Ухвала

від 07.11.2024 по справі 757/51965/24-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/51965/24-к

пр. 1-кс-44217/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши в судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання прокурора третього відділу першого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про накладення арешту, -

ВСТАНОВИВ:

До провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання прокурора третього відділу першого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про накладення арешту на майно, в рамках кримінального провадження № 62023000000001073 від 12.12.2023.

Вказане клопотання обґрунтовує тим, що Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62023000000001073 від 12.12.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України.

Вказане кримінальне провадження виділено з кримінального провадження № 42021000000000545 від 12.03.2021 за ч. 1 ст. 110 та ч. 1 ст. 111 КК України, щодо того, що упродовж 2019-2022 років ОСОБА_4 , будучи представником влади, виступаючи з трибуни Верховної Ради України та надаючи інтерв`ю засобам масової інформації, доносив до населення України інформацію, яка полягала у тенденційному, спотвореному висвітлюванні військово-політичних, соціальних питань життя держави, які мають важливе значення для широкого загалу, що у змістовній сукупності і за загальним змістом є однією з форм підривної діяльності, а саме - пропагандою та діями, спрямованими, у тому числі, на сприяння досягненню політичних цілей військово-політичного керівництва російської федерації відносно Української держави, чим вчинив діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України у формі надання іноземній державі або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_4 , повідомлено про підозру у вчиненні державної зради, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: наданні іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 111 КК України (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 07.10.2014 № 1689-VII).

В ході досудового розслідування № 62023000000001073 від 12.12.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України досліджуються обставини щодо публікації ОСОБА_5 у соціальній мережі «Фейсбук» зображення карти України без зазначення Автономної Республіки Крим.

Так, встановлено, що ОСОБА_4 , постійно проживаючи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» набув громадянство України за територіальним походженням.

Згідно з протоколом Центральної виборчої комісії від 21.07.2019 про результати виборів народних депутатів України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обрано народним депутатом України.

Після складання присяги перед Верховною Радою України 29.08.2019 ОСОБА_4 набув депутатських повноважень та став представником влади, тобто працівником державного органу, який наділений правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, у тому числі щодо негайного припинення порушення, а також приймати рішення, обов`язкові для виконання юридичними і фізичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості.

Статтею 1 Закону України «Про статус народного депутата України» (далі - Закон) передбачено, що при виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі.

Згідно зі ст.ст. 7, 8 Закону ОСОБА_4 як народний депутат України відповідальний за свою депутатську діяльність перед Українським народом як уповноважений ним представник у Верховній Раді України, у своїй діяльності повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі, завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність службових та посадових осіб і громадян, а також утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу.

Неприпустимим є використання свого депутатського мандата всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам людини та громадянина, законним інтересам суспільства і держави.

Народний депутат не повинен використовувати депутатський мандат в особистих, зокрема корисливих, цілях.

За ст. 17 Закону, у відносинах із посадовими особами, державними органами і громадянами іноземних держав народний депутат має право захищати незалежність та суверенітет, інтереси України, її громадян і не завдавати своїми вчинками шкоди Україні, її громадянам.

Відповідно до вимог ст. 24 Закону ОСОБА_4 як народний депутат України зобов`язаний дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави, додержуватися вимог Конституції України, інших законів України, присяги народного депутата України та норм депутатської етики.

Статтями 1-2 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

При цьому у ст. 73 Конституції України передбачено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

З 19.02.2014 представниками Російської Федерації (далі - РФ) розпочато збройне вторгнення збройних сил РФ (далі - ЗС РФ), приховане твердженням керівників РФ про переміщення військових підрозділів у межах звичайної ротації сил Чорноморського флоту, які у взаємодії з військовослужбовцями Чорноморського флоту РФ та іншими підрозділами ЗС РФ здійснили блокування й захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури України, забезпечили військову окупацію території Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим) і м. Севастополя. РФ 18.03.2014 оголосила про офіційне включення АР Крим до її території.

Датою початку тимчасової окупації РФ окремих територій України є 19.02.2014.

