Постанова

від 14.11.2024 по справі 420/3971/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 420/3971/23

адміністративне провадження № К/990/42656/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року (суддя: Катаєва Е.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року (судді: Бітов А.І., Лук`янчук О.В., Ступакова І.Г.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі - відповідач, ТУ ДБР у м. Миколаєві), з вимогами:

визнати протиправною бездіяльність ТУ ДБР у м. Миколаєві щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки у кількості 48 календарних днів у сумі 132 025,44 грн;

зобов`язати ТУ ДБР у м. Миколаєві нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки у кількості 48 календарних днів у сумі 132 025,44 грн.

Мотивуючи свої вимоги, позивач зазначив, що проходив службу в ТУ ДБР на посаді начальницького складу з 19 березня 2021 року і був звільнений з 31 січня 2023 року за угодою сторін. Під час звільнення відповідач виплатив йому компенсацію за 04 невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2023 рік. Однак, відповідач не виплатив йому компенсацію за 48 днів щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки.

Позивач підкреслив, що чинне трудове законодавство України, зокрема стаття 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР), стаття 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та абзац 4 частини першої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX (далі - Закон №2136-IX), гарантує працівнику виплату грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки.

Позивач послався на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 300/598/20 та постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ТУ ДБР у м. Миколаєві щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки у кількості 48 календарних днів. Зобов`язано ТУ ДБР у м. Миколаєві нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки у кількості 48 календарних днів у сумі 132 025,44 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794-VIII (далі - Закон №794-VIII) та Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII, який згідно з частиною другою статті 19 Закону №794-VIII поширюється на осіб рядового і начальницького складу ДБР у частині соціальних гарантій, не містять чітких положень щодо виплати компенсації за невикористані дні відпустки.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції вважав, що при вирішенні спірних правовідносин необхідно застосовувати положення статті 24 Закону №504/96-ВР та статті 83 КЗпП України, де вказано, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Застосовуючи зазначені норми, суд першої інстанції дійшов висновку, що при звільненні зі служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані у 2021-2022 роки 48 календарні дні щорічної відпустки.

При вирішенні цієї справи суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19 та у від 23 жовтня 2019 року у справі №826/8185/18 щодо невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки, що передують року звільнення, працівникам поліції.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ТУ ДБР у м. Миколаєві залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року - без змін.

Приймаючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до частини другої статті 19 Закону №794-VIII особи рядового і начальницького складу ДБР користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію».

Суд послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19 та від 30 листопада 2022 року у справі №640/85/20, якою підтверджено право працівників поліції на отримання компенсації за всі невикористані ними дні основної і додаткової відпустки у разі їх звільнення з органів Національної поліції України.

На підставі вказаного суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, при звільненні зі служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані у 2021-2022 роки 48 календарні дні щорічної відпустки.

Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими доводи відповідача щодо того, що пункт 95 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 05 серпня 2020 року №743, визначає виплату компенсації за невикористану відпустку лише за рік, в якому був звільнений працівник. З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначив, що вказана норма не передбачає заборони на виплату компенсації за невикористану відпустку за інші роки перебування працівника у трудових відносинах з роботодавцем.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ТУ ДБР у м. Миколаєві звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), через відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статті 24 Закону №504/96-ВР та статті 83 КЗпП України при вирішенні спірних правовідносин.

Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій здійснили неправильне тлумачення закону, безпідставно застосувавши до спірних правовідносин статтю 24 Закону №504/96-ВР та статтю 83 КЗпП України.

На думку скаржника, спірні правовідносини повністю врегульовані положеннями спеціальних нормативно-правових актів, якими є Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794-VIII (далі - Закон №794-VIII) та Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затверджене постановою Кабінету Міністрів України 05 серпня 2020 року №743 (далі - Положення №743).

Приписами пунктів 84 та 95 Положення №743, на застосуванні яких наполягає скаржник, передбачено, що компенсація особам рядового і начальницького складу ДБР виплачується виключно за відпустку, яка не використана в році звільнення. Таке правове регулювання, за доводами скаржника, узгоджується з приписами Закону України «Про Національну поліцію України».

На підставі вказаного, зважаючи на те, що позивача було звільнено в 2023 році, скаржник переконує, що ТУ ДБР у м. Миколаєві не мало обов`язку виплачувати позивачу компенсацію за невикористані у 2021-2022 роки 48 календарних дні щорічної відпустки.

Позиція інших учасників справи

ОСОБА_1 подано відзив на касаційну скаргу із проханням закрити касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

У відзиві на касаційну скаргу позивач наголошує, що Верховним Судом вже сформовано відповідну практику, викладену у постановах від 04 лютого 2021 року у справі №640/17872/19, від 04 лютого 2021 року у справі №160/5393/19, від 23 вересня 2021 року у справі №520/12296/2020, від 21 січня 2021 року у справі №200/7905/19-а, від 31 березня 2021 року у справі №200/9828/19-а, від 23 лютого 2021 року у справі №812/154/17, від 30 листопада 2022 року у справі №640/85/20, від 11 лютого 2021 року у справі №300/598/20, від 27 травня 2021 року у справі №640/20812/18, від 21 січня 2021 року у справі №200/7905/19-а, від 31 березня 2021 року у справі №320/3843/20, від 24 червня 2021 року у справі №520/8054/2020, від 31 березня 2021 року у справі №200/9828/19-а, від 20 липня 2023 року у справі №200/18480/21 щодо виплати під час звільнення компенсації за всі невикористані поліцейським та, відповідно, особам рядового та начальницького складу ДБР. Згідно з вказаною практикою поліцейським та особам рядового та начальницького складу ДБР під час звільнення підлягає виплата компенсації за всі невикористані дні як основної, так і додаткової відпустки (оскільки вказані суб`єкти користуються одними і тими самими нормами Закону щодо соціального захисту).

У випадку не закриття касаційного провадження скаржник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що вони прийняті з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 січня 2024 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) визнано поважними причини пропуску ТУ ДБР у м. Миколаєві строку на касаційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року та поновлено цей строк; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТУ ДБР у м. Миколаєві на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі №420/3971/23 за позовом ОСОБА_1 до ТУ ДБР у м. Миколаєві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 13 листопада 2024 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 проходив службу з 19 березня 2021 року по 31 січня 2023 року у ТУ ДБР у м. Миколаєві на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах Другого оперативного відділу ТУ ДБР у м. Миколаєві.

Наказом Директора ТУ ДБР у м. Миколаєві, №12-ос/дск від 30 січня 2023 року позивача звільнено зі служби у ДБР у запас з вказаної посади за угодою сторін.

В наказі зазначено, що при звільнені компенсовано 04 календарних дні невикористаної оплачуваної відпустки за 2023 рік.

06 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ТУ ДБР у м. Миколаєві із заявою про виплату йому компенсації за всі дні невикористаної оплачуваної відпустки за 2021-2022 роки.

Листом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 14 лютого 2023 року повідомлено, що про відсутність підстав для виплати компенсації за 48 календарних днів невикористаної оплачуваної відпустки з посиланням на пункт 95 Положення №743 та розділ ІІІ Інструкції №348.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначає Закон України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року №794-VIII (далі - Закон №794-VIII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №794-VIII Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону №794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (частина друга статті 14 Закону №794-VIII).

Положеннями частини п`ятої статті 14 Закону №794-VIII визначено, що трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону №794-VIII особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Згідно з частинами першої, другою статті 20 Закону №794-VIII умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці державних службовців Державного бюро розслідувань повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням специфіки, інтенсивності та особливого характеру роботи, забезпечувати добір до Державного бюро розслідувань висококваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності, компенсувати фізичні та інтелектуальні затрати працівників.

На осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань поширюються умови грошового забезпечення, передбачені для працівників Національної поліції, з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

При цьому частиною шостою статті 14 Закону №794-VIII визначено, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743 (далі - Положення №743).

