Рішення

від 11.11.2024 по справі 240/16620/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/16620/24

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Житомирського апеляційного суду про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Житомирського апеляційного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Житомирський апеляційний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Житомирський апеляційний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків на виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплат останньому суддівської винагороди з 01 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року;

- визнати протиправними дій Житомирського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 3028 грн;

- зобов`язати Житомирський апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн;

- зобов`язати Житомирський апеляційний суд нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з пропущення строків виплати суддівської винагороди з 01 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року.

Позов мотивовано тим, що всупереч вимог статті 135 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (надалі Закон № 1402-VIII), Житомирський апеляційний суд протягом спірного періоду здійснював нарахування та виплату суддівської винагороди, обчислюючи її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році на рівні 3028,00 грн, що призвело до виплати суддівської винагороди, яка не відповідає встановленому законом розміру. Оскільки виплата суддівської винагороди здійснюється у межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, а Житомирський апеляційній суд здійснює свої повноваження у межах затверджених ДСА України у кошторисі асигнувань, на забезпечення поновлення права на належну суддівську винагороду просить зобов`язати відповідачів виконати забезпечення відповідними бюджетними асигнуваннями й здійснити відповідні нарахування у порядку та розмірі, встановленому законом. Окрім того, позивач заявляє вимогу щодо виплати компенсації втрати частини доходів у встановленому розмірі.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи провадити за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Державна судова адміністрація України позов не визнала. Подала суду заяву, у якій, зокрема, просить суд відмовити у задоволенні позову, тому суд розцінює цю заяву як відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх доводів зазначає про те, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог Закону № 1402-VIII, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (надалі БК України). При цьому відповідно до статті 148 Закону № 1402-VIII ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів). Наполягає на тому, що Законом України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX "Про Державний бюджет України на 2024 рік" (надалі Закон № 3460-ІХ) запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2102 грн. Таким чином, з прийняттям Закону № 3460-IX зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина. У своїх доводах покликається на висновки Верховного Суду у постановах від 26 вересня 2018 року у справі № 820/1853/17, від 09 квітня 2020 року у справі № 826/12172/17 й Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04 листопада 2020 року у справі № 200/9195/19-а, наводячи доводи щодо правомірності незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, зазначаючи, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн. Водночас зазначає й про те, що розмір прожиткового мінімуму порівняно з 2023 роком не змінився, що доводить, як вважає відповідач, необґрунтованість тверджень щодо погіршення матеріального становища позивача. Наголошує, що застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102 грн, виконується відповідачем в силу вказівки у законі, ця норма є чинною, не конституційною не визнавалась та не скасовувалась, а тому є правомірним. Тому й Житомирський апеляційний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статті 7 Законів № 3460-IX, якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн.

Житомирський апеляційний суд правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про причини суд не повідомив.

За даними КП "ДСС" ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи від 06 вересня 2024 року доставлено в Електронний кабінет Житомирського апеляційного суду 07 вересня 2024 року о 1:29 год.

Пунктом 2 частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. За правилами абзацу 2 пункту 5 частини шостої статті 251 КАС України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, ухвала від 06 вересня 2024 року про відкриття провадження у цій справі вважається врученою Житомирському апеляційному суду 07 вересня 2024 року.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду 31 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження та про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача, Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України.

Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши письмові докази в матеріалах справи, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно з Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Житомирського апеляційного суду.

Відповідно до наявних у матеріалах справи розрахункових листів та довідки Житомирського апеляційного суду за період з червня по серпень 2024 року, ОСОБА_1 нараховано суддівську винагороду, обчислену з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 року, у розмірі 2102,00 грн, а також встановлено доплату за вислугу років у розмірі 80 % посадового окладу, доплату за доступ до державної таємниці у розмірі 10 % та доплату за перебування на адміністративній посаді 5 % посадового окладу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Відповідно до положень статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина друга статті 4 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Згідно із статтею 7 Закону № 3460-ІХ у 2024 році встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Доказами в матеріалах справи підтверджено й не заперечується сторонами, що суддівську винагороду позивача з 01 червня по 31 серпня 2024 року обчислено із урахуванням приписів статті 7 Закону № 3460-ІХ із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

За Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, унесені до Конституції України, згідно із Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (надалі Закон № 1401-VIII).

Законом № 1401-VIII, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено у новій редакції, текст якої зазначено вище, і вперше закріплено спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Тож розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу, зокрема, судді апеляційного суду, становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Таким чином, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (надалі Закон № 1082-IX) разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, запроваджено новий вид прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді", розмір якого становить 2102,00 грн, що є незмінним впродовж наступних років до 2024 року включно.

Однак, цей Закон не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону № 1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а та від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22.

Практика Верховного Суду щодо застосування указаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.

У постанові від 29 серпня 2024 року у справі № 240/5659/22, висновки у якій є застосовними до спірних правовідносин у цій справі, колегія суддів Верховного Суду підкреслила, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Отже, оскільки зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди протягом спірного періоду, а також у Закон України 15 липня 1999 року № 966-XIV "Про прожитковий мінімум" щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Наведене дає підстави для висновку, що для спірних правовідносин спеціальними є саме норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які мають пріоритет стосовно пізніших положень як Закону № 1082-IX, так і Закону № 3460-ІХ.

Безпідставним є посилання ДСА України на висновки Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 820/1853/17, оскільки ключовим питанням, яке постало перед судом у тій справі було нарахування суддівської винагороди, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" й застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення розміру суддівської винагороди відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ.

Так само безпідставно покликається ДСА України на висновки Верховного Суду у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 464/5990/16-а зазначаючи про те, що "для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.".

Суд зауважує, що предметом спору у справі № 464/5990/16-а була бездіяльність державного виконавця щодо нездійснення примусового виконання рішення у виконавчому провадженні, невинесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та постанови про накладення штрафу. Саме в аспекті оцінки оскаржуваної у тій справі бездіяльності й зроблено наведений відповідачем висновок Верховного Суду.

Суд зазначає, що цитата цього висновку вирвана із контексту судового рішення Верховного Суду та не є релевантним спірним відносинам у цій справі.

Наведені ДСА України постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ та відмінного правового регулювання.

Натомість слід враховувати, що застосування правових висновків Верховного Суду, насамперед, обумовлює подібність спірних правовідносин, що означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

За наведеного правового регулювання спірного питання нарахування суддівської винагороди у цій справі та виходячи зі встановлених обставин цієї справи, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2024 року (3028,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), у червні - серпні 2024 року на підставі статті 7 Закону № 3460-ІХ суд визнає неправомірним.

При цьому, посилання ДСА на обсяги виділеного фінансування на виплату суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму саме 2102 грн, на переконання суду, не можуть слугувати підставою для нарахування та виплати суддівської винагороди всупереч вимогам профільного Закону та положенням Конституції України.

У розрізі наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частин першої-третьої статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Згідно з частиною першою статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Крім того, відповідно до пункту 5 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (далі - Положення № 141/0/15-19) основними завданнями Державної судової адміністрації України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

У межах спірних правовідносин Житомирський апеляційний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, БК України.

Так, відповідно до частини першої, другої статті 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятої статті 22 БК України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Частиною першою статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (частина друга статті 23 БК України).

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.

Доказів того, що у спірних правовідносинах ДСА України здійснила свої повноваження для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди, обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму 3028,00 грн, відповідачем не надано, а судом не встановлено.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону № 1402-VIII) як суб`єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.

Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року (справа № 280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі "щодо розміру суддівської винагороди", яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

Тому суд вважає, що пред`явлені до ДСА України позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо незабезпечення Житомирського апеляційного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з червня по серпень 2024 року виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 3028,00 грн та зобов`язання забезпечити Житомирський апеляційний суд бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 червня по 31 серпня 2024 року з урахуванням розміру прожиткового мінімуму у 3028,00 грн.

З урахуванням того, що Житомирський апеляційний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2024 рік, за умови того, що Житомирським апеляційним судом суддівська винагорода у визначених Законом розмірах нарахована не була, а саме він наділений повноваженнями щодо нарахування суддівської винагороди, суд дійшов висновку, що належним способом захисту права позивача на належну суддівську винагороду у спірному випадку є зобов`язання Житомирського апеляційного суду нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду, відповідно до вимог частин другої, третьої статті 135 Закону № 1402-VIII.

При цьому, ухвалюючи рішення суд враховує, що ДСА України визначено кошторисні призначення на 2024 рік для виплати суддівської винагороди з урахуванням прожиткового мінімуму 2102 грн. Апеляційні суди є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Разом з тим, Житомирський апеляційний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня наділений повноваженнями щодо нарахування, виплати суддівської винагороди, із дотриманням бюджетного законодавства при взятті таких бюджетних зобов`язань, їх реєстрації в органах Казначейства та здійсненням платежів відповідно до взятих бюджетних зобов`язань, своєчасного та у повному обсязі перерахування податків і зборів (обов`язкових платежів) до відповідних бюджетів, зумовлених таким нарахуванням.

Водночас, саме ДСА України повинна здійснити фінансування Житомирського апеляційного суду для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди за спірний період, із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з застосуванням абзацу 4 статті 7 Закону № 3460-ІХ з урахуванням раніше виплачених сум.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Зубко та інші проти України" від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Крім цього, право на отримання вказаної виплати, є майновим правом у розумінні статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а позбавлення цього права є протиправним, свавільним, непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном та порушує вимоги статті 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв`язку з чим, на думку суду, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (частина сьома статті 48 Закону № 1402-VIII).

Отже, відповідачами не доведено правомірності й обґрунтованості своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у цій частині заявлених вимог.

Щодо позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів, суд зазначає таке.

Суд враховує, що обґрунтовуючи заявлені у цій частині вимоги позивач у позовній заяві зазначає про компенсацію частини неотриманої пенсії.

Визначаючись щодо заявлених у цій частині вимог суд бере до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2024 року у справі № 990/220/24, у якій Велика Палата висловилась про те, що зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною / неприйнятною (ця позиція неодноразово була висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справах № 640/7310/19, 9901/393/19).

Зважаючи на встановлений зміст спірних правовідносин у цій справі та суть заявленого позову, суд враховує, що позивач висуває спірну вимогу щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з пропущення строків виплати суддівської винагороди з 01 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року, а тому виходить з такого.

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів, у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (надалі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (надалі - Порядок № 159).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 159, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку № 159 закріплено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Відповідно до абзацу 6 пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Виходячи із зазначеного, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) виплата громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 4) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати доходів проводиться незалежно від порядку і підстав виплати доходів: добровільного чи на виконання судового рішення.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 21 червня 2018 року у справі № 523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі № 521/940/17, від 15 квітня 2019 року у справі № 727/7818/16-а.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаційний характер.

Суд зазначає, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такий висновок суду узгоджується із висновками Європейського Суду з прав людини у рішенні від 24 жовтня 2024 року у справі "Шемет проти України". Так, у цій справі під час провадження в Європейському суді з прав людини Уряд, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, в якій право позивача на компенсацію за невиплачену пенсію було визнано лише після того, як національні суди зобов`язали ПФУ перерахувати його пенсію, стверджував, що заявниця не могла вимагати компенсації за відсутності попереднього судового рішення, яке зобов`язувало ПФУ перерахувати її пенсію. Проте, Європейський суд з прав людини відхилив вказаний вище довід Уряду і зазначив, що з положень національного законодавства не випливає, що рішення національних судів щодо позову заявниці про компенсацію залежало від попереднього рішення, яке зобов`язувало ПФУ перерахувати її пенсію.

Враховуючи такі висновки Європейського Суду з прав людини та виходячи із закріплених положень у Законі № 2050-III та Порядку № 159, які не ставлять у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від попереднього нарахування таких доходів (але їх не виплати), суд уважає обґрунтованими вимоги про зобов`язання Житомирського апеляційного суду, до повноважень якого віднесено нарахування та виплата суддівської винагороди позивача, нарахувати і виплатити компенсацію втрати доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати, оскільки у період з 01 червня по 31 серпня 2024 року позивачу не виплачувалась суддівська винагорода у належному розмірі, що, в свою чергу, призвело до отримання у зменшеному розмірі її виплати за вказаний період. При цьому, з аналогічно вже викладеним судом мотивам у цьому рішенні, забезпечити Житомирський апеляційний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків на виплату ОСОБА_1 компенсації має Державна судова адміністрація України.

У судовому порядку позивачем такі обставини доведені, натомість відповідачами не висловлено жодних заперечень у цій частині позову, тому суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а відтак позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачами не доведено правомірності й обґрунтованості своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

За правилами статті 139 КАС України у суду відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат у цій справі.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 КАС України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00018738), Житомирського апеляційного суду (вул. С.Ріхтера, буд. 24, м. Житомир, 10008, ЄДРПОУ 42261525) задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Житомирського апеляційного суду в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Житомирський апеляційний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Житомирський апеляційний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків на виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплат суддівської винагороди з 01 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року.

Визнати протиправними дій Житомирського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 3028 грн.

Зобов`язати Житомирський апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

Зобов`язати Житомирський апеляційний суд нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з пропущення строків виплати суддівської винагороди з 01 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.Г. Приходько

11.11.24