Ухвала

від 11.11.2024 по справі 160/22559/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

11 листопада 2024 рокуСправа № 160/22559/24 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ніколайчук С.В., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпрі клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в адміністративній справі № 160/22559/24 за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса мешкання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача-1: 8 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (вул. Панікахи, буд. 23, м. Дніпро, 49041, код ЄДРПОУ 38299914), відповідача-2: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (вул. Короленко, 4, м. Дніпро, 49001, код ЄДРПОУ 38598371) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

19 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 8 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, у якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 р.;

- зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008р.;

- визнати протиправними дії 8 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати - ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2018 року по 31.05.2021 року із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язати 8 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю (щомісячну фіксовану індексацію) за період з 02.03.2018 року по 31.05.2021 року включно в розмірі 169 599,70 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Ухвалою від 29 серпня 2024 року суд відкрив провадження в адміністративній справі № 160/18232/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

09 вересня 2024 року представник відповідача-2 подав до суду клопотання про залишення позову без розгляду.

Ухвалою від 12 вересня 2024 року надав можливість позивачу подати пояснення стосовно клопотання представника відповідача-2 про залишення позову без розгляду у справі № 160/18232/24 та докази, які підтверджують можливість залишення позову без розгляду.

22.10.2024 року на вимогу суду позивач надала пояснення, в яких зазначила, що спірні правовідносини виникли до 19.07.2022 підстав для застосування змін, внесених згідно Закону України № 2352-ІХ від 01.07.2022 до приписів статті 233 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022, під час вирішення розглядуваного спору немає.

Подібний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 у справі №460/17052/21.

Верховний Суд у постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, вказав, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з цим, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд в ухвалі від 22.01.2024 по справі №990/235/23 зробив висновок про поширення дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

На думку позивача, висновки відповідача-2 щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь- яким строком.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання відповідача 2 про залишити без розгляду з таких підстав.

Частиною першоюстатті 122 КАС Українипозов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами третьою, п`ятоюстатті 122 КАС Українидля захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За приписамичастин першої та другої статті233 КЗпП Українипрацівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116).

У цій справі позивач звернувся до суду з позовом, в якому, просив здійснити нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

Положеннястатті 122 КАС Українине містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннямистатті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

У рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2ст. 233 КЗпП Україниу системному зв`язку з положеннями статей1,12 Закону України «Про оплату праці»необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частин другійстатті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною другоюстатті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІвійськовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин першої та другої статті9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XIIдержава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Відтак перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що спір щодо стягнення належної позивачу індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2018 року по 31.05.2021 є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Відповідно до частини другоїстатті 233 КЗпП України(у редакції, чинній до змін, внесених згідно ізЗаконом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другустатті 233 КЗпП Українивикладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022року КЗпП Українине обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З огляду на правові позиції Конституційного Суду України, викладені у рішеннях від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 та від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у справі №260/3564/22 (рішення від 06.04.2023) зробив висновок про поширення дії частини першоїстатті 233 КЗпП Українив редакціїЗакону України від 01.07.2022 №2352-IXтільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Водночас, у згаданому рішенні Суд у справі №260/3564/22Верховний Суд констатував, щозважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положеннястатті 233 КЗпП Українив частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятоюстатті 122 КАС України.

Наведене вище дає підстави зробити висновок, що до 19 липня 2022 року строк звернення позивача з цим позовом до суду не був обмежений будь-яким строком,адже на момент звільнення позивача з військової служби (31.05.2021) частина другастатті 233 КЗпП Українидіяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає, що клопотання представника відповідача-2 про залишення позову без розгляду у справі № 160/18232/24не підлягає задоволенню, як таке що не базується на законі.

На підставі викладеного, керуючись статтями122, 240,248 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника відповідача-2 про залишення позову без розгляду у справі № 160/18232/24 -відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку з перебування судді Ніколайчук С.В. у щорічній відпустці з 21.10.2024 по 01.11.2024, розгляд клопотання відповідача 2 та пояснення позивача здійснено 11.11.2024 року.

Суддя С.В. Ніколайчук