Рішення

від 11.11.2024 по справі 120/19164/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

11 листопада 2024 р. Справа № 120/19164/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАКС-ВІНН"

до Вінницької митниці

про визнання протиправними, скасування рішення та картки відмови, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Тракс-Вінн» (даліТОВ «Тракс-Вінн», позивач) з адміністративним позовом до Вінницької митниці (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю рішення про коригування митної вартості товарів Вінницької митниці від 13.12.2023 №UA401000/2023/000128/2 та картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 13.12.2023 №UA401020/2023/001837, а також протиправністю картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2023/001835 від 13.12.2023 про незастосування преференційного режиму під час митного оформлення товарів.

Ухвалою від 27.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов.

На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки у Вінницької митниці були усі законні підстави для виникнення обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості товару, а саме тягач сідельний, марки MAN, модель TGS 18.460, календарний рік виготовлення: 2017, номер шасі НОМЕР_1 .

Також вказав, що Вінницькою митницею надано картку відмови від 13.12.2023 №UA401020/2023/001835 по митній декларації № 23UA401020067782U2, в якій зазначалось, що рішення стосовно здійснення митного оформлення із застосуванням преференційного режиму буде прийняте після отримання результатів перевірки преференційного походження товару, вказаного в сертифікаті з перевезення товару EUR.1.

12.01.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою від 19.09.2024 витребувано у відповідача додаткові докази.

Ухвалою від 06.11.2024 в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом учасників справи відмовлено.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

05.01.2023 між ТОВ "ТРАКС-ВІНН" (далі Покупець або позивач) та VICTORIA PKW/LKW GmbH (Німеччина) (далі - Продавець) було укладено контракт № 02/01/23 (а також додаткову угоду №1 від 01.10.2023р.), згідно якого, Продавець здійснив продаж транспортних засобів на загальну суму 1 500 000 євро.

Згідно п. 1.2. та п. 3.2. контракту ціна на кожний окремий транспортний засіб вказується в інвойсі.

Відповідно до п. 4.3. контракту строк оплати 180 днів з моменту поставки.

На виконання даного контракту виставлено інвойс № AR.2023.265 від 04.12.2023 на суму 19 700 євро, товар тягач сідельний, марки MAN, модель TGS 18.460, календарний рік виготовлення: 2017, номер шасі НОМЕР_1 .

З метою митного оформлення товару з застосуванням преференційного режиму до Вінницької митниці подана митна декларація 23UA401020067782U2 з додатками, зокрема, висновок експертного автотоварознавчого дослідження №6551 від 12.12.2023р. та сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 №A770313 від 06.12.2023р. для застосування преференційного режиму.

Також для митного оформлення товару до Вінницької митниці (далі Відповідач) подана митна декларація 23UA401020067874U3 з додатками (рахунок-фактура (інвойс) від 04.12.2023 №AR.2023.265, контракт від 05.01.2023 №02/01/23, свідоцтво про реєстрацію ТЗ від 14.11.2023 №А071186АL23, довідка про транспортні витрати від 06.11.2023 № 0611/02, копія митної декларації країни відправлення від 04.12.2023 №23DE560321961036B4).

Вінницькою митницею відмовлено у оформленні імпорту товарів з застосуванням преференційного режиму до закінчення перевірки сертифікату з перевезення (походження) товару форми EUR.1 № A770313 від 06.12.2023, про що сформовано картку відмови №UA401020/2023/001835.

У цьому рішенні, зазначено, що в процесі митного контролю та митного оформлення встановлено, що декларантом застосовано преференцію зі сплати ввізного мита за кодом « 410» на підставі сертифікату з перевезення (походження) товару форми EUR. 1 №A 770313 від 06.12.2023 року. За результатами перевірки правомірності застосування преференції встановлено, що на направлений раніше митними органами України запит митними органами країни експортера не підтверджено преференційне походження товарів експортера «VICTORIA Pkw/Lkw GmbH». Відповідно до п.4 статті 32 «Перевірка підтвердження походження» Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморської преференційні правила походження Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16.09.2014 №1678-VII (далі Доповнення І Угоди), якщо митні органи Договірної сторони імпортера вирішують призупинити надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки, імпортеру пропонується видача продукції із застосуванням будь-яких запобіжних заходів, які вважатимуться необхідними. Так як митним органом прийнято рішення про направлення запиту з метою встановлення автентичності сертифікату з перевезення (походження) товару форми EUR. 1 №А 770313 від 06.12.2023 року, статусу походження задекларованих товарів та виконання інших вимог Доповнення І Угоди, питання про можливість застосування преференційного режиму до товарів буде вирішено після отримання відповіді від митних органів країни експорту на запит Держмитслужби України, відповідно до вимог статті 45 митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI. Таким чином, не дотримано вимоги пп. б п. 6 ч. 8 ст. 257 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI. Рішення про відмову в митному оформленні прийняте відповідно до положень ч. 1 ст.256 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VI. Заяви на відкликання митної декларації не надходило.

