Ухвала

від 13.11.2024 по справі 240/22196/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відстроченні виконання судового рішення

13 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/22196/23

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у письмовому провадженні заяву Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

установив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні при виплаті заборгованості з грошової компенсації за невикористані дні відпустки та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за 384 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 01 липня 2022 року по 19 липня 2023 року включно обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду 08 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

01 листопада 2024 року на адресу суду надійшла заява, в якій Військова частина НОМЕР_1 просить суд відстрочити виконання зазначеного судового рішення на 1 рік.

Указана заява мотивована тим, що фінансування військових частин для сплати судового збору та на виконання судових рішень буде здійснено після доведення Міністерству оборони України відповідного фінансового ресурсу. Ураховуючи викладене Військова частина НОМЕР_1 має обмеження у фінансуванні витрат, що необхідні, як для безпосереднього здійснення бойового завдання з відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації, так і на виконання судових рішень.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначено Окис Т.О.

Судом призначено розгляд заяви на 13 листопада 2024 року.

У судове засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не прибули. Заявник подав заяву про розгляд заяви без участі його представника.

Відповідно до частини 2 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України не прибуття у судове засідання учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце судового розгляду, не перешкоджає такому судовому розгляду.

З урахуванням вище наведеного, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви за їх відсутності та без фіксування судового засідання технічними засобами, що передбачено частиною 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши заяву, дослідивши документи, надані на підтвердження обставин, викладених у ній, та матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду 08 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 65070,19 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 сплачений судовий збір в сумі 1073,60 грн.

На виконання зазначеного рішення позивачу 31 травня 2024 року видано виконавчі листи по справі.

14 червня 2024 року до Сьомого апеляційного адміністративного суду Військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу на рішення.

03 жовтня 2024 року постановлено ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду про відмову в відкритті апеляційного провадження у цій справі.

05 жовтня 2024 року подано касаційну скаргу до Верховного Суду на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі №240/22196/23, а 23 жовтня 2024 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Згідно частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон України № 1404-VIIІ) за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду (частина 1 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України).

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (частина 3 статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд, у відповідності до положень частини 4 статті 378 цього Кодексу, також враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, щодо фізичної особи тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Із системного аналізу наведеної норми вбачається, що підставою для відстрочення/розстрочення виконання рішення є звернення особи із заявою до суду про відстрочення/розстрочення з обумовленням причин неможливості виконати судове рішення у встановлений законом строк, тобто за доведеністю обставин, що ускладнюють його виконання, або роблять його неможливим (відсутність коштів або присудженого майна в натурі та інше).

Указана норма не містить конкретного переліку обставин для відстрочення/розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення у вигляді істотного ускладнення виконання рішення або неможливості його виконання.

Вирішуючи питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов`язань заявнику та/або недоведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов`язань та/або погашення податкового боргу).

При цьому, питання розстрочення або відстрочення рішення суду знаходяться в площинні процесуального права.

При розгляді заяв щодо розстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків розтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав має бути доведена боржником.

Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення застосовується з метою зменшення надмірного тягаря на боржника, якщо такий тягар може призвести до виникнення ситуації, за якої виконання судового рішення стане взагалі неможливим.

З огляду на відсутність передбачених критеріїв для визначення поважності таких підстав, прийняття відповідних рішень є дискреційним повноваженням суду, яке він реалізує за власними переконанням, з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому, таке розстрочення здійснюється виключно у виняткових випадках, за умови, що суд установить наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо).

У постанові від 06 грудня 2019 року у справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.

Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але і його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 30 січня 2020 року у справі №819/150/17).

У рішенні від 27 листопада 2008 року у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци 2, 3 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення 27 листопада 2008 року у справі №1-37/2008).

У рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та «Ромашов проти України» (заява №67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Суд уважає, що при розгляді заяв або клопотань щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

При цьому, заявником не надано до суду безумовних доказів на підтвердження обставин, що заважали вчасно виконати рішення суду. Наданий заявником лист про виділення додаткового фінансування, датований 24 вересня 2024 року, при тому, що рішення, про відстрочення якого подано заяву, набрало законної сили та підлягало виконанню з кінця грудня 2023 року. Наведене, на переконання суду, свідчить про ухилення боржника від виконання судового рішення.

Суд зазначає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, має з урахуванням поточних умов вишукувати заходів для найскорішого поновлення прав позивача, а відстрочення виконання даного рішення суду призведе до необґрунтованого та невизначеного у часі продовження порушення законних прав та інтересів позивача.

Також, заява не містить підстав уважати, що після завершення терміну відстрочення рішення суду буде виконано, що нівелює значення інституту судового захисту прав громадян.

Відповідно до статті 375 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного судового рішення або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Таким чином, нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачено процедуру зупинення виконання судового рішення у випадку розгляду справи в касаційній інстанції.

Відповідне питання вирішується судом касаційної інстанції та не є в розумінні процесуального законодавства підставою для відстрочення виконання рішення, оскільки відстрочення виконання судового рішення та зупинення виконання судового рішення є окремими процесуальними діями судів різних інстанцій, та підставами для прийняття ухвали по вказаним процесуальним діям є різні обставини.

Суд зазначає, що оскарження ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі №240/22196/23 до суду касаційної інстанції не є тією обставиною, яка істотно ускладнює виконання судового рішення та/або робить його неможливим.

Більше того, питання про зупинення виконання рішенням Житомирського окружного адміністративного суду 08 лютого 2024 року належить до вирішення Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, оскільки заявником подано відповідну заяву, а тому Військовою частиною НОМЕР_1 обрано неналежний захист інтересів шляхом звернення до суду першої інстанції із заявою про відстрочення виконання судового рішення.

За таких обставин, суд уважає, що заява Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення суду не підлягає задоволенню, а рішення суду в цій справі є обов`язковим до виконання.

Керуючись статтями 243, 248, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

У задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2024 року у справі № 240/22196/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дати її постановлення.

Суддя Т.О. Окис