Рішення

від 15.11.2024 по справі 459/2267/24

ЧЕРВОНОГРАДСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 459/2267/24

Провадження № 2/459/633/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2024 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Отчак Н.Я.

з участю секретаря Лель Г.В.

розглянувши увідкритому судовому засіданнів залі суду у м. Шептицькому за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства«Львіввугілля»про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з роботи та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

26.08.2024 позивач звернувся до суду із даним позовом, в якому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 04.10.2024 та заяви про уточнення позовних вимог від 28.10.2024, просить стягнути з відповідача 100869,48 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 35000грн моральної шкоди. В обґрунтування позову послався на те, що наказом по Відокремленому підрозділу «Шахта «Межирічанська» ДП «Львіввугілля» від 08.04.2024 за № 78-к його звільнено з роботи з 06.04.2024 на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України. Однак в день звільнення з ним не було проведено повного розрахунку. Від нього приховують розмір сум, що підлягає йому виплаті при звільненні з роботи, лише усно повідомили, що йому нараховано до виплати при звільненні 129000грн. На усне звернення щодо надання довідки про нараховані та не виплачені суми, відповідно до ст. 49 КЗпП України, йому відмовили у видачі такої довідки та повідомили, що зможуть надати на запит адвоката. Однак і на запит адвоката від 31.07.2024 надіслали повідомлення про продовження терміну щодо надання інформації на строк до 20 днів. На дату звернення з позовом до суду, йому не виплачено суми при звільненні з роботи. Окрім цього, зазначає, що у зв`язку із протиправними діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 35000грн.

Ухвалою від 28.08.2024 у справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено судовий розгляд на 30.09.2024 з повідомленням сторін. При цьому, витребувано від Державного підприємства «Львіввугілля»: відомості про нараховану ОСОБА_1 заробітну плату при звільненні з роботи та про їх виплату; довідку про середній заробіток ОСОБА_1 ; копію наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи та копії документів на підставі яких він видавався.

30.09.2024 розгляд справи було відкладено, при цьому повторно витребувано від Державного підприємства «Львіввугілля»: відомості про нараховану ОСОБА_1 заробітну плату при звільненні з роботи та про їх виплату; довідку про середній заробіток ОСОБА_1 .

04.10.2024 позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, оскільки йому повністю виплачено заборгованість при звільненні у розмірі 129349,80грн.

21.10.2024 розгляд справи було відкладено за клопотанням представника відповідача. При цьому, представником відповідача на виконання ухвали суду надано витребувані судом документи.

11.11.2024 будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи у судове засідання сторони не з`явилися.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача про причини неявки суд не повідомив, 08.11.2024 подав заперечення, у яких просить у задоволенні позову відмовити за безпідставністю. Зазначив, що згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2024 солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 03 квітня 2024 року. Відповідно до наказу по ВП шахта «Межирічанська» ДП «Львіввугілля» від 08.04.2024 №78-к ОСОБА_1 звільнено з роботи з 06.04.2024 по п.2 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі по стану здоров`я з виплатою вихідної допомоги згідно ст.44 КЗпП України. Виплачено одноразову грошову допомогу, як пенсіонеру в розмірі 3-х місячного середнього заробітку згідно п.12.15 Галузевої Угоди та п. 8.11 Колдоговору в зв`язку із звільненням з роботи по стану здоров`я після демобілізації з ЗСУ. Підставою для звільнення з роботи ОСОБА_1 слугувала довідка КП «ЦМЛ ЧМР» від 28.07.2022. Згідно довідки №172 від 21.10.2024 станом на 12.09.2024 заборгованість по заробітній платі звільненому підземному МГВМ 6-го розряду ОСОБА_1 виплачена в повному обсязі. Також вказав, що заборгованість по заробітній платі утворилась не з вини ДП «Львіввугілля» а в наслідок форс-мажорних обставин. Підтвердженням форс мажорних обставин є засвідчення торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, тому вважає, що у даному випадку відсутня вина відповідача. Крім того, зазначив, що позивач в останній робочий день 06.04.2024 не працював та з вимогою про виплату сум, належних йому від підприємства при-звільненні до відповідача не звертався, а тому відсутня правова підстава застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Також вважає, що жодних доказів на підтвердження завдання моральної шкоди позивачем суду не надано, тому відсутні підстави для її відшкодування.

З огляду на зазначені обставини, суд у відповідності до ст.ст. 223, 247 ЦПК України судовий розгляд справи здійснив на підставі наявних матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши докази і письмові пояснення, що викладені у заявах по суті справи, суд прийшов до такого висновку.

Відповідно до наказу по ВП шахта «Межирічанська» ДП «Львіввугілля» від 08.04.2024 №78-к ОСОБА_1 звільнено з роботи з 06.04.2024 по п.2 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі по стану здоров`я з виплатою вихідної допомоги згідно ст.44 КЗпП України.

Підставою для звільнення з роботи ОСОБА_1 слугувала довідка КП «ЦМЛ ЧМР» від 28.07.2022.

Згідно довідки №172 від 21.10.2024 станом на 12.09.2024 заборгованість по заробітній платі звільненому підземному МГВМ 6-го розряду ОСОБА_1 виплачена в повному обсязі.

У відповідності до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

ОСОБА_1 в останній робочий день 06.04.2024 не працював. Разом з тим, убачається, що 31.07.2024 керівнику ВП «Шахта «Межирічанська» ДП «Львіввугілля» скеровано адвокатський запит щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України взаємозв`язку з положеннями ст.117, 237-1цього Кодексу.

При цьому, визначальним для доведення позову є такі юридично значимі обставини: невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Обставини дотримання трудового законодавства при звільненні працівника в силу ст. ст.12, 81 ЦПК України та норм КЗпП України має довести саме роботодавець.

Як вже зазначалось, відповідач не спростовує факт невиплати заробітної в повному обсязі станом на день подання позовної заяви, повне погашення заборгованості відбулось 12.09.2024, при цьому його доводи в частині форс-мажорних обставин та відсутності коштів, як слідує із зазначеного вище, не може виключати його відповідальності.

Крім цього, відповідачем не надано доказів того, що ним здійснено всі залежні від нього заходи, для проведення розрахунку з позивачем, який звільнений на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі по стану здоров`я.

Згідно відповіді Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 04.10.2024 № ЗХ/3.1/949-ЗВ-24, вбачається, що в ході проведення перевірки встановлено порушення вимог ч. 2 ст. 10 Закону № 2136, оскільки роботодавцем не вживаються всі можливі заходи для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати, а саме: при наявності заборгованості з виплати заробітної плати, кошти на оплату праці в ДП «Львіввугілля» спрямовуються не в першочерговому порядку.

В цьому контексті, також необхідно мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові по цивільній справі №6-195цс14 і є обов`язковою для застосування у всіх судах України.

Згідно з абзацом третім пункту 2постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзаців пункту 8 вищевказаного Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Заборгованість перед позивачем по виплаті заробітної плати становила 129349,80 грн., що підтверджується довідкою відповідача №172 від 21.10.2024.

Згідно з зазначеною довідкою середньоденна заробітна плата позивача становила 884,82грн.

Позивач був звільнений 06.04.2024. Розрахунок по заробітній платі з ним був проведений повністю 12.09.2024.

Позивачем проведено розрахунок розміру середнього заробітку за період часу з 08.04.2024, тобто з часу його звільнення по 12.09.2024 (повного розрахунку), що становить 114 робочих дні.

Суд не бере до уваги наданий позивачем розрахунок розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки такий обчислений не вірно.

Оскільки позивач у день його звільнення не працював, тому відповідно до ст. 116 КЗпП України, слід проводити розрахунок з дня пред`явлення працівником вимоги роботодавцю про розрахунок, а саме з 31.07.2024, з дня пред`явлення адвокатського запиту.

Відтак, кількість робочих днів затримки виплати вказаних сум за період з 31.07.2024 по 12.09.2024 становить 32 робочих дні.

Таким чином, середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить: 28314,24грн (884,82х32)

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди з відповідача, слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що станом на день звернення позивача до суду з даним позовом відповідач порушив вимоги трудового законодавства, якими захищено права позивача, тобто не дотримався приписів передбачених ст. 116 КЗпП України.

Позивач зазначає, що невиплата йому при розрахунку належних сум, призвела до моральних страждань, які переносить і до сьогодні, через грубе порушення його законних конституційних прав на оплату своєї праці та його матеріальне забезпечення і його сім`ї, яка для нього була основним джерелом існування. Після звільнення з шахти по стану здоров`я, більше ніде не працює, а тому це змушує його до прикладення додаткових зусиль для організації свого життя.

Положеннями ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивача у позовній заяві вказує про те, що через триваючу несправедливість зі сторони відповідача по відношенню до позивача, порушуються його законні права, внаслідок таких дій позивач зазнає душевних страждань.

Вирішуючи питання про відшкодування відповідачем позивачу моральної шкоди у зв`язку із тривалим порушенням його трудових прав, суд вважає доведеним завдання останньому такої шкоди, оскільки такі дії відповідача призвели в житті позивача порушення звичного укладу життя, моральних страждань та переживань, втрати нормальних життєвих зв`язків, тобто позивач зазнав душевних страждань.

Однак суд вважає, що заявлений розмір відшкодування є істотно завищеним.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд врахував: характер правопорушення, його триваючий характер; глибину душевних страждань позивача, що були зумовлені протиправною поведінкою щодо нього.

За таких обставин суд вважає, що вимогам поміркованості, розумності та справедливості, характеру й обсягу моральних страждань позивача, відповідає компенсація моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами, то суд зазначає наступне.

Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин першої, другої, шостої та восьмої статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі №810/795/18 зазначено про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження факту виконання умов надання правової допомоги позивачем надано: 1) договір про представництво інтересів від 30.07.2024 укладений між адвокатом Бордюком М.Й. та ОСОБА_1 ; 2) копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю адвокатом Бордюком М.Й.; 3) ордер серії ВС №1293480; 4) детальний опис виконаних робіт по справі № 459/2267/24, згідно якого вартість юридичних послуг становить 15000,00 грн.; 5) квитанцію № 0.0.3874848806 від 11.09.2024 про оплату вартості надання юридичних послуг в сумі 5000грн.

Згідно положень додаткової постанови Верхового Суду від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269).

Однак, перевіривши зміст наведених документів, суд зазначає, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу за вказані послуги вартістю 15000 грн. є неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, з урахуванням реального часу, необхідного для виконання відповідних робіт (послуг) та є істотно завищені.

В постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року по справі № 211/3113/16-ц та від 06 листопада 2020 року по справі № 760/11145/18 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, виснувала про можливість існування «гонорар успіху» як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ). При цьому зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Таким чином, враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, та виходячи із встановленої реальності участі адвоката та її необхідності, а також з урахуванням очевидної неспівмірності заявленого розміру витрат на правову допомогу та беручи до уваги задекларовані в п. 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України і усталеній практиці у вищевказаних рішеннях ЄСПЛ принципи пропорційності, розумності і співмірності, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 5 000 грн. Суд вважає, що саме такий розмір витрат є необхідним і неминучим для позивача, який був змушений до залучення професійної правничої допомоги адвоката.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню у користь держави судовий збір у розмірі 1211,20грн, за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку від якого був звільнений позивач при подачі позову.

Виходячи з того, що вимоги позивача про стягнення моральної шкоди задоволено судом на 14,29 % (5000 : 35000 х 100), з урахуванням приписів п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати з оплати судового збору підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: 173,08 грн (1211,20 х 14,29 %).

Керуючись ст.ст. 2, 141, 259, 264, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» (ЄДРПОУ 32323256, Львівська обл., м. Сокаль, вул. Б. Хмельницького, 26) в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 28314 (двадцять вісім тисяч триста чотирнадцять) грн 24 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» (ЄДРПОУ 32323256, Львівська обл., м. Сокаль, вул. Б. Хмельницького, 26) в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. моральної шкоди.

Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» (ЄДРПОУ 32323256, Львівська обл., м. Сокаль, вул. Б. Хмельницького, 26) в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. витрат на правову допомогу.

Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» (ЄДРПОУ 32323256, Львівська обл., м. Сокаль, вул. Б. Хмельницького, 26) в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 173 грн 08 коп. судового збору.

Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля» (ЄДРПОУ 32323256, Львівська обл., м. Сокаль, вул. Б. Хмельницького, 26) в користь держави 1211грн 20коп. судового збору.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15 листопада 2024 р.

Суддя: Н. Я. Отчак