Постанова

від 07.11.2024 по справі 541/308/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/308/24 Номер провадження 22-ц/814/2719/24Головуючий у 1-й інстанції Ячало Ю.І. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Одринської Т. В., Панченка О. О.

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Смірнова Сергія Івановича

на ухвалу Великобагачанського районного суду Полтавської області від 10 травня 2024 року у складі судді Ячало Ю. І.

у цивільній справі за скаргою боржника ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Миргородського ВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Карпенка Романа Васильовича протиправною та зобов`язання вчинити дії, стягувач - ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в:

У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Смірнов С. І. звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника Миргородського ВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Карпенка Р. В.

Скарга мотивована тим, що на виконанні у Миргородському відділі державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління юстиції перебуває виконавче провадження № АСВП 59980688 з примусового виконання судового наказу № 525/892/19, виданого Великобагачанським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімумі для дитини відповідного віку, починаючи з 01.07.2019 і до досягнення повноліття.

У зв`язку з тим, що боржник ніде не працював станом на 01.12.2019 утворилася заборгованість зі сплати аліментів, а тому 06.12.2019 начальником Великобагачанського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Полтавській області ОСОБА_4 було винесено постанову про арешт майна боржника та внесено запис про обтяження № 34668638 (спеціальний розділ) Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, відповідно до інформаційної довідки від 24.01.2024.

Відповідно до інформації зі спеціального розділу про державну реєстрацію обтяжень підставою внесення запису є рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50245784 від 16.12.2019, ОСОБА_4 Великобагачанський районний ВДВС ГТУЮ у Полтавській області, вид обтяження арешт нерухомого майна, тип об`єкта житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка кадастровий номер 5320255100:30:004:0604, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,2 га за тією ж адресою.

Вищезазначений житловий будинок належить боржнику ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу, які зареєстровані в реєстрі 24.04.2018 за № 694 та 695.

Станом на 24.01.2024 заборгованість по аліментам боржником погашена повністю і відсутня, проте боржника повідомлено, що відповідно до частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника, згідно даних виконавчого провадження виконання даного рішення не забезпечено в інший спосіб, а тому відсутні підстави зняття арешту з майна до закінчення строку виконання даного судового рішення.

Посилаючись нанаведені обставини, просив суд визнати протиправною бездіяльність начальника Миргородського ВДВС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Карпенка Р. В. та зобов`язати посадових осіб зняти арешт з усього майна, яке належить ОСОБА_1 , що накладено у відповідності до постанови про арешт майна боржника від 06.12.2019 у виконавчому провадженні № АСВП 59980688.

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 31 січня 2024 року цивільна справа № 541/308/24 направлена за підсудністю до Великобагачанського районного суду Полтавської області (а. с. 20).

Ухвалою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 10 травня 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що факт погашення заборгованості зі сплати аліментів боржником не є безумовною підставою для зняття арешту з майна без вказівки на можливість забезпечення виконання судового рішення в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.

Не погодившись з даною ухвалою, представник ОСОБА_1 - адвокат Смірнов С. І. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність ухвали, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що ухвала постановлена судом без належного вивчення та дослідження матеріалів справи, суті та змісту вимог, оскільки 08.03.2024 представником заявника було подано клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме довідки про працевлаштування ОСОБА_1 на посаду лісоруба у ФОП ОСОБА_5 та відповідно відрахування з його доходів призначених рішенням суду 25% аліментів. Вказане свідчить про можливість забезпечення виконання рішення суду в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника, а відтак наявність підстав для зняття арешту з майна.

Вказує, що у зв`язку із відсутністю заборгованості боржника зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № АСВП 59980688, в межах якого було накладено арешт на майно боржника, немає законних підстав для подальшого застосування арешту майна та обмеження права власності боржника.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення особи, яка подала апеляційну скаргу, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

По справі встановлено, що на виконанні Миргородського відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № АСВП 59980688 з примусового виконання судового наказу № 525/892/19 від 08.07.2019, виданого Великобагачанським районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 всіх видів заробітку доходу боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01.07.2019 і до досягнення дитиною повноліття.

У межах вказаного виконавчого провадження 06 грудня 2019 року начальником Великобагачанського РВДВС ГТУЮ у Полтавській області ОСОБА_4 винесено постанову про арешт майна боржника для забезпечення виконання рішення суду.

01 листопада 2023 року боржник ОСОБА_1 звернувся до державної виконавчої служби із заявою про зняття арешту з нерухомого майна у зв`язку з повним погашенням ним заборгованості по виконавчому провадженню.

Листом від 24 січня 2024 року начальник Миргородського ВДВС у Миргородському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Карпенко Р. В. повідомив боржника про те, що державний виконавець не має законних підстав для винесення постанови про зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , який накладений відповідно до постанови про арешт майна боржника від 06 грудня 2019 року по ВП № 59980688, з посиланням на положення частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на такі дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що виконавець за правилами статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» позбавлений повноважень зняти арешт, накладений постановою від 16.12.2023, оскільки заявником не наведено та не доведено належними та допустимими доказами підстав для такого рішення, визначених у вичерпному переліку частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII, що передбачає одночасне настання юридичних фактів: погашення заборгованості та можливість забезпечення виконання судового рішення в іншій спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника. Доказів наявності у скаржника щомісячного доходу, грошових коштів, достатніх для виконання рішення суду про сплату аліментів суду не надано, а відтак порушень державним виконавцем вимог закону не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту та поновлення порушених прав.

Відповідно до статті 129Конституції України однією із засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Стаття 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно статті 13Закону України«Про виконавчепровадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої статті 26 Закону).

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

У статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Забезпечення виконання рішення, яким передбачено стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів, має бути реальним, а не декларативним.

Саме на боржнику лежить тягар доведення, що виконання рішення зі сплати аліментів забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.

Сплата у певний період заявником аліментів після того, як він допустив наявність заборгованості, не свідчить про те, що виконання рішення є забезпеченим в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника у розумінні пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 490/6309/16-ц, від 20 грудня 2021 року у справі № 646/7134/19, від 23 вересня 2022 року у справі № 554/1119/21.

У справі, що переглядається апеляційним судом, встановлено, що на момент винесення державним виконавцем постанови про арешт майна боржника 06.12.2019, а також на момент звернення боржника до державного виконавця із заявою про зняття арешту з нерухомого майна, у розпорядженні державного виконавця були відсутні відомості про те, що виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника, зокрема, інформація про офіційне працевлаштування ОСОБА_1 та можливість звернення стягнення на його заробітну плату.

Докази на підтвердження того, що боржник працює у ФОП ОСОБА_5 на посаді лісоруба з 04.12.2023 були надані заявником лише 08.03.2024 під час розгляду скарги на дії державного виконавця в суді першої інстанції (довідка ФОП ОСОБА_5 від 01.03.2024).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у державного виконавця встановлених Законом підстав для зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 , що доводами апеляційної скарги не спростовується.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» боржник зобов`язаний повідомити виконавцю про зміну місця роботи та зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини.

Проте, матеріали справи не містять доказів повідомлення державного виконавця боржником про працевлаштування у ФОП ОСОБА_5 , а також належних та допустимих доказів відрахування аліментів із заробітної плати ОСОБА_1 в установленому законом порядку.

Відповідно до вимог статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 69 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці здійснюють відрахування із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника і перераховують кошти на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця у строк, встановлений для здійснення зазначених виплат боржнику, а в разі якщо такий строк не встановлено, - до десятого числа місяця, наступного за місяцем, за який здійснюється стягнення. Такі підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці щомісяця надсилають виконавцю звіт про здійснені відрахування та виплати за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

У разі припинення перерахування коштів стягувачу підприємства, установи, організації, фізичні особи, фізичні особи - підприємці не пізніш як у триденний строк повідомляють виконавцю про причину припинення виплат та зазначають нове місце роботи, проживання чи навчання боржника, якщо воно відоме.

Довідка ФОП ОСОБА_5 від 01.03.2024, на яку посилається в апеляційній скарзі представник скаржника, не містить інформації про суму відрахованих із заробітної плати ОСОБА_1 аліментів та не підтверджує факт їх утримання та перерахування на розрахунковий рахунок Миргородського ВДВС у Миргородському районі Полтавської області або стягувачу ОСОБА_2 , тому така довідка не доводить факт забезпечення виконання судового рішення в іншій спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника, та на висновки суду першої інстанції не впливає.

За наведених обставин, належним чином оцінивши надані по справі докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги боржника на дії (бездіяльність) державного виконавця, що доводами апеляційної скарги не спростовується, а тому колегія суддів залишає апеляційну скаргу представника скаржника без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін, як таку, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Смірнова Сергія Івановича - залишити без задоволення.

Ухвалу Великобагачанського районного суду Полтавської області від 10 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Т. В. Одринська

О. О. Панченко