З часу встановлення РФ із застосуванням збройних формувань контролю над об`єктами нафтогазовидобування України 19.02.2014 та над територією АР Крим і м. Севастополя, включаючи військові об`єкти та органи державної влади, видачі РФ розпоряджень населенню, що проживає на території АДРЕСА_1 , та подальшої заміни державної влади на вказаній території, розміщення військових сил на зазначеній території з метою забезпечення влади РФ з 20.02.2014 розпочався міжнародний збройний конфлікт між Україною та РФ, який триває до цього часу.

Крім того, у березні - травні 2014 року на тимчасово окупованій території Донецької та Луганської областей створено незаконні формування «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка», метою діяльності яких є, у тому числі, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, зокрема шляхом вчинення терористичних актів, застосування зброї, насильства, знищення матеріальних об`єктів та інших дій, що створюють небезпеку для життя і здоров`я людей, з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, впливу на дії органів державної влади та місцевого самоврядування України.

З метою повномасштабного військового вторгнення з 2021 року по лютий 2022 року на території РФ, Республіки Білорусь та тимчасово окупованій території України сконцентрувались значні сили ЗС РФ, інші збройні формування РФ та підконтрольні їм іррегулярні угруповання.

Надалі, 24.02.2022, Президент РФ оголосив про початок так званої спеціальної військової операції.

Того самого дня, 24.02.2022, військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та фактично застосовуючи її, незаконно вторглись на територію України через державні кордони України в Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, Запорізькій, Київській та інших областях, де здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та окупували частину вказаної території.

На підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX (з урахуванням змін, внесених Указами Президента України), в Україні введено воєнний стан з 05 год 30 хв 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, який триває по цей час.

Факт повномасштабного збройного вторгнення не приховувався владою РФ, а також встановлений рішеннями міжнародних організацій, зокрема Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 02.03.2022 № ES-11/1 «Про агресію проти України», п. п. 1, 3 Висновку № 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», п. п. 17, 18 Наказу МС ООН від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Україна проти РФ та ін.)».

Згідно з п. 9 ст. 1 Закону України «Про національну безпеку України» національна безпека України - це захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Указом Президента України від 26.05.2015 № 287/2015 затверджено Стратегію національної безпеки України (далі - Стратегія), п. 3.1 розділу 3 «Актуальні загрози національній безпеці України» якої визначено, що однією з актуальних загроз національній безпеці України є розвідувально-підривна і диверсійна діяльність, дії, спрямовані на розпалювання міжетнічної, міжконфесійної, соціальної ворожнечі і ненависті, сепаратизму і тероризму, створення і всебічна підтримка, зокрема військова, маріонеткових квазідержавних утворень на тимчасово окупованій території частини Донецької та Луганської областей.

Відповідно до п. 4.11 розділу 4 «Основні напрями державної політики національної безпеки України» Стратегії пріоритетами забезпечення інформаційної безпеки, серед іншого, є протидія інформаційним операціям проти України, маніпуляціям суспільною свідомістю і поширенню спотвореної інформації, захист національних цінностей та зміцнення єдності українського суспільства; виявлення суб`єктів українського інформаційного простору, що створені та/або використовуються РФ для ведення інформаційної війни проти України, та унеможливлення їхньої підривної діяльності.

ОСОБА_4 діючи послідовно, відповідно до розробленого плану, розуміючи, що він посягає на інформаційну безпеку, суверенітет та територіальну цілісність України, з метою розширення геополітичного впливу РФ, з мотивів перешкоджання Євроінтеграційному курсу розвитку України, відновлення контролю Російської Федерації над політичними та економічними процесами в Україні, перебуваючи на території України, 01.03.2021 (точного часу в ході досудового розслідування не встановлено) у соціальній мережі «Фейсбук» на своїй персональній сторінці « ОСОБА_4 », на якій станом на 01.03.2020 підписано 109 134 користувачів та яка доступна за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснив публікацію фотозображення карти України без території Автономної Республіки Крим та з позначеннями на мапі абревіатур ДНР і ЛНР з написом «ІНФОРМАЦІЯ_4», «ІНФОРМАЦІЯ_5», «ІНФОРМАЦІЯ_6», «ІНФОРМАЦІЯ_7», чим публічно здійснив заклик у формі дезінформування аудиторії щодо ролі української мови в Україні, у суспільному, особистому житті українців, як мови, яка поступається за критерієм розповсюдженості російській мові і яка рівнозначно з російською мовою змішується у суржик на значній частині території України, тобто українська мова, серед громадян України не є основною мовою спілкування, а також висловив заклик у формі спонукання, схиляння аудиторії до визнання легітимності зміни територіально-адміністративного устрою держави, визначеного Конституцією України, шляхом заміщення певних територій Донецької та Луганської областей України самопроголошеними республіками, чим висловився про підтримку незаконних злочинних дій представників влади РФ по відношенню до суверенної держави України і її жителів та висловив заклик у формі спонукання, адресований до невизначеного кола осіб до продовження вказаних дій та їх підтримки.

В ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Харкова, ІПН НОМЕР_4, паспорт НОМЕР_1 виданий Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 03.02.2022 перебуває в Державі Ізраїль разом з дружиною. Так, останній виїхав до вказаної держави на підставі паспорту громадянина Ізраїлю № НОМЕР_5 , репатріювався з 14.04.2022 в Ізраїлі та був позбавлений громадянства України.

Відповідно до ст. 12 КК України, інкримінований ОСОБА_4 злочин віднесено до категорії особливо тяжких, оскільки санкція ч. 2 ст. 110 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Таким чином, санкція інкримінованого підозрюваному ОСОБА_4 злочину за ч. 2 ст. 110 КК України, передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна.

14.10.2024 постановою старшого слідчого в ОВС ГСУ ДБР майно ОСОБА_4 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №62023000000001073 від 12.12.2023.

В судове засідання прокурор не з`явився, про причини своєї неявки не повідомили, подав заяву про розгляд клопотання у його відсутність та зазначив, що клопотання підтримує в повному обсязі.

На підставі ч. 2 ст. 172 КПК України, слідчий суддя розглянув клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у зв`язку з наявною можливістю вчинення дій, спрямованих на відчуження та розтрату вказаного майна.

Фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів на підставі ч. 1 ст. 107 КПК України не здійснювалась.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Статтею 98 КПК України, визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

У випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України.

Відповідно статті 64-2 КПК України, третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи.

Частиною 10 ст. 170 КПК України, передбачено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Згідно положень ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Надані суду матеріали свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що їх сукупність, відповідно до вимог ст. 170 КПК України, є достатньою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Дослідивши надані матеріали, враховуючи відповідно до вимог ст. 173 КПК України наявність даних про достатність доказів, що вказують на наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 110 КК України, наявність даних про належність майна, на яке прокурор просить накласти арешт, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання та збереження речових доказів, слідчий суддя вважає необхідним задовольнити клопотання, накласти арешт на майно, оскільки вважає наявні передбачені ст. 170 КПК України підстави для його накладення, та заборонити розпоряджатися та використовувати зазначене майно.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170-173, 175, 309, 372, 392, 532 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора третього відділу першого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про накладення арешту - задовольнити.

Накласти арешт на майно із забороною права відчуження, розпорядження та користування таким майном, а також проведення щодо нього будь-яких реєстраційних дій, а саме на:

- земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:294:0031, площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (оцінка 1 717 000 грн., РНОНМ 2716312280000), яка на праві власності належить ТОВ «МАУРА», код ЄДРПОУ 45224051;

- житловий будинок загальною площею 688,20 м. кв., розташований за адресою: АДРЕСА_2 (оцінка 2 045 726 грн., РНОНМ 2716311680000), який на праві власності належить ТОВ «МАУРА», код ЄДРПОУ 45224051.

- земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:82:294:0047, площею 0,0676 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 (оцінка 606 000 грн., РНОНМ 2716315380000), яка на праві власності належить ТОВ «МАУРА», код ЄДРПОУ 45224051;

- житловий будинок, загальною площею 106,6 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_4 (оцінка 47 000 грн., РНОНМ 2716314880000), який на праві власності належить ТОВ «МАУРА», код ЄДРПОУ 45224051.

- земельну ділянку кадастровий номер 3220884000:02:003:0084, площею 4,7512 га, розташовану за адресою: Іванківська сільська рада Бориспільського району Київської області (оцінка 1 801 028 грн., РНОНМ 2716942032208) яка на праві власності належить ТОВ «СТЕНТОН», код ЄДРПОУ 45287621.

- житловий будинок загальною площею 357,8 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_5 РНОНМ 2716317280000 ), який на праві власності належить ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Підозрюваний, його захисник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання подається слідчому судді.

Ухвала про накладення арешту може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя: ОСОБА_1