Рішення

від 04.11.2024 по справі 160/23469/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 рокуСправа №160/23469/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

28 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

визнати протиправною діяльністю військової частини НОМЕР_1 щодо неправомірного розгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі абз. 11 п. З ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у порядку встановленому законодавством.

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення, яким звільнити військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 з військової служби.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_1 .

22 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення його зі служби на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки його дружина має ІІІ групу інвалідності.

Відповіді від командування військової частини НОМЕР_1 про розгляд поданого рапорту не надходило.

ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у порядку встановленому законодавством, у зв`язку з чим звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 серпня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/23469/24 визначено суддю Олійника В.М.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

09 вересня 2024 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву вх.№5285/24, в якому представник відповідача не погоджується з поданою позовною заявою та просить відмовити в її задоволенні, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 в якості доказу долучив до позовної заяви копію рапорту на адресу командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами від 22.07.2024 року.

На рапорті міститься розписка про його отримання 22 липня 2024 року особою з анкетними даними «м-р ОСОБА_2 ».

Рапорт зазначеного змісту військовою частиною НОМЕР_1 не отримувався.

Особа з анкетними даними « ОСОБА_2 », у військовому званні майор військову службу у військовій частині НОМЕР_1 станом на 22.07.2024 року не проходила та на даний час не проходить.

Пояснити суду походження фіктивної розписки на рапорті, копію якого надано суду позивачем, може виключно він.

Підстав для визнання протиправною діяльності військової частини НОМЕР_1 щодо «неправомірного розгляду» зазначеного рапорту - відсутні.

Щодо суті викладеного в рапорті, представник відповідача зазначив наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці можуть бути звільнені через сімейні обставини, зокрема в разі необхідності здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю 3 групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.

Позивачеві зміст цієї норми закону відомий, оскільки він наводить його як в рапорті так і в позовній заяві.

Однак, наявність у ОСОБА_3 інвалідності III групи, яка встановлена саме внаслідок зазначених у наведеній нормі закону груп захворювань, позивачем не доведено.

З урахуванням викладеного, підстави для звільнення з військової служби ОСОБА_1 наразі відсутні.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу в військовій частині НОМЕР_1 , є учасником бойових дій з 07 лютого 2024 року.

15 березня 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , який виданий Царичанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис №29 від 15 березня 2024 року.

Відповідно до виписки із акту огляду МСЕК №475545 вхід №161 від 01 липня 2005 року, суд вбачає, що ОСОБА_4 встановлена ІІІ група інвалідності з 01.07.2005 року. Причина інвалідності: інвалідність з дитинства. Інвалідність встановлена безстроково.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 12 лютого 2024 року виданого Управлінням соціального захисту населення Дніпровської районної державної адміністрації, вбачається, що ОСОБА_5 отримує державну соціальну допомогу з 01 липня 2005 року у сумі 2361,00 грн.

22 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення його зі служби на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки його дружина має ІІІ групу інвалідності.

Рапорт позивача прийнятий м-р. ОСОБА_6 22 липня 2024 року під розпис.

Відповіді від командування військової частини НОМЕР_1 про розгляд поданого рапорту не надходило.

ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у порядку встановленому законодавством, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначається Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 №551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України».

Відповідно до статей 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Відповідно до підпунктів 110, 111, 112 Дисциплінарного статуту ЗСУ, всі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі: прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов`язків або незаконного притягнення до відповідальності. Заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подаються в порядку підпорядкованості.

У такому самому порядку подаються пропозиції.

Військовослужбовці, які подали заяву чи скаргу, мають право: особисто викласти свої аргументи особі, яка перевіряє заяву чи скаргу, звернутися з вимогою залучити до розгляду свідків; подати додаткові матеріали, що стосуються справи, або клопотати, щоб їх вимагав командир (начальник) або орган, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім під час розгляду заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; ознайомитися з матеріалами перевірки заяви чи скарги; оскаржити прийняте за їх заявою чи скаргою рішення в суді; вимагати відшкодування завданих їм збитків у встановленому законом порядку.

За приписами статті 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Слід зазначити, що досліджувані питання спірних правовідносин також регулює Закон України від 02.10.1996 року №393/96-ВР «Про звернення громадян», оскільки він визначає аспекти практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.10.1996 року №393/96-ВР, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За приписами статті 3 Закону України від 02.10.1996 року №393/96-ВР, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання це письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Відповідно до статті 4 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР, до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

За приписами статті 14 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Статтею 15 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР, визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до статті 19 Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень (рапортів) громадян покладається на юридичну службу військової частини НОМЕР_1 , яка лише у відзиві повідомила позивача, що він не має підстав для подальшого звільнення, оскільки наявність у дружини позивача ОСОБА_5 інвалідності ІІІ групи не є беззаперечною підставою для звільнення позивача відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу".

З аналізу приписів Закону України від 02.10.1996 року №393/96-ВР вбачається, що у разі надходження до органу звернення чи скарги такий орган повинен об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в цьому зверненні чи скарзі обставини, за результатом проведеної перевірки прийняти відповідне рішення, яке забезпечить поновлення порушених прав заявника, та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Аналогічний правовий висновок викладений Касаційним адміністративним судом у складі Верхового Суду, зокрема, у постановах від 30.11.2020 по справі №280/4698/19, від 01.10.2020 по справі №815/1178/17.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, судом встановлено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем.

22 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення його зі служби на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки його дружина має ІІІ групу інвалідності.

Відповіді від командування військової частини НОМЕР_1 про розгляд поданого рапорту не надходило.

Отже, виходячи з нормативно-правового регулювання у відповідній сфері правовідносин, суд вважає, що відповідач повинен був розглянути порушене позивачем у рапорті про звільнення з військової служби від 22.07.2024 року питання та, відповідно, прийняти мотивоване письмове рішення і довести таке рішення до відома позивача, однак, протиправно цього не зробив.

Будь-яких доказів зворотнього відповідачем не надано.

Суд вважає, що така поведінка відповідача є протиправною бездіяльністю, яка полягає у не розгляді поданого позивачем у встановленому законом порядку рапорту про звільнення з військової служби у зв`язку з сімейними обставинами.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відповідно до поданого рапорту від 22 липня 2024 року.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання командира військової частини НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту звільнити ОСОБА_1 з військової служби, суд зазначає наступне.

Задоволення даної позовної вимоги призведе до втручання в дискреційні повноваження відповідача.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до пункту 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Видача наказу про звільнення з військової служби чи відмова у звільненні є дискреційними повноваженнями керівництва військової частини НОМЕР_1 .

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.

Отже, з урахуванням обставин, встановлених під час надання правової оцінки бездіяльності відповідача, з метою захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з лав Збройних Сил України на підставі підпункту пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», який подано 22 липня 2024 року, з урахуванням правових висновків викладених у рішенні суду, надати мотивовану письмову відповідь з посиланням на чинне законодавство України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

«Всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх».

«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»

Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 року в справі №11-164сап21, у тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору, у зв`язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 з лав Збройних Сил України на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відповідно до поданого рапорту від 22 липня 2024 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) про звільнення його з лав Збройних Сил України на підставі абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», який подано 22 липня 2024 року, та надати мотивовану письмову відповідь.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.М. Олійник