Постанова

від 13.11.2024 по справі 420/9413/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/9413/24

Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В.,

повний текст судового рішення

складено 29.07.2024, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Федусика А.Г.,

суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ) та просила:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо не нарахування та не виплати їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.02.2019 року по 18.01.2023 року включно;

- зобов`язати ВЧ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.02.2019 року по 18.01.2023 року у сумі 545005 грн. 70 коп.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянтка просила його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (ВЧ).

Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 №49-ОС від 08.02.2019 року, виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення лейтенанта ОСОБА_1 , заступника начальника фінансово-економічного відділу (бухгалтерської служби), яка вибуває з 10.02.2019 року для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачці у період проходження військової служби у ВЧ у повному обсязі не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, з огляду на що вона була змушена звернутися суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 року по справі №420/14952/22 визнано протиправною бездіяльність ВЧ щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно.

Зобов`язано ВЧ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць).

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023 року по цій справі апеляційну скаргу ВЧ було залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності ВЧ щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 10.02.2019 року із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4463,15 грн. змінено в його мотивувальній частині та викладено її в редакції, наведеній у цій постанові.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 року залишено без змін.

Відповідно до наявної в матеріалах справи виписки з банківського рахунку в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.06.2023 року по справі №420/14952/22, з урахуванням постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023 року, позивачці 28.02.2024 року було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року у розмірі 77757,51 грн.

Як стверджує позивачка, повідомлення про надходження коштів у вищезазначену дату є фактом, що свідчить про несвоєчасний остаточний розрахунок ВЧ з нею у період з 11.02.2019 року по 18.01.2023 року.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 не звільнялась з військової служби, а була звільнена з займаної посади та направлена для подальшого проходження служби у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Водночас, не погоджуючись із протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати їй середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що направлення позивачки для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 не є звільненням в розумінні ст.116 КЗпП України, так як її військова служба після цього продовжилась, а тому до відповідача не може застосовуватися відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою КМУ від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» тощо.

Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.

Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа №240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа №340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа №826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа №824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа №2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі №826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі №1.380.2019.005781.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що в даному випадку виключення позивачки із списків особового складу ВЧ та направлення її до нового місця служби не є звільненням в розумінні ст.116 КЗпП, а тому відсутні підстави для настання відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

За приписами ч.1 ст.26 цього Закону, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, в даному випадку, з ВЧ було стягнуто на користь позивачки недоплачене грошове забезпечення, фактично заробітну плату, в межах справи №420/14952/22, однак вона продовжила проходити військову службу у Збройних Силах України, тобто факт звільнення зі служби відсутній.

З наведеного вбачається відсутність підстав для виплати військовою частиною позивачці середнього заробітку, передбаченого частиною першою статті 117 КЗпП України.

Правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду по справі № 520/1897/22 від 21 лютого 2024 року.

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання апелянтки на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у справі №380/19103/22 від 30 листопада 2023 року, оскільки дослідженню під час розгляду справи підлягали періоди стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення, на підставі ст.117 КЗпП. Питання, чи є перехід на нове місце військової служби звільненням з попереднього, у розумінні ст.116 КЗпП, перед судами під час розгляду справи №380/19103/22 не стояло. Крім того, в апеляційній скарзі представник позивачки навів висновок з постанови ВС, який не відповідає змісту самої постанови. Інші доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2024 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. ФедусикСудді А.В. Бойко О.А. Шевчук