Рішення

від 18.11.2024 по справі 240/18287/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/18287/24

категорія 108020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерспецтехніка» до Житомирської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови,

установив:

У вересні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерспецтехніка» (далі позивач, ТОВ «Інтерспецтехніка») звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування рішення Житомирської митниці Державної митної служби України (далі відповідач, Житомирська митниця) про коригування митної вартості від 03 вересня 2024 року № UA101020/2024/000116/2 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA101020/2024/007408.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішення відповідача про коригування митної вартості безпідставне, оскільки не доведено правомірність застосування резервного методу при визначенні митної вартості, а зазначені в рішення митниці причини не є належним доказом невірного визначення митної вартості декларантом. Заявлена позивачем митна вартість є реальною, підтвердженою належними доказами та не спростована відповідачем. Відтак, на думку позивача, у Житомирської митниці не було достатніх правових підстав для коригування митної вартості автомобіля.

Ухвалою суду від 27 вересня 2024 року позов прийнято до провадження та призначено до розгляду в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження з наданням відповідачу строку для подання відзиву на позов.

11 жовтня 2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що оскаржене рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки в результаті контролю правильності визначення митної вартості товару встановлено, що документи, подані позивачем під час митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар. Зокрема, декларантом до митного оформлення не надано документів на підтвердження чинності договору №1-2019 від 13 листопада 2019 року, строк дії якого закінчився 31 грудня 2022 року. Наданий декларантом додаток №32 від 20 березня 2024 року до зазначеного договору, на переконання митного органу, не є таким, оскільки не підтверджує дійсність договору №1-2019 у період з 01 січня 2023 року по 19 березня 2024 року. Також зауважує, що пунктом 1 Додатку №36 від 23 серпня 2024 року та Інвойсом №1931 від 23 серпня 2024 року визначена поставка техніки, а саме: DAF TRUCK CF 75.310 GRITTING VEHICLE, тоді як в графі 31 МД №24UA101020031239U8, яку декларант заповнює самостійно, задекларований транспортний засіб марки DAF, моделі CF 75.310. Тим часом у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_1 взагалі зазначено в графі D.1 марка DAF TRUCKS, в графі D.2 тип FATCF75, в графі D.3 модель нічого не зазначено. На думку митного органу, такі розбіжності в описі і моделі транспортного засобу в наданих до митного органу документах є суттєвими, та викликають сумніви щодо пов`язаності зазначених документів з транспортним засобом, що імпортувався.

Суд установив, що 02 вересня 2024 року до відділу митного оформлення №1 митного посту «Житомир-центральний» з метою імпорту товару «моторний транспортний засіб спеціального призначення для прибирання доріг, автомобіль розкидач сипучих речовин бувший у використанні: марка: DAF 1 шт; модель: CF 75.310; ідентифікаційний номер(номер шасі): НОМЕР_2 ; загальна кількість місць 2; дизельний двигун; робочий об`єм циліндрів двигуна 9200 см3; маса в разі максимального завантаження 26.0 тон; Календарний рік виготовлення: 2011 р.; модельний рік виготовлення: 2011 р.; дата першої реєстрації 05 вересня 2011 р.; призначення: Для цивільного використання для розкидання піску по дорогах загального користування; країна виробництва: NL, код УКТЗЕД 8705908090, що ввозився на адресу ТОВ «Інтерспецтехніка», подано митну декларацію № 24UA101020031239U8.

Разом з митною декларацією були подані такі документи: інвойс №1931 від 23 серпня 2024 року з перекладом; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу 1248 143 0204 від 05 вересня 2011 року з перекладом; договір №1-2019 від 13 листопада 2019 року; додаток №36 від 23 серпня 2024 року до договору №1-2019 від 13 листопада 2019 року; довідка щодо відповідності транспортного засобу екологічним нормам №58327 від 02 вересня 2024 року; фото транспортного засобу від 02 вересня 2024 року.

З метою підтвердження заявленого рівня митної вартості імпортованого товару декларанту направлено електронне повідомлення щодо необхідності надання додаткових документів.

На вимогу митниці декларантом надано: експортна декларація №24GB9CQ2ABM9B2FAA4 від 23 серпня 2024 року та її переклад; звіт №03/09/2024-5 експертного авто-товарознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу від 03 вересня 2024 року та додаток №32 від 20 березня 2024 року до договору №1-2019 від 13 листопада 2019 року.

За результатами вивчення поданих декларантом документів, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товару від 03 вересня 2024 року № UA101020/2024/000116/2.

В розділі 33 названого рішення зазначено:

«На виконання вимог Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджений наказом Держмитслужби України від 01 липня 2021 року №476, митницею проведено порівняння рівня заявленої митної вартості товару з інформацією, наявною в автоматизованій системі митного оформлення «Інспектор», а також з рівнем митної вартості товарів, митне оформлення яких уже здійснено. За результатами перевірки встановлено, що заявлена митна вартість товару є нижчою за вартість ввезених на митну територію України схожих товарів.

Документи, подані для митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Відповідно до п 7.1 Контракту № 1-2019 від 31 листопада 2019 року термін дії до 31 грудня 2022 роки. Таким чином, якщо дана зовнішньоекономічна операція здійснюється за даним контрактом, то станом на 02 вересня 2024 року сторони повинні були укласти додаткову угоду про продовження дії контракту. Даний документ не долучено до митного оформлення. Дані обставини створюють обґрунтовані сумніви щодо того, чи є дійсним даний зовнішньоекономічний контракт на момент здійснення купівлі-продажу товару, митне оформлення якого здійснюється.

Відповідно до п 1.2 Контракту № 1-2019 від 31 листопада 2019 конкретний перелік товарів та їх ціна, що постачається за цим договором зазначається у додатку до контракту. До митної декларації долучена додаток до контракту від 23 серпня 2024 року №34, який містить відомості про найменування (опис товару) DAF TRUCK CF 750.310 GRITTING VEHICLE, який не відповідає опису зазначеним в гр. 31 митної декларації DAF, CF 750.310. Подане до митного оформлення свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_1 від 05 вересня 2011 року видано на автомобіль DAF TRUCKS CF 750.310. При цьому вищезазначені документи містять дані про один і той самий номер кузова транспортного засобу. Крім цього в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_1 від 05 вересня 2011 року не вказано модель автомобіля розкидача сипучих речовин.

До митного оформлення додатково надано додаткову угоду № 32 від 20 березня 2024 року про продовження терміну дії контракту до 31 грудня 2024 року. Разом з тим, до митного оформлення не долучено документ, якій свідчив би, що на момент укладання Додаткової угоди № 32 від 20 березня 2024 року Контракт № 1-2019 від 31 листопада 2019 року був чинним. В цій додатковій Угоді також зазначена зовсім інша спецтехніка, ніж в ТСД, поданих до декларації. Дані обставини створюють обґрунтовані сумніви щодо того, чи є дійсним даний зовнішньоекономічний контракт на момент здійснення купівлі-продажу товару, митне оформлення якого здійснюється.

Відповідно до пункту 1.1 Контракту Продавець (CV EXPORT DIRECT LIMITED) постачає, а Покупець (ТОВ «Інтерспецтехніка») приймає та оплачує вживану техніку.

Відповідно до п 1.2 Контракту конкретний перелік товарів та їх ціна, що постачається за цим договором зазначається у додатку до контракту.

До митної декларації долучено додаток до контракту від 27 травня 2024 року №34 відповідно до якого сторонами виступають «Виконавець» та «Замовник», що суперечить відомостям зазначеним в преамбулі Контракту. Тобто дане доповнення може стосуватися іншого правочину, що не стосується даної поставки.

Також, додаток до контракту від 23 серпня 2024 року №36 містить відомості про найменування (опис товару) DAF TRUCK CF 750.310 GRITTING VEHICLE, який не відповідає опису зазначеним в гр. 31 митної декларації DAF, CF 750.310 є розбіжності про опис і модель зазначених в інших товаросупровідних документах.

Відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України не подані такі додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товару, митна вартість якого визначається; 3) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом).