Пунктами 81-82 Положення №743 встановлено, що особи рядового та начальницького складу мають право на такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 4) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 5) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 6) відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення).

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб рядового та начальницького складу становить 30 календарних днів, якщо законом не визначено більший строк відпустки. За кожний повний календарний рік служби в Державному бюро розслідувань після досягнення п`ятирічного стажу служби особі рядового та начальницького складу надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів. Особам рядового та начальницького складу - учасникам бойових дій та прирівняним до них особам надаються щорічні основні відпустки у зручний для них час.

Згідно з пунктом 84 Положення №743 щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу відповідного керівника (начальника) щорічна основна відпустка може надаватися за минулий рік у I кварталі наступного року за умови, що раніше її не було надано. Щорічна основна відпустка на прохання особи рядового та начальницького складу може бути поділена на частини за умови, що основна її частина становить 14 календарних днів.

За правилами пункту 89 Положення №743 додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються особам рядового та начальницького складу на підставах та в порядку, що встановлені законодавством.

Відповідно до пункту 94 Положення №743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби (крім звільнення через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового та начальницького складу) та невикористання нею щорічної основної відпустки їй за її бажанням надається невикористана відпустка з подальшим звільненням її із служби.

Датою звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у такому разі є останній день відпустки.

Згідно з пунктами 95-96 Положення №743 у разі звільнення особи рядового та начальницького складу із служби у зв`язку із закінченням строку контракту невикористана нею щорічна основна відпустка за її бажанням може надаватися їй тоді, коли час цієї відпустки повністю або частково перевищує строк дії контракту. В такому разі строк дії зазначеного контракту продовжується до закінчення відпустки.

За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового та начальницького складу, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Особам рядового та начальницького складу, які звільняються із служби за віком, станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів, щорічна основна відпустка надається за їх бажанням у році звільнення тривалістю, встановленою цим Положенням.

Згідно з пунктом 97 Положення №743 відкликання осіб рядового та начальницького складу із щорічної основної відпустки керівником (начальником), який її надав, допускається лише у разі службової необхідності. Невикористана частина щорічної основної відпустки надається в порядку, передбаченому абзацом першим пункту 84 цього Положення.

Відповідно до пункту 99 Положення №743 особам рядового та начальницького складу, які захворіли під час щорічної основної відпустки або щорічної додаткової відпустки, строк зазначеної відпустки продовжується наказом по особовому складу після їх одужання керівником (начальником), який її надав, на кількість невикористаних днів відпустки за рапортом особи рядового та начальницького складу.

Наказом Державного бюро розслідувань від 12 липня 2022 року №348 затверджено Інструкцію про механізм реалізації та застосування норм законодавства щодо грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, порядок та умови його виплати (далі - Інструкція №348).

За змістом пункту 3 цієї Інструкції, вона визначає механізм поширення осіб рядового на і начальницького складу Державного бюро розслідувань умов грошового забезпечення, які передбачені для працівників Національної поліції України, з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про Державне бюро розслідувань», відповідно до частини другої статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

Пунктом 8 Розділу ІІІ Інструкції №348 передбачено, що особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, визначеному на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення, премії за поточний місяць та інших виплат передбачених законодавством.

За невикористану в році звільнення відпустку особам рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань, які звільняються з Державного бюро розслідувань, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із Державного бюро розслідувань.

24 лютого 2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2136-IX (в редакції Закону від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР установлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Статтею 4 Закону №504/96-ВР установлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗпП України).

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення передбачені частиною першою статті 83 КЗпП України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Спір у цій справі виник у зв`язку з невиплатою позивачу як особі начальницького складу ДБР грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2021 та 2022 роки у кількості 48 календарних днів при звільненні зі служби в 2023 році.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на виплату такої компенсації за спірні періоди виходячи з положень статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону №504/96-ВР.

Суд апеляційної інстанції підтримав цей висновок суду першої інстанції, додавши, що на осіб рядового і начальницького складу поширюються соціальні гарантії, визначені для працівників поліції, які згідно з Законом України «Національну поліцію» мають право на отримання компенсації за всі невикористані дні відпустки.

Скаржник у касаційній скарзі ставить під сумнів правильність застосування судами статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону №504/96-ВР, наголошуючи на тому, що відповідно до пунктів 84 та 95 Положення №743, який є спеціальним нормативно-правовим актом, компенсація при звільненні виплачується особам рядового та начальницького складу ДБР тільки за невикористану в році звільнення відпустку. Він вважає, що обов`язку виплати спірної компенсації за попередні роки, позивачу, немає.

Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на аргументи скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 24 Закону №504/96-ВР та статті 83 КЗпП України в подібних правовідносинах.

В аспекті заявленої підстави для касаційного оскарження питання, на які має відповісти Верховний Суд, - чи підлягають застосуванню стаття 24 Закону №504/96-ВР та стаття 83 КЗпП України при вирішенні цього спору, а також чи має позивач як особа начальницького складу ДБР право на компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки та щорічної додаткової відпустки за попередні роки служби при звільненні.

Розглядаючи ці питання, Верховний Суд виходить з такого.

За змістом наведених правових норм, служба в ДБР є державною службою особливого характеру, спрямованою на запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до її компетенції. Специфічні умови та інтенсивність такої служби зумовлюють підвищені вимоги до осіб, що займають посади в ДБР. Зокрема, особи, які працюють в ДБР, повинні відповідати низці критеріїв, а саме мати належні особисті, ділові та моральні якості, а також відповідний вік, освітній і професійний рівень та стан здоров`я, що дозволяють ефективно виконувати службові обов`язки.

Для виконання поставлених завдань у ДБР працюють кілька категорій працівників: особи рядового та начальницького складу, державні службовці та особи, що уклали трудовий договір (контракт) з ДБР. Такий поділ зумовлений відмінним характером їхньої професійної діяльності, що підвищує ефективність виконання функціональних обов`язків.

Зважаючи на підвищену відповідальність та складність виконуваних службових обов`язків, особи рядового та начальницького складу ДБР повинні мати достатнє грошове забезпечення, а державні службовці - відповідну оплату праці, що спрямовано на належне виконання ними службових обов`язків, стимулювання їх до досягнення високих результатів у службовій діяльності, а також компенсації значних фізичних та інтелектуальних затрат.

З огляду на специфіку завдань, які виконують особи рядового та начальницького складу ДБР, вони користуються спеціальним правовим захистом, зокрема соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України, з урахуванням положень, встановлених Законом України «Про Державне бюро розслідувань». Однією з таких гарантій є право на відпустки та компенсації за невикористані відпустки.

Закон №794-VIII, який регулює діяльність ДБР, не містить спеціальних норм щодо надання відпусток чи виплати компенсацій за невикористані дні відпусток при звільненні осіб рядового та начальницького складу ДБР. Водночас цей Закон встановлює, що порядок проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР регулюється Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ДБР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №743.

Зазначені нормативно-правові акти є спеціальними щодо КЗпП України та Закону №504/96-ВР, які регулюють трудові відносини підприємств з працівниками в загальному порядку.

Верховний Суд повторює неодноразово висловлену позицію, зокрема і в цій категорії справ, про те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство може застосовуватися у випадках, коли норми спеціального законодавства не регулюють спірних правовідносин або коли про це зазначено у спеціальному законі.

Аналізуючи Положення №743 в розрізі питання надання відпусток та виплат компенсації за невикористані дні відпусток особам рядового і начальницького складу ДБР при звільненні, Верховний Суд звертає увагу на таке.

Згідно з пунктами 81-82 Положення №743, особи рядового та начальницького складу ДБР мають право на щорічні основні та додаткові відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творча відпустка, відпустка для підготовки та участі в змаганнях, соціальні відпустки та відпустки без збереження заробітної плати. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки становить 30 календарних днів, а щорічної додаткової оплачуваної відпустки, що надається за умови наявності п`ятирічного стажу служби в ДБР, - 1 календарний день за кожен повний календарний рік служби після досягнення зазначеного стажу, але не більш ніж 15 календарних днів.

