Рішення

від 12.07.2024 по справі 160/24747/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2024 рокуСправа №160/24747/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області (відповідач-1), Державної судової адміністрації України (відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Біловодський районний суд Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27.09.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області (відповідач-1), Державної судової адміністрації України (відповідач-2), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022р.;

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області щодо не нарахування та не виплати судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022р.;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022р.;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Луганській області нарахувати та виплатити судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022р. із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Крім того, у власній позовній заяві позивач висловив клопотання, яким просив суд допустити рішення суду до негайного виконання в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що ОСОБА_1 є суддею Біловодського районного суду Луганської області, який наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 №99 від 02.04.2022 року був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період та відповідно до наказу голови Біловодського районного суду Луганської області від 02.04.2022 № 1-ВЧ позивача з 02 квітня 2022 року увільнено від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації в особливий період зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби. При цьому до 19 липня 2022 року позивач отримував щомісячну суддівську винагороду по місцю роботи, однак у зв`язку із набранням чинності з 19 липня 2022 року Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-IX), згідно з яким внесено зміни до ст.119 КЗпП України щодо припинення нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, нарахування та виплату суддівської винагороди припинено. Проте, на думку позивача, до спірних правовідносин слід застосовувати норми статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон №1402-VІІІ), які є спеціальними щодо встановлення (визначення) розміру суддівської винагороди, адже у разі колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами, застосовувати необхідно спеціальний, якщо він не скасований виданим пізніше в часі загальним актом. Водночас, Закон №1402-VІІІ не передбачає будь-яких обмежень у виплаті суддівської винагороди тим суддям, які проходять військову службу у зв`язку з мобілізацією, а тому така категорія суддів має право на отримання суддівської винагороди в повному розмірі, встановленому цим Законом. Отже, що покликання відповідачів на положення Закону №2352-ІХ є недоречними, оскільки за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Також ОСОБА_1 звертає увагу на те, що рішенням Ради суддів України №10 від 14.04.2022 затверджені окремі рекомендації організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану, в якому зазначено, що суддівська винагорода виплачується якщо суддя увільнений від виконання обов`язків з відправленням правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період або не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин. Також рішенням Ради суддів України №24 від 05.08.2022р. надано роз`яснення, відповідно до яких суддям, призваним на військову службу під час мобілізації до Збройних Сил України, необхідно продовжувати виплачувати суддівську винагороду. Отже, позивач вважає, що нарахування та виплата суддівської винагороди повинна проводитись в повному обсязі, при цьому Державна судова адміністрація України як головний розпорядник бюджетних коштів, починаючи з 19.07.2022р. і до цього часу, допускає протиправну бездіяльність щодо незабезпечення фінансування виплат належної позивачеві суддівської винагороди, а Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області, відповідно, протиправно не нараховує та не виплачує позивачеві суддівську винагороду, з огляду на що позивач просить суд задовольнити його позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2023 року позовна заява ОСОБА_1 прийнята до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/24747/23 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 01 листопада 2023 року о 13:00 год.

Також вищевказаною ухвалою суду задоволено клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи та залучено до участі у справі №160/24747/23 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Біловодський районний суд Луганської області.

Крім того ухвалою суду від 02.10.2023 року витребувано у Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області письмові пояснення і докази на їх підтвердження, щодо підстав ненарахування і невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 19.07.2022 року по дату звернення до суду.

17.10.2023 року до суду надійшов відзив Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-1 пред`явлений позов не визнав та заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на таке. Так, позивач до призову по мобілізації до Збройних Сил України отримував суддівську винагороду відповідно до вимог статті 135 Закону №1402-VIII. Оскільки Законом №1402-VIII не врегульовані питання виплати суддівської винагороди суддям, які проходять військову службу, то відповідач-1 вважає, що необхідно керуватися нормами трудового законодавства. Частиною третьою статті 119 КЗпП України (в редакції до 19 липня 2022 року) передбачалося, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Законом України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (набрав чинності 19 липня 2022 року) внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, відповідно до яких у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №2352-ІХ не визначено особливостей застосування вимог частини третьої статті 119 КЗпП України до працівників, призваних (прийнятих) на військову службу до моменту набрання чинності цим Законом. Згідно з наведеним правовим регулюванням, на підставі наказу в.о. голови Біловодського районного суду Луганської області від 02 квітня 2022 року №1-ВЧ «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації» Територіальне управління здійснювало нарахування та виплату позивачеві суддівської винагороди за час проходження військової служби. На підставі наказу в.о. голови Біловодського районного суду Луганської області від 19 липня 2022 року №01/04-ос «Про внесення змін до наказу голови суду від 02.04.2022 р. №1-ВЧ «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації» з 19 липня 2022 року нарахування та виплату позивачеві суддівської винагороди Територіальним управлінням припинено. Листом т.в.о. начальника Територіального управління ОСОБА_2 від 14 вересня 2022 року №743/22-Вих. повідомлено Біловодський районний суд Луганської області про неможливість виконання наказу в.о. голови Біловодського районного суду Луганської області від 05 вересня 2022 року №01/05-ос «Про врегулювання питання виплати суддівської винагороди суддям Біловодського районного суду Луганської області, які проходять військову службу» через відсутність правових підстав. Таким чином, враховуючи вищевикладене, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області не порушувало прав позивача, а дії відповідача-1 ґрунтуються на законі і є цілком правомірними.

25.10.2023 року до суду від Біловодського районного суду Луганської області надійшла заява, в якій останній просить суд розглядати вказану справу без участі його представника.

26.10.2023 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.10.2023 року клопотання представника ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в адміністративній справі №160/24747/23 задоволено та вирішено розгляд справи №160/24747/23 провести в режимі відеоконференції, надавши представнику позивача можливість участі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

26.10.2023 року до суду від представника Державної судової адміністрації України надійшло клопотання про зупинення провадження в адміністративній справі №160/24747/23.

01.11.2023 року до суду надійшов відзив Державної судової адміністрації України на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-2 пред`явлений позов не визнав та заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що ДСА України не погоджується з твердженням позивача відносно того, що Закон №1402-VІІІ не передбачає будь-яких обмежень у виплаті суддівської винагороди тим суддям, які проходять військову службу у зв`язку з мобілізацією, а тому така категорія суддів має право на отримання суддівської винагороди в повному розмірі, встановленому цим Законом, та зазначає, що наразі слід застосовувати норми, які регулюють правовідносини на час дії воєнного стану. При цьому Законом №1402-VIII не врегульовані питання виплати суддівської винагороди суддям, які проходять військову службу, відтак, необхідно керуватися нормами трудового законодавства, що регулюють подібні правовідносини. Так, у цьому випадку між роботодавцем та працівником виникли триваючі правовідносини зі збереження середнього заробітку на час призову, їх реалізація розпочалась на підставі ч.3 ст.119 КЗпП України, що діяла до 19.07.2022р., водночас, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання, а, в свою чергу, виплата середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювала особа на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 року, включно, тобто до набрання чинності Законом №2352-ІХ. Щодо одночасної виплати грошового забезпечення та суддівської винагороди, відповідач-2 зазначив, що військовослужбовцям щомісячно виплачується грошове забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України, водночас, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Таким чином, одночасна виплата грошового забезпечення військовослужбовцю та суддівської винагороди як судді створює надмірне навантаження на Державний бюджет України, оскільки зазначені виплати здійснюються за рахунок бюджетних коштів. Як наслідок, такі виплати містять ознаки подвійної оплати праці. Оплати за виконання безпосередніх обов`язків як військовослужбовця та виплати суддівської винагороди судді, який не здійснює судочинство, але за ним зберігається статус судді. Тобто виникає питання щодо конституційних гарантій рівності всіх перед Законом. Отже, враховуючи вищенаведене, відповдач-2 просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в повному обсязі.

01.11.2023 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання у зв`язку із наданням йому часу задля ознайомлення із відзивом Державної судової адміністрації України.

01.11.2023р. підготовче судове засідання відкладено до 30.11.2023 року на 10:00год.

07.11.2023 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2, в якій зазначено, що відповідачем-2 було пропущено строк на подання відзиву на позов, тому при розгляді цієї справи його не слід враховувати.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 року у задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України про зупинення провадження в адміністративній справі №160/24747/23 відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу №160/24747/23 до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 21.12.2023 року о 14:00 год.

21.12.2023 року до суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи призначеної на 21.12.2023 року без участі позивача та його представника.

Представники сторін у судове засідання 21.12.2023 року не з`явились про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Фіксування судового засідання відповідно до статті 229 КАС України не здійснювалося, тому керуючись приписами пункту 10 частини 1 статті 4 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд заяви судом вирішено здійснювати у порядку письмового провадження.

Таким чином, суд дійшов висновку про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до пункту 10 частини 1 статті 4 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 04 січня 2012 року є суддею Біловодського районного суду Луганської області.

Так, Указом Президента України від 11.05.2004 № 514/2004 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Сєвєродонецького міського суду Луганської області строком на п`ять років.

Наказом начальника ТУ ДСА в Луганській області №214 від 04.06.2004 року «Про призначення ОСОБА_1 » позивача було призначено суддею Сєвєродонецького міського суду Луганської області.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18.02.2010 року №1910-VI «Про обрання судів» ОСОБА_1 обрано суддею Сєвєродонецького міського суду Луганської області безстроково.

Указом Президента України від 09.12.2011 №1113/2011 «Про переведення суддів» ОСОБА_1 переведено на посаду судді Біловодського районного суду Луганської області.

Наказом в.о.голови Біловодського районного суду Луганської області №1 «Про призначення ОСОБА_1 » на підставі Указу Президента України наказано позивачеві приступити до виконання обов`язків судді Біловодського районного суду Луганської області з 04.01.2012 з окладом згідно штатного розпису та встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки i оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.

Згідно із наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 №99 від 02.04.2022 року позивача призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та відповідно до наказу голови Біловодського районного суду Луганської області від 02.04.2022 №1-ВЧ ОСОБА_1 з 02 квітня 2022 року увільнено від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації в особливий період зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.

19 липня 2022 року набрав чинності Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до Деяких законодавчих актів України щодо оптимізацїї трудових відносин», яким внесено зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України, згідно якими виключено норму щодо нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

Згідно з наказом в.о. голови Біловодського районного суду Луганської області від 19.07.2022 №01/04-ос «Про внесення змін до наказу голови суду від 02.04.2022п. №1-ВЧ «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації» внесено зміни шляхом виключення в наказі №1-ВЧ слова «середнього заробітку» та припинено нарахування і виплату середнього заробітку ОСОБА_1 з 19.07.2022р. на період проходження військової служби.

05.08.2022 Рада суддів України прийняла рішення №24 «Щодо виплати суддівської винагороди, надання відпустки суддям в умовах воєнного стану», в якому, поміж іншого, надано роз`яснення, відповідно до яких суддям, призваним на військову службу під час мобілізації до Збройних Сил України, необхідно продовжувати виплачувати суддівську винагороду.

З урахуванням вказаного рішення Ради суддів України, наказом в.о. голови Біловодського районного суду Луганської області №01/05-ОС від 05.09.2022 скасовано наказ №01/04-ос від 19.07.2022 «Про внесення змін до наказу голови суду від 02.04.2022 №1-ВЧ» і наказано Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Луганській області здійснювати нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди та передбачених законом доплат до посадового окладу судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 , увільненому від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації відповідно до наказу в.о. голови Біловодського районного суду Луганської області «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації» від 02 квітня 2022 року №1-ВЧ, з 19 липня 2022 року, а також наказано Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Луганській області здійснити перерахунок суддівської винагороди та передбачених законом доплат до посадового окладу судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 , якій проходить військову службу.

Листом від 14 вересня 2022 року №743-820/22 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області повідомило в.о. голови Біловодського районного суду Луганської області про неможливість виконання вищевказаного наказу через відсутність на те правових підстав.

Крім того, судом становлено, що відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 за період з 01.01.2022р. по 31.12.2022р., позивачеві нараховувалась суддівська винагорода за період з 01.01.2022р. по 30.06.2022р. у сумі 94590,00грн, щомісячно, за липень 2022р. у сумі 54051,44грн., а за період з 01.08.2022р. по 31.12.2022р. взагалі не нараховувалась і не виплачувалась.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідачів щодо не нарахування та невиплати позивачеві як судді Біловодського районного суду Луганської області суддівської винагороди відповідно до вимог статті 135 Закону №1402-VІІІ, починаючи з 19.07.2022р., позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Держава своєю чергою забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).

Судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов`язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов`язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов`язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності, на чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 зазначав: «Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу...Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо)...» (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.

Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

Так, відповідно до ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, а саме Законом України «Про судоустрій і статус суддів» гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України.

При вирішенні спірних правовідносин підлягає врахуванню висновки Рішення Конституційного Суду від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 у якому зазначено, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Конституційний суд послідовно вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу.

Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Разом з цим, відповідно до приписів статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ (далі - Закон № 1932-ХІІ) у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Згідно із частинами першою, третьою статті 17 Закону №1932-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

До видів військової служби, згідно із частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ, відноситься військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація);

мобілізацію проведено на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Так, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Як встановлено судом, підставою для увільнення ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків слугувало прийняття його на військову службу із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку з 02.04.2022 року відповідно до ст.3 ст. 119 КЗпП України.

Так, відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент винесення наказу про увільнення позивача від роботи та прийняття його на військову службу) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Разом з тим, 19.07.2022р. набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким внесені зміни у КЗпП України, зокрема, у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада».

Як наслідок, з 19.07.2022р. (дата набрання чинності Законом №2352-ІХ) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається лише місце роботи і посада (без збереження середнього заробітку), та правові підстави для виплати вказаним працівникам з 19.07.2022р. середнього заробітку відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній до внесення змін Законом № 2352-ІХ) відсутні.

Як слідує з листа ТУ ДСА в Луганській області від 14 вересня 2022 року №743//22-Вих. щодо виплати суддівської винагороди під час призову на військову службу, суддівська винагорода позивача обмежена саме на підставі Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

З цього приводу, суд вважає за необхідне зазначити про те, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» взагалі не застосовує до будь-якого аспекту оплати роботи судді таку правову категорію як середній заробіток, а тому в даному випадку норми ст. 119 ч. 3 КЗпП України не можуть регулювати спірні правовідносини.

Питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України т статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосовування до правовідносин стосовно виплати суддівської винагороди будь-які інші закони та/або підзаконні нормативні акти, у тому числі КЗпП України та Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ.

За таких обставин, при наявності розбіжностей чи колізій між Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і будь-яким іншим нормативним актом, навіть законом, в питанні виплати суддівської винагороди застосуванню підлягають норми саме Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які мають пріоритет.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з частиною десятою статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

При цьому, Законом №1402-VIII перебачено вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди, водночас перебування на військовій службі не є таким випадком.

При вирішенні цього спору суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №990/4/2, які полягають у наступному.

Під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії.

До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.

Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відрядженні, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Таким чином, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає будь-яких обмежень у виплаті суддівської винагороди тим суддям, які проходять військову службу у зв`язку з мобілізацією, а тому така категорія суддів має право на отримання суддівської винагороди в повному розмірі, встановленому цим Законом.

Крім того, Рада суддів України у рішенні №24 від 05.08.2022р. також звертала увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 11-р/2018. Отже, судді, які на даний час знаходяться в лавах Збройних сил України мають всі законні підстави отримувати суддівську винагороду у повному обсязі.

Аналогічної позиції з приводу цього питання притримується і Вища рада правосуддя. Так, на офіційному сайті ВРП (hcj.gov.ua) в розділі "Головна" за 28.12.2022р. розміщена стаття "Суддям, які воюють, у повному обсязі має виплачуватись суддівська винагорода".

Також, з аналогічним зверненням щодо необхідності виплати суддівської винагороди суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, на виконання рішення Ради суддів України від 05.08.2022р. №24, до розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, звернувся і XIX позачерговий З`їзд суддів України (рішення від 12.01.2023р.).

З урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону №1402-VIII над іншими нормами законодавства, Зважаючи на те, що позивач не здійснює правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, суд приходить до висновку, що з моменту набрання чинності Законом №2351-IX, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку, суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися у повному обсязі.

Також слід зазначити, що наказ від 19.07.2022р. №01/04-ос щодо припинення виплати ОСОБА_1 середнього заробітку з 19 липня 2022 року на період проходження військової служби, винесений відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України, в подальшому було скасовано наказом в.о. голови Біловодського районного суду Луганської області №01/05-ОС від 05.09.2022р.

Проте, зазначений наказ №01/05-ОС від 05.09.2022р не виконується відповідачами та суддівська винагорода позивачеві не нараховуються і не виплачуються з 19.07.2022р.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства, суд доходить висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області щодо не нарахування та не виплати судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022р.

З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Положеннями частини другої статті 4 Бюджетного кодексу України визначено, що виключно Законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості Державного бюджету, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період.

Відповідно до статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Статтею 22 Бюджетного Кодексу передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Так, статтею 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).

Пунктом 3 Положення передбачено, що ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

Суд акцентує увагу на тому, що перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень, не ставить своїм завданням підміняти компетентні національні органи.

Разом з тим, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відтак, невиплата позивачеві суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із бездіяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.

Таким чином, належним способом захисту порушеного права позивача на отримання суддівської винагороди є зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Луганській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022р., а також зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області нарахувати та виплатити судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022р. із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективнимяк з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі№ 2а-204/12 ).

За усталеною судовою практикою дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може .

В контексті наведеного слід зазначити, що обрана судом форма захисту порушених прав позивача на отримання суддівської винагороди у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача та є належним способом захисту порушених прав позивача.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а тому позов належить задовольнити у повному обсязі.

Щодо клопотання позивача про допущення до негайного виконання рішення суду в межах стягнення суддівської винагороди за один місяць, суд зазначає наступне.

Так, згідно п.2 ч.1 ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, клопотання позивача про допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення виплати суддівської винагороди у межах суми за один місяць слід задовольнити та допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Луганській області на користь позивача суддівської винагороди у межах суми за один місяць, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Водночас, розподіл судових витрат відповідно до ст.139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до положень п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 122, 132-134, 139, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області (код ЄДРПОУ 26297948, місцезнаходження: вул. Слобожанська, 23 А, смт. Слобожанське, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 52005), Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ 21, 01601), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Біловодський районний суд Луганської області (код ЄДРПОУ 05380616, місцезнаходження: вул. Комсомольска, 30, смт. Біловодськ, Луганська область, 92800) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ 21, 01601) щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (код ЄДРПОУ 26297948, місцезнаходження: вул. Слобожанська, 23 А, смт. Слобожанське, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 52005) бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022р.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України (код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ 21, 01601) забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (код ЄДРПОУ 26297948, місцезнаходження: вул. Слобожанська, 23 А, смт. Слобожанське, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 52005) бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022р.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (код ЄДРПОУ 26297948, місцезнаходження: вул. Слобожанська, 23 А, смт. Слобожанське, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 52005) щодо не нарахування та не виплати судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) суддівської винагороди у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022р.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (код ЄДРПОУ 26297948, місцезнаходження: вул. Слобожанська, 23 А, смт. Слобожанське, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 52005) нарахувати та виплатити судді Біловодського районного суду Луганської області ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) суддівську винагороду у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», починаючи з 19.07.2022р., із проведенням відрахування з нарахованих сум усіх передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Луганській області (код ЄДРПОУ 26297948, місцезнаходження: вул. Слобожанська, 23 А, смт. Слобожанське, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 52005) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) суддівської винагороди у межах суми за один місяць, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: О.М. Турова