цій частині фактично зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень у цій справі.

92. Заразом аргументи скаржника про необґрунтоване відхилення судом клопотання не знайшли своє підтвердження, оскільки скаржник не зазначає які саме обставини справи шляхом задоволення такого клопотання повинні бути встановлені. У контексті цієї підстави скаржник лише зазначив, що суд інстанції не дослідив зібрані у справі докази. При цьому доводи касаційної скарги в цій частині є загальними.

93. Колегія суддів не вбачає порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, тому відхиляє посилання скаржника на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 918/36/19, яким процесуальні дії судів у цій справі не суперечать.

94. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

95. Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

96. За таких обставин, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

97. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

98. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

99. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і порушення норм процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваних судових рішень у справі.

100. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані рішення місцевого господарського суду в нескасованій частині і постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Шкарупи Світлани Павлівни залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 24.01.2024 в нескасованій частині та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2024 у справі № 921/333/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил