Постанова

від 18.11.2024 по справі 480/3992/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 р. Справа № 480/3992/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.07.2024, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, повний текст складено 17.07.24 по справі № 480/3992/24

за позовом ОСОБА_1

до Ковпаківського районного суду м.Суми , Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області

про визнання наказу протиправним та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Ковпаківського районного суду м.Суми, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, в якому просить суд: визнати протиправним наказ керівника апарату Ковпаківського районного суду м. Суми Пономаренко В.І. від 07 лютого 2024 року №4-ОС про встановлення надбавки за вислугу років у 2024 році на державній службі в розмірі 30 відсотків головному спеціалісту відділу документального забезпечення та контролю Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 та скасувати наказ керівника апарату Ковпаківського районного суду м. Суми Пономаренко В.І. від 07 лютого 2024 року №4-ОС в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожен календарний рік стажу державної служби ОСОБА_1 - в розмірі 30 відсотків посадового окладу; зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України "Про державну службу" та наказу Ковпаківського районного суду м. Суми "Про встановлення надбавки" за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 від 20.09.2021 №87-ОС, починаючи з лютого 2024 року, із урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ керівника апарату Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 лютого 2024 року № 4-ОС "Про встановлення надбавки за вислугу років у 2024 році" на державній службі в розмірі 30 відсотків головному спеціалісту відділу документального забезпечення та контролю Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 . Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області здійснити з 01.02.2024 перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України "Про державну службу" і наказу Ковпаківського районного суду м. Суми "Про переведення ОСОБА_1 " від 20.09.2021 № 87-ОС в розмірі 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що територіальне управління Державної судової адміністрації України в Сумській області здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Вказує, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Стверджує, що ТУ ДСА України в Сумській області як розпорядник коштів нижчого рівня не має правових підстав для самостійного нарахування поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» №3460-ІХ. Звертає увагу, що абзацом 2 пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» визначено, що надбавка за вислугу років на державній службі на рівні 2% посадового окладу державного службовця, за кожен календарний рік, але не більше 30% посадового окладу. Зауважує, що на виконання вимог зазначеного Закону був винесений наказ керівника апарату Ковпаківського районного суду м.Суми від 07.02.2024 №04-ОС «Про встановлення надбавки за вислугу років у 2024 році» - 30% посадового окладу. Наголошує, що Територіальним управлінням ДСА України в Сумській області здійснені заходи, спрямовані на виконання вимог Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік», виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23.10.2023 року №1109 «Про підготовку до запровадження умов оплати праці державним службовців на основі класифікації посад у 2024 році». Вважає, що територіальне управління ДСА України в Сумській області в подальшому діяло на підставі проведених у судах Сумської області класифікації посад державної служби та виданими наказами судів, якими установлено державним службовцям надбавку за вислугу років на державній службі відповідно до п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік».

Позивачка по справі не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є працівником Ковпаківського районного суду м. Суми з 03.02.2004.

01.10.2010 переведена на державну службу на посаду секретаря суду. На сьогодні працює на посаді головного спеціаліста відділу документального забезпечення та контролю.

Згідно наказу "Про переведення ОСОБА_1 " від 20.09.2021 №87-ОС від 20.09.2021 №87-ОС позивачці встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 відсотків посадового окладу.

У подальшому, на підставі статті 52 Закону України «Про державну службу», постанови Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016 року, відповідно до пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року, наказом керівника апарату Ковпаківського районного суду м.Суми від 07.02.2024 року №4-ОС "Про встановлення надбавки за вислугу років у 2024 році" позивачці встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2024 рік у розмірі 30 відсотків посадового окладу.

Не погодившись із зазначеним наказом, позивачка ініціювала даний спір.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності наказу керівника апарату Ковпаківського районного суду м.Суми від 07.02.2024 року №4-ОС "Про встановлення надбавки за вислугу років у 2024 році" в частині встановлення головному спеціалісту відділу документального забезпечення та контролю Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 надбавки за вислугу років в розмірі 30 відсотків, який підлягає скасуванню.

У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області здійснити з 01.02.2024 перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 відповідно до статті 52 Закону України "Про державну службу" і наказу Ковпаківського районного суду м. Суми "Про переведення ОСОБА_1 " від 20.09.2021 №87-ОС в розмірі 50 відсотків посадового окладу, з урахуванням раніше виплачених сум.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі по тексту №889-VIII).

За визначенням статті 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до ст.5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів.

Згідно з ч.6 ст.155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту Закон №1402-VIII) правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.150 Закону №1402-VIII призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Частинами 4, 6 ст.150 Закону №1402-VIII визначено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється в розмірі, встановленому законодавством про державну службу.

Розмір посадових окладів інших працівників апарату суду збільшується на відповідний коефіцієнт пропорційно посадовим окладам працівників, посади яких віднесені до попередньої за умовами оплати праці посади державної служби в такому суді з урахуванням юрисдикцій державних органів.

Схема посадових окладів із визначенням коефіцієнтів для державних службовців судів, органів та установ системи правосуддя затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Державної судової адміністрації України.

Отже, питання оплати праці державних службовців апарату суду регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до ч.1 ст.50 Закону №889-VIII держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно з ч.2 ст.50 Закону №889-VIII заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

Згідно з ч.4 ст.50 Закону №889-VIII джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

За приписами ч.5 ст.50 Закону №889-VIII скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.

У відповідності з ч.1 ст.46 Закону №889-VIII стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Відповідно до ч.1 ст.52 Закону №889-VIII надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Отже, ч.1 ст.46, ст.50 та ч.1 ст.52 Закону №889-VIII гарантоване право державних службовців на надбавку за вислугу років на державній службі у чітко визначеному ч.1 ст.52 Закону №889-VIII розмірі, а саме: 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Поряд з цим, п.п. 10, 12 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року №3460-IX (далі по тексту Закон №3460-IX) встановлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20-22 цього розділу.

У 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Також, листом Національного агентства України з питань державної служби від 19.01.2024 №926/92-24 надано роз`яснення, що «пунктами 10, 12 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі Закон) установлено, що у 2024 році оплата праці державних службовців здійснюється на основі класифікації посад, крім державних органів, зазначених у пунктах 20 22 цього розділу.

Пунктом 12 Прикінцевих положень Закону встановлено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Норми Закону України «Про державну службу» щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 13 Прикінцевих положень Закону умови оплати праці державних службовців, передбачені цим Законом, не застосовуються для державних службовців у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби. Оплата праці таких державних службовців здійснюється відповідно до умов, встановлених на 2023 рік, при цьому стимулюючі виплати можуть бути нараховані в граничному розмірі до 50 відсотків посадового окладу на місяць.

Отже, у 2024 році оплата праці державних службовців державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року №1409 «Питання оплати праці державних службовців на основі класифікації посад у 2024 році» з урахуванням пункту 12 Прикінцевих положень Закону.

Державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, надбавка за вислугу років у 2024 році встановлюється на рівні 2 відсотків від посадового окладу за кожний рік стажу державної служби та не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу».

Окремо зазначено, що роз`яснення міністерств, інших центральних органів виконавчої влади мають лише роз`яснювальний характер і не встановлюють правових норм.

Поряд із цим, слід відмітити, до Закону №889-VIII будь-яких змін щодо зменшення щорічного та граничного відсотку набавки за вислугу років, у тому числі, у зв`язку із проведенням класифікації посад не вносилось.

Відтак, на теперішній час діють дві норми щодо визначення розміру надбави за вислугу років державним службовцям, це п.12 Закону №3460-IX, який поширюється на державних службовців органів, у яких проведено класифікацію посад, та ч.1 ст.52 Закону №889-VIII, яка поширюється на усіх без виключення державних службовців, оскільки жодних застережень з цього приводу ця норма не містить.

Водночас, п.12 Закону №3460-IX зменшує граничний розмір надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, а також зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, тобто запроваджує менший розмір спірної надбавки, ніж це передбачено ч. 1 ст. 52 Закону №889-VIII.

У рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 року у справі №260/3564/22, яке набрало законної сили 21.09.2023 року, суд зазначив, що «надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп і від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 Рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а виснувала, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Слід також звернути увагу, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання є колізією норм права.

За загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

У п.2.1 Рішення від 18.06.2020 року № 5-р(II)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Виходячи із засад теорії права, оскільки Закон №889-VIII та Закон 3460-IX мають однакову юридичну силу, при цьому Закон №3460-IX прийнятий пізніше, у спірних правовідносинах має місце змістовна та темпоральна колізії.

У випадку одночасного існування змістовної та темпоральної колізії між більш ранньою cпeціaльнoю нopмoю і пізнішoю зaгaльнoю нopмoю пepeвaгy мaє paнішe пpийнятa cпeціaльнa нopмa, тобто ч.1 ст.52 Закону №889-VIII у спірних правовідносинах.

Поряд із цим, у рішенні від 28.08.2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік (справа про соціальні гарантії громадян) від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (254к/96-ВР).

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.1 ч.3 ст.66 Закону України «Про правотворчу діяльність» №3354-IX від 24.07.2023 року у разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами різної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили. У разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами рівної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться в нормативно-правових актах спеціального законодавства України.

Таким чином, колегія суддів констатує, що норма ч.1 ст.52 Закону №889-VIII є нормою спеціального Закону щодо спірних правовідносин на відміну від п.12 Закону №3460-IX, який діє лише у межах бюджетного року (2024 року), тому є правильним висновок суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин ч.1 ст.52 Закону №889-VIII як пріоритетної норми.

При цьому також слід урахувати, що роз`яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.

За таких обставин, наказ керівника апарату Ковпаківського районного суду м.Суми від 07.02.2024 року №4-ОС "Про встановлення надбавки за вислугу років у 2024 році" щодо встановлення головному спеціалісту відділу документального забезпечення та контролю Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 надбавки за вислугу років в розмірі 30 відсотків, суперечить нормі ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу» та не відповідає критеріям, наведеним у ч.2 ст.2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України, колегія суддів такими, що не впливають на спірні правовідносини, оскільки обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивачки права на нарахування надбавки за вислугу років на державній службі в належному розмірі.

Інші аргументи, зазначені учасниками справи, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 по справі № 480/3992/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий