Рішення

від 18.11.2024 по справі 754/5102/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/3173/24

Справа №754/5102/24

РІШЕННЯ

Іменем України

18 листопада 2024 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.

за участю

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Гаращук С.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-3000» про зобов`язання видати трудову книжку, стягнення середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Україна-3000» про зобов`язання видати трудову книжку.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що 15.07.2019 року рішенням засновника (учасника) ТОВ «Україна-3000» її було призначено на посаду директора ТОВ «Україна-3000». 22.07.2019 року був виданий наказ № 1 про вступ на посаду директора. 13.06.2023 року їй випадково з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стало відомо, що у ТОВ змінився керівник, тобто за рішенням відповідача її було звільнено з посади директора.

Як зазначає позивач, при звільненні з роботи їй не видали трудову книжку. Вона неодноразово зверталась до відповідача з листами про повернення трудової книжки, однак у відповідь отримувала листи з вимогою вжити заходи про внесення інформації про її звільнення в її трудовій книжці від 19.06.2023 року. Тобто, її трудова книжка раніше була прийнята на збереження роботодавцем і все ще зберігається у відповідача, тому при звільненні відповідач повинен був віддати їй її трудову книжку особисто під підпис із дотриманням порядку, який встановлено в розділі 4 «Видача трудової книжки у разі звільнення» Інструкції № 58.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просила задовольнити її вимоги.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 11.04.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

22.04.2024 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача заперечує проти позовних вимог, вказуючи на те, що повідомлення позивача про повернення трудової книжки від 19.06.2023 року, направлене 20.06.2023 року, відповідач не отримував, а на конверті зазначено «повернення». Крім того, 19.06.2023 року відповідач направив позивачу заяву щодо її трудової книжки, яку вона отримала 23.06.2023 року, що підтвердила у своєму листі. Також, відповідач неодноразово надсилав листи щодо врегулювання питання із трудовою книжкою та вимогою отримання трудову книжку. Однак, такі вимоги були проігноровані.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача зауважив, що пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника, а відповідачем було вжито всіх заходів щодо видачі трудової книжки. Відтак, представник відповідача вважає, що відповідач не може нести відповідальність за не вчинення дій позивачем, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

02.05.2024 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив. У даній відповіді позивач посилається на обставини, викладені у позові, а також заперечує проти витрат відповідача на правову допомогу в розмірі 15 000,00 грн., посилаючись на їх недоведеність.

24.06.2024 року до суду надійшла заява про зміну предмету позову, в якій позивачем зазначено по те, що 22.05.2024 року позивач прибула до відповідача з метою отримання трудової книжки, в той же день їй було вручено наказ про звільнення, розрахунок та трудову книжку. Вважаючи, що трудова книжка оформлена неналежним чином, позивач просить зобов`язати відповідача належним чином оформити трудову книжку, а також стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки у видачі трудової книжки у розмірі 21 180,60 грн.

08.08.2024 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 на заяву про зміну предмету позову. У даному відзиві представник відповідача заперечує проти заявлених вимог, вказуючи на те, що відповідачем було вжито всіх заходів щодо видачі трудової книжки, проте його листи було проігноровані позивачем, позивач сама не з`являлась для отримання трудової книжки. Відтак, на думку представника відповідача, позовні вимоги є необґрунтованими, в зв`язку із чим він просить відмовити в їх задоволенні. Також представник відповідача просить стягнути з позивача витрати на правову допомогу, які з урахуванням понесених додаткових витрат в розмірі 35 000,00 грн. у зв`язку із поданням позивачем заяви про зміну предмету позову, загалом становлять 50 000,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила про їх задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та просив відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення № 1 засновника (учасника) ТОВ «Україна-3000» від 15.07.2019 року позивача ОСОБА_3 було призначено директором вказаного ТОВ.

Відповідно до наказу ТОВ «Україна-3000» від 22.07.2019 року позивач приступила до виконання обов`язків директора ТОВ з 01.08.2019 року.

В судовому засіданні також встановлено, і даний факт визнано та підтверджено сторонами, що з 13.06.2023 року позивач звільнена з посади директора ТОВ.

19.06.2023 року позивачем на адресу ТОВ направлено повідомлення про повернення трудової книжки. Вказане повідомлення було повернуто позивачу через неотримання відповідачем.

Також, 19.06.2023 року відповідачем на адресу позивача направлено повідомлення з вимогою щодо вжиття заходів про внесення інформації про її звільнення у її трудову книжку.

27.06.2023 року позивачем направлено листа ТОВ, в якому вона зазначає про отримання 23.06.2023 року вищевказаного листа та просить повернути їй трудову книжку або повідомити про її втрату/знищення.

28.06.2023 року та 18.07.2023 року відповідачем на адресу позивача направлено листи з проханням щодо вжиття заходів по внесенню інформації про її звільнення у її трудову книжку та з`явлення для отримання трудової книжки. Також, позивача було повідомлено про надання письмової згоди на направлення трудової книжки поштою та повідомлення адреси, на яку необхідно відправити трудову книжку.

В судовому засіданні також встановлено, і даний факт підтверджено сторонами, що 22.05.2024 року позивач з`явилась до відповідача та отримала трудову книжку.

Позивач просить задовольнити її вимоги, посилаючись на порушення відповідачем її трудових прав внаслідок невчасної видачі трудової книжки.

