Ухвала

від 08.11.2024 по справі 120/14859/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

м. Вінниця

08 листопада 2024 р.Справа № 120/14859/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Комар Павло Анатолійович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Козятинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, третя особа ОСОБА_2 про визнання дій незаконними та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Козятинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, третя особа ОСОБА_2 про визнання дій незаконними та скасування рішення.

Згідно змісту позовних вимог просить:

- визнати дії Козятинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи щодо прийняття рішення, яке оформлене актом медико-соціальної експертної комісії від 19.04.2022 №711, яким ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності - незаконними;

- скасувати рішення Козятинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, що оформлене актом огляду медико-соціальної експертної комісії від 19.04.2022 №711, яким ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності.

Пунктом 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N005, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 5 ст. 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернувся позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Згідно з п.п.18, 19 ч.1 ст.4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Так, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати такий спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших публічно-правових відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

При цьому, залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативно-правові і такі, що не мають нормативно-правового характеру, тобто індивідуальні.

Правовий акт індивідуальної дії - це виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків, чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому він адресований. До того ж, обов`язковою ознакою як нормативно-правового, так і правового акту індивідуальної дії, є юридичний характер, тобто обов`язковість його приписів для відповідного суб`єкта (суб`єктів), дотримання якого забезпечується правовими механізмами.

Обов`язковою ознакою нормативно-правового акту чи акту індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені лише рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі, на виконання делегованих повноважень.

Обов`язковою ознакою дій чи рішень суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язків характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов`язкових юридичних наслідків.

Враховуючи викладене, суд вважає, що рішення Козятинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи є носієм доказової інформації безпосередньо до суб`єкта звернення, тобто для ОСОБА_2 .

Оскільки, оскільки оскаржувані позивачкою дії та рішення відповідача не породжує, не змінює та не звужує права позивача, не встановлює для неї додаткових обов`язків та не покладає відповідальність, а тому ОСОБА_1 не є суб`єктом оскарження рішення Козятинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, що оформлене актом огляду медико-соціальної експертної комісії від 19.04.2022 №711, яким ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності, а також дій відповідача щодо прийняття такого рішення, оскільки такі рішення та дії відповідача носять індивідуальних характер та стосується прав виключно ОСОБА_2 .

Тобто, позов ОСОБА_1 до Козятинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного про визнання незаконними дій та скасування рішення не належить розглядати в судовому порядку.

Суд зазначає, що "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.10.2020 року у справі № 805/3450/16-а, які суд застосовує відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Пунктом першим частини першої статті 170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

З огляду на наведені обставини та норми законодавства, які їх регулюють суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі, оскільки заявлені позовні вимоги не підлягають судовому розгляду не лише в порядку адміністративного судочинства, а й судовому розгляду взагалі.

Керуючись ст.ст. 170, 248, 256 КАС України, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Козятинської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, третя особа ОСОБА_2 про визнання дій незаконними та скасування рішення.

2. Роз`яснити позивачу, що згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

3. Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

СуддяКомар Павло Анатолійович