Постанова

від 14.11.2024 по справі 620/2897/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/2897/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів Епель О.В., Кузьмишиної О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

26.02.2024 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дії відповідача щодо проведення виплати позивачу компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 у справі № 620/9261/22, без одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у сумі 15316,59 грн, утриманих при виплаті зазначеної компенсації; визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у сумі 15316,59 грн, утриманих з компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 у справі № 620/9261/22; зобов`язання відповідача здійснити позивачу виплату спірної компенсації у відповідності до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податків з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідач порушив вимоги Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" при нарахуванні та виплаті належного грошового забезпечення.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 р. позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у невиплаті ОСОБА_1 компенсації сум податку з доходів фізичних осіб при виплаті індексації грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 у справі № 620/9261/22.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 виплату компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, в сумі, що належала до виплати при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 у справі № 620/9261/22, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

На обгрунтування апеляційної скарги відповідачем зазначено, що виплата компенсації на виконання рішення суду не є грошовим забезпеченням, відтак на неї не поширюються положення пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податків з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

При цьому апелянт зауважив, що Військова частина провела перерахунок та виплату належних сум компенсації втрати частини доходу без повторного утримання податку з доходів фізичних осіб на суму 8170,12 грн після утримання податків та обов`язкових платежів перераховано на картковий рахунок позивача 26.04.2024 в сумі 6576,95 грн.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що Позивач звільнена з військової служби з 23.05.2017, що підтверджується наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.05.2017 №87.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 у справі № 620/9261/22 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки виплати з 01.12.2015 по 26.11.2022.

З наданого відповідачем додатку до розрахунку від 12.01.2024 видно, що позивачу виплачена індексація грошового забезпечення та компенсація втрати частини доходу за рішенням суду у справі №620/9361/22, з відрахуванням податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 15316,59 грн. (а.с.16)

Вважаючи свої права порушеними позивач звернулась за їх захистом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон №2050-ІІІ).

Статтею 1 Закону №2050-ІІІ передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначає Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

Пунктом 2 даного Порядку визначено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця або є особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Держспецзв`язку, Державної кримінально-виконавчої служби, МНС, податкової міліції, Держтехногенбезпеки.

Відповідно до пункту 3 Порядку: виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України Про податок з доходів фізичних осіб.

Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відповідно до п. 168.5 ст.168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач повинен компенсувати позивачу суму податку на доходи фізичних осіб.

Крім того, як вірно було визначено судом першої інстанції, право на грошову компенсацію позивач набув під час проходження військової служби та повинен був її отримати при звільненні, однак не отримав з вини відповідача, що підтверджується судовим рішенням у справі №620/9261/22, яке набрало законної сили.

Зважаючи на викладені положення, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що виплачуючи позивачу індексацію грошового забезпечення та компенсацію втрати частини доходів, відповідач повинен був провести одночасну компенсацію суму податку на доходи фізичних осіб.

Таким чином, бездіяльність відповідача, що полягає у невиплаті позивачу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб при виплаті індексації грошового забезпечення та компенсації втрати частини доходів, є протиправною.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги відповідача, що судом першої інстанції не було досліджено, що Військова частина вже провела перерахунок та виплату належних сум компенсації втрати частини доходу без повторного утримання податку з доходів фізичних осіб на суму 8170,12 грн, оскільки таких доказів суду першої інстанції надано не було, при цьому судом першої інстанції належну суму для виплати визначено також не було.

Отже, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

Надаючи оцінку всім іншим доводам сторін та учасників справи, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 р. - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

О.М. Кузьмишина