Постанова

від 12.11.2024 по справі 420/25172/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/25172/24

Перша інстанція: суддя Єфіменко К.С.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Домусчі С.Д.

суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення від 30.06.2021 №349-VІІІ про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі у власність земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась з позовом до Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, третя особа - ОСОБА_2 , в якому просила суд:

визнати незаконним та скасувати рішення Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 30.06.2021 року №349-УІІІ Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачі у власність громадянці ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0.1500 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5120882000:03:002:0035, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

11 вересня 2024 року до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про забезпечення позовних вимог в якій просить накласти арешт на земельну ділянку площею 0,150 га, кадастровий номер 5120882000:03:002:0035, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заяви позивачка вказувала на те, що Позивачу з Державного реєстру майнових прав на нерухоме майно стало відомо, що спірна земельна ділянка кадастровий номер 5120882000:03:002:0035 відчужена ОСОБА_2 на підставі договору дарування іншій особі, що підтверджується офіційною інформацією. Оскільки ОСОБА_2 відчужила спірну земельну ділянку іншій особі, яка також може її у подальшому відчужити, то у разі невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та поновити порушені права Позивача.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року у задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що накладення арешту не припиняє права власності та користування вказаною земельною ділянкою.

Апелянт вказує, що накладення арешту гарантує Позивачеві у подальшому при рішенні суду у її користь збереження права на власність.

Відповідач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що обраний заявником захід забезпечення позову не може бути видом (способом) забезпечення позову, оскільки такий вид (спосіб) не передбачений частиною 1 статті 151 КАС України.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч.1, 2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо таке буде прийнято на користь позивача.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що підстави забезпечення позову, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з ч.1, 2 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно до ч.6 ст.154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

Таким чином, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням: 1) висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.

Крім того, забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності вищевказаних обставин, які підлягають доведенню позивачем (заявником) та встановленню судом у разі вжиття таких заходів.

Необхідно зазначити, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.

Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно будь-якої із сторін у спорі, їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ`я сторін.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд, виходячи з конкретних доказів, повинен встановити чи наявна хоча б одна з передбачених ч.2 ст.150 КАС України обставин та оцінити чи не призведе застосований судом захід забезпечення позову до заподіяння ще більшої шкоди, ніж та, якої можна запобігти шляхом його застосування.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Апеляційний суд зазначає, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Крім того, у абзаці 1 п.17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 №2 вказано, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний заявником захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку не може бути видом (способом) забезпечення позову, оскільки такий вид (спосіб) не передбачений частиною 1 статті 151 КАС України.

Визначальним для забезпечення позову є належне обґрунтування та надання належних доказів на підтвердження тих обставин, що невжиття таких заходів забезпечення утруднить виконання рішення.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що заява про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях заявника, нею не обґрунтовано належним чином необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження фактів імовірності утруднення виконання або неможливості виконання рішення суду в майбутньому в разі невжиття таких заходів, тому підстави для задоволення заяви про забезпечення позову відсутні.

З врахуванням наведеного вище, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Апеляційний суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 2-12, 242, 294, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року у справі № 420/25172/24 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 12.11.2024

Суддя-доповідач С.Д. ДомусчіСудді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький