Рішення

від 08.11.2024 по справі 120/638/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

08 листопада 2024 р. Справа № 120/638/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області; Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 1) та до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що 01.11.2023 року звернувся до відповідача 2 із заявою про призначення пенсії за віком. Розгляд вказаної заяви здійснював відповідач 1. Так, за результатами опрацювання поданих позивачем документів, відповідачем 1 01.11.2023 року прийнято рішення №262540013592 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю достатнього страхового стажу. Вважаючи рішення відповідача 1 протиправним позивач, з метою його скасування, звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 22.01.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, цією ухвалою суд встановив відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.

07.02.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ у Вінницькій області просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правомірності спірного рішення відповідач зазначає, що відповідно до абз.1 ч. 2 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку впроваджена з 01.07.2000, однак за період роботи позивача, зокрема з 01.07.2000 по 25.06.2002, згідно трудової книжки позивача, відсутні дані персоніфікованого обліку, які б підтверджували факт роботи позивача та сплату страхових внесків. Вважає, що підстави для зарахування даних періодів роботи позивача до страхового стажу, необхідного для призначення пенсії, відсутні.

08.02.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ в м. Києві просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правомірності спірного рішення відповідач зазначає, що на підставі наданих до заяви про призначення пенсії документів встановлено, що страховий стаж позивача склав 26 років 6 місяців 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно статті 26 Закону №1058-ІV. З наведених підстав відповідач 2 просить відмовити у позові

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч.4 ст. 229 КАС України.

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзиви, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив таке.

01.11.2023 року позивач звернувся до відповідача 2 із заявою про призначення йому пенсії за віком згідно з ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На момент звернення із заявою вік позивач становив понад 60 років.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач 1.

Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 1 01.11.2023 року прийнято рішення № 262540013592 про відмову в призначенні пенсії.

Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу (30 років).

Відповідачем 2 до страхового стажу позивача не зараховано періоди його роботи згідно з трудовою книжкою від 10.03.1983 року НОМЕР_1 :

з 27.01.1986 по 15.04.1986, оскільки заявником надано уточнюючу довідку №1-1- 36/263 від 29.09.2023, що його було прийнято на роботу з 16.04.1986;

з 01.07.2000 по 25.06.2002, з 01.12.2003 по 31.12.2003, оскільки інформація в індивідуальних відомостях заявника за даний період відсутня;

з 01.01.2004 по 05.11.2005, з 05.12.2005 по 20.06.2006, з 01.07.2007 по 30.11.2008, з 01.01.2014 по 25.02.2015, з 01.07.2023 по 30.09.2023, оскільки відсутня інформація про сплату внесків в даних індивідуальних відомостей про застраховану особу.

Таким чином, відповідач 2 дійшов висновку, що страховий стаж позивача складає 26 років 06 місяців 18 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача 1, а також не зарахуванням періодів роботи з 27.01.1986 по 15.04.1986 та з 01.07.2000 по 25.06.2002 позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд керується такими мотивами.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Конституції України врегульовано, що права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що право на призначення пенсії за віком мають особи, які у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 досягли віку 60 років та набули страховий стаж 30 років.

Отже, позивачу як особі, яка в 2023 році досягла віку 60 років, для призначення пенсії необхідно мати страховий стаж не менше 30 років.

Водночас, відповідно до рішення від 01.11.2023 № 262540013592 страховий стаж ОСОБА_1 становить 26 років 6 місяців 18 днів. Так, зокрема, позивач звернувшись з позовом до суду вважає, що відповідачем 1 протиправно не зараховано до стажу періоди роботи:

з 27.01.1986 по 15.04.1986, оскільки заявником надано уточнюючу довідку №1-1- 36/263 від 29.09.2023, що його було прийнято на роботу з 16.04.1986;

з 01.07.2000 по 25.06.2002, оскільки відсутня інформація про сплату внесків в даних індивідуальних відомостей про застраховану особу

Щодо періоду роботи позивача з 27.01.1986 по 15.04.1986, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно із пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 січня 2022 року у справі № 219/4003/17, від 28 грудня 2021 року у справі №539/1398/17, від 12 грудня 2019 року у справі №219/2866/17, від 21 листопада 2019 року у справі №701/1232/16-а.

Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.

Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 10.03.1983 позивача прийнято на роботу на Київський суднобудівний-судноремонтний завод 27.01.1986 року ІІ помічником механіка з електрообладнання ремонтно-експлуатаційної бази флоту (наказ від 27.01.1986 №40).

Суд зауважує, що записи в трудовій книжці позивача містять повну інформацію щодо його роботи в зазначений період.

Доказів визнання таких записів недостовірними відповідачами до суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем 1 при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

Оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження страхового стажу, враховує, що відповідачами не наведено жодного аргументу, який би вказував на невідповідність даної трудової книжки чи записів у ній вимогам чинного законодавства.

Крім того, даний період додатково підтверджені довідкою АСК "Укррічфлот" від 29.09.2023 №1-1-36/263, в якій зазначено, що до періодів, які не відносяться до пільгового стажу належить період роботи позивача у Київському суднобудівному-судноремонтному заводі з 27.01.1986 по 15.04.1986 (наказ №40 від 27.01.1986) - ремонтно-експлуатаційна база флоту.

Таким чином, відповідач 1 неправомірно не зарахував до страхового стажу період роботи позивача з 27.01.1986 по 15.04.1986.

Надаючи оцінку підставі для відмови у зарахуванні періоду роботи з 01.07.2000 по 25.06.2002 до страхового стажу особи, суд зазначає наступне.

Як слідує із матеріалів справи, запис про період роботи позивача з 12.10.1999 по 25.06.2002 директором ТОВ Модельне агентство "Соло" міститься в трудовій книжці ОСОБА_1 , яка в силу приписів чинного законодавства України є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

Натомість, посилаючись на дані індивідуальних відомостей про застраховану особу, в яких відсутня інформація щодо сплати страхових внесків за періоди з 01.07.2000 по 25.06.2002, відповідач робить висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача вищезазначеного періоду та, відповідно, - підстав для набуття права на призначення пенсії за відсутності необхідних 30 років стажу.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із статтею 20 Закону № 1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

У той же час загальний трудовий стаж - це період офіційної трудової діяльності, що підтверджується записами в трудовій книжці чи іншими документами, виданими за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Суд звертає увагу, що поняття "страховий стаж", який є необхідним для призначення пенсії, введено в дію з 1 січня 2004 року Законом статті 26 Закону № 1058-IV.

Основною новацією цього терміну є те, що наявність стажу прямо пов`язана зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, тобто з 1 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам. Це є принциповою відмінністю між поняттями "трудовий стаж" та "страховий стаж". Весь трудовий стаж, набутий до 1 січня 2004 року, враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства.

Так, законодавством, яке діяло до прийняття Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, а саме статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII визначено періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового стажу. Зокрема, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Таким чином до страхового стажу зараховуються лише періоди, за які були сплачені страхові внески: до 01.01.2004 стаж зараховується на підставі записів у трудовій книжці, а після 01.01.2004 стаж зараховується за даними персоніфікованого обліку виходячи з суми сплачених внесків.

Отже, обов`язок зі сплати страхових внесків покладається саме на підприємство - страхувальника. Із чого слідує, що працівник цього підприємства не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 20.03.2019 у справі № 688/947/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, у справі № 341/460/17 від 09.10.2020.

У той же час, внаслідок невнесення відповідних відомостей на виконання роботодавцем обов`язку по сплаті страхових внесків у систему реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, позивач позбавлений соціальної захищеності та стажу за час роботи у вищезгаданий період, що є недопустимим.

Враховуючи викладене, періоди роботи позивача з 27.01.1986 по 15.04.1986 та з 01.07.2000 по 25.06.2002 безпідставно не враховані до його страхового стажу, а відмова відповідача 1 зарахувати до страхового стажу позивача такі періоди порушує право на соціальний захист, гарантоване Конституцією України та Законом № 1058-IV.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та на день звернення до з заявою про призначення пенсії (01.11.2023) він досяг віку 60 років.

Отже, суд дійшов висновку, що позивач набув право на призначення пенсії за віком.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії від 01.11.2023 №262540013592 та зобов`язати ГУ Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 19.09.2023 (з дати виникнення права на пенсію за віком), зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 02.09.1985 по 15.02.1986 та з 01.07.2000 по 25.06.2002.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань кожного з відповідачів у справі (порівну).

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 262540013592 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 01.11.2023.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 призначення та виплату пенсії за віком з 19.09.2023, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 27.01.1986 по 15.04.1986 та з 01.07.2000 по 25.06.2002 відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22, код ЄДРПОУ 13322403)

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368)

СуддяВільчинський Олександр Ванадійович