Згідно із частиною 6 статті 54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2 4 статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні (ч. 2 ст. 58 Митного кодексу України).

З метою обґрунтованого вибору другорядного методу визначення митної вартості оцінюваного товару проводимо консультацію, в ході якої декларанту пропонуємо інформацію щодо вартості схожого товару.

Методи 2а і 2б не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методи 2в і 2г у зв`язку з відсутністю основи для віднімання та додавання вартості. Митна вартість визначена за резервним методом, із врахуванням обмежень, передбачених ч. 3 ст. 64 Митного кодексу України, яка ґрунтується на раніше визнаній (визначеній) митними органами митній вартості схожого товару за МД: № 24UA205150009991U9 від 25 червня 2024 Моторний транспортний засіб спеціального призначення, сконструйований на базі вантажногоавтомобіля піскорозкидач, колісний, самохідний, марки DAF, моделі CF 75.310, ідентифікаційний номер (номер шасі) НОМЕР_3 ,загальна кількість місць, включаючи місце водія 2, номер двигуна(маркування) н/д, тип двигуна дизельний, робочий об`єм циліндрів 9200 см3, потужність двигуна 228 kw, вантажопідйомність 15 630 т, маса в разі максимального завантаження 26 000 т, бувший у використанні, колісна формула 6х4, призначений для виконання нетраспортних функцій посипання дорожнього полотна спеціальними піскосолевими сумішами, оснащений кузовом з рухомою підлогою, що подає піскову суміш в розкидувач та приводяться в рух автомобільним двигуном, двома ємностями для рідини, насосним обладнанням, навіска кузова наявна під встановлення лопати для прибирання снігу, календарний рік виготовлення 2011, модельний рік виготовлення 2011, 13 389,60 GBP за одиницю з дотриманням принципів і критеріїв, визначених Угодою про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року.».

Також 03 вересня 2024 року відповідач склав картку відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA101020/2024/007408, згідно якої у митному оформленні (випуску) товарів відмовлено з таких причин: митна декларація не може бути оформлена, оскільки декларантом у графі 45 декларації невірно розрахована вартість товару та вона не підтверджена документально, а вибратий метод її визначення не відповідає умовам, наведеним у главі 9 Митного кодексу України, чим порушено вимоги статей 52, 53 цього Кодексу. У зв`язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товару №UA101020/2024/000116/2 від 03 вересня 2024 року дані граф 45 та 47 митної декларації не можуть бути використані для здійснення митного контролю і оформлення товару, а крім того це може призвести до несплати встановлених законодавством митних платежів в повному обсязі, чим порушено вимоги статей 266, 289, 293 Митного кодексу України.

Не погоджуючись із коригуванням митної вартості товару вище вказаними рішенням та карткою відмовою, ТОВ «Інтерспецтехніка» звернулося з цим позовом до суду.

Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Частиною 1 статті 246 Митного кодексу України у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (далі МК України) встановлено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до частини 1 статті 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Положеннями частини 1 статті 257 МК України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

У частині 6 цієї правової норми зазначено, що умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом, Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до пункту 341 частини 1 статті 4 МК України митні органи центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.

Згідно статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що Фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частин 1, 2 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 52 МК України встановлено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно частини 4 статті 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини 10 цієї статті.

У частині 5 цієї правової норми надається визначення терміну ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Відповідно до частини 2 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Стаття 53 МК України визначає перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

Згідно частини 2 названої правової норми документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах 5 і 6 статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок фактура (інвойс), або рахунок проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно частини 5 статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Відповідно до частини 3 цієї правової норми у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У пункті 1 частини 4 статті 54 МК України встановлено обов`язок митного органу здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Разом з тим, згідно частини 3 статті 53 МК України, якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо.

Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 13 липня 2021 року у справі № 200/6521/20-а наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Суд зазначає, що Житомирською митницею в якості підстави для надання позивачем додаткових документів у повідомленні зазначено, що заявлена декларантом митна вартість товару є нижчою за вартість ввезених на митну територію України схожих товарів, а документи, подані для митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Зокрема зауважує, що при митному оформлені надано:

1) відповідно до пункту 7.1 Контракту № 1-2019 від 31 листопада 2019 року термін дії до 31 грудня 2022 роки. Таким чином, якщо дана зовнішньоекономічна операція здійснюється за даним контрактом, то станом на 02 вересня 2024 року сторони повинні були укласти додаткову угоду про продовження дії контракту. Даний документ не долучено до митного оформлення;

2) відповідно до пункту 1.2 Контракту № 1-2019 від 31 листопада 2019 року конкретний перелік товарів та їх ціна, що постачається за цим договором зазначається у додатку до контракту. До митної декларації долучена додаток до контракту від 23 серпня 2024 року №34, який містить відомості про найменування (опис товару) DAF TRUCK CF 750.310 GRITTING VEHICLE, який не відповідає опису зазначеним в гр. 31 митної декларації DAF, CF 750.310. Подане до митного оформлення свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № 1248 143 0204 від 05 вересня 2011 року видано на автомобіль DAF TRUCKS CF 750.310 без вказівки моделі автомобіля розкидача сипучих речовин. При цьому вище зазначені документи містять дані про один і той самий номер кузова транспортного засобу;

3) Відповідно до пункту 1.1 Контракту Продавець (CV EXPORT DIRECT LIMITED) постачає, а Покупець (ТОВ «Інтерспецтехніка») приймає та оплачує вживану техніку. Відповідно до пункту 1.2 Контракту конкретний перелік товарів та їх ціна, що постачається за цим договором зазначається у додатку до контракту. До митної декларації долучено додаток до контракту від 27 травня 2024 року №34, відповідно до якого сторонами виступають «Виконавець» та «Замовник», що суперечить відомостям зазначеним в преамбулі Контракту. Тобто дане доповнення може стосуватися іншого правочину, що не стосується даної поставки;

4) додаток до контракту від 23 серпня 2024 року №36 містить відомості про найменування (опис товару) DAF TRUCK CF 750.310 GRITTING VEHICLE, який не відповідає опису зазначеним в гр. 31 митної декларації DAF, CF 750.310 є розбіжності про опис і модель зазначених в інших товаросупровідних документах.

З огляду на зазначене у митного органу виникли сумніви у достовірності заявленої митної вартості товару.

З метою усунення таких сумнівів позивачу було запропоновано надати додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме:

-виписку з бухгалтерської документації;

-договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товару, митна вартість якого визначається;

-рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом).

З метою переконання митного органу у достовірності заявленої митної вартості імпортованого товару, декларант надав: експортна декларація №24GB9CQ2ABM9B2FAA4 від 23 серпня 2024 року та її переклад; звіт №03/09/2024-5 експертного авто-товарознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу від 03 вересня 2024 року та додаток №32 від 20 березня 2024 року до договору №1-2019 від 13 листопада 2019 року.

Однак, за результатами вивчення поданих позивачем документа, відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості, в якому зазначив ті самі доводи, що були викладені вище.

Надаючи оцінку наведеним твердженням митного органу, суд зауважує на таке.

Перш за все у оскаржуваному рішенні митного органу помилково зазначено дату контракту, який було надано імпортером для підтвердження правильності визначення митної вартості товару, а саме замість 13 листопада 2019 року зазначено 31 листопада 2019 року.

Як вірно встановлено митним органом, згідно пункту 7.1 Контракту № 1-2019 від 13 листопада 2019 року термін його дії визначений до 31 грудня 2022 роки.

На підтвердження продовження строку дії названого контракту декларантом подано додаток №32 від 20 березня 2024 року, пунктом 8 якої передбачено внесення змін до пункту 7.1 Контракту № 1-2019 від 13 листопада 2019 року та продовження терміну дії останнього до 31 грудня 2024 року.

Суд зауважує, що на обґрунтування правильності визначення митної вартості імпортованого товару декларантом було подано інвойс від 23 серпня 2024 року, який містить інформацію про вартість проданого товару, що імпортується, умови його поставки та характеристики, зокрема VIN-код.

Стандарт ISO 3778:2009, який встановлює вимоги до змісту і структури ідентифікаційного номера транспортного засобу з метою встановлення єдиної нумерації системи ідентифікації дорожніх транспортних засобів на міжнародному ринку, передбачає, що VIN-код або VIN номер кузова є індивідуальним для кожного конкретного транспортного засобу та має 17 символів. Такий код містить інформацію про виробника, характеристики транспортного засобу та рік випуску.

З огляду на те, що в усіх наданих декларантом документах, зазначений один і той самий номер кузова, про що зазначає і відповідач, суд приходить до висновку, що твердження останнього про суттєві розбіжності в описі та моделі транспортного засобу, які викликають сумнів щодо пов`язаності наданих декларантом документів з транспортним засобом, що імпортується, є безпідставним.

Також суд наголошує, що виявлені митним органом неточності у Контракті №1-2019 та додатках до нього, зокрема, щодо строку дії такого контракту та використання скороченого найменування сторін договору, не можуть бути покладені в основу сумнівів щодо правильності визначення митної вартості імпортованого товару, оскільки достатнім документом на підтвердження такої є інвойс, який містить всі необхідні реквізити та обов`язкові умови письмової угоди купівлі продажу між сторонами.

Додатково суд зауважує, що імпортером надано експорту декларацію та її переклад, що підтверджує факт вивезення транспортного засобу із зазначенням вартості такого, аналогічній тій, що указана в імпортній декларації.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивач надав митному органу пакет документів, що підтверджує договірну вартість імпортованого транспортного засобу у розмірі 10500 фунтів стерлінгів.

Таким чином, надані позивачем документи, для підтвердження митної вартості товару, містять всі обов`язкові документи, передбачені статтею 53 МК України, та які підтверджують складові визначення вартості товару, що підлягав розмитненню.

У постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 826/27412/15 викладені висновки відповідно до яких, митний орган може затребувати додаткові документи у разі наявності підозр у підробці поданих документів, відсутності документів, що підтверджують певні складові митної вартості (страхування товару, його транспортування тощо), якщо такі складові не включені у ціну, передбачену договором.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №821/110/18 органи доходів і зборів мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає органу доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Перелік додаткових документів, які може затребувати митний орган від декларанта, визначено Законом (стаття 53 МК України), серед них, зокрема, договори (контракти) з третіми особами, пов`язаними з поставкою товарів (наприклад, з особами, в яких продавець купив товар, що поставляється), рахунки про здійснення платежів цим третім особам, рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, виписки з бухгалтерської документації тощо.

Не зважаючи на те, що вказаний перелік є великим, проте це не свідчить, що митний орган вправі за будь-яких обставин витребувати від імпортера всі ці документи. Митний орган може додатково витребувати лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості (постанова Верховного Суду України від 30 червня 2015 року, справа № 814/283/14).

У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 813/1229/16 зазначено, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Загальний висновок про те, що митна вартість товару документально не підтверджена, є недостатнім для витребування у декларанта додаткових документів та прийняття рішення про коригування митної вартості, без зазначення, при цьому, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, у чому полягає невідповідність даних або які розбіжності, наявні в поданих декларантом документах (аналогічну правову позицію Верховним Судом викладено у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 814/1647/16, від 06 березня 2019 року у справі № 809/278/17, від 13 червня 2019 року у справі № 820/6315/15, від 21 січня 2020 року у справа № 813/2719/15).

Відповідно до постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 809/872/17 витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації, що також узгоджується з правовою позицією наведеної у постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі №1.380.2019.004752.

Таким чином, з системного аналізу норм МК України, наведених вище правових позицій Верховного Суду, суд приходить до висновку, що Житомирська митниця, приймаючи рішення про витребування додаткових документів із обґрунтуванням обставин, які викликають сумніви у правильності визначення митної вартості, діяла із дотриманням вимог МК України та сталій судовій практиці висловленій Верховним судом.

На виконання повідомлення митного органу позивач надав: експортну декларацію №24GB9CQ2ABM9B2FAA4 від 23 серпня 2024 року та її переклад; звіт №03/09/2024-5 експертного авто-товарознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу від 03 вересня 2024 року та додаток №32 від 20 березня 2024 року до договору №1-2019 від 13 листопада 2019 року.

За результатами вивчення поданих для декларування товару документів відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів, в якому зазначено, що згідно із частиною 6 статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2 4 статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Надаючи правову оцінку таким мотивам спірного рішення та твердженню митного органу про те, що імпортером не надано додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару, а саме: виписку з бухгалтерської документації; 2) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товару, митна вартість якого визначається; 3) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом), суд зауважує, що під час розгляду справи відповідач не навів доводів на підтвердження того, що позивач мав документи, зазначені у пунктах 2 та 3 наведеного переліку, а також того, що виписка з бухгалтерської документації позивача може містити іншу інформацію про вартість імпортованого товару, ніж та, що зазначена в інвойсі, який було надано митному органу на підтвердження правильності визначення митної вартості, зазначеної у декларації.

Додатково суд наголошує, що всі названі відповідачем доводи на обґрунтування правомірності оскаржуваного рішення, спростовуються змістом наданих позивачем документів. До того ж відповідач відкоригував розмір митної вартості саме транспортного засобу.

Отже, тільки інформація про вартість автомобіля в інвойсі №1931 від 23 серпня 2024 року ставила під сумнів правильність визначеної позивачем митної вартості такого.

Під час розгляду справи суд установив, що імпортер надав митному органу експорту декларацію, в якій зазначена аналогічна вартість транспортного засобу.

За таких обставин, суд уважає, що позивачем подано до митниці належний та достатній пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару, а відповідачем не підтверджено належними доводами та доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем відповідач не спростував, наявність належних підстав для коригування митної вартості не довів.

Ураховуючи все вище викладене, суд приходить до висновку про безпідставність прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості товарів № UA101020/2024/000116/1 від 03 вересня 2024 року.

Оскільки картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товару, транспортних засобів комерційного призначення № UA101020/2024/007408 від 03 вересня 2024 року є похідним від рішення про коригування митної вартості товарів та прийнята на його підставі, така також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оцінивши надані сторонами у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги викладене вище, суд прийшов до висновку, що доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

З огляду на наведене, суд уважає за необхідне задовольнити позов у повному обсязі.

Розглядаючи питання про розподіл судових витрат, суд уважає за необхідне зазначити таке.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною 3 цієї правової норми для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1, 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України)

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №5076-VI), адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 цього Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України №5076-VI до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами цієї правової норми ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно зі статтею 30 Закону України №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України №5076-VI);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) Адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Зазначене передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України №5076-VI;

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд має виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України №5076-VI.

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суд, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, має право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Разом із позовною заявою суду надано копію договору про надання професійної правничої допомоги №08/06-1 від 08 червня 2024 року, Детальний опис наданих послуг правничої допомоги згідно Договору про надання професійної правничої допомоги № 08/06-1 від 08 червня 2024 року та акт приймання передачі послуг №23.09 до зазначеного договору.

Відповідно до пункту 3.1 Договору вартість винагороди (гонорар) за привничу допомогу за цим договором визначається в Акті приймання передачі послуг.

Згідно пункту 4 Акта приймання передачі послуг №23.09 сторони догодили фіксований розмір гонорару Бюро у сумі 10000,00 грн.

Отже, розмір винагороди за надання правничої допомоги визначений сторонами у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката, а саме представником позивача складена позовна заява, засвідчено пакет документів, доданий до неї з дотриманням положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд також ураховує положення частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд також ураховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на те, що справа, яка розглядається, відноситься до справ незначної складності, на підтвердження обставин щодо предмета доказування позивачем було надано незначну кількість письмових доказів, незмінність судової практики щодо розгляду спірного у цій справі питання, ураховуючи заперечення іншої сторони, суд приходить до висновку про часткове відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн з урахуванням критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо захисту його прав у суді.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерспецтехніка» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Житомирської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів № UA101020/2024/000116/2 від 03 вересня 2024 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товару, транспортних засобів комерційного призначення № UA101020/2024/007408 від 03 вересня 2024 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерспецтехніка» 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) гривні 80 копійок судового збору та 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

18.11.24