Пункт 84 Положення №743 встановлює, щорічна основна відпустка надається особам рядового та начальницького складу ДБР протягом календарного року, водночас, за погодженням із керівником, допускається перенесення невикористаної щорічної основної відпустки за минулий рік у I квартал наступного року. У випадку захворювання під час щорічної основної відпустки або щорічної додаткової відпустки передбачено можливість продовження строку такої відпустки на кількість невикористаних днів відпустки після одужання за відповідним рапортом особи (пункт 99 Положення №743).

Згідно з пунктами 94-96 Положення №743, при звільненні зі служби (за винятком випадків звільнення через службову невідповідність, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення права займати певні посади, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, а також у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту) та за наявності невикористаної щорічної основної відпустки, особи мають право на використання цієї відпустки за їх бажанням перед звільненням. Датою звільнення в такому разі вважається останній день відпустки. Особи рядового та начальницького складу ДБР мають право на використання невикористаної щорічної основної відпустки також у разі звільнення у зв`язку із закінченням строку контракту, навіть якщо час такої відпустки повністю або частково перевищує строк дії контракту. У такому випадку строк дії зазначеного контракту продовжується до закінчення відпустки.

При звільненні з причин, пов`язаних із досягненням граничного віку, станом здоров`я та скороченням штатів, особи рядового та начальницького складу ДБР можуть за власним бажанням скористатися правом на щорічну основну відпустку у році звільнення, тривалість якої визначається відповідно до норм цього Положення.

Пункт 95 Положення №743 передбачає, що за невикористану в році звільнення відпустку особи рядового та начальницького складу, які звільняються з ДБР, можуть отримати грошову компенсацію відповідно до закону.

Отже, Положення №743 встановлює спеціальні правила щодо надання відпусток особам рядового та начальницького складу ДБР, зокрема щорічних основних та додаткових відпусток. Ці відпустки повинні використовуватися протягом календарного року, а у виняткових випадках їх можна перенести на I квартал наступного календарного року. Керівник органу ДБР зобов`язаний забезпечити своєчасну реалізацію права цих осіб на відпочинок.

Однак, якщо особи рядового і начальницького складу ДБР не реалізували своє право на щорічні основні та щорічні додаткові відпустки протягом встановленого строку, Положення №743 не передбачає їх анулювання по закінченню зазначеного строку. У ньому також немає застережень про те, що невикористання відпусток протягом встановленого строку позбавляє осіб рядового і начальницького складу ДБР права на отримання компенсації за всі невикористані дні відпусток, навіть якщо відпустки не були використані у перенесений період.

Навпаки, Положення №743 допускає перенесення або продовження невикористаних відпусток з об`єктивних причин, наприклад через хворобу, звільнення за віком, станом здоров`я, у зв`язку із скороченням штатів або закінчення строку контракту, що свідчить про гнучкий підхід законодавця до питання перенесення невикористаних відпусток і визнання можливості накопичення відпусток для осіб, які не змогли реалізувати своє право на відпочинок вчасно.

Пункт 95 Положення №743, на застосуванні якого наполягає скаржник, вказує на компенсацію за невикористану відпустку в році звільнення. Однак, це не означає, що особа наділена правом отримати компенсацію лише за відпустку, яка була «надана» в році звільнення, як стверджує скаржник. Важливо розуміти, що йдеться саме про «невикористану» в році звільнення відпустку. Тобто, якщо на момент звільнення у працівника накопичилися дні невикористаної відпустки за попередні роки, можна припустити, що вони підлягають компенсації, адже формально залишаються невикористаними і перебувають у розпорядженні особи на момент звільнення.

Попри це, варто відзначити, що Положення №743 та Інструкція №348, які визначають порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ДБР, хоча й передбачають право на отримання компенсації за невикористану відпустку в році звільнення, вони все ж не містять чітких норм, які б регулювали порядок виплати компенсації за дні відпустки, які не були використані в попередні роки.

Недостатня чіткість спеціального законодавства у спірному питанні призводить до ситуації правової невизначеності, яку, за загальним правилом, у тому числі з урахуванням позицій, сформульованих Європейським судом з прав людини, потрібно тлумачити на користь працівника.

Стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Така конституційна гарантія створює для роботодавця безумовний обов`язок забезпечити реалізацію права працівника на відпочинок не лише шляхом його декларування (як, наприклад, затвердження графіків відпусток), а й через безпосереднє видання наказів про відпустку у передбачений законодавством спосіб та термін.

Невиконання роботодавцем цього обов`язку з будь-яких причин, не може створювати для працівника негативні наслідки, зокрема щодо позбавлення гарантованих Конституцією України днів відпочинку під час оплачуваної щорічної відпустки. Для забезпечення дотримання цієї конституційної гарантії законодавець передбачив можливість перенесення відпусток на інший період або компенсації у вигляді грошових виплат.

З огляду на те, що спеціальне законодавство, яке регулює умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, не містить чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, Верховний Суд підтримує застосування до спірних правовідносин норм загального трудового законодавства, зокрема КЗпП України та Закону №504/96-ВР.

У зв`язку з цим, доводи касаційної скарги про те, що Положення №743 повністю врегульовує питання компенсації невикористаних відпусток за попередні роки для осіб рядового і начальницького складу ДБР, а норми загального трудового законодавства не можуть застосовуватися при вирішенні цих правовідносин, є необґрунтованими.

Згідно з правилами частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону №504/96- ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За такого правового регулювання та обставин справи, Верховний Суд вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач має право на отримання при звільненні зі служби з ДБР грошової компенсації за всі невикористані у 2021-2022 роках 48 календарних дні щорічної відпустки.

Подібний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосував Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 300/598/20, що враховується при вирішенні цього спору.

Принагідно Суд зауважує, що у правовідносинах за позовами звільнених поліцейських з вимогами щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за попередні роки служби, Верховний Суд сформулював висновок про те, що у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок (постанова судової палати Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19, постанови Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі №160/5393/19, від 31 березня 2021 року у справі №320/3843/20, від 26 травня 2021 року у справі №360/1362/20 та ін.).

Як зазначалося, особи рядового та начальницького складу ДБР користуються соціальними гарантіями, передбаченими для працівників поліції відповідно до Закону №580-VIII, з урахуванням положень, встановлених Законом України «Про Державне бюро розслідувань».

Застосований підхід при вирішенні питання наявності/відсутності права осіб рядового та начальницького складу ДБР на компенсацію невикористаної щорічної оплачуваної відпустки за попередні роки перед звільненням узгоджує це право із соціальним гарантіями, якими особи рядового і начальницького складу ДБР мають право користуватися нарівні з працівниками поліції відповідно до Закону №580-VIII.

Резюмуючи наведене, Верховний Суд констатує, що висновки та мотиви судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального права та правовій позиції Верховного Суду, викладеній у цій справі, а тому підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга ТУ ДБР у м. Миколаєві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року - без змін.

Щодо заявленого позивачем у відзиві на касаційну скаргу клопотання про закриття касаційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 339 КАС України, Суд зазначає таке.

За правилами пункту 4 частини першої статті 339 КАС України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

У касаційній скарзі у справі, яка розглядається, відповідач порушує питання щодо наявності в позивача, як особи начальницького складу ДБР, права на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за попередні роки служби в ДБР при звільненні.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу наводить постанови Верховного Суду, в яких висловлено правову позицію щодо наявності права на отримання компенсації за невикористану відпустку при звільненні для осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ, Національній поліції України та службі цивільного захисту. Однак Верховний Суд у цих постановах не висловлювався щодо права на компенсацію невикористаної відпустки при звільненні в осіб рядового та начальницького складу ДБР.

За таких обставин, суд касаційної інстанції не має підстав для закриття касаційного провадження відповідно до пункту 4 частини першої статті 339 КАС України. А відтак, у задоволенні клопотання позивача про закриття касаційного провадження слід відмовити.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 339, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі №420/3971/23.

Касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі №420/3971/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов