Ухвала

від 13.11.2024 по справі 473зп-24/160

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

13 листопада 2024 р.Справа №473зп-24/160

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши у письмовому провадженні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренклод ЛТД» про забезпечення позову до подачі позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренклод ЛТД» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, -

ВСТАНОВИВ:

12.11.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ренклод ЛТД» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить зупинити дію рішення №32500 від 05.11.2024 року Комісії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з питань зупинення реєстрації податкової накладної\розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про відповідність ТОВ «Ренклод ЛТД» п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку до набрання судовим рішенням законної сили у справі про визнання протиправним та скасування рішення №32500 від 05.11.2024 року; заборонити Комісії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з питань зупинення реєстрації податкової накладної\розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних виносити рішення про відповідність ТОВ «Ренклод ЛТД» критеріям ризиковості платника податку до набрання судовим рішенням законної сили у справі про визнання протиправним та скасування рішення №32500 від 05.11.2024 року.

Заява обґрунтована тим, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення істотно ускладнить ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності, оскільки заподіяна позивачу шкода внаслідок зупинення господарської діяльності позивача у зв`язку з неможливістю реєстрації податкових накладних при реалізації товарів та відмовою контрагентів від співпраці буде значно більшою, так як відновлення ділових зв`язків та нормалізація ведення господарської діяльності з урахуванням введення по усій території України воєнного стану, що зумовило та буде зумовлювати погіршення ведення бізнесу, призведе до значних зусиль та витрат.

Вирішуючи питання наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову в даній справі, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, або до якого буде подано адміністративний позов, певних процесуально-правових заходів щодо охорони прав, свобод та інтересів позивача, які б гарантували виконання рішення суду, у разі задоволення позову. Для задоволення судом поданого позивачем клопотання про забезпечення адміністративного позову останній має обґрунтувати необхідність задоволення такого клопотання та довести, що незадоволення клопотання призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; 2) неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; 3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; 4) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22.12.2006 року № 9 та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" від 06.03.2008 року № 2, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При розгляді клопотання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен дати оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжитих заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; ймовірності виникнення ускладнень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Так, положення статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають, що передумовою вжиття заходів для забезпечення позову, є клопотання сторони із зазначенням очевидних ознак можливості заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача. Тобто, у випадку звернення позивача з клопотанням про забезпечення позову він повинен обґрунтувати причини звернення з таким клопотанням. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

Так, заявник звернувся із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про відповідність заявника пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку.

Передусім суд відзначає, що всупереч положенням частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства конкретної підстави для забезпечення позову заявником не вказано, відповідного обґрунтування щодо такої конкретної підстави не наведено, натомість перелічено обставини справи та положення законодавства щодо правового регулювання інституту забезпечення позову. Судом надано правову оцінку змісту заяви про забезпечення позову на предмет відповідності обом підставам для забезпечення позову згідно частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України та не встановлено наявності підстав для забезпечення позову.

Суд зазначає, що пунктом 201.16 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Дійсно, у разі коли за результатами автоматизованого моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну/розрахунок коригування, відповідає хоча б одному критерію ризиковості платника податку, реєстрація такої податкової накладної/розрахунку коригування зупиняється (пункт 6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 року №1165 (далі Порядок №1165).

Проте, підпункт 3 пункту 11 Порядку №1165 передбачає, що у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування зазначається, серед іншого, пропозиція щодо надання платником податку пояснень та копій документів, необхідних для розгляду питання прийняття контролюючим органом рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Реєстрі або відмову в такій реєстрації.

Отже, відсутні законодавчі підстави вважати, що зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування унеможливлює подальшу реєстрацію таких податкових накладних або розрахунків коригування.

При цьому пункт 5 Порядку №1165 визначає, що платник податку, яким складено та/або подано для реєстрації в Реєстрі податкову накладну/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряється щодо відповідності критеріям ризиковості платника податку (додаток 1), показникам, за якими визначається позитивна податкова історія платника податку (додаток 2). Податкова накладна/розрахунок коригування, що не відповідають жодній з ознак безумовної реєстрації, перевіряються щодо відповідності відображених у них операцій критеріям ризиковості здійснення операцій (додаток 3).

Таким чином, перевірка контролюючим органом на відповідність критеріям ризиковості платника податків здійснюється при реєстрації кожної податкової накладної/розрахунку коригування, незалежно від факту віднесення платника податків до переліку ризикових, та є передбаченим законом заходом контролю.

Наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті, є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

В даному випадку судом не встановлено і обставин, які б об`єктивно вказували на те, що невжиття заходів щодо зупинення дії спірного рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків для господарської діяльності заявника, тощо, оскільки достатніх та належних доказів на підтвердження цієї обставини не надано.

Слід також зазначити про те, що кожне рішення відповідача про зупинення реєстрації податкових накладних є окремим індивідуально-правим актом, який приймається з урахуванням конкретних обставин господарської операції.

Суду не надано доказів на підтвердження того, що зупинено реєстрацію усіх без виключення податкових накладних заявника, оскільки не надано належних доказів ані на підтвердження загальної кількості поданих позивачем накладних, ані на підтвердження факту зупинення реєстрації усіх цих накладних або їх частини.

Щодо доводів заявника про негативні наслідки для його господарської діяльності суд зазначає, що безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Крім того, необхідно зазначити, що віднесення певних платників податків до ризикових є по суті формою здійснення контролюючим органом податкового контролю, який, в тому числі, спрямований і на забезпечення прав та інтересів інших суб`єктів господарювання в частині правильності відображення ними результатів господарської діяльності з метою оподаткування. Водночас, за заявником залишається право належними документами довести реальність здійснення фінансово-господарських операцій у межах своєї господарської діяльності, та у разі повноти документів по даних операціях, подальшого прийняття позитивного рішення про реєстрацію податкових накладних/розрахунків коригування. Та обставина, що надання додаткових документів та пояснень у кожному конкретному випадку вимагає значного часу та зусиль, не може сприйматися як визначена законом підстава для забезпечення позову.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Касаційного адміністративного суду від 05.08.2022 року у справі №140/1116/21, від 21.09.2021 року у справі №140/3220/21.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд, зокрема, має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

На переконання суду, наведені заявником обставини не є обґрунтованими для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову визначеним заявником шляхом, оскільки матеріали заяви про забезпечення позову не містять об`єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості захисту цих прав, свобод та інтересів без вжиття таких заходів.

Всі наведені заявником доводи є припущеннями, які не підтверджуються жодними доказами. Доводи позивача, якими він обґрунтовує необхідність забезпечення позову, ґрунтуються лише на його припущенні, що без цього буде завдано шкоду законним правам та інтересам, унеможливить здійснення його господарської діяльності.

Крім того, суд зазначає, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2019 у справі №826/13306/18.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не наведено обґрунтованих підстав, що вказували б на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі. Отже заява про забезпечення позову є необґрунтованою, передчасною та такою, що не підлягає задоволенню.

При цьому, суд роз`яснює, що позивач не позбавлений можливості ініціювати питання перед судом про доцільність забезпечення його позову на будь-якій стадії розгляду справи у разі виникнення відповідних підстав для цього.

На підставі викладеного, керуючись статтями 150-157, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви про забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренклод ЛТД» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області - відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська