Окрема думка

від 10.10.2024 по справі 420/15162/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

О К Р Е М А Д У М К А

10 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/15162/24судді П`ятого апеляційного адміністративного суду Бойка А.В.

по адміністративній справі № 420/15162/24

У травні 2024 року Департамент фінансів Одеської міської ради звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області, за участю третіх осіб: Одеської міської ради (далі ОМР), товариства з обмеженою відповідальністю Інфокс, Комунального підприємства Агентство програм розвитку Одеси, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, в якому з урахуванням заяви від 17.06.2024 року, просив: визнати протиправним та скасувати пункт 2 вимоги Управління про усунення виявлених порушень від 26.03.2024 року №260208-14/990-2024, згідно з якою Управління вимагає забезпечити надходження до бюджету Одеської міської територіальної громади орендної плати за користування цілісним майновим комплексом, що перебуває у комунальній власності на суму 337947,19 тис. грн., відповідно до п.25 рішення Ради від 29.11.2023 №1618-УІІІ «Про бюджет Одеської міської територіальної громади на 2024 рік».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року позов задоволено в повному обсязі.

Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року стягнуто на користь ДФ ОМР за рахунок бюджетних асигнувань Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн (тридцять тисяч гривень 00 копійок).

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024 року апеляційну скаргу Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року без змін.

Не погоджуючись з додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року, відповідач подав апеляційну скаргу.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2024 року додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні заяви Департамента фінансів Одеської міської ради про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовлено.

Крім того П`ятим апеляційним адміністративним судом прийнято постанови від 10.10.2024 року про відмову у задоволенні заяв Департаменту фінансів Одеської міської ради про ухвалення додаткових судових рішень в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді апеляційної скарги на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у розмірі 12500 грн., а також в частині стягнення на його користь витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді апеляційної скарги на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року, у розмірі 5000 грн.

Не погоджуючись в цілому з висновком суду апеляційної інстанції, висловленим у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024 року про наявність підстав для задоволення позовних вимог Департаменту фінансів Одеської міської ради (та відповідно і про наявність підстав для стягнення судових витрат на користь позивача), мною було висловлено окрему думку.

Однак, зважаючи на набрання постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024 року про задоволення позовних вимог Департаменту фінансів Одеської міської ради законної сили, вважаю за необхідне висловити окрему думку на постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2024 року, ухвалені за наслідком перегляду в апеляційному порядку додаткового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року та за наслідком розгляду заяв Департаменту фінансів Одеської міської ради про стягнення витрат на правничу допомогу.

Підставою для скасування додаткового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року та відмови апеляційним судом у задоволенні заяв Департаменту фінансів Одеської міської ради про стягнення витрат на професійну правничу допомогу стало те, що позивач у даних правовідносинах Департамент фінансів ОМР, на думку колегії суддів, є суб`єктом владних повноважень, тоді як нормами КАС України не передбачено можливості стягнення на користь суб`єкта владних повноважень, у разі ухвалення на його користь судового рішення, судових витрат (зокрема, витрат на правничу допомогу), за виключенням витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення на користь Департаменту фінансів ОМР витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому в ухвалених постановах суд апеляційної інстанції посилався на те, що аналогічний правовий підхід щодо стягнення судових витрат на користь позивача суб`єкта владних повноважень викладений у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2022 року по справі №826/16473/15, від 30 серпня 2024 року по справі №640/30438/20.

На мою думку висновок колегії суддів стосовно того, що позивач в даній справі виступає в якості суб`єкта владних повноважень є помилковим, а постанови Верховного Суду, на які посилався суд апеляційної інстанції не є релевантними до даних правовідносин та викладені в них висновки не можуть бути застосовані в даному випадку, з огляду на наступне:

За положеннями п. 8 та 9 ч. 1 ст. 4 КАС України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, який подає позов до адміністративного суду на захист прав, свобод та інтересів власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

В свою чергу п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справа № 0840/3447/18 наголосила, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, в яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (див., наприклад, пункти 5.7, 5.8 постанови від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження 12-58гс18), пункти 28-30 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження 11-377апп18), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а (провадження № 11-1506апп18).

Спір у даній справі виник у зв`язку з незгодою позивача Департаменту фінансів Одеської міської ради з пунктом 2 вимоги Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області про усунення порушень, виявлених в ході проведення Управлінням ревізії .

Тобто у спірних правовідносинах саме Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області виступає суб`єктом владних повноважень, який за результатами реалізації ним владно-управлінських функцій, виніс обов`язкову до виконання позивачем, як підконтрольною установою (об`єктом контролю), у якого здійснено державний фінансовий контроль, вимогу.

При цьому у спірних правовідносинах Департамент фінансів Одеської міської ради не здійснює владних управлінських функцій по відношенню до відповідача.

В іншому випадку у разі якщо вважати у спірних правовідносинах позивача суб`єктом владних повноважень, тоді, за нормами КАС України, Департамент мав би право звернутись до адміністративного лише у випадках, коли право на звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Спір про оскарження вимоги фінансового органу не є спором, право на звернення до суду для вирішення якого надано Департаменту законом як суб`єкту владних повноважень.

Крім того положеннями ч. 1 ст. 19 КАС України передбачено можливість розгляду за правилами адміністративного судочинства спорів між суб`єктами владних повноважень лише з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Спір, який виник у даній справі не відноситься до зазначеної вище категорії спорів.

З огляду на зазначене вважаю, що у спірних правовідносинах Департамент фінансів Одеської міської ради не виступає в якості суб`єкта владних повноважень.

За положеннями частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виключенням з цього правила є випадок задоволення позову суб`єкта владних повноважень, коли з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

У постанові від 29 серпня 2022 року у справі № 826/16473/15 Верховний Суд вказав на те, що аналіз змісту частин першої-третьої статті 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи. Також ВС вказав, що на користь саме такого тлумачення свідчить зміст частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору.

Верховний Суд вважає, що такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору нерозривно пов`язаним із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки в даному випадку Департамент фінансів Одеської міської ради, який є позивачем у цій справі, не виступає у спірних правовідносинах в якості суб`єкта владних повноважень, то у разі задоволення заявлених ним позовних вимог, всі судові витрати, які були понесені ним у зв`язку із розглядом справи, підлягали стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області.

Що стосується посилань колегії суддів на постанови Верховного Суду від 29 серпня 2022 року по справі №826/16473/15 та від 30 серпня 2024 року по справі №640/30438/20, хочу зазначити наступне.

Так у справі № 826/16473/15 предметом спору було стягнення податкового боргу з юридичної особи. Позивачем у даній справі виступало Головне управління ДФС у Полтавській області, а відповідачем - публічне акціонерне товариство. Тобто позов був поданий Головним управління ДФС у Полтавській області на виконання наданих йому законом повноважень, як суб`єкту владних повноважень, з приводу реалізації функцій контролюючого органу по стягненню податкового боргу, який виник у товариства та не був ним сплачений у добровільному порядку. З огляду на це Головне управління ДФС у спірних правовідносинах виступало саме як суб`єкт владних повноважень, тоді як відповідачем була юридична особа.

У справі № 640/30438/20 спір виник між фізичною особою та приватним виконавцем, як особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, тобто суб`єктом владних повноважень, на дії якої поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України.

Таким чином висновки, зроблені Верховним Судом у постановах, ухвалених за наслідками касаційного перегляду справ №826/16473/15 та №640/30438/20, не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки стосуються зовсім інших правовідносин, які склалися між сторонами у справі.

З огляду на викладене вважаю, що у колегії суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду були відсутні підстави для скасування додаткового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року та відмови у задоволенні поданої Департаментом фінансів Одеської міської ради заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а також для відмови у задоволенні заяв Департаменту про ухвалення додаткових рішень про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Суддя: А.В. Бойко