Рішення

від 18.11.2024 по справі 280/9034/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року Справа № 280/9034/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Пономаренка Олександра Олександровича (вул. Рекордна, 9а, м. Запоріжжя, 69032), до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (б-р. Чоколівський, буд. 13, м. Київ, 03186) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27.09.2024 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), в особі представника адвоката Пономаренка Олександра Олександровича, до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі відповідач), третя особа Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 17.05.2024 року, оформлене протоколом засідання даної комісії, в частині непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно позивача;

зобов`язати відповідача повторно розглянути на засіданні комісії подані позивачем заяву від 12.04.2024 і документи щодо визнання позивача особою, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, з урахуванням висновків суду.

Крім того, просив: витребувати від відповідача засвідчену належним чином копію рішення відповідача від 17.05.2024, оформленого протоколом засідання даної комісії, про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно позивача; викликати та допитати в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та зареєстрований у м. Токмак Пологівського району Запорізької області. З 2009 року позивач працює оперативним уповноваженим СКП ВП №3 Пологівського РВП ГУНП в Запорізькій області. 26.02.2022 в обідній час в м. Токмак зайшли військова техніка та військовослужбовці російської федерації. До 13.04.2022 позивач перебував у м. Токмак за місцем своєї реєстрації. 15.04.2022 року до позивача близько 23:00 прийшли військовослужбовці росгвардії з автоматичною зброєю, стягнули його з ліжка, надягли кайданки, капюшон на голову, вивели з дому та посадили в автомобіль, після чого відвезли до приміщення Відділення поліції №3 у м. Токмаку. При цьому позивача побили та забрали формений одяг і мобільний телефон. У Відділенні поліції позивача посадили до камери затриманих, разом із іншими затриманими мешканцями м. Токмак. 16.04.2022 року позивача було допитано співробітником фсб рф з приводу наявності зброї у мешканців м. Токмак, а також інших поліцейських, їх майнового стану та наявності майна. Після цього позивача відвели назад до камери. До 27.04.2022 року позивач весь час перебував у камері, звідки його нікуди не виводили. Також разом із позивачем у камері перебували, серед інших, гр. ОСОБА_2 - пенсіонер та колишній працівник міліції, а також гр. ОСОБА_4 - колишній військовий ЗСУ. 29.04.2022 року позивача звільнили з місця ув`язнення. Вилучене під час затримання 16.04.2022 року у позивача майно йому не повернули. Після повернення додому від дружини позивач дізнався, що у його домі відбувся обшук, в результаті якого зникли коштовності, грошові кошти та інші особисті речі позивача та його дружини. 02 травня 2022 року позивач виїхав на підконтрольну територію України. За зверненнями дружини позивача про злочин за ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України були відкриті кримінальні провадження №22022080000000164 Слідчим відділом УСБУ в Запорізькій області та №12022080000000236 ГУНП в Запорізькій області, де позивача було визнано потерпілим. В межах вказаних кримінальних проваджень позивачем були дані покази щодо обставин його затримання та перебування у місцях неволі. 12 квітня 2024 року позивач звернувся до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України із заявою про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. На дане звернення позивач отримав відповідь від 04.06.2024 року, в якій зазначається, що Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України на засіданні 17.05.2024 за результатами розгляду заяви позивача від 12.04.2024 було прийнято рішення про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що рішення про встановлення зазначеного факту не набрало достатньої кількості голосів. Позивач вважає таке рішення протиправним.

Ухвалою від 02.10.2024 було: відкрите спрощене позовне провадження у справі; розгляд справи призначено з викликом (повідомленням) учасників справи; судове засідання призначене на 22.10.2024; витребувано від відповідача: належним чином засвідчені копії всіх документів та матеріалів, які були враховані відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення; протоколу засідання відповідача від 17.05.2024, на якому було прийняте оскаржуване рішення. При цьому суддею не встановлено правових підстав для залучення до участі в справі третіх осіб та зазначено, що клопотання про виклик свідків не відповідає вимогам ст. 92 КАС України.

11.10.2024 від відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову та зазначає на яких осіб поширюється дія Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей», порядок розгляду відповідної заяви. Зазначає, що до ДП «Український національний центр розбудови миру», яке виконує функції Національного Інформаційного Бюро (далі НІБ), здійснювався запит стосовно наявності/відсутності підтвердження у Центрального агентства розшуку Міжнародного Комітету Червоного Хреста незаконного позбавлення позивача особистої свободи. У результаті чого стало відомо, що у реєстрі НІБ відсутнє підтвердження про перебування позивача в полоні держави-агресора через ЦАР МКЧХ та відсутнє підтвердження про перебування позивача в полоні держави-агресора з інших відкритих джерел, цю інформацію використовувала комісія при прийнятті оскаржуваного рішення. З метою підготовки відзиву на позовну заяву (після відкриття провадження у даній справі) відповідачем було скеровано відповідні запити щодо позивача до Об`єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі внаслідок агресії проти України при Службі безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України. Просить відмовити у задоволенні позову.

У судове засідання 22.10.2024 представник відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не прибув, про причини неприбуття суд не повідомив.

Протокольною ухвалою судове засідання було відкладене на 31.10.2024.

29.10.2024 від відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності його представника.

30.10.2024 від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи листа Міністерства внутрішніх справ України від 15.10.2024 №28786-2024.

31.10.2024 від представника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, та долучення до матеріалів справи довідок Пологівського РВ поліції ГУНП в Запорізькій області від 30.10.2024 №22692/30/01-1024 та №22693/30/01-1024, скрін-шотів з російських телеграм-каналів.

У зв`язку з надходженням від всіх учасників справи заяв про розгляд справи за їх відсутності, суд розглянув справу в порядку письмового провадження.

01.11.2024 від відповідача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи листа Об`єднаного центру з координації пошуку та звільнення незаконно позбавлених волі осіб внаслідок збройної агресії рф при Службі безпеки України від 23.10.2024 №34/1689.

Інших заяв (клопотань, пояснень, тощо), станом на час розгляду справи, від сторін до суду не надходило.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про отримання державної грошової допомоги, яка була отримана відповідачем 12.04.2024. Згідно з цією заявою позивач просив надати одноразову державну допомоги особі, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей» від 26.01.2022 №2010-ІХ (далі Закон №2010).

З доданих відповідачем до матеріалів справи матеріалів заяви позивача, яка надійшла до відповідача 12.04.2024, вбачається, що до заяви позивача встановленої форми були додані копії наступних документів: протокол допиту потерпілого від 05.05.2022 по кримінальному провадженню №12022080000000236 від 22.03.2022; заява про залучення до кримінального провадження як потерпілого від 05.05.2022; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню №22022080000000164; протокол вручення потерпілому пам`ятки про процесуальні права та обов`язки від 05.05.2022; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань по кримінальному провадженню №12022080000000236; паспорт позивача в формі ID-картки; довідка переселенця 2303-7501453253; картка платника податків позивача; довідки Пологівського РВП ГУ НП в Запорізькій області від 28.03.2024 №6103/70/01-2024 та №6102/70/01-2024; довідка про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру щодо позивача; картка реквізитів карткового рахунку позивача в АТ «Ощадбанк»; посвідчення поліцейського.

На засіданні відповідача, яке відбулось 17.05.2024, була розглянута зазначена заява позивача.

З протоколу засідання відповідача вбачається, що членом комісії було повідомлено про те, що позивач є діючим працівником поліції, його затримали вдома, проте він не інформував щодо перебування в місцях несвободи.

При цьому всі присутні члени комісії проголосували проти задоволення заяви позивача та відповідачем було вирішено не встановлювати факт позбавлення позивача особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Про прийняте комісією рішення позивача було поінформовано листом від 04.06.2024 №22/1-6642-6.1-4079, в якому зазначено, що комісією на засіданні 17.05.2024 за результатами розгляду заяви позивача від 12.04.2024 прийнято рішення про не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно позивача, у зв`язку з тим, що рішення про встановлення зазначеного факту не набрало достатньої кількості голосів. Також позивача поінформовано, що у разі наявності додаткових відомостей або документів, що підтверджують факт та обставини позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, він може повторно звернутися до комісії.

Вважаючи зазначене рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону №2010 визначена сфера його дії, а саме:

«1. Дія цього Закону поширюється на громадян України:

1) яких було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року;

2) які є цивільними особами, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яких було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора:

а) у зв`язку із здійсненням такими громадянами діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

б) у зв`язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України.

2. Дія цього Закону поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які на момент позбавлення особистої свободи проходили в установленому законодавством України порядку військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України.

3. Дія цього Закону поширюється на членів сімей громадян України, стосовно яких у визначеному цим Законом порядку встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

4. Дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких після 20 лютого 2014 року набрав законної сили обвинувальний вирок суду України, вирок міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, за злочини проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки людства і міжнародного правопорядку, недоторканності державних кордонів та інші кримінальні правопорушення, вчинені в умовах збройного конфлікту на тимчасово окупованих територіях України або пов`язані зі збройною агресією проти України.

5. Для цілей цього Закону держава-агресор, її органи, підрозділи, формування, інші утворення означають державу, яка у будь-який спосіб окупувала частину території України або яка вчиняє агресію проти України, визнану в установленому порядку державою-агресором або державою-окупантом, збройні формування такої держави, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих силовим відомствам держави-агресора, іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, створені, підпорядковані, керовані та фінансовані державою-агресором, а також окупаційною адміністрацією держави-агресора, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні державі-агресору самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України».

За приписами ч.ч. 1, 2, 4-7 ст. 3 Закону №2010 прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія).

Комісія утворюється при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.

Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.

Комісія утворюється у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів Комісії.

Персональний склад Комісії затверджується наказом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.

Комісія є повноважною, за умови призначення її персонального складу в кількості не менше двох третин членів Комісії.

Завданнями Комісії є:

1) розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи), визначених статтею 4 цього Закону, щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

2) прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

3) аналіз практики застосування законодавства з питань соціального та правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Комісія для виконання покладених на неї завдань має право:

1) залучати до роботи Комісії представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань, наукових та інших установ, а також окремих фахівців за їхньою згодою;

2) одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань, у строк не більше 15 календарних днів, а якщо це стосується надання великого обсягу інформації, документів та матеріалів - не більше 30 календарних днів з дня надходження відповідного звернення Комісії до відповідного органу, посадової особи;

3) розглядати інші питання в межах повноважень, визначених законом та Положенням про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Прийняті Комісією рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України вносяться до Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Статтею 4 Закону №2010 визначено, що підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:

1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;

2) один із таких документів:

а) довідка Міністерства оборони України, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, або правоохоронного органу чи державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, командира підрозділу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, оформлена за зразком та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України, про те, що військовослужбовець або інша особа, визначена пунктом 1 частини першої статті 2 цього Закону, перебуває (перебувала) в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку позбавлення особистої свободи, або інтернована у нейтральних державах;

б) документ, що підтверджує участь особи як члена добровольчого загону (формування) в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку перебування в місцях несвободи, або інтернована у нейтральних державах;

3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту "а" пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:

1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;

2) документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року стосовно заявника при його захопленні, незаконному затриманні, незаконному арешті, незаконному триманні або іншим чином незаконному позбавленні особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями, у зв`язку із здійсненням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:

1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;

2) документи та/або відомості, що підтверджують факт та обставини позбавлення особи особистої свободи;

3) документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року стосовно заявника при його захопленні, незаконному затриманні, незаконному арешті, незаконному триманні або іншим чином незаконному позбавленні особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України;

4) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

5) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до частини другої статті 2 цього Закону є такі документи:

1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;

2) довідка Міністерства оборони України, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, командира підрозділу Збройних Сил України, іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, оформлена за зразком та у порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України, про те, що іноземець, особа без громадянства, визначена частиною другою статті 2 цього Закону, перебуває (перебувала) у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку позбавлення свободи, або інтернована у нейтральних державах, а також, що на момент позбавлення особистої свободи така особа проходила в установленому законодавством України порядку військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України;

3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Підставою для визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відповідно до частини третьої статті 2 цього Закону є такі документи:

1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;

2) рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, членом сім`ї якої є заявник;

3) відповідні документи (довідки), які підтверджують, що заявник відповідно до Сімейного кодексу України є членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

4) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

5) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

За приписами ч.ч. 6, 7, 10, 11 ст. 4 Закону №2010 під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:

1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;

2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;

3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;

4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.

У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.

За результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей з підстав, визначених частинами першою - п`ятою цієї статті, Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

При прийнятті рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Комісія встановлює дату початку строку позбавлення особи особистої свободи, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дату її звільнення.

Рішення Комісії про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи відмову у визнанні членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, може бути оскаржено в судовому порядку.

Розгляд заяв осіб, стосовно яких після 20 лютого 2014 року органами досудового розслідування України здійснюється кримінальне провадження за злочини проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки людства і міжнародного правопорядку, недоторканності державних кордонів та інші кримінальні правопорушення, вчинені в умовах збройного конфлікту на тимчасово окупованих територіях України або пов`язані зі збройною агресією проти України, призупиняється Комісією на час здійснення розслідування та/або до набрання законної сили обвинувальним вироком суду України, міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною.

Частинами 1, 2 та 4, 5 статті 7 Закону №2010 визначено, що щорічна державна грошова допомога надається особі, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, або членам її сім`ї під час перебування такої особи в місцях несвободи.

Одноразова державна грошова допомога надається особі, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, після її звільнення.

Порядок призначення, виплати та розмір допомог, передбачених цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Особі, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, або членам її сім`ї за рішенням органів місцевого самоврядування може надаватися грошова допомога за рахунок місцевих бюджетів.

Надаючи правову оцінку правомірності оскаржуваного рішення відповідача суд виходить з наступного.

По-перше, суд зазначає, що в силу приписів п. 1 ст. 17 Закону №2010 він набрав чинності через шість місяців з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 19.11.2022 (опублікований 19.05.2022).

Отже, в період позбавлення позивача особистої свободи та до 18.11.2022 (включно) Закон №2010 набирав чинності.

По-друге, зі змісту частини 5 статті 3, частин 1-5 та 7 статті 4 Закону №2010 вбачається, що за наслідками розгляду звернення, поданого в порядку цього Закону, відповідач наділений повноваженням прийняти одне з таких рішень:

про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України,

про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України,

чи

про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України,

відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

При цьому жодною нормою Закону №2010 відповідачу не надано право приймати рішення - не встановлювати конкретній особі факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Отже, рішення відповідача не відповідає вимогам ст. 19 Конституції України.

По-третє, матеріали справи не містять будь-яких доказів звернення відповідача перед прийняттям оскаржуваного рішення до будь-яких уповноважених органів чи до позивача щодо отримання інформації на підтвердження чи спростування факту позбавлення позивача особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України. Натомість всі надані відповідачем листи відповідних органів державної влади датовані після отримання відповідачем ухвали судді про відкриття провадження у даній справі.

Відповідно, суд висновує про відсутність станом на дату прийняття відповідачем оскаржуваного рішення належних та допустимих доказів одержання відповідачем будь-яких доказів на підтвердження чи спростування наведеної позивачем у заяві від 12.04.2024 інформації про позбавлення його особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

При цьому суд зазначає, що зі змісту протоколу засідання відповідача від 17.05.2024 неможливо встановити до якої з категорії громадян, визначених в ст. 2 Закону №2010, відповідачем віднесено позивача або підстави не віднесення позивача до будь-якої з таких категорій. Разом з тим протокол містить інформацію про період позбавлення позивача свободи з 15.04.2022 по 29.04.2022.

Відповідно до протоколу засідання відповідача від 17.05.2024 прийняттю оскаржуваного рішення передувала доповідь члена комісії про те, що позивач є діючим працівником поліції, його затримано вдома, проте він не інформував щодо перебування в місцях несвободи.

Суд зазначає, про відсутність будь-якої інформації в протоколі відповідача від 17.05.2024, а так само у відзиві на позов, про те - кого саме (особу, орган, міжнародну організацію чи якийсь орган країни-агресора) позивач мав поінформувати про факт позбавлення його особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, і чому порушення кримінального провадження за даним фактом відповідачу недостатньо для прийняття позитивного для позивача рішення.

Натомість зі змісту протоколу засідання комісії від 17.05.2024 встановлено, що останній не містить в собі жодної оцінки поданим позивачем доказам та наведеним обставинам.

Вказане, на переконання суду, свідчить про не здійснення відповідачем належного розгляду заяви позивача та доданих до неї доказів, та як наслідок свідчить про порушення відповідачем порядку та процедури проведення розгляду такої заяви.

При цьому суд враховує посилання представника відповідача, наведені у відзиві на позов, на дискреційність повноважень відповідача щодо прийняття того чи іншого рішення, але зазначає, що дискреція не дає підстав для недотримання порядку прийняття того чи іншого рішення та не надає суб`єкту владних повноважень можливості приймати рішення не у спосіб, визначений законодавством, та без дотримання встановленого порядку.

Враховуючи обставини справи, суд зазначає, що під час розгляду справи не встановлено доказів здійснення відповідачем належного та повного розгляду заяви позивача та доданих до такої заяви доказів. При цьому рішення, яке було прийнято відповідачем стосовно позивача, а саме: Не встановлювати факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, є таким, що не відповідає положеннями ч.7 ст. 4 Закону №2010-ІХ.

З огляду на вказане вище та встановлені судом обставини, слід дійти висновку про те, що відповідачем не було здійснено належного та повного розгляду заяви позивача у встановленому законодавством порядку, що в свою чергу призвело до прийняття протиправного рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, оформленого Протоколом від 17 травня 2024 року №3 ДСК, в частині, що стосується ОСОБА_1 , у зв`язку з чим таке рішення підлягає скасуванню.

Суд наголошує, що за відсутності будь-якого обґрунтування прийнятого Комісією рішення, позивач не має інформації про те, які саме додаткові відомості або документи має подати, тобто, що саме вони повинні підтверджувати (подію, контекст, порушення прав тощо) та/або в чому саме полягають недоліки раніше поданих документів.

В той же час, враховуючи встановлення під час розгляду справи обставин порушення прав позивача на здійснення належного розгляду його заяви, суд доходить висновку про наявність підстав для належного їх відновлення зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача, з урахуванням висновків суду у цій справі.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи вищенаведене, суд висновує про протиправність оскаржуваного рішення відповідача.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовий збір у сумі 968,96 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 134, 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника адвоката Пономаренка Олександра Олександровича (вул. Рекордна, 9а, м. Запоріжжя, 69032), до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (б-р. Чоколівський, буд. 13, м. Київ, 03186) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, оформлене протоколом засідання даної комісії 17.05.2024, в частині відмови встановлювати ОСОБА_1 факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Зобов`язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України повторно розглянути подані ОСОБА_1 заяву від 12 квітня 2024 року і документи щодо встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України з урахуванням висновків суду та із застосуванням принципу обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «18 » листопада 2024 року.

СуддяР.В. Кисіль