Представник відповідача проти тверджень позивача заперечував, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними.

Суд вважає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Згідно із ч. 1 ст.47 КЗпП України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Суд звертає увагу, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі» (надалі Закон) від 05 лютого 2021 року № 1217-ІХ, що набрав чинності 10 червня 2021 року, відбулося скасування вимоги щодо видачі оригіналу трудової книжки при звільненні працівника та відповідальності за затримку у видачі.

При цьому до внесення змін згідно до Закону України від 05.02.2021 року № 1217-IX попередня редакція частини 1 статті 47 КЗпП України передбачала, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Разом із тим, відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція), записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

З набранням чинності Закону України від 05 лютого 2021 року № 1217-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обліку трудової діяльності працівника в електронній формі (10 червня 2021 року) та після закінчення перехідного періоду, паперова трудова книжка фактично втрачає статус обов`язкового документу, але працівники, які хочуть отримувати відомості про трудову діяльність саме в паперовій формі, зможуть користуватися й надалі такою можливістю.

Тобто, якщо раніше стаття 47 КЗпП України передбачала обов`язок роботодавця видати у день звільнення працівнику належно оформлену трудову книжку, а порушення такого обов`язку мало суттєві матеріальні наслідки для роботодавця, то починаючи з10 червня 2021 року, у роботодавця зникає обов`язок видавати працівнику трудову книжку, а тому невнесення будь-яких відомостей про звільнення працівника у паперову трудову книжку та її невидача, не нестиме будь-яких наслідків для роботодавця.

Крім того, відповідно до вимог ст.235 ч.5 КЗпП України, у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58, записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до пункту 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно з пунктом 4.1 Інструкції, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним.

Тобто, судовим розглядом встановлено, що права позивача в частині невчасної видачі трудової книжки порушені не були, оскільки діючим законодавством були скасовані правові підстави для застосування відповідальності. Таким чином, позовні вимоги позивача щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці видачі трудової книжки не відповідають нормам права, які діяли на час виникнення спірних правовідносин та діють на даний час.

Крім того, згідно висновку Верховного суду у справі №736/507/20 від 30 листопада 2021 року, суд зробив такий висновок: «Позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту того, що саме з вини відповідача їй не було видано трудову книжку, а також не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту того, що саме з вини відповідача позивач мала вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки, а відтак доводи, викладені в позовній заяві, є не обґрунтованими, і в задоволенні позовних вимог слід відмовити».

Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.02.2020 у справі № 761/29172/18.

У справі №344/13780/21 від 4 травня 2022 року, Верховний Суд зробив висновок: «Позивачем не надано до суду жодних доказів звернення до відповідача із заявою про направлення трудової книжки до 30 липня 2021 року чи з 'явлення за місцезнаходженням трудової книжки з наміром особистого отримання трудової книжки. За таких обставин у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача видати позивачу трудову книжку, зважаючи на те, що позивач не позбавлений права на її отримання у позасудовому порядку як особисто, так і засобами поштового зв`язку».

Таким чином, позивач повинна надати до суду докази, що підтверджують факт намагання отримати оригінал трудової книжки. Позивач після надання 24.06.2023 року відповідачу відповіді на лист від 19.06.2023 року не проявляла будь-якої ініціативи, до ТОВ особисто не з`являлась, не надала доказів про намір отримати трудову книжку, не надала заяву про надсилання трудової книжку на адресу проживання згідно п. п. 2 п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок від 29 липня 1993 року № 58. В той же час, відповідачем надано листи-повідомлення від 28.06.2023 року та 18.07.2023 року про необхідність отримання трудової книжки та надання згоди на направлення трудової книжки поштою.

Отже, не реалізація із власної волі працівником свого права на отримання трудової книжки у день звільнення не може мати наслідком юридичну чи матеріальну відповідальність роботодавця, оскільки розбалансує систему прав та обов`язків у трудових відносинах.

Підсумовуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивач не зазнала будь-яких втрат чи порушень її прав через неотримання трудової книжки. Також, позивач не надала підтвердження про спроби отримати трудову книжку з кінця червня 2023 року. У будь-який час позивач могла звернутися до відповідача та отримати трудову книжку, оскільки роботодавець не заперечував проти такої видачі, або ж надіслати заяву про надсилання трудової книжки на адресу проживання. Позивачем не спростовано доводи відповідача про можливість отримання трудової книжки за вказаною відповідачем адресою (тим більше, що в судовому засіданні сторони підтвердили, що ТОВ знаходиться у приміщенні, яке орендує саме у позивача), додатково позивачем не надходило жодних заяв про надіслання належних копій документів та трудової книжки поштою.

Таким чином, з наданих сторонами доказів суд не вбачає вину відповідача у невчасному отриманні позивачем своєї трудової книжки. А тому, оскільки не встановлено вини роботодавця у неврученні позивачу трудової книжки в день звільнення, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача належним чином оформити трудову книжку позивача, зазначивши датою звільнення фактичний день видачі трудової книжки, оформленої належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частина 1 ст.82 ЦПК України визначає, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що вимоги позивача задоволенню не підлягають як необґрунтовані та недоведені. Інші доводи сторони позивача на висновки суду не впливають і підстав для задоволення позовних вимог не дають.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі, то судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Україна-3000» про зобов`язання видати трудову книжку, стягнення середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 19 листопада 2024 року.

Суддя: