Постанова

від 12.11.2024 по справі 400/7751/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/7751/24

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Димерлія О.О.,

суддів Осіпова Ю.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 року у справі №400/7751/24 за позовом ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності неправомірною, зняття арешту з майна

У С Т А Н О В И В:

16.08.2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у знятті арешту з нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження №33088776 від 25.10.2016 року;

- зняти арешт, накладений постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження №33088776 від 25.10.2016 року (номер запису про обтяження в спеціальному розділі 18982638 від 13.02.2017 року).

Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що в ході зведеного виконавчого провадження №33088776 державним виконавцем прийнято постанову, якою накладено арешт на все рухоме майно позивача. Разом з цим, позивач звертає увагу, що зведене виконавче провадження №33088776 завершено на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Оскільки виконавче провадження щодо позивача завершено з підстав повернення виконавчого документу стягувача, а стягувач з 2018 року не звертався до органу державної виконавчої служби, на думку позивача, арешт всього нерухомого його майна є безпідставним.

При цьому, як стверджував позивач, наявність арешту накладеного на все нерухоме майно, негативно впливає на його права. На переконання позивача, з моменту накладання арешту на всю нерухомість, відповідач порушує конституційне право ОСОБА_1 щодо володіння, користування і розпорядження своєю власністю (стаття 41 Конституції України).

За наслідками розгляду зазначеної справи Миколаївським окружним адміністративним судом 11 вересня 2024 року прийнято рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту, накладеного постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження ВП №33088776 від 25.10.2016 року (номер запису про обтяження в спеціальному розділі 18982638 від 13.02.2017 року).

Зобов`язано Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт, накладений постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження №33088776 від 25.10.2016 року (номер запису про обтяження в спеціальному розділі 18982638 від 13.02.2017 року).

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач закінчив виконавчі провадження, у яких позивач був боржником. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для продовження арешту нерухомого майна позивача. За відсутності виконавчих проваджень, в межах яких відбувається примусове стягнення, окружний адміністративний суд визнав протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби щодо не зняття арешту майна. Порушене внаслідок неправомірної поведінки суб`єкта владних повноважень право позивача суд захистив шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт зі всього нерухомого майна ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із вище вказаним рішенням суду, Заводським відділом державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі скаржник) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що згідно до положень статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника. Відтак, як стверджував скаржник, при накладенні арешту на майно боржника державний виконавець діяв у відповідності до вимог статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» (чинній на момент винесення постанови).

Разом з цим, як доводив скаржник, при закінченні зведеного виконавчого провадження №33088776 (повернення виконавчого документа стягувачу) на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у державного виконавця були відсутні законодавчо мотивовані підстави для зняття арешту, накладеного на майно боржника. Як зауважив скаржник, у відповідності до вимог статті 40, 59 Закону України «Про виконавче провадження» завершення виконавчого провадження із зазначених вище підстав не передбачає зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Більше того, згідно до пункту 16 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень постанова про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення без винесення постанови про відкриття чи відновлення виконавчого провадження виноситься державним виконавцем органу державної виконавчої служби або приватним виконавцем, яким виконавчий документ повернуто стягувачу, за заявою боржника у разі, якщо після повернення виконавчого документа стягувачу на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця надійшла сума коштів для задоволення вимог стягувача, виконання постанов про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та за умови, що такий виконавчий документ повторно на виконання не пред`явлено.

Як вказував скаржник, у даному випадку ніщо не перешкоджає боржнику добровільно виконати рішення суду, що є його обов`язком згідно до приписів статті 129 Конституції України та статті 14 ЦПК України, після чого арешт з майна може бути знято відповідно до закону.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 спростовує доводи апеляційної скарги, вказуючи на законність ухваленого судового рішення та просить залишити без змін.

В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при установленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Зокрема, як з`ясовано колегією суддів, згідно до даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень у Заводському відділі державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало зведене виконавче провадження №33088776, до складу якого входили наступні виконавчі документи:

- виконавчий лист №2-311/11, виданий 13.02.2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором № 03/1/248/09-Z від 10 серпня 2007 року у загальній сумі 2 256 246 грн. 59 коп., що складається з простроченої заборгованості за кредитним договором в розмірі 989 554 грн. 70 коп., поточної заборгованості по кредиту у розмірі 312 489 грн. 36 коп., простроченої заборгованості по відсоткам в розмірі 560 494 грн. 69 коп., поточної заборгованості по відсоткам в розмірі 15 024 грн. 10 коп., пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 209 562 грн. 80 коп., пені за несвоєчасне погашення відсотків в розмірі 122 247 грн. 32 коп., штрафу за ненадання договору страхування предмета іпотеки в розмірі 46 873 грн. 60 коп., а також стягнення 1730 грн. судових витрат (ВП №36765477);

- виконавчий лист №2-937, виданий 12.05.2011 року Заводським районним судом м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ Банк «Фінанси та кредит» в особі філії "Південне регіональне управління ВАТ Банк «Фінанси та кредит» суми заборгованості за договором у розмірі 1 426 069 грн. 29 коп., держмито в сумі 1700 грн., витрати на інформаційно - технічне забезпечення в сумі 250 грн. (ВП № 26510795).

В ході здійснення зведеного виконавчого провадження, державним виконавцем прийнято постанову ВП №33088776 від 25.10.2016 року, якою накладено арешт на все майно боржника, окрім 1/2 частки нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 , оскільки вказаний нежитловий об`єкт реалізовано, згідно до протоколу №201221 проведення електронних торгів від 28.09.2016 року.

Відомості про накладення арешту внесено до Державного реєстру речових прав (номер запису про обтяження №18982638).

27.06.2018 року державним виконавцем винесено постанови ВП №36765477 та ВП №26510795 про повернення виконавчих документів стягувачам на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».(а.с.19-22)

17.07.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою, у якій просив повідомити інформацію щодо підстав накладення арешту на все його майно та просив про зняття такого арешту.

24.07.2024 року листом Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомлено ОСОБА_1 про те, що звільнення майна боржника з-під арешту у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачалось.(а.с.13)

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок та умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі не виконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 59 Закону №1404-VIII врегульовано питання зняття арешту з майна боржника, частиною четвертою якої визначено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. (частина п`ята статті 59 Закону №1404-VIII).

Водночас, згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду, а також Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово указував, що адміністративною справою у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Так, у відповідності із частиною 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до ч.1 ст.74 Закону №1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Отже, сторони, інші учасники виконавчого провадження та особи незалежно від їх статусу, мають право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність органів ДВС щодо виконання судового рішення виключно до суду, який видав виконавчий документ.

За таких обставин, до юрисдикції адміністративних судів не належать справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих в межах цивільної юрисдикції.

Судова колегія звертає увагу, що у відповідності до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Предметом спору в даній справі є, зокрема, бездіяльність Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у знятті арешту з нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження №33088776 від 25.10.2016 року.

Як слідує з матеріалів справи, 12 травня 2011 року Заводським районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист №2-937 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ Банк «Фінанси та кредит» в особі філії "Південне регіональне управління ВАТ Банк «Фінанси та кредит» суми заборгованості за договором у розмірі 1 426 069 грн. 29 коп., держмито в сумі 1700 грн., витрати на інформаційно - технічне забезпечення в сумі 250 грн.

13.05.2011 року ВАТ Банк «Фінанси та кредит» звернувся до Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції із заявою про примусове виконання виконавчого листа №2-937 від 12.05.2011 року.

18 травня 2011 року заступником начальника Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Городецькою Ю.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №26510795 з виконання виконавчого листа №2-937 від 12.05.2011 року.(а.с.9-10)

Крім цього, 13.02.2013 року Центральним районним судом м. Миколаєва видано виконавчий лист №2-311/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором № 03/1/248/09-Z від 10 серпня 2007 року у загальній сумі 2 256 246 грн. 59 коп., що складається з простроченої заборгованості за кредитним договором в розмірі 989 554 грн. 70 коп., поточної заборгованості по кредиту у розмірі 312 489 грн. 36 коп., простроченої заборгованості по відсоткам в розмірі 560 494 грн. 69 коп., поточної заборгованості по відсоткам в розмірі 15 024 грн. 10 коп., пені за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 209 562 грн. 80 коп., пені за несвоєчасне погашення відсотків в розмірі 122 247 грн. 32 коп., штрафу за ненадання договору страхування предмета іпотеки в розмірі 46 873 грн. 60 коп., а також стягнення 1730 грн. судових витрат.

26 лютого 2013 року державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Вовченко А.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №36765477 з виконання виконавчого листа №2-311/11 від 13.02.2013 року.(а.с.11-12)

У подальшому, постановою старшого державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Шийкою Д.М. виконавче провадження №26510795 з виконання виконавчого листа №2-937 від 12.05.2011 року приєднано до виконавчого провадження №33088776. (а.с.18)

В ході зведеного виконавчого провадження №33088776 державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби міста Миколаїв Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області винесено постанову від 25.10.2016 року, якою на все належне ОСОБА_1 майно накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження.

За наведених вище обставин, колегія суддів зауважує, що арешт на майно позивача накладений у виконавчому провадженні №33088776 з примусового виконання виконавчого листа №2-937 від 12.05.2011 року, виданого Заводським районним судом м. Миколаєва, як місцевим судом загальної юрисдикції, а рішення, на підставі якого накладено арешт на майно ухвалено в порядку ЦПК України.

Так, із змісту рішення Заводського районного суду м. Миколаєва слідує, що суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 на користь ВАТ Банк «Фінанси та кредит» в особі філії "Південне регіональне управління ВАТ Банк «Фінанси та кредит» суми заборгованості за договором у розмірі 1 426 069 грн. 29 коп., держмито в сумі 1700 грн., витрати на інформаційно - технічне забезпечення в сумі 250 грн.

Апеляційним судом установлено, що зведене виконавче провадження №33088776 з примусового виконання виконавчого листа №2-937 від 12.05.2011 року закінчене на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повернуто стягувачу у зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Разом з тим, судова колегія вказує, що станом на момент розгляду даної справи в суді першої інстанції, а також і перегляду вказаного рішення судом апеляційної інстанції ОСОБА_1 не надано доказів щодо сплати заборгованості за вищезазначеним виконавчим документом.

При цьому, як слідує зі змісту постанови про повернення виконавчого документа стягувачу №26510795 від 27.06.2018 року, за боржником зареєстрована частка нерухомого майна (комплексу) за адресою АДРЕСА_2 , яка є предметом іпотеки АКІБ «УкрСиббанк».(а.с.21)

Разом з цим, частиною першою 1 статті 16 Цивільного Кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, та про зняття такого арешту згідно із статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа.

Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2019 року у справі №826/16025/18, звертала увагу, що згідно із частиною другою статті 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

За таких обставин, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 22.08.2018 року у справі №658/715/16-ц (провадження № 14-299цс18), від 13.03.2019 у справі № 815/615/16-ц (провадження № 11-1037апп18) та підтриманий у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року у справі №820/5502/17.

Так, згідно до частини 1 статті 59 Закону №1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Як зазначалось вище, стаття 447 ЦПК України передбачає право сторін виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Враховуючи наведене, а також беручи до уваги, що обраний позивачем спосіб судового захисту зводиться до зняття арешту із відповідного майна, то даний спір не є публічно-правовим в розумінні положень КАС України.

Аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 15.02.2024 року по справі №140/26445/23.

Більше того, у постанові від 13.07.2022 року у справі №2/0301/806/11, на висновки якої позивач покликається у змісті позовної заяви, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу за скаргою (в порядку статті 447 КПК України), у якій особа просила визнати бездіяльність ДВС, що полягає у незнятті арешту з належного йому майна, накладеного у відповідних виконавчих провадженнях, протиправною та зобов`язати ДВС зняти такий арешт тощо.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищенаведене, а також норму пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що юрисдикція адміністративного суду не поширюється на дані спірні правовідносини, а тому провадження у даній справі слід закрити. При цьому, апеляційний суд роз`яснює, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Приписами частини 1 статті 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

За таких обставин, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 та частини 1 статті 319 КАС України рішення суду першої інстанції слід скасувати, а провадження в адміністративній справі закрити.

З огляду на вище викладене, апеляційний суд дійшов висновку про порушення судом норм матеріального і процесуального права, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, через що судове рішення слід скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись ст. 238, 243, 272, 287, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 року у справі №400/7751/24 скасувати.

Прийняти у справі №400/7751/24 нове рішення суду.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання бездіяльності неправомірною, зняття арешту з майна - закрити.

Роз`яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку за нормами визначеними Цивільним процесуальним кодексом України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. ДимерлійСудді Ю.В. Осіпов О.І. Шляхтицький