Рішення

від 11.11.2024 по справі 160/16903/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 рокуСправа №160/16903/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

28.06.2024р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 28.01.2024 року по 14.03.2024 року в розрахунку до 30000 грн. на місяць;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 28.01.2024 року по 14.03.2024 року в розрахунку до 30000 грн. на місяць;

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 21.12.2022р. він проходить військову службу у в/чТ04000 на посаді водія-електрика мостового відділення другого мостового взводу другої роти відновлення штучних споруд ВОС -790058Т згідно витягу з наказу №289 від 21.12.2022р. Позивач зазначив, що з 28.01.2024р. у складі зведеного підрозділу в/ч НОМЕР_1 «ХЕРСОН-11» його було відряджено до міста Херсона з метою виконання бойового розпорядження командира 26 обр №10т від 27.01.2024р. та посвідчення про відрядження №291 до Херсонської обласної державної адміністрації, у якому він перебував до 15.03.2024р. Проте, зі змісту отриманих довідок №6/98 від 22.03.2024р., №6/233 від 14.06.2024р. позивач довідався, що за вказаний період виконання ним бойового розпорядження у відрядженні у період з 28.01.2024р. по 14.03.2024р. відповідачем йому не було нараховано та виплачено додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168, всупереч наведеній постанові та вимог Порядку №260 протиправно, оскільки вважає, що він був відряджений для виконання бойових (спеціальних) завдань в інтересах оборони держави та її безпеки на частині території якої ведуться воєнні (бойові) дії, виконував такі бойові завдання, а тому має право на нарахування та виплату додаткової винагороди до 30000 грн. згідно наведеного бойового розпорядження командира 26 обр №10т від 27.01.2024р. Також позивач вказав і на те, що за змістом наведених вище довідок йому була виплачена така додаткова винагорода за період з 24.01.2024р. по 27.01.2024р. у сумі 3870,97 грн., тому, на переконання позивача, відповідач зобов`язаний за умови наявності умов виплатити позивачеві таку додаткову винагороду за спірний період та не вправі вирішувати це питання на власний розсуд у випадку наявності підстав для отримання такої допомоги. Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9000 грн. У додаткових поясненнях від 07.11.2024р. представник позивача висловив незгоду із відзивом на позов та зазначив, що за наказом №2дск КП-м. Кривий Ріг 22.30 від 28.01.2024р. позивач був відряджений до Херсонської обласної військової адміністрації, де ведуться воєнні (бойові) дії, та повноваження якої поширюються на Херсонську область згідно до наказів Головнокомандувача ЗСУ від 01.02.2024р. №42, від 01.03.2024р. №82, від 01.04.2024р. №121, тому вважає, що оскільки відсутність рапортів, витягів із бойових журналів про виконання ним бойового (спеціального) завдання знаходиться поза зоною впливу та компетенції позивача, є проблемою неналежного документообігу відповідача, що не може впливати на права позивача на отримання ним спірної винагороди (а.с.1-8, 47-50).

Ухвалою суду від 03.07.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 02.08.2024р. у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази відсутності бездіяльності відповідача у даних правовідносинах, виходячи з вимог ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, окрім того, у порядку ст.80 Кодексу адміністративного судочинства України витребувано у відповідача наступні докази, а саме: копії бойових наказів стосовно позивача щодо виконання ним бойового розпорядження №10т від 27.01.2024р. за період з 28.01.2024р. по 14.03.2024р.; копії рапортів, довідок, витягів із записів журналу бойових дій про періоди виконання позивачем бойових завдань у спірний період (а.с.29).

На виконання вищенаведеної ухвали суду, 21.10.2024р. засобами поштового зв`язку від відповідача надійшли письмові пояснення по даній справі відповідно до п.3 ч.3 ст.44 КАС України (фактично є відзивом на позов), у яких відповідач просив у задоволенні даного адміністративного позову позивачеві відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що особливості нарахування та виплати додаткової винагороди, встановленої постановою КМУ №168, військовослужбовцям на період дії воєнного стану, визначені у нормах розділу ХХХІУ Порядку №260 у редакції Наказу Міністерства оборони №566 від 26.09.2023р., які діяли на час виникнення спірних відносин, відповідно до пункту 2 якого, було передбачено, що додаткова винагорода виплачується у таких розмірах, 30000 грн. військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань: з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави; з управління угрупуваннями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України; з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту; у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу ЗСУ, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії; з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дій; у складі діючих угруповань військ (сил) оборони держави згідно з переліком завдань, затверджених Міністром оборони України; із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій; з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту). Згідно до п.4 витягу з бойового наказу командира в/ч НОМЕР_1 №2дск КП м. Кривий Ріг 22.30 від 28.01.2024р. вищевказані бойові (спеціальні) завдання, які зазначені у пункті 2 Порядку №260 у редакції наказу №566 від 26.09.2023р., позивач не виконував, тому вимоги норм Постанови КМУ №168 та пункту 2 розділу ХХХІУ Порядку №260 відповідач не порушував, при цьому, відповідач вказав на те, що згідно до наведеного бойового наказу у період з 28.01.2024р. по 14.03.2024р. позивач виконував завдання, яке полягало у проведенні відновлювальних робіт у будівлі за адресою: м. Херсон…., для забезпечення належної роботи Херсонської обласної військової адміністрації (а.с.34-36).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 11.11.2024р. строк розгляду даної справи був продовжений у відповідності до ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України до 11.11.2024р. (а.с.56).

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 11.11.2024р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті заяви.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянин України ОСОБА_1 був призваний на військову службу по мобілізації на підставі Указів Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію», відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом був призначений до в/ч НОМЕР_1 на посаду водія-електрика мостового відділення другого мостового взводу другої роти відновлення штучних споруд, ВОС -790058Т, зарахований до списків особового складу частини на всі види забезпечення та приступив до виконання службових обов`язків за посадою з 21.12.2022р., що підтверджується змістом копії паспорту позивача, змістом копії військового квитка позивача та копією витягу з наказу від 21.12.2022р. №289 (а.с.9-11).

28.01.2024р. у складі зведеного підрозділу в/ч НОМЕР_1 «ХЕРСОН-11» ряд військовослужбовців, серед яких і позивач, вибули для виконання бойового завдання на підставі бойового розпорядження командира 26 обр №10т від 27.01.2024р. та, зокрема посвідчення № НОМЕР_2 , стосовно позивача з 28.01.2024р., про що свідчить зміст копії витягу з наказу №28 та посвідчення на відрядження (а.с.11-12,16-17).

А згідно копії витягу з наказу №75 командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2024р. прибули і приступили до виконання службових обов`язків після виконання бойового завдання особовий склад зведеного підрозділу в/ч НОМЕР_1 , ряд військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , серед яких і позивач, що підтверджується копією наведеного витягу з наказу (а.с.17-18).

Згідно копії довідок про суми грошового забезпечення позивача від 22.03.2024р. №6/98, від 14.06.2024р. №6/233 за січень 2024р. квітень 2024р. встановлено, що позивачеві була нарахована та виплачена додаткова винагорода із розрахунку 30000 грн., за період з 24.01.2024р. по 27.01.2024р. у сумі 3870,97 грн. (а.с.22,18-зворот).

В той же час, додаткова винагорода у розрахунку до 30000 грн., передбачена постановою КМУ №168 від 28.02.2022р., у спірний період з 28.01.2024р. по 14.03.2024р. позивачеві не нараховувалась та не виплачувалась, що підтверджено самим відповідачем у його письмових поясненнях (фактично є відзивом на позов) - (а.с.34-36).

Вважаючи протиправною вищенаведену бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати додаткової винагороди у розрахунку до 30000 грн. на місяць, передбаченої постановою КМУ №168, за період з 28.01.2024р. по 14.03.2024р., позивач звернувся до суду з цим позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Частиною першоюстатті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини першоїстатті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає мовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина четвертастатті 9 цього Закону).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першоїстатті 106 Конституції України,Закону України "Про правовий режим воєнного стану"постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На виконанняУказів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні"та № 69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» ( далі постанова КМУ №168).

Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування, застосовується з 24.02.2022р.

До вказаної постанови КМУ №168 від 28.02.2022р. неодноразово вносилися зміни та доповнення.

Зокрема, у період, що є предметом спору, тобто з 28.01.2024р. по 14.03.2024р. дана постанова КМУ №168 діяла у редакції змін внесених до неї постановами КМУ №1162 від 07.11.2023р., які набрали чинності 09.11.2023р. та №103 від 30.01.2024р., які набрали чинності з 02.02.2024р.

Так, згідно п.1-1 постанови КМУ №168 у редакції, чинній з 09.11.2023р. по 16.04.2024р. (куди входить і спірний період) було установлено, що на період дії воєнного стану, зокрема, військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

На виконання вищезазначених змін,наказом Міністра оборони України від 25.01.2023р. № 44(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 № 177/39233), який набув чинності з 01.02.2023, внесені зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженогонаказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018(зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260) - доповнено розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

У пункті 2 розділу ХХХІУ згаданого Порядку №260 було передбачено, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода, згідно постанови КМУ №168, виплачується у таких розмірах, зокрема, 30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

- з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави;

- з управління угрупованнями військ (сил) у складі розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України;

- з управління підпорядкованими силами та засобами відповідно до завдань, які покладаються на Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту, у складі розгорнутих пунктів управління Державної спеціальної служби транспорту;

- у складі робочої групи або одиночним порядком, визначені Головнокомандувачем Збройних Сил України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, у межах областей України, на територіях яких ведуться воєнні (бойові) дії;

- з розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів поза районами ведення бойових дії;

- у складі діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави згідно з переліком завдань, затвердженим Міністром оборони України;

- із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій;

- з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури (у тому числі об`єктів транспортної інфраструктури військовими частинами та підрозділами Державної спеціальної служби транспорту).

Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службу до складу сільських (селищних), міських, районних та обласних військових адміністрацій, на території (або частині цієї території), здійснення повноважень яких ведуться воєнні (бойові) дії, та виконують бойові (спеціальні) завдання виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі 30000 гривень.

За приписами пункту 2-1 наведеного постанови КМУ №168 установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки визначають, зокрема, особливості виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки. Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників) пункт 1-2 постанови КМУ №168.

Також і приписами пункту 4 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що підтвердженням безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

- бойовий наказ (бойового розпорядження);

- журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойового донесення або постова відомість (під час охорони об`єкту, на який було здійснено збройний напад);

- рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Відповідно до пункту 6 розділу ХХХІУ Порядку №260 передбачено, що про підтвердження безпосередньої участі відряджених до військових частин (установ, організацій) військовослужбовців у бойових діях або заходах командири військової частини (установи, організації), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець, повідомляють органи військового управління, військові частини (установи, організації) за місцем штатної служби військовослужбовців.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів, зокрема, командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини пункт 9 розділу ХХХІУ Порядку №260 у редакції наказу №566 від26.09.2023р. чинній на час виникнення даних правовідносин.

Із аналізу наведених вище приписів слідує, що підставою для нарахування та виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у розрахунку до 30000 грн., передбаченої постановою КМУ №168 є виконання таким військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань, які перелічені у пункті 2 розділу ХХХІУ Порядку №260, які повинні бути підтверджені бойовими наказами командирів, журналами бойових дій, рапортами (донесеннями) командирів підрозділів та повідомленнями органу військового управління.

Так, зі змісту пункту 4 витягу з бойового наказу командира в/ч НОМЕР_1 №2дск КП м. Кривий Ріг 22.30 від 28.01.2024р. встановлено, що за зазначеним завданням позивач був направлений у відрядження у період з 28.01.2024р. по 14.03.2024р. у м. Херсон та виконував відновлювальні роботи у будівлі за адресою м. Херсон…. для забезпечення належної роботи Херсонської обласної військової адміністрації про що свідчить копія наведеного витягу з наказу, наявна у справі (а.с.38).

Також і зі змісту письмових пояснень відповідача, які є фактично відзивом на позов, відповідач повідомив суд про те, що зведений підрозділ «Херсон-11» в/ч НОМЕР_1 , до якого входив позивач, до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави та до складу військових адміністрацій у районах ведення бойових дій на території Херсонської області у період з 28.01.2024р. по 14.03.2024р. включений не був; від керівників органів військового управління, штабу угруповання військ, штабу тактичної групи на території Херсонської області відповідач повідомлення про виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань, рапортів (донесень) командира підрозділу, в якому позивач проходить службу, довідок про виконання позивачем бойових завдань, зазначених у пункті 2 розділу ХХХІУ Порядку №260, витягів із журналів бойових дій у спірний період, які б були підставами для виплати спірної додаткової винагороди відповідач в/ч НОМЕР_1 не отримував (а.с.34-36).

Наведені відомості, які містяться у письмових поясненнях підписані самим командиром в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 , тому у суду не має підстав для їх не врахування при розгляді даної справи.

В той же час, на спростування наведених встановлених судом обставин позивачем жодних доказів (бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира) не було надано.

Тобто, із наведених встановлених судом обставин слідує, що у період з 28.01.2024р. по 14.03.2024р. позивач не виконував жодних бойових (спеціальних) завдань, перелік яких наведений у пункті 2 розділу ХХХІУ Порядку №260.

А отже, із наведеного, можна дійти висновку, що за відсутності умов виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань, які перелічені у пункті 2 розділу ХХХІУ Порядку №260, позивач не мав права на отримання вищенаведеної додаткової винагороди, тому підстави для виплати позивачеві за вказаний вище спірний період додаткової винагороди в розрахунку до 30000 грн. на місяць, передбаченої постановою КМУ №168 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у відповідача були відсутні.

У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Однак, позивачем та його представником не надано будь-яких доказів на підтвердження протиправності бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві додаткової винагороди у розрахунку до 30000 грн. на місяць, передбаченої постановою КМУ №168 за період з 28.01.2024р. по 14.03.2024р., з урахуванням обставин встановлених судом під час розгляду даної справи та аналізу вищенаведених приписів чинного законодавства, які позивачем не спростовані.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, і аргументи позивача у позові з приводу виплати йому додаткової винагороди у розрахунку до 30000 грн. на місяць за період з 24.01.2024р. по 27.01.2024р. у сумі 3870,97 грн. згідно довідок від 22.03.2024р. №6/98, від 14.06.2023р. №6/233 (а.с.18-зворот, 22), з огляду на те, що зазначені періоди не є предметом даного спору та зазначені обставини не можуть бути підтвердженням того, що позивач виконував також бойові (спеціальні) завдання, у тому числі і у спірний період з 28.01.2024р. по 14.03.2024р.

Також і посилання представника позивача у письмових поясненнях з приводу того, що позивач був відряджений до Херсонської обласної військової адміністрації, де ведуться воєнні (бойові) дії, та повноваження якої поширюються на Херсонську область згідно до наказів Головнокомандувача ЗСУ від 01.02.2024р. №42, від 01.03.2024р. №82, від 01.04.2024р. №121, з метою саме виконання ним бойового (спеціального) завдання розпорядження командира 26обр від 28.01.2024р. №10т, є безпідставними, з огляду на те, що зі змісту наведених наказів вбачається, що у них наведено ряд районів та перелічено населені пункти у Херсонській області, де ведуться воєнні (бойові) дії, проте, у переліку районів у згаданих наказах, саме місто Херсон відсутнє, а тому обґрунтованих підстав вважати, що місто Херсон було віднесено до переліку районів ведення (бойових) дій у період з 01.01.2024р. по 31.03.2024р., у суду не має.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За викладених обставин, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві додаткової винагороди в розрахунку до 30000 грн. на місяць, встановленої постановою КМУ №168 у відповідності до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що у даних правовідносинах, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому в адміністративного суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення даного адміністративного позову.

З огляду на викладене та враховуючи, що права та інтереси позивача у даних правовідносинах відповідачем не були порушені, позовні вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду в розрахунку до 30000 грн. на місяць, встановленою постановою КМУ №168, у редакції, чинній на час виникнення правовідносин за період з 28.01.2024р. по 14.03.2024р., які є похідними вимогами у даному спорі, також задоволенню не підлягають.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачеві слід відмовити повністю.

З урахуванням того, що позов не підлягає задоволенню, судові витрати позивача за надання професійної правничої допомоги у сумі 9000 грн., слід покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 229, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Всі судові витрати покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва