Постанова

від 12.11.2024 по справі 2а-1570/10043/2011

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 2а-1570/10043/2011

Головуючий І інстанції: Вовченко О.А.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Осіпова Ю.В.,

суддів Семенюка Г.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси (правонаступник - ГУ ДПС в Одеській області) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року (м. Одеса, дата складання повного тексту рішення 26.01.2012р.) по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОРЕЖИМ» до Державної податкової інспекції у Київському районі м.Одеси (правонаступник Головне Управління ДПС в Одеській області) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2011р. ТОВ «ЕНЕРГОРЕЖИМ» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у Київському районі м.Одеси, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0002262301 від 15.11.2011р. - про збільшення суми ПДВ в розмірі 363 001,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення податкового органу є неправомірним та безпідставним, оскільки воно ґрунтується на необґрунтованих і помилкових висновках перевірки про порушення податкового законодавства «фіктивним» контрагентом підприємства позивача - ТОВ «ВСТК», правочин з яким контролюючий орган вважає «нікчемним».

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року адміністративний позов ТОВ «ЕНЕРГОРЕЖИМ» (ухваленою у відкритому судовому засіданні) - задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м.Одеси від 15.11.2011 року №0002262301.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представник відповідача 13.02.2012р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2012 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

27.02.2012 року матеріали даної справи, разом із вказаною вище апеляційною скаргою, надійшли до Одеського апеляційного адміністративного суду (нині П`ятий апеляційний адміністративний суд).

Ухвалами судді Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2012р. відкрито апеляційне провадження по даній справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні за участю сторін на 26.09.2012р.

В судові засідання суду апеляційної інстанції 26.09.2012р. та 20.03.2013р. представник позивача з поважних причин не з`явився, а 22.05.2013р. від директора ТОВ «ЕНЕРГОРЕЖИМ» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Приморським районним судом м.Одеси пов`язаної з нею кримінальної справи №051201100163.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2013р. (у складі: головуючий суддя Осіпов Ю.В., судді Золотніков О.С. і Скрипченко В.О.) провадження у справі зупинено на підставі п.3 ч.1 ст.156 КАС України - до набрання законної сили судовим рішенням Приморського районного суду м.Одеси по кримінальній справі №051201100163 (справа №1522/23716/12).

Далі, у зв`язку з ліквідацією Одеського апеляційного адміністративного суду та обранням члена колегії Золотнікова О.С. суддею Верховного Суду, Відділом реєстрації та забезпечення 5ААС був проведений повторний автоматизований розподіл даної справи та визначено новий склад колегії: головуючий у справі суддя Осіпов Ю.В., судді Бойко А.В. та Шевчук О.А.

В подальшому, у зв`язку із змінами в постійно діючих колегіях та надходженням 10.06.2024р. (вх.№25395) ухвали Приморського районного суду м.Одеси від 28.07.2023р. (по кр/справі №1522/23716/12), 14.06.2024р. Відділом реєстрації та забезпечення 5ААС був проведений повторний автоматизований перерозподіл даної справи та визначено новий склад колегії: головуючий у справі суддя Осіпов Ю.В., судді Семенюк Г.В. та Скрипченко В.О.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2024р. (у складі: головуючий суддя Осіпов Ю.В., судді Семенюк Г.В. і Скрипченко В.О.) - поновлено провадження у даній справі, замінено «неналежного» відповідача ДПІ у Київському районі м.Одеси на «належного» ГУ ДПС в Одеській області та призначено розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження.

10.10.2024р. представник відповідача (апелянта), отримавши копію вказаної вище ухвали від 22.07.2024р. та запит суду від 04.10.2024р., надіслав до суду 2-ї інстанції додаткові письмові пояснення, в яких підтримав апеляційну скаргу від 13.02.2012р., ще раз наголосив на безпідставності сформованого позивачем податкового кредиту за рахунок «фіктивного» контрагента та «нереальності» господарської операції з останнім, та просив врахувати ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 28.07.2023р. (по кримінальній справі №1522/23716/12), скасувати оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції та відмовити у задоволенні даного позову.

01.11.2024р. директор підприємства позивача, отримавши по пошті копію вказаної вище ухвали районного суду від 22.07.2024р. та запит 5ААС від 04.10.2024р., надав письмові пояснення, в яких виклав свою «актуальну» на даний час правову позицію, підтримав свій позов, не погодився з апеляційною скаргою контролюючого органу та просив залишити в силі рішення суду 1-ї інстанції, як законне і обгрунтоване.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань всіх учасників справи про розгляд справи за їх участі.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних правових підстав для її задоволення.

Судом 1-ї інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ТОВ «ЕНЕРГОРЕЖИМ» (код ЄДРПОУ 3794946) зареєстроване юридичною особою виконкомом Одеської міськради 09.10.2009р. ТОВ зареєстровано платником ПДВ. Основний вид діяльності за КВЕД: 43.22. «монтаж водопровідних мереж, систем опалювання та кондиціонування» (основний), 4321 «електромонтажні роботи» та інш.

В період з 14.10.2011р. по 20.10.11р. податковими ревізорами ДПІ в Київському районі м.Одеси, на підставі наказу №857-п від 13.10.2011р. та п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ЕНЕРГОРЕЖИМ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з контрагентом ТОВ «ВСТК» за період червень 2011р.

21.10.2011р. за результатами вказаної перевірки складено акт №2618/23-34/36794946/65, яким встановлено порушення ТОВ «ЕНЕРГОРЕЖИМ» вимог ст.ст.185,188,198,200 ПК України, в результаті чого занижено суму податкових зобов`язань з ПДВ, за рахунок завищення податкового кредиту на загальну суму 363 000,06 грн.

Окрім іншого, в цьому акті перевірки зазначено, що дані, наведені в декларації з ПДВ за червень 2011р. (з додатками) не підтверджують «реальність» здійснення фінансово-господарської операції з ТОВ «ВСТК».

15.11.2011р. уповноваженою особою ДПІ в Київському районі м.Одеси, на підставі вказаного вище акту перевірки від 21.10.2011р., винесено податкове повідомлення-рішення №0002262301, яким ТОВу «ЕНЕРГОРЕЖИМ» збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 363 001,60 грн.

Не погоджуючись з такими діями та рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до окружного суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірного рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, в цілому погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує зі змісту приписів ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, як видно з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, з 01.01.2011р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Як передбачено пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім НБУ), у т.ч. після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

У відповідності до положень п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із п.п.14.1.36. п.14.1 ст.14 ПК України, «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як видно зі змісту приписів п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, «податковий кредит» - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Як визначено п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1-м цього пункту.

Отже, будь-які документи (у т.ч. договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного і реального здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку повинні братися до уваги лише тільки ті первинні документи, які складені в разі фактичного (реального) здійснення господарської операції.

Відповідно до вимог п.198.1. ст.198 ПК України, до «податкового кредиту» відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у т.ч. у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

У відповідності до п.198.2. ст.198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з п.187.8 ст.187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п.187.9 ст.187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у т.ч. інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних /розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування до такої податкової накладної в ЄРПН згідно з п.201.16 ст.201 цього Кодексу перебіг зазначеного строку переривається на період зупинення їх реєстрації та відновлюється з дня припинення процедури зупинення їх реєстрації згідно з пп.201.16.4 п.201.16 ст.201 цього Кодексу. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних /розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Так, як видно з положень п.201.10 ст.201 ПКУ, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.11 ст.201 ПК України передбачено, що підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв`язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому, з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 грн. за день (без урахування податку). У разі використання платниками для розрахунків із споживачами РРО касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми. Порядок обчислення та накопичення реєстраторами розрахункових операцій сум податку встановлює Кабінет Міністрів України; в) бухгалтерська довідка, складена відповідно до пункту 36 підрозділу 2 розділу ХХ цього Кодексу; г) податкова накладна, складена платником податку відповідно до п.208.2 ст.208 цього Кодексу та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як слідує з приписів Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16.07.1999р., бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

Так, як визначено у ст.1 цього Закону №996-ХІУ, «первинний документ» - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як вказано у ст.9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При чому, необхідно зауважити, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Аналогічне «визначення» первинних документів надано і більш конкретизовано в п.п.2.1,2.2,2.4,2.5,2.13,2.14 п.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (затв. наказом МФУ від 24.05.1995р. №88, зареєстр. в МЮУ 05.06.1995р. №168/704).

При цьому, варто вказати, що відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних, несуть особи, які безпосередньо склали та підписали ці первинні документи.

Отже, саме дотримання наведених вище вимог діючого законодавства і дає можливість підтвердити належне виконання договору.

Таким чином, вищезазначені законодавчі положення пов`язують податкові наслідки у вигляді зменшення «бази оподаткування» ПДВ на суму понесених витрат (у т.ч. по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та наявністю первинних документів (зокрема, в 1-у чергу податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

Так, як встановлено судом апеляційної інстанції з матеріалів справи, 24.05.2011р. між ТОВ «ЕНЕРГОРЕЖИМ» (покупець) та ТОВ «ВСТК» (постачальник) було укладено договір №72 про постачання (закупівлю) товару (комплектуючі) на загальну суму 2 178 003,06 грн. (в т.ч. ПДВ -363 000 грн.) (т.1 а.с.26).

На підтвердження виконання умов вказаного договору №72 від 24.05.2011р., позивачем було надано як до перевірки, так і до суду 1-ї інстанції:

- копію договору постачання №72 від 24.05.2011р., підписану керівниками підприємств (т.1 а.с.26);

- копію декларації з ПДВ за червень 2011р.;

- копії зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних за червень 2011р., виписані ТОВ «ВСТК», №57 від 03.06.2011р. (на суму 108 003,30 грн., в т.ч. ПДВ 18000,55 грн.), №1181 від 22.06.2011р. (на суму 300000 грн., в т. ч. ПДВ 50000 грн.), №1182 від 30.06.2011р. (на суму 770000 грн., в т.ч. ПДВ 128333,33 грн.), №1183 від 30.06.2011р. (на суму 1000000 грн., в т.ч. ПДВ 166666,67 грн.) (т.1 а.с. 42-52);

- копії рахунків-фактури №110106 від 01.06.2011р., №110906 від 09.06.2011р., №111506 від 15.06.2011р., №111506 від 15.06.2011р., №112006 від 20.06.2011р., №112406 від 24.06.2011р., №112506 від 25.06.2011р., №111107 від 11.07.2011р., №111507 від 15.07.2011р. (т. 1 а.с. 53-61);

- копії видаткових накладних №РН-0004635 від 03.06.2011р., №РН-0004745 від 14.06.2011р., №РН-0000050 від 23.06.2011р., №РН-0004938 від 25.06.2011р., №РН-0005407 від 05.07.2011р., №РН-0005408 від 05.07.2011р., №РН-0005490 від 06.07.2011р., №РН-0005564 від 07.07.2011р., №РН-0006211 від 17.07.2011р., №РН-0006864 від 25.07.2011р., №РН-0006892 від 26.07.2011р., №РН-0007134 від 01.08.2011р., №РН-0006540 від 05.08.2011р., №РН-0007327 від 08.08.2011р. (т.1 а.с.62-76);

- оборотно-сальдові відомості по рахункам №№631,311,36 за червень 2011р., банківські платіжні доручення про перерахунок коштів по договору та інш.

Окрім того, факт отримання підприємством позивача у ТОВ «ВСТК» товарів (комплектуючих) також підтверджується і використанням цих комплектуючих матеріалів у подальшій господарській діяльності ТОВ «Енергорежим», про що свідчать наявні в матеріалах справи докази:

- договори підряду, укладені між ТОВ «Енергорежим» та ТОВ «Хай-Рейз Контракшнз», на виконання робіт з матеріалів позивача: №74 від 24.05.2011р. (т.1 а.с.77-82), №75 від 24.05.2011р. (т.1 а.с.111-116), №79 від 03.06.2011р. (т.1 а.с.129-133), № 80 від 03.06.2011р. (т.1 а.с.164-168), №81 від 03.06.2011р. (т.1 а.с.181-185), №82 від 03.06.2011р. (т.1 а.с.216-220), №83 від 09.06.2011р. (т.2 а.с.1-5), №85 від 21.06.2011р. (т.2 а.с 21-26), №86 від 30.06.2011р. (т.2 а.с.40-45). При цьому, на підтвердження реальності виконаних підрядних робіт по зазначеним вище договорам підряду, позивачем, окрім іншого, було надано до суду 1-ї інстанції: пояснювальні записки до договорів, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, акти прийому виконаних підрядних робіт, локальні кошториси (т.1 а.с.83-95,117-128,134-163,169-180,186-215,221-232, т.2 а.с.6-16,27-39,46-133);

- договір підряду №84 від 14.06.2011р. (т.2 а.с.17-19), укладений між ТОВ «Промтоварний ринок» та позивачем на виконання робіт по заміні скважного насосу на об`єкті замовника з матеріалів ТОВ «Енергорежим» (муфта та комплект кріпильних хомутів). На підтвердження виконаних підрядних робіт по цьому договору підряду №84, позивачем було надано до суду 1-ї інстанції приблизний кошторис (т.2 а.с. 20) та акт здачі-прийняття робіт № ОУ-0000084 (т.1 а.с. 114);

- видаткові накладні ТОВ «Енергорежим», виписані на адресу ТОВ «Сантек», на отримання товарів № РН-0000044 від 10.06.2011р., № РН-0000051 від 30.06.2011р., № РН-0000052 від 08.07.2011р., № РН-0000053 від 08.07.2011р., № РН-0000055 від 11.07.2011р., № РН-0000059, №РН-0000060, № РН-0000061, №РН-0000062 від 29.07.2011р. (т.1 а.с.100-101). Уповноваженим представником ТОВ «Сантек» було отримано у ТОВ «Енергорежим» електромонтажні матеріали, згідно зазначених видаткових накладних за довіреностями №386649, №386633, №386627, №386609 (т.1 а.с. 96-99);

- видатковою накладною ТОВ «Енергорежим», виписаною на адресу ПАТ «Фінбанк» на отримання товару (датчику тиску) № РН-0000063/71 від 04.08.2011 року (т.1 а.с. 109).

Жодних доказів про те, що усі ці зазначені вище документи не відповідають вимогам «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» №88 або Закону України №996-ХІV представником відповідача не представлено та до суду 1-ї і 2-ї інстанцій не надано. При цьому, жодних суттєвих та грубих порушень щодо оформлення вказаних первинних документів відповідачем під час перевірки встановлено не було та у спірному акті перевірки не зазначено.

Окрім того, при цьому одночасно необхідно звернути увагу й на той факт, що як видно з матеріалів справи, усі вище перелічені господарські операції позивач належним чином відобразив в своєму бухгалтерському обліку, а сплачені на користь вказаного контрагенту кошти (в т.ч. і сплачену до бюджету суму ПДВ), відповідно, відобразив у власному податковому кредиті.

До того ж, ще варто зауважити й про те, що вказана вище угода позивача з даним «контрагентом-постачальником» (ТОВ «ВСТК») у встановленому законом судовому порядку «нечинною» чи «фіктивною» до цього часу не визнана, а відповідачем, в свою чергу, будь-яких доказів зворотного не надано.

Крім того, як вже зазначалося вище, чинне податкове законодавство передбачає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

При чому, слід зауважити, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися виключно лише на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідати їх дійсному економічному змісту.

При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

В той же час, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а також певні несуттєві недоліки в їх оформленні не можуть бути належною підставою для висновку про відсутність господарських операцій взагалі та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Також, необхідно зауважити й про те, що норми діючого податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись виключно на сукупності усіх доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Слід вказати, що аналогічна правова позиція з цього спірного питання була неодноразово висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 03.10.2019р. по справі №813/4079/15.

Крім того, при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати й зміст приписів ч.2 ст.71 КАС України, відповідно до якої, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається виключно на суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов`язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.1 ст.71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Судова колегія, враховуючи вищевикладені законодавчі положення та уважно дослідивши надані сторонами докази, вважає необхідним вказати на те, що під час проведення спірної перевірки податковим органом не було чітко зазначено про невідповідність первинних бухгалтерських документів, що підлягають складанню вимогам чинного законодавства, також не зазначено про відсутність будь-якої первинної документації, яка є обов`язковою для складання під час здійснення господарської діяльності.

Натомість, як у спірному акті перевірки, так і в судових засіданнях суду 1-ї інстанції, представником відповідача фактично не заперечувався факт укладання вказаної угоди (т.б. договору постачання), факт повного виконання сторонами зобов`язань за договором та факт проведення позивачем повної оплати за цією угодою.

Також, суд 2-ї інстанції ще раз наголошує, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків.

Так, як встановлено з матеріалів справи та вже неодноразово зазначалося вище, позивач має обсяг первинних документів, які не дають достатніх підстав вважати, що господарські операції з його контрагентом є «нереальними». До того ж, податковим органом у своєму акті перевірки не було наведено належних і беззаперечних фактів та доказів, які свідчать про неправильність чи невідповідність вказаних первинних документів фактичним обставинам укладених правочинів.

В даному випадку, податковий орган, відповідно до принципу офіційності, повинен був довести в суді фіктивність спірної господарської операції, як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

При цьому, слід вказати, що аналогічна правова позиція з цього питання викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018р. у справі №817/149/17 та від 29.03.2018р. у справі №813/2758/16.

Окрім того, також необхідно звернути увагу й на той факт, що відповідачем, в порушення вимог ч.2 ст.77 КАС України, не було належним чином доведено, що на момент здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом, останні не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не мали свідоцтва платника ПДВ.

Навпаки, як вбачається з матеріалів справи, і позивач, і його контрагент (ТОВ «ВСТК») як на момент укладення договору постачання №72 від 24.05.2011р., так і на час фактичного здійснення спірних господарських операцій по цьому договору (т.б. травень-серпень 2011р.) , як і до цього часу, знаходилися (та знаходяться) на податковому обліку та були зареєстровані платниками ПДВ (у ТОВ «ВСТК» було анульоване свідоцтво платника ПДА тільки 12.09.2011р.).

Також, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, при прийнятті даного рішення по справі, виходить ще й з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника податків обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, та не зобов`язує його перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як відносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Вказана правова позиція суду 2-ї інстанції відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.01.2018р. у справі №К/9901/25587/18.

Можлива ж відсутність у контрагента позивача власних трудових ресурсів або виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, теж не свідчить про неможливість виконати передбачені угодою постачання товару (комплектуючих) та не є достатньою і беззаперечною підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів, у тому числі й по ПДВ.

Тобто, у якій же саме спосіб «контрагент-постачальник» виконував свої договірні зобов`язання перед підприємством позивача фактично є його власною та індивідуальною відповідальністю, а тому, у разі порушень цим контрагентом під час здійснення спірних господарських операцій вимог трудового чи податкового законодавства, це не може бути належними і достатніми підставами для позбавлення покупця-замовника (яким є позивач) права на віднесення сплачених на його користь коштів до податкового кредиту та валових витрат.

Отже, на думку суду, відповідач, в даному конкретному випадку, невиправдано спрощує процес доведення фактів відсутності реальних господарських операцій та фактично перебільшує юридичне значення податкової інформації з власних Баз даних, яка, в свою чергу, носить виключно інформативний характер та не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, оскільки зустрічні перевірки контрагентів проведені не були.

Таким чином, позивач, як платник податків, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним особисто податку до бюджету відповідно до законодавства України і відповідно, він не може нести будь-яку юридичну відповідальність за порушення його контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентами первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Такої ж правової позиції з цих спірних питань дотримується і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 24.01.2018р. у справі №824/942/13, від 14.03.2018р. у справі №803/1198/16, 03.04.2018р. по справі №820/13380/13-а, від 17.04.2018р. по справі №808/1543/17, від 24.04.2018р. по справі №813/8500/13.

Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 07.08.2018р. у справі №808/760/16 зазначив, що відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає взагалі можливості реального виконання ними господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу), а основні та транспортні засоби можуть перебувати у постачальника на праві оренди або в лізингу.

При цьому, апеляційним судом також враховується і рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява №803/02) та «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03), які, відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягають застосуванню судами, як джерела права, у зі змісту яких вбачається, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, судова колегія, як і окружний суд, зазначає, що встановивши за даними власних інформаційних систем та інформації з правоохоронних органів факт «фіктивності» контрагента-постачальника» (ТОВ «ВСТК»), контролюючий орган не здійснив будь-яких активних дій, направлених на отримання документального підтвердження цих обставин та не провів зустрічних перевірок цього контрагента позивача.

Отже, за таких обставин, висновки контролюючого органу щодо обсягу і якості спірних господарських операцій та розрахунків між платниками податків не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб`єктивних думках посадових осіб, інформації АІС "Податковий блок", а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Посилання ж представника відповідача на припущення у якості доказів конкретних податкових правопорушень щодо підстав та порядку формування податкового кредиту є неприйнятними, оскільки в основі формування податкового кредиту лежить факт здійснення конкретної господарської операції, який потребує доведення або спростування обставин саме здійснення цієї господарської операції. Будь-які припущення можуть мати місце виключно на підставі встановлення, дослідження та підтвердження обставин здійснення господарської операції (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 12.04.2018р. справа №804/698/26).

Аналогічна правова позиція з цих спірних питань викладена і в постановах Верховного Суду від 15.04.2020р. (справа №826/13929/17), від 31.01.2019р. (справа №802/548/15-а) та від 03.10.2019р. (справа №813/4079/15), від 25.02.2021р. (справа №640/3515/19), від 21.01.2021р. (справа №820/4411/16), від 19.03.2021р. (справа №280/5429/18), від 07.07.2021р. (справа №640/3406/20), від 29.09.2021р. (справа №300/1490/20) та від 17.11.2021р. (справа №120/3426/19-а), від 14.12.2022р. (справа №640/18058/19).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні положення містяться і в ч.ч.5,6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Що ж стосується посилань контролюючого органу (відповідача) у спірному акті перевірки та в ході розгляду справи в суді 1-ї інстанції на інформацію органів прокуратури про те, що контрагент-постачальник позивача - ТОВ «ВСТК» (разом з іншими 10 підприємствами) нібито є «фіктивним» підприємством та «фігурантом» кримінального провадження №051201100163, порушеного за фактом умисного ухилення від сплати податків підприємствами реального сектору економіки, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст.205,209,212,364 КК України, то судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не може прийняти їх до уваги, оскільки сама по собі наявність на момент здійснення спірних господарських операцій вказаного кр./провадження, без ухвалення відповідного рішення (вироку, постанови, ухвали) суду, не може бути належною підставою для висновків про здійснення діяльності спрямованої на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди та не свідчить про те, що ця спірна господарська операція фактично не відбулася.

Не змінює вказану правову позицію та не впливає на прийняття судом 2-ї інстанції рішення і факт наявності на цей час ухвали Приморського районного суду м.Одеси від 28.07.2023р. (по кр/справі №1522/23716/12), якою, в свою чергу, вказану вище кримінальну справу №051201100163 відносно ОСОБА_1 та інших 7-ми засновників «фіктивних» підприємств (серед яких було і ТОВ «ВСТК») було «закрито» у зв`язку з «декриміналізацією» ст.ст.205,364 КК України та звільнено їх від кримінальної відповідальності по ст.ст.209,212 КК України «у зв`язку із закінченням строків давності».

При чому, по цьому питанню одночасно також необхідно звернути увагу й на той факт, що як вбачається зі змісту зазначеної вище ухвали Приморського районного суду м.Одеси від 28.07.2023р., в ній взагалі не відображено жодних обставин щодо здійснення будь-яких конкретних господарських операцій між ТОВ «ВСТК» та ТОВ «Енергорежим» (позивачем), не була предметом дослідження цієї кримінальної справи ні спірна угода (договір №72 від 24.05.2011р.) між даними контрагентами, ні первинна документація, складена за результатами виконання (реалізації) цього договору.

Тобто, обставини встановлені під час розгляду даної кримінальної справи фактично стосувалися виключно лише тільки злочинних дій саме 8-ми фізичних осіб - громадян ОСОБА_1 та інших 7-ми засновників «фіктивних» підприємств, і, в свою чергу, в даному випадку, жодним чином не спростовують «реальності» спірної господарської операції між позивачем і цим контрагентом (ТОВ «ВСТК») та, самі по собі не доводять порушення ТОВ «Енергорежим» вимог податкового законодавства під час формування свого податкового кредиту.

Дані обставини, згідно з висновками Верховного Суду (постанова від 11.07.2024р. по справі №1640/2616/18) та ВАС України (ухвала від 09.10.2014р. по справі №К/800/19197/13), є суттєвими і обов`язковими для дослідження та врахування такої ухвали (вироку, постанови) суду при прийнятті рішення по даній адміністративній справі.

Крім того, також варто зауважити й про той факт, що ця ухвала суду (по кр/справі №1522/23716/12) фактично була постановлена 28.07.2023 року, т.б. вже після проведення спірної перевірки ТОВ «Енергорежим» (акт від 21.10.2011р., т.б. через 12 років) та ухвалення на адресу останнього оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 15.11.2011р.

Не зайвим буде і звернути увагу ще й на той факт, що будь-яких кримінальних проваджень відносно керівників ТОВ «Енергорежим» та ТОВ «ВСТК» (яке досі у стані «припинення» не знаходиться) по даному факту не порушувалось і відповідно, до цього часу жодних вироків (постанов) суду по ним не має.

Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, а також приймаючи до уваги умови укладеного договору та специфіку придбання подібних товарів у даного контрагента-постачальника, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має в наявності та надав суду усі необхідні та належним чином оформлені первинні документи, які в сукупності фактично свідчать про реальність вчинення та повного виконання спірної господарської операції, натомість як доводи контролюючого органу, в свою чергу, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України «презумпції правомірності правочину» та вимог ч.2 ст.77 КАС України, останній мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази на підтвердження своєї позиції щодо безпідставності задекларованого позивачем податкового кредиту сформованого за господарськими операціями, які в реальності нібито не виконувались.

До того ж, суд 2-ї інстанції, як і окружний суд, також звертає увагу і на неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого, що, в свою чергу, підтверджується вищезгаданою практикою Європейського Суду з прав людини («Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява №803/02), «Булвес АД проти Болгарії» (2009 рік, заява №3991/03), «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява №6689/03) і «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25.11.1999р.)).

Вказані вище рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності) та, в свою чергу, чітко визначає правило індивідуальної відповідальності добросовісного платника податків, який не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом і, при сплаті ПДВ має розраховувати на використання свого податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством.

Таким чином, усі претензії контролюючого органу до зазначених вище контрагентів позивача є передчасними та фактично носять загальний, неконкретний і абстрактний характер, а також ґрунтуються виключно на припущеннях.

Позивач же, в свою чергу, в ході розгляду справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій належним чином довів, що здійснені ним спірні господарські операції із вказаним контрагентом мали реальний характер, придбані товари були використані в подальшій господарській діяльності, а факт їх придбання - підтверджений належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, та спричинив реальні зміни його майнового стану та був належним чином відображений у податковій звітності.

Окрім того, в наявних матеріалах справи не містяться жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

За таких обставин, висновок податкового органу про «безтоварний» або «нереальний» характер спірної господарської операції ґрунтується лише на припущеннях, неправильній юридичній оцінці обставин справи та не підтверджений належними і беззаперечними доказами.

Отже, оскільки зроблені у спірному акті перевірки висновки є поверховими та передчасними, а всі претензії до взаємовідносин між даними контрагентами фактично носять загальний та неконкретний характер, то колегія суддів приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про наявність усіх законних підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0002262301 від 15.11.2011р., як протиправного.

І на останнє, судова колегія приймає до уваги та ще раз вважає за необхідне наголосити на тому, що згідно з вимогами цивільного та податкового законодавства існує «презумпція правомірності правочину» (ст.204 ЦК України) та «презумпція правомірності рішень платника податку» (пп.4.1.4 п.4.1.ст.4 ПКУ), а «юридична відповідальність» особи, в свою чергу, відповідно до ст.61 Конституції України, має виключно «індивідуальний характер». Тобто, якщо контрагент позивача (який до цього часу зареєстрований в ЄДР і знаходиться на податковому обліку) не виконав своїх податкових зобов`язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, і платник податків, в свою чергу, в даному випадку, не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність такого контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки цього контрагента та злагодженість дій між ними.

Решта доводів апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

До того ж, ще слід також зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що в свою чергу, в даному випадку, не було належним чином здійснено представниками відповідача.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.3,308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 січня 2012 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 12.11.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: Г.В. Семенюк

В.О. Скрипченко