Рішення

від 13.11.2024 по справі 160/19122/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 рокуСправа №160/19122/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , до Відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16.07.2024р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.10.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.10.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 14.04.2014 року по 06.10.2016 року він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №214 від 06.10.2016р. позивача було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 06.10.2016р. На заяву позивача від 31.05.2024р. щодо нарахування та виплати індексації грошової забезпечення, листом №425 від 13.06.2024р. Військова частина НОМЕР_2 повідомила позивач про те, що відповідно до п.3 Постанови №1013 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації заробітної плати починається з січня 2016 року; листом директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/3/9/1/2 від 04.01.2016р. індексація грошового забезпечення військовослужбовцям починаючи з 01.01.2016 року припинена до окремого рішення, у зв`язку з відсутністю механізму її нарахування військовослужбовцям, в той же час, відповідно до роз`яснень Міністерства Соціальної політики України від 08.08.2017р. №13700/3 та від 08.08.2017р. №78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає; індексація грошового забезпечення починаючи з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. військовослужбовцям не нараховувалась та не виплачувалась, у зв`язку з не закладенням до бюджету коштів для виплати індексації в період з січня 2016 року по лютий 2018 року. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому наведеної індексації у спірний період протиправною та необґрунтованою, оскільки індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, тобто складовою грошового забезпечення (заробітної плати) військовослужбовців та проведення індексації у зв`язку із зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, а не проведення та не виплата такої індексації є протиправним обмеженням конституційних прав позивача та порушенням вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядку №1078. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Конституційного Суду України та постанови Верховного Суду.

Ухвалою суду від 24.07.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача (ВЧ НОМЕР_1 ), зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.16).

31.07.2024р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, від відповідача-1 (Військової частини НОМЕР_1 ) надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив, зокрема, у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що у відповідності до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.10.2016 року його було виключено із списків особового складу військової частини, а відтак звільнено з військової служби, при цьому, наказ про своє звільнення позивач у встановлені строки не оскаржував; відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів; відповідно до роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 року №13700/з та від 08.08.2017 року №78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям за попередні періоди немає; виплата індексації грошового забезпечення за період з 29.07.2016 року по 28.02.2018 року не проводилась; військова частина НОМЕР_1 не є розпорядником коштів та знаходиться на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 , тому позовна вимога стосовно нарахування та виплати індексації та компенсації втрати частини грошових доходів заявлено до неналежного відповідача (а.с.21-27).

Окрім того, у відзиві на позовну заяву, відповідач-1 заявляє клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в зв`язку з пропуском позивачем строку на звернення до суду.

Розглянувши неведене клопотання відповідача-1 про залишення позовної заяви без розгляду, вивчивши докази надані на його підтвердження, суд не находить обґрунтованих правових підстав для його задоволення, оскільки питання дотримання позивачем строків звернення до суду з даним позовом було досліджено в ухвалі суду про відкриття провадження у цій справі від 24.07.2024р., в якій суд дійшов до висновку про те, що з матеріалів адміністративного позову порушень строків, передбачених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається, виходячи з того, що спірні правовідносини щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення стосуються періоду з 01.01.2016р. по 06.10.2016р., а тому його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у його постанові від 19.01.2023р. у справі №460/17052/21, яка підлягає обов`язковому врахуванню адміністративним судом при розгляді даної справи за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладеного, у задоволенні клопотання відповідача-1 про залишення позовної заяви без розгляду слід відмовити.

Ухвалою суду від 16.09.2024р., за клопотанням представника Військової частини НОМЕР_1 було залучено до участі у цій справі Військову частину НОМЕР_2 як другого відповідача та зобов`язано відповідача-2 зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.31).

30.09.2024р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду від 16.09.2024р., від відповідача-2 (Військової частини НОМЕР_2 ) надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив, зокрема, відмовити у задоволенні позову позивача посилаючись на те, що оскільки запроваджено новий механізм визначення початку обчислення індексу споживчих цін для нарахування індексації, відповідно до постанови №1013 індекс споживчих цін для проведення подальшої індексації мав розраховуватися з січня 2016 року, що відповідає відповіді Міністерства соціальної політики України про індексацію грошових доходів на лист Департаменту №423/900 від 25.08.2022 та відповіді від 17.03.2023 №3246/0/2-23/51, листу Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони від 05.04.2023 №423/1784; відповідно до частини 6 статті 5 Закону № 1282-ХІІ та абзацу 11 пункту 6 Порядку № 1078 проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік, що також свідчить про надання законодавцем виключних дискреційних повноважень саме роботодавцеві в частині нарахування та виплати індексації; питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені. Також, відповідач-2 посилається на свої дискреційні повноваження у спірних правовідносинах (а.с.37-41).

Окрім того, у відзиві на позовну заяву, відповідач заявляє клопотання про залишення позовної заяви без розгляду в зв`язку з пропуском позивачем строку на звернення до суду.

Розглянувши неведене клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без розгляду, вивчивши докази надані на його підтвердження, суд не находить обґрунтованих правових підстав для його задоволення, оскільки питання дотримання позивачем строків звернення до суду з даним позовом було досліджено в ухвалі суду про відкриття провадження у цій справі від 24.07.2024р., в якій суд дійшов до висновку про те, що з матеріалів адміністративного позову порушень строків, передбачених статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається, виходячи з того, що спірні правовідносини щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення стосуються періоду з 01.01.2016р. по 06.10.2016р., а тому його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у його постанові від 19.01.2023р. у справі №460/17052/21, яка підлягає обов`язковому врахуванню адміністративним судом при розгляді даної справи за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За викладеного, у задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без розгляду слід відмовити.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 13.11.2024р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням приписів ч.6 ст.48 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 з 14.04.2014р. проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , де отримував грошове забезпечення, що підтверджується копією витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №79 від 14.04.2014р. (а.с.14) та не заперечується учасниками справи.

Згідно копії витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №214 від 06.10.2016р. капітана ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 06.10.2016р., що підтверджується копією відповідного витягу із наказу, наявною у справі (а.с.13).

На заяву позивача від 31.05.2024р. щодо нарахування та виплати індексації грошової забезпечення, листом №425 від 13.06.2024р. Військова частина НОМЕР_2 повідомила позивач про те, що відповідно до п.3 Постанови №1013 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації заробітної плати починається з січня 2016 року; листом директора Департаменту фінансів Міністерства оборони України №248/3/9/1/2 від 04.01.2016р. індексація грошового забезпечення військовослужбовцям починаючи з 01.01.2016 року припинена до окремого рішення, у зв`язку з відсутністю механізму її нарахування військовослужбовцям, в той же час, відповідно до роз`яснень Міністерства Соціальної політики України від 08.08.2017р. №13700/3 та від 08.08.2017р. №78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає; індексація грошового забезпечення починаючи з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. військовослужбовцям не нараховувалась та не виплачувалась, у зв`язку з не закладенням до бюджету коштів для виплати індексації в період з січня 2016 року по лютий 2018 року, що підтверджується змістом копії відповідного листа (а.с.9-11).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з бездіяльністю відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.10.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, у зв`язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання такої бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.10.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон №2232).

У відповідності до ч.1 ст.2 Закону №2232 визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону №2232 порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону №2232 гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України Про Збройні Сили України, Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей та іншими законами.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон №2011).

Частиною першою статті 9 Закону №2011 обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Абзацом 2 ч.3 ст.9 Закону №2011 встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін (ст.18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III).

Статтею 19 цього Закону визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Поняття індексації грошових доходів наведене у Законі України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі Закону №1282), де зазначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Так, згідно ст.2 Закону №1282 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст.9 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

У відповідності до ст.6 Закону №1282 передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078).

Пунктом 1-1 Порядку №1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Згідно п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Право на індексацію грошового забезпечення позивач набув під час проходження служби у відповідності до вимог вищенаведеного законодавства, зокрема, згідно до абз.2 ч.3 ст.9 Закону №2011.

Факт не нарахування та не виплати відповідачами позивачеві сум індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 06.10.2016 підтверджується наявною в матеріалах справи копією довідки-розрахунку індексації грошового забезпечення №426 від 13.06.2024 (а.с.12).

Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 мав право на індексацію його грошового забезпечення, яка Військовими частинами НОМЕР_1 , НОМЕР_2 не нараховувалась та не виплачувалась позивачеві за період з 01.01.2016 по 06.10.2016 протиправно, у зв`язку з чим із наведених обставин судом встановлена бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.10.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, яка підлягає визнанню судом протиправною.

Відповідна правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у його постанові 19.06.2019р. у справі №825/1987/17, яка є обов`язковою для застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачами не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.10.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, виходячи з вищенаведених норм законодавства, обставин справи, встановлених судом та вищенаведеної позиції Верховного Суду.

При цьому, слід зазначити, що невиплата індексації є обмеженням права особи на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.

Так, Європейський Суд з прав людини у справі "Кечко проти України" з цього приводу зазначив, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Суд звертає увагу також на правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п. 23 справи "Сук проти України" від 10.03.2011 року, заява №10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.10.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, суд приходить до висновку, що відповідачі, вчинивши наведену бездіяльність, діяли не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.10.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, відповідачі порушили права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною у зв`язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню з урахуванням повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, слід зобов`язати відповідачів нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.10.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, виходячи з того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідачів щодо не нарахування і не виплати позивачеві такої індексації грошового забезпечення у наведений період та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов`язання відповідачів нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.10.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При цьому, щодо дискреційних повноважень відповідачів в питанні визначення базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення, судом враховується наступне.

Так, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною, прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Наведені висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №802/412/17-а, від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17, які є обов`язковими для застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також і Верховний Суд неодноразово вказував на те, що повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.

Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а, від 26 січня 2022 року у справі №400/1118/21, від 20 квітня 2022 року у справі №420/3593/20, які є обов`язковими для застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом враховується і те, що постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців.

Указана постанова була чинною з 1 січня 2008 року до 1 березня 2018 року.

Тобто, з січня 2008 року до 01 березня 2018 року (набрання чинності постанови КМУ №704) тарифна ставка (посадовий оклад) за посадою, яку займав позивач, не змінювалася й не підвищувався, таких доказів матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

За викладеного, в силу норм Порядку проведення індексації грошових доходів населення, січень 2008 року є базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.12.2015р. по 28.02.2018р. включно, а відповідно, у адміністративного суду наявні підстави для визначення січня 2008 року як базового місяця для проведення указаної індексації при прийнятті рішення у даній справі.

Наведена правова позиція стосовно наявності підстав для задоволення позову з одночасним визначенням січня 2008 року як базового місяця для проведення указаної індексації узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 12.05.2022р. у справі №200/7006/21, яка є обов`язковою для врахування адміністративним судом згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.12 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Військової частини НОМЕР_1 , до Відповідача-2: Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.10.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 06.10.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва