Рішення

від 14.11.2024 по справі 160/22175/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 рокуСправа №160/22175/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Криворізька установа виконання покарань (№3)" про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

16.08.2024 засобами поштового зв`язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» з вимогами про:

- визнати неправомірними дії відповідача Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (ЄДРПОУ 14316899) щодо не нарахування та невиплати втрати частини грошових доходів позивачу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), у зв`язку з порушенням строків їх виплати;

- зобов`язати відповідача Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (ЄДРПОУ 14316899) нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-11 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, на суму виплати компенсації за недоотримане речове майно за період з 10.10.2023 по 16.07.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він проходив службу у Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» та 10.10.2023 виключений зі списків особового складу установи. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 у справі №160/530/24 остаточна виплата компенсації за неотримане речове майно була проведена лише 17.07.2024 з порушенням строків, що призвело до порушення його майнових прав та гарантованогостаттею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру при звільненні, що зумовило звернення до суду. 17.07.2024 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі від 08.03.2024 у справі №160/530/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована сума перерахованого забезпечення у розмірі 14 726,00 грн. Однак, компенсації втрати частини доходів відповідачем не виплачено.

Позивач зазначає, що основною умовою для виплати громадянину компенсації згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком №159 є порушенням встановлених строків виплати нарахованих доходів у випадку, якщо такі виплати не мають разового характеру. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією, добровільно чи на виконання рішення суду, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.

Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву. Відповідно ч.6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої та восьмоїстатті 262 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною п`ятоюстатті 250 Кодексу адміністративного судочинства Українидатою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьоїстатті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в Державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№3).

10.10.2023 позивача було звільнено, однак остаточний розрахунок було проведено 17.07.2024 на підставі рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 по справі №160/530/24 без компенсації втрат частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 по справі №160/530/24 набрало законної сили 17.07.2024.

Відповідно до виписки по картковому рахунку 17.07.2024 позивачу здійснено зарахування 14726,00 грн.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 10.10.2023 по 17.07.2024, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульованіЗаконом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ(далі - Закон №2050-ІІІ).

Відповідно достатті 1 цього Законупідприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 Закону № 2050-ІІІвизначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьомуЗаконіслід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Відповідно достатті 3 Закону № 2050-ІІІсума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зістаттею 4 зазначеного Законувиплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Статтею 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»передбачено, що компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізаціїЗакону № 2050-ІІІКабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положенняЗакону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Отже, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду), а виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Відповідного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20.

Відповідно до частини п`ятоїстатті 242 КАС Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.03.2023 у справі №160/530/24, яке набрало законної сили 08.04.2024, відповідачем перераховано за неотримане речове майно позивача виплачено лише 17.07.2024 у сумі 14726,00 грн.

Відповідно до виписки по картковому рахунку вказані кошти зараховані позивачу 17.07.2024.

Сторонами не заперечено такі обставини.

При цьому, відповідачем не спростовано факту ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заборгованості за неотримане майно.

Суд звертає увагу, обмеженість бюджетного фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування компенсації втрати доходів, що є предметом спору у цій справі.

Щодо доводів відповідача про передчасність звернення позивача до суду із цим позовом, оскільки останній не звертався до відповідача за отриманням компенсації та відмова у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не приймалась, суд зазначає, що нормиЗакону №2050-ІІІі Порядку №159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатись до роботодавця за виплатою такою компенсації.

Аналіз норм статей1,2,4 Закону № 2050-ІІІта Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання, у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 також виснував, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінністатті 7 Закону №2050-ІІІне обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормамистатей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно ізЗаконом № 2050-ІІІі не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, тому з метою відновлення порушеного права позивача слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, оскільки саме такий спосіб захисту порушеного права позивача у даному випадку є належним та це необхідне для ефективного захисту цього порушеного права.

Відповідно достатті 90 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першоюстатті 9 Кодексу адміністративного судочинства Українивстановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другоїстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1ст. 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач в позовній заяві просить стягнути витрати на відшкодування судових витрат на правничу допомогу та стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 8000,00 грн. В обґрунтування позивач послався на те, що в позовній заяві було заявлено про витрати на правничу допомогу; після прийняття рішення по справіна підтвердження цих витрат надано договір про надання правничої допомоги від 02.08.2024, акт про надання правової допомоги від 06.08.2024, за яким до складу виконаних адвокатом робіт включено вивчення матеріалів з метою визначення судової ретроспективи спору, аналіз законодавства та консультації та складання повної заяви. Загальний розмір витрат на правничу допомогу складає 8000,00 грн. Позивач просить стягнути ці витрати з відповідача.

Перевіривши матеріали справи та доводи позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу суддійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.7ст.139 КАС Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності до п.3 ч. 1ст. 252 КАС Українисуд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно дост.139КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 1 та ч. 2ст. 134 КАС Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до п. 1 ч. 3ст. 134 КАС Українирозмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 4ст. 134 КАС Українивстановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 5ст. 134 КАС Українирозмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6ст. 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат, згідно ч. 7ст. 134 КАС України,

покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятоюстатті 134 КАС України, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що дана справа відноситься до справ незначної складності, розгляд справи проведено без участі сторін у порядку письмового провадження, позов носить немайновий характер, дана справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало подання великої кількості письмових доказів.

Проаналізувавши складність справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд дійшов висновку про те, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу не відповідає умовам співмірності, судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, понесенні позивачем у зв`язку із розглядом даної справи підлягають відшкодуванню у розмірі 2500,00 грн.

Неспівмірність витрат на правничу допомогу із передбаченими законом критеріями є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» також роз`яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Так, слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Зважаючи на незначну складність справи (з підстав чого була розглянута в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін), суд вважає, що сума у розмірі 8000,00 грн. на оплату наданих адвокатом послуг є завищеною.

Отже, вказані вище обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, а тому суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у цьому випадку має бути зменшений з 8000,00 грн до 2500,00 грн.

Керуючись ст. 9,72-90,242-246,250,255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3) (код ЄДРПОУ 14316899, 50066, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Світла, буд.2) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати неправомірними дії відповідача Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (ЄДРПОУ 14316899) щодо не нарахування та невиплати втрати частини грошових доходів позивачу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Зобов`язати відповідача Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (код ЄДРПОУ 14316899) нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-11 "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, на суму виплати компенсації за недоотримане речове майно за період з 10.10.2023 по 16.07.2024.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3) (код ЄДРПОУ 14316899, 50066, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Світла, буд.2) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору 1211,20 грн та на правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез