Постанова

від 13.11.2024 по справі 2-4532/11

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4715/24 Справа № 2-4532/11 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2024 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Макарова М.О.,

за участю секретаря Кошари О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа КП «Дніпропетровське МБТІ», про припинення права на частку у спільній власності

за апеляційноюскаргою ОСОБА_2

на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2011 року, -

В С Т А Н О В И В:

20 січня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на частину домоволодіння.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: КП «Дніпропетровське МБТІ», про припинення права на частку у спільній власності задоволенні.

Право власності ОСОБА_2 на 1/6 частину жилого будинку літ. 3-1 у домоволодінні АДРЕСА_1 , що складає 4/100 частини цього домоволодіння в цілому, припинено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 65.978, 00 грн. (шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят вісім гривень 00 коп.) компенсації за рахунок коштів, внесених на депозит ТУ ДСА у Дніпропетровській обл. згідно квитанції № ПН747 від 20.09.2011 р.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину жилого будинку літ. 3-1 у домоволодінні АДРЕСА_1 , що складає 4/100 частини цього домоволодіння в цілому, які належали ОСОБА_2 .

В порядку розподілу судових витрат достягнуто з ОСОБА_1 в доход держави 608, 78 грн. (шістсот вісім гривень 78 коп.) судового збору, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 779, 78 грн. (сімсот сімдесят дев`ять гривень 78 коп.) (а.с.68).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2024 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суді від 09.11.2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: КП «Дніпропетровське МБТІ», про припинення права на частку у спільній власності - залишено без задоволення (а.с.97-98).

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2011 року та ухвали нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та стягнути понесені судові витрати.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачці ОСОБА_1 належать на праві власності 52/200 частини домоволодіння АДРЕСА_1 . 11.08.1993 р. спеціалістами Дніпропетровського МБТІ був складений акт ідеальних часток у зазначеному домоволодінні, у якому зокрема зазначено, що відповідачці ОСОБА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину належать 3/240 його частини, а фактично в її користуванні перебувають частина житлового будинку АДРЕСА_2 , огорож № 1, 2, 3, 7, 13, 15, у загальному користуванні вбиральня У, водоколонка № 5, мостіння У, що в цілому складають 4/100 частини всього домоволодіння (а.с. 50-52).

Рішенням Виконавчого комітету Жовтневої районної Ради народних депутатів у м. Дніпропетровську Дніпропетровської обл. від 27.08.1993 р. № 1269 зазначений акт був затверджений та за співвласниками домоволодіння закріплені визначені ним частки, зокрема за ОСОБА_2 4/100 частини домовлодіння (а.с. 49).

Як вбачається з даних КП «Дніпропетровське МБТІ», на частку позивачки у спірному домоволодінні припадає 5/6 частин жилого будинку літ. 3-1, частка відповідачки складається з 1/6 частини цього будинку та частин допоміжних будівель і споруд, визначених вищезгаданим актом ідеальних часток (а.с. 48).

Згідно висновку проведеної у справі судової будівлю № 3251/3252-10, виділ в натурі частки відповідачки у спірному домоволодінні є неможливим, ринкова вартість цієї частки складає 65.978, 00 грн. (а.с. 39-47).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позов є обґрунтованим, заснованим на законі і таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Згідно до вимог ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з правилами статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

У силу статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності.

Отже основним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Таким чином судом установлено та не заперечується сторонами, що виділення із спірного домоволодіння в натурі часток, що належать сторонам - неможливо.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , припинивши право власності ОСОБА_2 , та стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 65.978 грн. грошову компенсацію вартості 4/100 частки домоволодінні.

Рішення суду відповідає вимогам норм матеріального, процесуального права, встановленим обставинам і матеріалам справи.

Суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про регулювання спірних правовідносин положеннями ст. 365 ЦК України, встановив всі зазначені вище фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору.

Під час вирішення зазначених спорів суди повинні враховувати роз`яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7«Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок».

Зокрема, виходячи з положень ст. ст. 183, 367 ЦК України та роз`яснень, що містяться в п. 6 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі те, якщо при цьому можливо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Отже, висновок суду першої інстанції про неможливість спільного користування сторонами домоволодіння узгоджується із письмовими матеріалами справи та відповідає висновку проведеної судової будівельної експертизи.

Доводи апеляційної скарги, що судом не враховано, що нерухоме спірне майно несе для апелянта позитивне моральне навантаження, колегія суддів критично сприймає, оскільки дана обставина сама по собі не є підставою для скасування судового рішення.

Колегія суддів також враховує, що відповідач знала про розгляд справив у суді 1 інстанції, що підтверджується заявою про відкладення розгляду справи та заявою про ознайомлення справи її представником (а.с.20,23,35-36), при цьому в 2010 році, коли справа розглядалась в суді першої інстанції не надала жодних заперечень щодо розгляду даної справи.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстави для його скасування відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районногосуду м.Дніпропетровська від09листопада 2011року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: