Рішення

від 19.11.2024 по справі 159/6021/24

СТАРОВИЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 159/6021/24

Провадження № 2/168/411/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2024 року сел. Стара Вижівка

Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Малюти А.В.,

секретаря судових засідань Сулеви Н.С.,

розглянувши в сел. Стара Вижівка в залі суду у відкритому підготовчому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сереховичівської сільської ради Ковельського району Волинської області про надання дозволу на завершення приватизації та одержання правовстановлюючих документів про право власності на земельні ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Зміст позовних вимог та позиції учасників справи

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сереховичівської сільської ради Ковельського району Волинської області про надання дозволу на завершення приватизації та одержання правовстановлюючих документів про право власності на земельні ділянки. Свої вимоги обґрунтувала тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_2 спадщину прийняв її брат ОСОБА_3 , який проживав разом із батьком на момент його смерті. До складу спадщини входили: житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами, що знаходилися по АДРЕСА_1 та земельні ділянки,які були у його користуванні: площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; площею 0,60 га для ведення особистого підсобного сільського господарства. Бо рішенням від 17 січня 1997 року № 6/2 Сереховичівської сільської ради Старовижівського району (тепер Ковельського району) Волинської області «Про розгляд заяв громадян про передачу у приватну власність безоплатно земельних ділянок» передано у власність ОСОБА_2 вищеназвані земельні ділянки. Кадастрові номери вказаним земельним ділянкам не були присвоєні.

Однак батько за життя не завершив приватизації, не оформив права власності ні на земельні ділянки, ні на житловий будинок.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 брата ОСОБА_3 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 ) спадщину прийняла позивачка як спадкоємець за законом другої черги. Оскільки інших спадкоємців першої, другої черг немає, а заповіт братом не складався.

За заявою позивачки після смерті брата було заведено спадкову справу № 63952611 приватним нотаріусом Старовижівського (тепер Ковельського району) Волинської області, що підтверджується витягом від 25 березня 2019 року № 55597666 про реєстрацію у Спадковому реєстрі.

Рішенням від 14 січня 2021 року Старовижівського районного суду визнано за позивачкою в порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 .

Оскільки спадкодавцем не було завершено приватизацію земельних ділянок, то позивачка зверталася до відповідача із заявою про завершення приватизації земельних ділянок та отримання правовстановлюючих документів на їх в порядку спадкування.

Однак 27 серпня 2024 року Сереховичівська сільська рада листом № 710/02-07 отримала відмовну відповідь. Відповідач посилався на воєнний стан,коли безоплатна передача земель комунальної власності, надання дозволів на розроблення документації землеустрою для такої передачі заборонено.

Тому просила суд просила надати їй дозвіл (визнати за нею право) на завершення приватизації та одержання правовстановлюючих документів про право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарський будівель та споруд, площею 0,25 га, по АДРЕСА_1 та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,60 га в межах земель Сереховичівської сільської ради в с. Нова Воля Ковельського району Волинської області. Усі судові витрати просила суд покласти на відповідача.

Відповідач відзиву на позов не подав.

Заяви (клопотання) учасників справи.

Позивачка ОСОБА_1 подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності. Позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити.

Від Сереховичівської сільської ради до суду надійшла заява про розгляд справи у відсутності їхнього представника. Проти задоволення позову не заперечили.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою від 24 вересня 2024 року Ковельського міськрайонного суду

цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сереховичівської сільської ради Ковельського району Волинської області про визнання права власності на земельні ділянки передано на розгляд до Старовижівського районного суду Волинської області.

24 жовтня 2024 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Малюту А.В.

29 жовтня 2024 року ухвалою Старовижівського районного суду Волинської області відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Сереховичівської сільської ради Ковельського району Волинської області про надання дозволу на завершення приватизації та одержання правовстановлюючих документів про право власності на земельні ділянки та призначено розгляд справи по суті за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 09 год. 00 хв. 19 листопада 2024 року в приміщенні Старовижівського районного суду Волинської області.

В порядку підготовчого провадження витребувано від приватного нотаріуса Ковельського районного нотаріального округу Н.Г.Бабич спадкову справу (належним чином завірені копії документів), заведену після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідач подав до суду заяву про визнання позовних вимог. Дана обставини, в силу вимог статті 206 ЦПК України, серед інших, є підставою для задоволення позову, оскільки визнання позову не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

Відповідно до частин 3, 4 статті 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Враховуючи, що особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, суд розглядає справу в порядку, встановленому частиною 2 статті 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Згідно зістаттею 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвизначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа Аллан Якобсон проти Щвеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dec.) (Ул`янов проти України)).

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті6та статті13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі "Голден проти Сполученого королівства" та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Відповідно до вимогстатті 5 ЦПК Україниздійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимогстатті 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1статті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Згідно з вимогами пунктів п. 1, 2, 3 частини 1 статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Відповідно достатті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК Українивстановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зістаттею 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зістаттею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Вимогамистатті 10 ЦПК Українипередбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до пункту 27Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Судом встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька позивачки - ОСОБА_2 спадщину прийняв її брат - ОСОБА_3 , який проживав разом із батьком на момент його смерті. До складу спадщини входили: житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами, що знаходилися по АДРЕСА_1 та земельні ділянки,які були у його користуванні: площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку,господарських будівель і споруд; площею 0,60 га для ведення особистого підсобного сільського господарства. Бо рішенням від 17 січня 1997 року № 6/2 Сереховичівської сільської ради Старовижівського району (тепер Ковельського району) Волинської області «Про розгляд заяв громадян про передачу у приватну власність безоплатно земельних ділянок» передано у власність ОСОБА_2 вищеназвані земельні ділянки. Кадастрові номери вказаним земельним ділянкам не були присвоєні.

Однак батько позивачки - ОСОБА_2 , за життя не завершив приватизації, не оформив права власності ні на земельні ділянки, ні на житловий будинок.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 брата позивачки - ОСОБА_3 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 ) спадщину прийняла позивачка як спадкоємець за законом другої черги. Оскільки інших спадкоємців першої,другої черг немає, а заповіт братом не складався.

За заявою позивачки після смерті брата було заведено спадкову справу № 63952611 приватним нотаріусом Старовижівського (тепер Ковельського району) Волинської області, що підтверджується витягом від 25 березня 2019 року № 55597666 про реєстрацію у Спадковому реєстрі.

Рішенням від 14 січня 2021 року Старовижівського районного суду визнано за позивачкою в порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 .

Оскільки спадкодавцем не було завершено приватизацію земельних ділянок, то позивачка зверталася до відповідача із заявою про завершення приватизації земельних ділянок та отримання правовстановлюючих документів на їх в порядку спадкування.

Однак 27 серпня 2024 року Сереховичівська сільська рада листом № 710/02-07 отримала відмовну відповідь. Відповідач посилався на воєнний стан, коли безоплатна передача земель комунальної власності, надання дозволів на розроблення документації землеустрою для такої передачі заборонено.

Станом на даний час позивачка ОСОБА_1 бажає закінчити приватизацію земельних ділянок та одержання правовстановлюючих документів про право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарський будівель та споруд, площею 0,25 га, по АДРЕСА_1 та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,60 га в межах земель Сереховичівської сільської ради в с. Нова Воля Ковельського району Волинської області.

Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права

При вирішенні даного спору суд приймає до уваги наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не прийнялися внаслідок його смерті.

Таким чином, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька позивачки - ОСОБА_2 відкрилась спадщина на майно та майнові права, що належали спадкодавцю на день смерті.

Статтею 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини він не заявив про відмову від неї.

А після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 брата позивачки - ОСОБА_3 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 ) спадщину прийняла позивачка як спадкоємець за законом другої черги. Оскільки інших спадкоємців першої,другої черг немає, а заповіт братом не складався

Згідно з статтею 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Частиною першою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини третьої статті 152 ЗК України.

ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю чи укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х Перехідні положення ЗК України.

Відповідно до статті 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а також право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:

- цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною у порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; - свідоцтвом про право на спадщину.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: - ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; - виготовлення технічної документації на земельні ділянки; - визначення меж земельної ділянки в натурі; - погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; - одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; - реєстрація права власності на земельну ділянку.

Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

На підставі абзацу 2 пункту 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК України, рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМ України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» (втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року № 139-V) є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Отже, якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМ України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку.

Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (частина 3 статті 116 ЗК України).

Як встановлено в судовому засіданні, спадкодавці : спочатку батько позивачки - ОСОБА_2 , а потім брат позивачки ОСОБА_3 за життя не завершили приватизацію зазначеної вище земельних ділянок. Дана обставина стала причиною не отримання ними правовстановлюючих документів на землю. Що унеможливлює спадкування позивачкою ОСОБА_1 земельних ділянок.

Враховуючи те, що на земельні ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарський будівель та споруд, площею 0,25 га, по АДРЕСА_1 та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,60 га в межах земель Сереховичівської сільської ради в с. Нова Воля Ковельського району Волинської області окрім позивачки , інших спадкоємців немає, що підтверджуються копією спадкової справи після смерті ОСОБА_3 № 36-2019, то суд висновує за доцільне задовольнити позов у повному обсязі. Що узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду (Постанова від 20 березня 2019 року, справа № 350/67/15-ц,провадження № 14-652цс18).

Таким чином, в судовому засіданні здобуто достатньо доказів, які підтверджують підставність позову, оскільки до позивачки перейшло право спадкодавця щодо завершення приватизації зазначеної земельної ділянки.

Суд, давши мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному позивачем в позовній заяві, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Розподіл судових витрат

Відповідно достатті 141ЦПК Українисудовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Позивачкою ОСОБА_1 при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., які вона просила стягнути з відповідача в її користь.

При цьому частиною першоюстатті 142 ЦПК Українивизначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки 50 відсотків судового збору в сумі 605,60 грн.

Повернути з державного бюджету на користь позивачки 50 відсотків судового збору в сумі 605,60 грн.

Керуючись статтями 10, 12, 81, 82, 89, 141, 142, 247, 263, 264, 265 ЦПК України,

на підставі статтей 1268-1262, 1266, 1268 ЦК України,

пункту 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК України,

суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Сереховичівської сільської ради Ковельського району Волинської області про надання дозволу на завершення приватизації та одержання правовстановлюючих документів про право власності на земельні ділянки- задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право на завершення приватизації та одержання правовстановлюючих документів про право власності (отримання Витягу з Державного реєстру речових прав) для здійснення державної реєстрації права власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, по АДРЕСА_1 та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,60 га в межах земель Сереховичівської сільської ради в с. Нова Воля Ковельського району Волинської області.

Стягнути з Сереховичівської сільської ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 605,60 (шістсот п`ять гривень 60 копійок) гривень.

Повернути з державного бюджету на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 605,60 (шістсот п`ять гривень 60 копійок) гривень.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 19 листопада 2024 року.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Сереховичівська сільська рада Ковельського району Волинської області, юридична адреса: вул. Центральна,24-А, с.Сереховичі, Ковельського району Волинської області,44442, код04332851.

Суддя А.В.Малюта