Роз`яснено, що позивачу необхідно здійснити декларування товару із застосуванням пільгової ставки ввізного мита з країною походження товару «EU». Рішення про відмову у митному оформленні товарів, транспортних засобів комерційного призначення може бути оскаржене у митному органі вищого рівня відповідно до статті 24 Митного кодексу України або до суду.

Також 13.12.2023 Вінницькою митницею також прийнято рішення №UA401000/2023/000128/2 про коригування митної вартості товарів, де вказано, що в поданих до митного оформлення документах виявлені розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, в довідці про транспортні б/н від 12.12.2023 міститься фраза «Страхування транспортного засобу не проводилось», хоча страхування на території ЄС є обов`язковим для ТЗ, що пересуваються своїм ходом по шляхах загального користування (статтею 3 Директиви 2009/103/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 16 вересня 2009 року визначено, що відповідно до статті 5, кожна держава-член вживає всіх заходів необхідних для забезпечення покриття страховкою цивільної відповідальності відносно використання автотранспортних засобів). також декларантом заявлено, що продавець та покупець взаємопов`язані особи, проте на вимогу митного органу декларантом не було надано документи передбачені ч.4 ст.53 МКУ.З огляду на вищевикладене, існує обґрунтований сумнів достовірності задекларованої митної вартості.

Враховуючи вищезазначене, а також положення ч. 2, 3, 4 ст. 53 МКУ, 07.11.2023, 08.11.2023 декларанту було направлені електронні повідомлення щодо витребування додаткових документів згідно ч.2,3,4 ст. 53 МКУ. Декларантом листами від 13.12.2023 були надіслані відповіді, що інші документи надаватись не будуть. Враховуючи, що декларантом поданий не повний пакет документів, що в обов`язковому порядку має подаватися з метою підтвердження заявленої митної вартості, а використані відомості для цілей визначення митної вартості не містять всіх конкретних числових значень щодо ціни, яка була сплачена, відповідно до пп.2, 3 статті 58 МКУ застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 МКУ. Митна вартість не може бути визначена за другорядними методами (ст. 59 та 60 МКУ) по причині відсутності у митного органу інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, що були оформлені у митному відношенні (малі ідентичний термін та умови експлуатації, комплектацію, пробіг, технічний стан та ін.). Визначити митну вартість за другорядними методами (ст.62 МКУ та ст.63 МКУ) неможливо з причини відсутності у митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості

Джерелом числового значення митної вартості є є МД від 30.11.2023 № UA400040/2023/39732, за якою оформлено товар « 1.Сідельний тягач марки MAN, модель TGS 18.460.-Ідентифікаційний номер (номер шасі/рами) НОМЕР_2 ,-тип двигуна - дизельний. -робочий об`єм циліндрів 12419 см3.,-потужність двигуна 338 кВт.,-маса у разі максимального завантаження 18000кг.,-Загальна кількість місць, включаючи місце водія - 3, - колісна формула 4Х2, -призначений для перевезення напівпричепів,-бувший у використанні,-календарний рік виготовлення - 2017,-модельний рік виготовлення - 2017,-виробник: MAN (DE),-торговельна марка: MAN.» та складає 23000 Євро. У зв`язку з чим було прийнято Картку відмови № UA401020/2023/001837.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Щодо картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2023/001835 від 13.12.2023 про незастосування преференційного режиму, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.257 Митного кодексу України декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Згідно із ч.1-3, 6, 9, 10 ст.264 Митного кодексу України митна декларація реєструється та приймається митним органом у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування за реалізує державну фінансову політику.

Митна декларація та інші документи подаються митному органу в електронному вигляді з дотриманням вимог цього Кодексу або на паперових носіях. Митна декларація на паперовому носії супроводжується її електронною копією. Разом з митною декларацією митному органу подаються рахунок або інший документ, що визначає вартість товару, та, у випадках встановлених цим Кодексом, - декларація митної вартості.

Відомості про документи, визначені ч.3 ст.335 Митного кодексу України, зазначаються декларантом або уповноваженою ним особою у встановленому порядку в митній декларації. На вимогу митного органу декларант aбо уповноважена ним особа зобов`язані надати митному органу оригінали таких документів та засвідчені в установленому порядку їх копії, якщо законодавством не передбачено подання оригіналів.

Митним органам забороняється вимагати надання декларантом або уповноваженою ним особою документів та/або відомостей, якщо цим Кодексом та іншими законами України передбачено надання таких документів (відомостей) митним органам державними органами, установами та організаціями, уповноваженими на здійснення дозвільних або контрольних функцій щодо переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, через єдиний державний інформаційний веб-портал "Єдине вікно для міжнародної торгівлі", а також приймати і використовувати такі документи та/або відомості, надані декларантом або уповноваженою ним особою, для здійснення митних формальностей, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою митного органу, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій.

Відмова митного органу у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта.

Необхідно зауважити, що виключні підстави за яких митний орган відмовляє у прийнятті митної декларації передбачені частиною 11 статті 264 Митного кодексу України, серед яких відсутня неможливість оформлення митної декларації, з наданням пільги щодо сплати ввізного мита із застосуванням сертифіката EUR.1 через використання товару протягом тривалого терміну та виготовлення його до моменту набрання чинності Угоди про асоціацію.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість, товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частиною 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною 1 статті 52 Митного кодексу України визначено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Частина 2 статті 52 Митного кодексу України встановлює обов`язки для декларанта або уповноваженої ним особи, які заявляють митну вартість товару.

Згідно з частиною 1 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частина 5 статті 53 Митного кодексу України забороняє вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Отже, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Пунктом 2 частини 6 статті 54 Митного кодексу України встановлено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно з підстав неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 281 Митного кодексу України (тарифні пільги (тарифні преференції)), допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митого тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.

Згідно із частиною 5 статті 281 Митного кодексу України тарифні преференції зупиняються чи припиняються виключно щодо товару який є об`єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів. Однак відповідачем доказів того, що товар позивача підпадає під дану категорію не надано.

21 березня 2014 року у частині торговельно-економічних і галузевих положень (розділи III, IV, V, VI) та 27 червня 2014 року у частині політичних положень (преамбула, стаття 1, розділи I, II, VII) підписано угоду про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами.

Відповідно до статті 25 глави 1 Розділу IV Угоди про асоціацію сторони поступово створюють зону вільної торгівлі протягом перехідного періоду, що не перевищує 10 років, починаючи з дати набрання чинності цією Угодою, відповідно до положень цієї Угоди і відповідно до Статті XXIV Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року.

Статтею 26 глави 1 розділу IV Угоди про асоціацію встановлено, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави "походження" означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі І до цієї Угоди ("Щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва") (далі - Протокол І).

Відповідно до положень п.1 ст.29 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами членами, з іншої сторони визначено, що кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків встановлених у Додатку 1-А до цієї Угоди. Для кожного товару базова ставка ввізного мита, стосовно якої повинно застосовуватись поступове зменшення відповідно до п.1 цієї статті, зазначається у Додатку І до цієї Угоди.

За приписами частини 5 статті 280 Митного кодексу України ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Статтею 36 Митного кодексу України визначені правила визначення країни походження товару. У наведеній статті, у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, було зазначено, що країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Частинами 2, 3, 7 статті 36 Митного кодексу України було передбачено, що країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Під країною походження товару можуть розумітися група країн, митні союзи країн, регіон чи частина країни, якщо є необхідність їх виділення з метою визначення походження товару.

Повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Приписами статті 37 Митного кодексу України передбачено, що інформація конфіденційного характеру або інформація надана в конфіденційному порядку для цілей визначення країни походження товару, не може бути розголошена без спеціального дозволу особи чи уряду, які надали таку інформацію, крім випадків, коли це необхідно для забезпечення розгляду справи в суді.

Відповідно до частин 1-10 статті 43 Митного кодексу України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару у митній декларації.

Сертифікат про походження товару - це документ, який свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару. У разі втрати сертифіката приймається його офіційно завірений дублікат.

Засвідчена декларація про походження товару - це декларація про походження товару, засвідчена державною організацією або компетентним органом, наділеним відповідними повноваженнями.

Декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з ввезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару.

Сертифікат про регіональне найменування товару - це документ, який підтверджує, що товари відповідають визначенню, характерному для відповідного регіону країни, та виданий компетентним органом відповідно до законодавства країни вивезення товару.

У разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або митним органом встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право падати митному органу для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.

Додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Документи, що підтверджують походження товару, зберігаються в порядку та протягом строків, визначених статтею 355 цього Кодексу.

Приписами частин 1, 2 статті 44 Митного кодексу України визначено, що для підтвердження країни походження товару митний орган у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати оригінали документів про походження такого товару.

У разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару заявляється (декларується) митному органу в обов`язковому порядку лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідні до закону для забезпечення здоров`я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо митного органу є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.

Приписами п.1 ч.3 ст.44 Митного кодексу України визначено, що у разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару обов`язково заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення в митній декларації назви країни походження товару та відомостей про сертифікат, про походження товару, зокрема: на товари до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Відповідно до статті 1 Рішення №1/2018 Підкомітету Україна - ЄС з питань митного співробітництва від 21/11/2018 року про заміну Протоколу I Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони з 1 січня 2019 року Протокол I Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, замінюється текстом, викладеним у Додатку до цього Рішення.

Статтею 1 Протоколу І щодо визначення концепції "походження товарів" і методів адміністративного співробітництва (додаток до Рішення №1/2018) встановлено, що з метою імплементації цієї Угоди застосовуються Доповнення I і відповідні положення Доповнення II до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Конвенція).

До наведеної Конвенції Україна приєдналась 08.11.2017, дата набрання чинності для України 01.02.2018.

Відповідно до пункту 1 статті 2 "Загальні вимоги" Доповнення І до Конвенції, визначено, що з метою імплементації відповідної Угоди наступні продукти вважаються такими, що вироблені Договірній Стороні при експорті в іншу Договірну Сторону:

(a) товари цілком вироблені в певній країні відповідно до Статті 4;

(b) товари, отримані в Договірній Стороні, включаючи товари, які не були повністю та вироблені, за умови, що ці матеріали пройшли достатню обробку та переробку в цих Договірних Сторонах відповідно до Статті 5;

(c) майно, що виробляється в Європейському Економічному Просторі (ЄЕП) в рамках значення Протоколу 4 до Угоди про Європейський економічний простір. Такі товари повинні розглядатися, як вироблені в Європейському Союзі, Ісландії, Ліхтенштейні чи Норвегії (сторони ЄЕП), при експорті відповідно з Європейського Союзу, Ісландії, Ліхтенштейну чи Норвегії до договірної країни, крім учасників ЄЕП.

Згідно з частиною 1 статті 3 Доповнення І до Конвенції передбачено, що без обмеження розумінь положень Статті 2 (1) товари вважаються такими, що походять з Договірної Сторони-експортера, при експорті до іншої Договірної Сторони, якщо такі товари там отримані, включаючи матеріали, виготовлені у Швейцарії (включаючи Ліхтенштейн), Ісландії, Норвегії, Туреччині чи Європейському Союзі, за умови, що обробка або переробка, здійснена в Договірній Стороні-експортері, виходить за межі операцій, зазначених у Статті 6. Такі матеріали необов`язково мають піддаватися достатній обробці або переробці.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 15 Розділу V Підтвердження походження "Загальні вимоги" Доповнення 1 до Конвенції визначено, що товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження:

(а) сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III а;

(b) сертифікат з перевезення товару EUR-МED, зразок якого наведений у Додатку III b;

(c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься "декларацією походження" або "декларацією походження EUR-МED"), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати. Текст декларації походження наведений у Додатку IV а і b.

Незважаючи на положення пункту 1 товари, що походять з певної країни в розумінні цієї Конвенції, підпадають під положення відповідних угод без необхідності подання будь-яких підтверджень походження, вказаних у пункті 1 цієї Статті.

Згідно з приписами ст.16 Доповнення І до Конвенції:

1. Сертифікат з перевезення товару ЕUR.1 або EUR-МED має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера на письмову заявку експортера або під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

2. Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару ЕUR.1 або EUR-МED, а також бланк заявки, зразок якої наведений у Додатку III а і b.

3. Експортер, який подає заявку про видачу сертифіката з перевезення товару ЕUR.1 або EUR-МED, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів Договірної сторони-експортера у якій видається сертифікат з перевезення товару ЕUR.1 або EUR-МED, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цієї Конвенції.

4. Без обмеження розуміння пункту 5 сертифікат з перевезення товару ЕUR.1 має бути виданий митними органами Договірної сторони-експортера в наступних випадках:

(a) якщо товари експортуються з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) до однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) та

(i) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з Договірної Сторони-експортера, з Договірної Сторони-імпортера чи однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1), з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2), та виконують інші вимоги цієї Конвенції, або

(ii) відповідні продукти можуть вважатися такими, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2), з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, при цьому сертифікат EUR-МED або декларація походження EUR-МED була видана у країні походження;

(b) якщо товари експортуються з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) до однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) чи з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) до однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(1) та

(i) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з Договірної Сторони-експортера, з Договірної Сторони-імпортера, без застосування кумуляції з матеріалами, що походить з однієї з інших договірних Сторін, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, або

(ii) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Статті 3, з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, при цьому сертифікат EUR-МED чи декларація походження EUR-МED була видана у країні походження;

(c) якщо товари експортуються з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) до однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3(2) та

(i) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з Договірної Сторони-експортера чи з Договірної Сторони-імпортера, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін, та виконують інші вимоги цієї Конвенції, або

(ii) відповідні товари можуть вважатися такими, що походять з однієї з інших Договірних Сторін відповідно до Статті 3, з якими застосовується кумуляція, без застосування кумуляції з матеріалами, що походять з однієї з Договірних Сторін відповідно до Статті 3, та виконують вимоги цієї Конвенції, при цьому сертифікат EUR-MED чи декларація походження EUR-MED була видана у країні походження.

7. Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.l або EUR-MED повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також для виконання інших умов цієї Конвенції. Для цих цілей вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, вважатимуть доцільними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків зазначених у пункті 2 цієї Статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена графа, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Відповідно до вимог статті 24 Доповнення І до Конвенції підтвердження походження повинні подаватися до митних органів Договірної сторони-імпортера згідно з чинним порядком країни. Ці органи можуть вимагати здійснення перекладу підтвердження походження, а такі подання разом із митною декларацією на ввезення заявки імпортера про те, що ввезені товари відповідають умовам, необхідним для застосування цієї Угоди.

Отже, у вказаній статті зазначені виключні права митних органів сторони-імпортера у даному випадку України, зокрема митні органи можуть вимагати лише перекладу сертифіката, а також заявки імпортера. Однак, відповідач таких дій від позивача не вимагав.

Відповідно до статті 29 Доповнення І до Конвенції навіть виявлення незначних розбіжностей між відомостями, наведеними в підтвердженні походження та документах, поданих до митної служби для виконання формальностей, пов`язаних з імпортуванням товарів, не спричиняє ipso facto нікчемності такого підтвердження походження, якщо належним чином встановлено, що документ відповідає представленим товарам.

Згідно зі статтею 31 Доповнення І до Конвенції митні органи Договірних Сторін повинні надавати один одному через Європейську Комісію зразки відбитків печаток, які використовують у їхніх митних службах для видачі сертифікатів з перевезення товару EUR.1 та EUR-MED, а також адреси митних органів, які відповідають за перевірку цих сертифікатів, декларацій походження та декларацій про походження EUR-MED.

З метою належного застосування цієї Конвенції Договірні Сторони повинні допомагати один одному, через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів перевезення товару EUR.1 та EUR-MED, декларацій про походження і декларацій про походження EUR-MED та правильності інформації, то міститься в цих документів.

Статтею 32 Доповнення І до Конвенції врегульоване питання перевірки підтвердження походження, у якій передбачено, що:

1. Подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконав інших вимог цієї Конвенції.

2. З метою реалізації положень пункту І цієї Статті митні органи Договірної сторони імпортера повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 або EUR-MED та інвойс, якщо він був поданий, декларацію про походження або декларацію про походження EUR-MED або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, за необхідності причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути надіслані для обґрунтування запиту про здійснення перевірки.

3. Перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони - експортера. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати 6удь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

4. Якщо митні органи Договірної сторони імпортера, вирішують призупинити надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки, імпортеру пропонується видача продукції із застосуванням будь-яких запобіжних заходів, які вважатимуться необхідними.

5. Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам цієї Конвенції.

6. Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Таким чином, лише після надіслання відповідного запиту митним органом країни-імпорту до митного органу країни-експорту і лише після неотримання відповіді на такий запит про перевірку протягом десяти місяців, та лише у разі наявності зазначених у такому запиті обґрунтованих сумнівів щодо походження товару, митний орган країни-імпорту має право, за відсутності виняткових обставин відмовити в наданні права на преференції.

Вказані норми передбачають взаємодію договірних сторін, зокрема, ними передбачено право та спеціальний порядок перевірки достовірності та правильності інформації, що міститься у відповідних документах. При цьому наведені положення фактично передбачають презумпцію достовірності документів до тих пір поки митні органи країни експорту за запитом митних органів країни імпорту за результатами проведеної перевірки не доведуть протилежного (за винятком ситуації, що відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з лати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності і розглядуваного документа або справжнього походження товарів).

Однак, відповідач відмовив у такому праві одразу, без зазначення належних підстав.

Судом встановлено, що з метою митного оформлення вказаного придбаного транспортного засобу представником позивача було подано електронну митну декларацію для митного оформлення випуску чи пропуску товарів 23UA401020067782U2, з додатками, зокрема, висновок експертного автотоварознавчого дослідження № 6551 від 12.12.2023 та сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1 № A 770313 від 06.12.2023 для застосування преференційного режиму.

Втім, митним органом за результатами розгляду поданих документів прийнято картку відмови № UA401020/2023/001835 в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів, комерційного призначення, якою відмовлено у митному оформленні (випуску) товарів з таких причин: що декларантом застосовано преференцію зі сплати ввізного мита за кодом « 410» на підставі сертифікату з перевезення (походження) товару форми EUR. 1 №A 770313 від 06.12.2023 року. За результатами перевірки правомірності застосування преференції встановлено, що на направлений раніше митними органами України запит митними органами країни експортера не підтверджено преференційне походження товарів експортера «VICTORIA Pkw/Lkw GmbH». Відповідно до п.4 статті 32 «Перевірка підтвердження походження» Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморської преференційні правила походження Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України від 16.09.2014 №1678-VII (далі Доповнення І Угоди), якщо митні органи Договірної сторони імпортера вирішують призупинити надання преференційного режиму для товарів, щодо яких здійснюється перевірка, до надходження результатів цієї перевірки, імпортеру пропонується видача продукції із застосуванням будь-яких запобіжних заходів, які вважатимуться необхідними. Так як митним органом прийнято рішення про направлення запиту з метою встановлення автентичності сертифікату з перевезення (походження) товару форми EUR. 1 №А 770313 від 06.12.2023 року, статусу походження задекларованих товарів та виконання інших вимог Доповнення І Угоди, питання про можливість застосування преференційного режиму до товарів буде вирішено після отримання відповіді від митних органів країни експорту на запит Держмитслужби України, відповідно до вимог статті 45 митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI. Таким чином, не дотримано вимоги пп. б п. 6 ч. 8 ст. 257 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI. Рішення про відмову в митному оформленні прийняте відповідно до положень ч. 1 ст.256 Митного кодексу України від 13.03.2012 року №4495-VI. Заяви на відкликання митної декларації не надходило.

Так, Вінницькою митницею 20.12.2023 скеровано до Державної митної служби України запит про перевірку документів про походження товару.

Насамперед, суд звертає увагу на те, що контролюючим органом в оскаржуваному рішенні не зазначено, які конкретно обставини чи відомості зумовили виникнення сумніву з приводу дійсності документів про походження товару. Відтак зі змісту самої картки відмови № UA401020/2023/001835 суду не вдається встановити, що стало підставою для висновку митного органу про неможливість завершення митного оформлення у зв`язку із призупинення застосування преференцій.

Крім того, відповідно до стандарту ДСТУ ISO 3779:2012 та ДСТУ ISO 3780:2012, які застосовуються в Україні (Наказ Мінекономрозвитку України від 28.11.2012 року № 1355), впроваджено порядок формування унікального ідентифікатора транспортного засобу, а саме номеру шасі. Зокрема, перші літери відповідають за країну походження товару (WMI міжнародний ідентифікаційний код виробника) і присвоюються заводом-виробником під час виготовлення транспортного засобу.

Відповідно до ч.1-4 ст.45 Митного кодексу України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, митний орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Запит про проведення перевірки повинен містити виклад обставин, що дали підстави для сумнівів з приводу достовірності задекларованої країни походження товару, посилання на правила визначення походження товарів, що застосовуються в Україні, а також іншу необхідну інформацію.

До запиту додається документ, що підлягає перевірці, або його копія, а також у разі необхідності інші відомості, що можуть сприяти проведенню перевірки.

Запит про проведення перевірки надсилається протягом 1095 днів з дня подання документа про походження товару, крім випадків, коли така перевірка ініціюється у зв`язку з кримінальним провадженням.

Видаючи картку відмови в митному оформленні (випуску) товарів відповідач вказав на наявність сумнівів щодо преференційного походження товару, вказавши при цьому як причину те, що на направлений раніше митними органами України запит митними органами країни експортера не підтверджено преференційне походження товарів експортера «VICTORIA Pkw/Lkw GmbH».

Втім, такі твердження відповідача суд відхиляє, оскільки такі не стосуються безпосередньо спірної ситуації щодо митного оформлення товару тягач сідельний, марки MAN, модель TGS 18.460, календарний рік виготовлення: 2017, номер шасі НОМЕР_1 .

Суд вважає за необхідне наголосити, що наявність у митного органу країни імпорту обґрунтованого сумніву в достовірності документів про походження товару є лише підставою для направлення таким органом до компетентних органів країни експорту запиту про проведення відповідної перевірки на предмет підтвердження або не підтвердження походження товару, і тільки за результатами проведення такої перевірки та отриманої інформації контролюючий орган країни імпорту вправі прийняти рішення про відмову у наданні преференції.

Вказаний висновок безпосередньо випливає зі змісту п. 6 ст. 33 Доповнення I до Угоди, яким передбачено, що якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Суд зазначає, що сам по собі сумнів, навіть якщо він і є обґрунтованим, не може бути підставою для позбавлення особи законного права - права на розмитнення товару із застосуванням преференції, оскільки це суперечить таким принципам здійснення державної митної справи як законність та презумпції невинуватості, згідно зі ст. 8 МК України.

Позиція відповідача щодо можливості відмови у наданні права на преференцію лише з підстав наявності в митного органу обґрунтованого сумніву щодо походження товару є також неприйнятною з тих мотивів, що у такий спосіб відповідальність за ймовірну недостовірність документів про походження товару наперед, тобто до перевірки і підтвердження цього факту, перекладається на платника податків, що, на думку суду, є недопустимим, оскільки змушує його нести додаткові витрати зі сплати митних платежів за наявності у нього необхідних документів, які підтверджують його право на преференцію.

У цьому контексті суд також враховує презумпцію добросовісності платника податків, яка неодноразово підтверджувалася рішеннями Верховного Суду, зокрема, постановою Верховного Суду від 27.04.2022 у справі №200/5932/19-а та згідно із якою при вирішенні податкових спорів презюмується економічна виправданість дій платника податків, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, а також достовірність відомостей у його бухгалтерській та податковій звітності. Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами.

Варто наголосити на тому, що відповідно до норм ст. 33 Протоколу І до Угоди саме результати перевірки щодо підтвердження походження товару можуть бути підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції, що також підтверджується вищезгаданими постановами Верховного Суду у справах №260/2805/20 та №460/8509/21.

Таким чином, оскільки у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачеві у застосуванні преференції, то прийнята відповідачем спірна картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо рішення про коригування митної вартості товарів Вінницької митниці від 13.12.2023 №UA401000/2023/000128/2 та картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 13.12.2023 №UA401020/2023/001837 суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 34-1 частини 1 статті 4 Митного кодексу України (далі - МК України), митні органи - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.

Згідно зі статтями 246, 248 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи. (частина перша статті 257 Митного кодексу України).

Відповідно до положень статті 49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;

2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (частина 2 статті 52 МК України).

У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (частина 4 статті 52 МК України).

У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей (частини 8, 9 статті 52 МК України).

Відповідно до частини 1 статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 2 статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до частини 1 статті 58 МК України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Частинами 1, 2 та 3 статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Положеннями частини 5 статті 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Відповідно до частини 6 статті 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з частиною 1 статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті.

При цьому, у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №598).

Отже, із системного аналізу наведених приписів слідує, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей, визначених частиною 2 статті 55 МК України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за таким другорядним методом, як резервний метод, а також докладну інформацію щодо зроблених коригувань, яка використовувалась митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Визначаючи митну вартість за резервним методом, митний орган зазначив, що джерелом числового значення митної вартості є МД від 30.11.2023 № UA400040/2023/39732, за якою оформлено товар « 1.Сідельний тягач марки MAN, модель TGS 18.460.-Ідентифікаційний номер (номер шасі/рами) НОМЕР_2 ,-тип двигуна - дизельний. -робочий об`єм циліндрів 12419 см3.,-потужність двигуна 338 кВт.,-маса у разі максимального завантаження 18000кг.,-Загальна кількість місць, включаючи місце водія -3, -колісна формула 4Х2, -призначений для перевезення напівпричепів,-бувший у використанні,-календарний рік виготовлення - 2017,-модельний рік виготовлення - 2017,-виробник: MAN (DE),-торговельна марка: MAN.» та складає 23000 Євро.

Разом з тим, митний орган не навів при цьому порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за таким другорядним методом, як резервний метод, а також докладну інформацію щодо зроблених коригувань, яка використовувалась митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, що є порушенням статті 55 МК України.

До того ж вищезазначена декларація (на яку посилається відповідач) не розкриває умов поставки товару, його кількість, що безпосередньо впливає на митну вартість під час розмитнення товару.

Верховний Суд з цього питання сформував правову позицію, яка викладена у постановах від 21.02.2018 року у справі №820/17417/14, від 04.09.2018 року у справі №818/1186/17, відповідно до якої рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 року у справі №520/7041/19 звернув увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервним методом.

У свою чергу формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення, не може розцінюватися як заниження митної вартості, не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Аналогічну правову позицію висловлено Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 11.11.2014 року у справі №826/18065/13-а.

Відповідач також посилається на те, що взаємозв`язок між покупцем та продавцем міг вплинути на заявлений рівень митної вартості товару. Проте, такі доводи представника митного органу суд оцінює критично, оскільки чинне законодавство не забороняє відповідних взаємозв`язків між покупцем та продавцем товару.

Аналогічних висновків дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові №120/10075/23 від 31.10.2023 року.

Крім цього, твердження про вплив даної обставини на визначення декларантом митної вартості товару, відповідачем ґрунтуються виключно на припущеннях без наведення належних та допустимих доказів.

Щодо доводів представника відповідача відносно того, що надана довідка про транспортні витрати від 12.12.2023 року №б/н містить фразу "страхування транспортного засобу не проводилось", хоча страхування на території ЄС є обов`язковим для ТЗ, що пересуваються своїм ходом по шляхах загального користування, суд зазначає, що згідно з пунктом 8 частини 2 статті 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Разом з тим, не надання позивачем страхових документів не є підставою для коригування митної вартості транспортного засобу за резервним методом та може свідчити лише про те, що страхування транспортного засобу не здійснювалось.

В свою чергу, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22.08.2019 року у справі №810/2784/18. Зокрема, Верховний Суд зазначив, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Додатково суд звертає увагу, що відповідність визначеної в поданій позивачем ЕМД ціни на товар його ринковій вартості також підтверджується експертним висновком Вінницької торгово-промислової палати № 0142 від 14.12.2023 року (а. с.40-41).

Отже, декларантом було надано необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару, які містять складові вартості товару, що піддаються обчисленню, підтверджують задекларовану ціну товару, і у митниці не було об`єктивних підстав витребувати додаткові документи.

Дослідивши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем у митній декларації, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена.

Будь-яких належних доказів, що свідчили б про відсутність у документах, які підтверджують митну вартість товарів, перелік яких наведено у частині другої статті 53 МК України, відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, митний орган не надав.

Необґрунтованими є і посилання відповідача в підтвердження недостовірності заявленої позивачем митної вартості товарів на результати аналізу баз даних митного органу, згідно з якими рівень митної вартості подібних товарів, митне оформлення яких вже завершено, є більшим.

Різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю схожих/подібних товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах, також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах №805/2713/16а від 19.02.2019 року та №804/150/16 від 05.07.2022 року.

Відповідно до частини сьомої статті 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Тобто, не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості. Ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом коригування митної вартості.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товару за першим методом, так як усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товару ним було надано. Зазначене свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем транспортного засобу.

За наведених вище підстав суд вважає, що винесене відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів не відповідає вимогам пункту 2 та пункту 4 частини 2 статті 55 Митного кодексу України. Подані позивачем документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, а відповідачем не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості товару та не надано переконливих доказів, які підтверджують правомірність прийняття оскаржуваного рішення щодо коригування митної вартості товарів.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновку, що рішення про коригування митної вартості UA401000/2023/000128/2 від 13.12.2023 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2023/001837 то суд зазначає таке.

Згідно з частиною 6 статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Тобто, однією з підстав для відмови у прийнятті митної декларації є неправильність визначення декларантом митної вартості товарів.

Оскільки, на час прийняття оспорюваної картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення були відсутні підстави, передбачені частиною шостою статті 54 МК України, відповідне рішення суб`єкта владних повноважень також є протиправним та підлягає скасуванню.

Пунктом 3 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 2684,00 грн. судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору.

Крім цього, представником позивача вказано, що попередній розрахунок судових витрат також складається з витрат на експертний висновок Вінницької торгово-промислової палати в сумі 1440 грн.

Надаючи оцінку вказаним твердженням представника позивача, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 101 КАС України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Частина 1 статті 106 КАС говорить, що експертиза проводиться у судовому засіданні або поза межами суду, якщо це потрібно у зв`язку з характером досліджень, або якщо об`єкт досліджень неможливо доставити до суду, або якщо експертиза проводиться на замовлення учасника справи.

Суд зазначає, що склад та розмір судових витрат, зокрема, пов`язаних із проведенням експертизи, входить до предмета доказування у справі. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). Відсутність документального підтвердження судових витрат, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, тощо.

При цьому, КАС України встановлює порядок проведення експертизи на замовлення учасника справи та порядок відшкодування витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони. Це означає, що для відшкодування витрат, пов`язаних з призначенням та проведенням експертизи як певної процесуальної дії, призначення та проведення експертизи має відбуватися в межах виключно судового процесу, оскільки статус учасника справи, зокрема сторони у справі, особа набуває після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі.

Оскільки, в межах спірних правовідносин замовлення експертизи та отримання експертного висновку відбулося за ініціативою позивача до звернення до суду з позовом, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування витрат на підготовку експертних висновків.

На користь такого висновку також свідчать норми частини 8 статті 104 КАС України, які надають право учаснику справи подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи. Отже, здійснення учасником справи замовлення експертного дослідження в поза процесуальному порядку обмежує право іншої особи приймати участь у процесі проведення експертизи, зокрема подавати заяву про відвід експерта.

Дослідження експертом певних питань, які покладені в основу прийняття спірних актів індивідуальної дії, зазначення експертом про те, що висновок підготовлено для подання до суду, як і надання судом оцінки цьому висновку, не доводять того, що понесені позивачем витрати були необхідними (неминучими).

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.12.2020 року у справі №824/647/19-а.

На підставі вказаного, вимога позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат, пов`язаних з підготовкою експертних висновків, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів № UA401000/2023/000128/2 від 13.12.2023 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA401020/2023/001837.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2023/001835 від 13.12.2023 про незастосування преференційного режиму під час митного оформлення товарів.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАКС-ВІНН" сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Тракс-Вінн" (вул. Черняховського, 78, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 41880219)

Відповідач: Вінницька митниця (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 43997544)

Суддя підписКрапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя:

Секретар: