Рішення

від 08.11.2024 по справі 120/2452/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

08 листопада 2024 р. Справа № 120/2452/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 та з 13 січня 2021 року його виключено зі списків особового складу.

Проте під час проходження військової служби грошове забезпечення позивачу нараховувалось та виплачувалось з розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, хоча мало б бути розраховано з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.

Не погодившись із такими діями, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року у справі № 120/6638/23 позовні вимоги задоволено. Рішенням суду зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 13 січня 2021 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2020 по 2021 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року.

На виконання згадуваного судового рішення позивачеві виплачено грошові кошти, у зв`язку із чим ОСОБА_1 у лютому 2024 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, у якій просив нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати невірно обрахованих складових грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати зазначених вище коштів.

Проте відповіді на таку заяву позивач не отримав.

ОСОБА_1 вважає, що внаслідок невчасної виплати йому зазначених вище коштів у відповідача виник обов`язок нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 04 березня 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

12 березня 2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, що затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, встановлено обов`язок військовослужбовця доповідати своєму начальникові обставини, що стосуються виконання ним своїх службових обов`язків та порядку проходження військової служби.

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року № 40, рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Відтак рапорт передбачає собою вид службового документу Збройних Сил України, який є письмовим зверненням військовослужбовця до вищого по посаді чи званню військовослужбовця з викладом питань службового або особистого характеру та відображає прагнення військовослужбовця реалізувати свої права.

За таких обставин, на переконання представника відповідача, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 та з 13 січня 2021 року його виключено зі списків особового складу.

Проте під час проходження військової служби грошове забезпечення позивачу нараховувалось та виплачувалось з розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Не погодившись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року у справі № 120/6638/23 позовні вимоги задоволено. Рішенням суду зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 13 січня 2021 року, грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2020 по 2021 роки з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01 січня 2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01 січня 2021 року.

На виконання згадуваного судового рішення позивачу виплачено грошові кошти, у зв`язку із чим ОСОБА_1 у лютому 2024 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, у якій просив нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати невірно обрахованих складових грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати зазначених вище коштів.

Проте відповіді на таке звернення позивач не отримав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ).

Стаття 1 Закону № 2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За приписами статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-ІІІ).

На реалізацію положень Закону № 2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Пункти 1, 2 Порядку № 159 подібні за змістом положенням Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Відтак підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати за час вимушеного прогулу, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону № 2050 та в пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі невірно обрахованого розміру складових грошового забезпечення). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а та ряду інших.

Таким чином, відповідач, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено позивачеві грошове забезпечення в повному обсязі, повинен був здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою сум компенсації. Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата окремих складових грошового забезпечення позивача, є порушенням прав військовослужбовця на отримання такої компенсації.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідача слід зобов`язати нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати таких коштів.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати таких коштів.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати таких коштів.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 24290095)

Повний текст рішення суду складено 08.11.2024

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович