Постанова

від 18.11.2024 по справі 320/48402/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/48402/23 Головуючий у І інстанції - Кочанова П.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київської митниці, в якій просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів № UA100390/2023/000045/2 від 12.12.2023;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100390/2023/000590.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що надані ним документи в достатній (розумній) мірі підтверджували вартісні та кількісні показники митної вартості товарів, вказаних у митній декларації № 23UA100390718980U6 від 12.12.2023, не містили розбіжностей, які б мали вплив на правильність визначення митної вартості за основним методом, не містили ознаки підробки та містили всі необхідні відомості, що підтверджують числові та кількісні значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, що дозоляло визначити митну вартість за основним методом.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна», в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13 червня 2018 року між Позивачем (Покупець) та Компанією «SOLARITY S.R.O.» (Постачальник) укладено договір поставки товару № 006/18, відповідно до умов якого Компанія «Solarity S.R.O.» приймає на себе зобов`язання протягом терміну дії даного договору забезпечити поставку і передачу у власність ТОВ «Соларіті Україна» товару в асортименті, кількості, комплектності, якості і на умовах, передбачених даним договором, а ТОВ «Соларіті Україна» бере на себе зобов`язання своєчасне приймати такий товар та оплачувати його вартість на умовах передбачених договором.

Асортимент і загальна кількість товару передбачається сторонами в Інвойсах.

Відповідно до інвойсу № 1032300233 від 05.12.2023 року предметом поставки є сонячні фотогальванічні елементи, зібрані у модулі для отримання електричної енергії (сонячні панелі), без додаткового обладнання, фотоелектричний модуль 555W Hi-МО 5m загально-промислового призначення, нові: Silver Frame Mono (LR5-72HPH-555V) кат. Номер 100-249, к-ть 620 шт; вартість за одиницю - 80,4100 EUR, сумарна вартість - 49 854,20 EUR; транспортні послуги в кількості 1 одиниці; вартість за одиницю - 3 200,00 EUR, сумарна вартість - 3 200,00 EUR.

Загальна вартість продукції з доставкою, відповідно до проформ-інвойсу від 05.12.2023 № 1032300233 склала 53 054,20 EUR. Умови поставки - DAP Kiev.

Вказана продукція була запакована та підготовлена для доставки на адресу Позивача згідно з митної декларацією № 23UA100390718980U6 від 12.12.2023.

Разом з даною декларацією Товариством були надані митному органу копії документів: договору поставки товару від 13 червня 2018 року № 006/18; додаткової угоди № 1.1 від 01.01.2021 року; додаткової угоди № 5 від 01.08.2023; рахунку-фактури (інвойсу) № 1032300233 від 05.12.2023; автотранспортної накладної CMR від 05.12.2023 № б/н.; декларації про походження товару № 1032300233 від 05.12.2023; договору про надання послуг митного брокера Т200521 від 20.05.2021.

Наявність зазначених документів на момент оформлення митної вартості товару за вищенаведеними митними деклараціями підтверджується карткою відмови в прийнятті митних декларацій, у митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 12.12.2023 № UA100390/2023/000045/2, яким Відповідач скоригував митну вартість товару.

Також Відповідачем видано Картку відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100390/2023/000590.

Вважаючи протиправними рішення Відповідача та картку відмови в прийняті митної декларації, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що рішення про коригування митної вартості містить всю необхідну інформацію щодо підстав коригування та джерело, яке було використано для коригування митної вартості, тому підстави для його скасування відсутні.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 49 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Стаття 51 Митного кодексу України регулює питання визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, згідно частини 1 та 2 якої митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою (частина перша статті 52 Митного кодексу України).

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;

2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (частина друга статті 52 Митного кодексу України).

Статтею 53 Митного кодексу України передбачено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

В контексті викладеного, суд першої інстанції вірно вказав, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Із зазначеним погоджується і колегія суддів.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Частиною 1 статті 54 Митного кодексу України регламентовано, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з пунктом 1 частини четвертою, частинами п`ятою та шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Стаття 57 Митного кодексу України регулює методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, а саме: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

За приписами частин п`ятої - восьмої статті 57 Митного кодексу України у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті бЗцього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Верховним Судом у постанові від 15 лютого 2024 року у справі № 640/29559/20 вказано, що митний орган повинен витребувати документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням про коригування митної вартості товарів від 12 грудня 2023 року № UA100390/2023/000045/2 митна вартість товару була визначена за резервним методом.

Підставою для прийняття вказаного рішення стало те, що за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана оскільки Декларантом до митного оформлення не подано документально підтверджених даних про включення до ціни товару витрат на митне очищення для експорту.

Так, згідно з пунктом 6.2 договору поставки від 13.06.2018 № 006/18 поставка товару здійснюється на умовах Incoterms 2010, детально передбачених у відповідному інвойсі, погодженому Сторонами. Відповідно до інвойсу № 1032300233 від 05.12.2023 умови поставки - DAP Kiev.

Delivered at Place (скорочено DAP) (постачання в місці призначення) - одна з умов (термінів) Інкотермс, що означає, що продавець виконав своє зобов`язання з постачання тоді, коли він надав покупцеві товар, випущений в митному режимі експорту та готовий до розвантаження з транспортного засобу, який прибув у вказане місце призначення. Умови постачання DAP покладають на продавця обов`язки нести всі витрати й ризики, пов`язані з транспортуванням товару в місце призначення, включаючи (де це буде потрібно) будь-які збори для експорту з країни відправлення.

Таким чином, поставка відбулась на умовах DAP, які покладають на Продавця обов`язки нести всі витрати й ризики, пов`язані з транспортуванням Товару в місце призначення, включаючи (де це буде потрібно) будь-які збори для експорту з країни відправлення.

Відповідно до пункту 6 частини 10 статті 58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, як витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність висновків про невключення вартості митного очищенню Товару для експорту, оскільки такі витрати вже були включені до ціни Товару та були понесені Продавцем, а не Позивачем, з чим погоджується і колегія суддів.

Крім того, доводи Відповідача про те, що в поданому Позивачем інвойсі від 05.12.2023 № 1032300233 не вказано терміни оплати за товар є необґрунтованими, оскільки така дата вказана, а саме 04.01.2024 (due date).

Таким чином, в інвойсі від 05.12.2023 № 1032300233 зазначені всі необхідні дані щодо умов оплати, зокрема строку оплати, характеристик, кількості товару, вартості товару за одиницю, загальна вартість партії товару та умов поставки.

На підставі вищевикладеного, перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що Позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості товару за ціною контракту було надано повний пакет документів, у відповідності до переліку, закріпленого частиною 2 статті 53 МК України.

При цьому, слід враховувати, що ст. 53 Митного кодексу України, якою врегульовано порядок підтвердження декларантом заявленої митної вартості та її перевірки митницею, не містить жодних вимог щодо необхідності додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20 березня 2024 року у справі № 815/762/18.

Відповідно до частин 2, 4, 5, 10 статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням; 2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв`язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів; 3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об`єкти права інтелектуальної власності. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України; 4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця; 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 7) витрати на страхування цих товарів.

Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у ст. 53 МК України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному, з урахуванням вимог митного законодавства щодо необхідності проведення процедури митних консультацій.

Разом з тим, не зважаючи на вищевказані обставини, Відповідачем здійснено коригування заявленої ним митної вартості товарів за шостим (резервним) методом.

Водночас, в ході апеляційного провадження Київською митницею не доведено неможливості застосування жодного методу коригування, що передує резервному.

Колегія суддів враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі «Золотас проти Греції», про те, що стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок також викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.o.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Крім того, у рішеннях від 20 травня 2010 року та від 25 листопада 2008 року у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, в яких ЄСПЛ наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про те, що документами, наданими Позивачем контролюючому митному органу при здійсненні митного оформлення товару, у їх сукупності підтверджуються всі складові заявленої ним митної вартості товару за ціною договору і наявні в них відомості надають можливість перевірити її правильність.

При цьому, колегія суддів зазначає, що митні органи дійсно мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але такі повноваження повинні ними здійснюватися у спосіб, установлений законом, тобто в даному випадку витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що так чи інакше впливають на визначення безпосередньо митної вартості.

Водночас, навіть у разі витребування додаткових документів, митний орган має враховувати, що ненадання їх повного пакету може бути підставою для коригування митної вартості лише тоді, коли подані документи є недостатніми або такими, що в сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації про заявлену митну вартість.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 809/1884/16, від 03 квітня 2018 року у справі № 826/8797/16, від 14 березня 2024 року у справі № 823/1696/17, від 20 березня 2024 року у справі № 826/5959/17.

Щодо доводів Відповідача про пов`язаність Покупця ТОВ «Соларіті Україна» та Продавця компанії «Solarity S.R.O.» (Чеська Республіка), яка вплинула на ціну поставленого товару, колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

згідно з частинами 13-15 статті 58 Митного кодексу України за наявності достатніх підстав вважати, що відносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, вплинули на ціну оцінюваних товарів, митний орган повинен надати декларанту або уповноваженій ним особі свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце. У разі відсутності обґрунтувань з боку митного органу необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, не вплинули на ціну оцінюваних товарів. Декларант має право відповіді та доказу відсутності впливу взаємозв`язку продавця і покупця на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Для цілей цього Кодексу особи вважаються пов`язаними між собою у випадках, зазначених у статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року. Особи, одна з яких є одноосібним агентом, одноосібним дистриб`ютором чи одноосібним концесіонером іншої, як би це не називалося, вважаються пов`язаними для цілей цього Кодексу, якщо вони підпадають хоча б під один із критеріїв, визначених у статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (частини шістнадцята та сімнадцята статті 58 Митного кодексу України).

Відповідно до пункту 4 статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, для визначення пов`язаності осіб до якої відсилають положення частини шістнадцятої статті 58 Митного кодексу України, особи вважаються пов`язаними між собою, тільки якщо:

a) вони є службовцями або директорами підприємств один в одного;

b) вони юридично визнані партнерами по бізнесу;

c) вони є роботодавцем і працівником;

d) будь-яка особа безпосередньо чи опосередковано володіє, контролює або утримує 5 чи більше відсотків випущених акцій, що дають право голосу, або акцій обох з них;

e) один з них безпосередньо або опосередковано контролює іншого;

f) обидва безпосередньо або опосередковано контролюються третьою особою;

g) разом вони безпосередньо або опосередковано контролюють третю особу;

h) вони є членами однієї й тієї самої сім`ї.

Особи, які пов`язані одна з одною в бізнесі таким чином, що одна з них є одноосібним агентом, одноосібним дистриб`ютором чи одноосібним концесіонером іншого, як би це не називалося, уважаються пов`язаними для цілей цієї Угоди, якщо вони підпадають під критерії пункту 4 (пункт 5 статті 15 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року).

Як зазначено Відповідачем, з відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, власником 99 % акцій ТОВ «Соларіті Україна» являється фірма продавець - Solaritys.r.o.

Згідно з ч. 18 ст. 58 Митного кодексу України при продажу товарів між пов`язаними особами вартість операції береться за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів за першим методом, якщо декларант покаже, що така вартість є близькою до вартості однієї з нижчезазначених операцій, яка здійснювалася одночасно або майже одночасно з операцією з оцінюваними товарами: (1) вартості операції при продажу непов`язаним покупцям ідентичних або подібних (аналогічних) товарів для експорту в Україну; (2) митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з положеннями статті 62 цього Кодексу; (3) митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, визначеної згідно з положеннями статті 63 цього Кодексу.

Разом з тим, відповідно до частини 12 статті 58 Митного кодексу України той факт, що продавець і покупець пов`язані між собою особи, сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної. У таких випадках необхідно розглянути обставини продажу та прийняти вартість операції за умови, що взаємовідносини покупця і продавця не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

Колегія суддів звертає увагу, що в обставинах прийняття оскаржуваного рішення та джерел інформації, що використовувались митним органом для визначення митної вартості не встановлено, яким чином пов`язаність Продавця та Покупця вплинула на ціну оцінюваних товарів.

Таким чином, саме по собі посилання на те, що власником 99% акцій ТОВ «Соларіті Україна» являється фірма продавець - Solaritys.r.o. не є належним обґрунтуванням обставин взаємозв`язку між Продавцем та Покупцем, також не обґрунтовано як це вплинуло на заявлену Декларантом митну вартість.

Згідно з частинами 1, 2статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки Відповідачем не доведено наявності тих обставин, на які він посилається та які зводяться, на його думку, до неможливості визначення митної вартості імпортованого Позивачем товару за основним методом, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Відповідача про коригування митної вартості товарів від 12.12.2023 № UA100390/2023/000045/2 та Картка відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100390/2023/000590 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна», викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено за неповного з`ясування обставин справи та порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з цим, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове судове рішення, яким адміністративний позов Позивача задовольнити повністю.

За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження сплати відповідних судових витрат в суді першої інстанції Позивачем надано платіжну інструкцію про сплату судового збору в розмірі 5617,00 грн.

Крім того, на підтвердження сплати відповідних судових витрат в суді апеляційної інстанції Позивачем надано платіжну інструкцію про сплату судового збору в розмірі 8425,50 грн.

Відтак, з огляду на задоволення позовних вимог, та згідно з вимогами ч. 7 ст. 139 КАС України, судові витрати підлягають стягненню на користь Позивача з Київської митниці, яка є суб`єктом владних повноважень у сумі 14042,50 грн.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн, колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до частини 1 п. 1 частини 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної статті для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

До суду першої інстанції, Позивачем, для підтвердження витрат на правничу допомогу, було подано: договір про надання правової допомоги від 15 грудня 2023 року № 15/12 на 5 арк.; ордер про надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1514924 від 15 грудня 2023 року на 1 арк.; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 000471 від 24 квітня 2019 року на 1 арк.; акт приймання-передачі наданих послуг від 19 грудня 2023 року на 1 арк.; рахунок на оплату від 15 грудня 2023 року № 15/12 на 1 арк.; платіжну інструкцію від 15.12.2023 № 950 на суму 10 000,00 грн.

Відповідно до договору про надання правової допомоги від 15 грудня 2023 року № 15/12, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Летрадо» (Адвокатське об`єднання) та Позивачем (Клієнт), Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу з погоджених правових питань та у погоджених обсягах згідно з д. 5.1 цього Договору. Клієнт зобов`язується прийняти надану правову допомогу та оплатити гонорар за її надання на умовах та в порядку, який визначений цим Договором.

Згідно з п.п. 3.1, 3.2 договору про надання правової допомоги від 15 грудня 2023 року № 15/12 за здійснення аналізу законодавства, судової практики та документів, наданих Клієнтом, в тому числі за запитом Адвокатського об`єднання, підготовку та подання позовної заяви, у випадку необхідності за підготовку до участі та/або участь у судових засіданні суду першої інстанції від імені та в інтересах Клієнта по справі за позовом Клієнта до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості № UА100390/2023/000045/2 від 12.12.2023 та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА100390/2023/000590, Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню гонорар у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок протягом 3 (трьох) робочих днів з дати укладення цього Договору.

Зазначений у п. 3.1. Договору розмір гонорару розрахований виходячи з орієнтовної кількості часу, що має бути витрачений Адвокатом Адвокатського об`єднання для виконання обов`язків Адвокатського об`єднання, зазначених у п. 5.1. цього Договору, орієнтовного обсягу послуг, що мають бути надані, вартості однієї години роботи Адвоката Адвокатського об`єднання, ціни позову, складності справи та її значення для Клієнта з урахуванням цих факторів, а також того, що Клієнт є постійним клієнтом Адвокатського об`єднання, розмір гонорару визначено з урахуванням наданої Клієнту знижки від звичайної вартості таких послуг Адвокатського об`єднання.

На підтвердження сплати наданих правничих послуг Позивачем надано до суду першої інстанції платіжну інструкцію від 15 грудня 2023 року № 950 про оплату 10 000,00 грн за надання правової допомоги.

Також, до суду апеляційної інстанції, Позивачем, для підтвердження витрат на правничу допомогу, було подано: Додаткову угоду від 01 липня 2024 року № 1 до договору про надання правової допомоги від 15 грудня 2023 року № 15/12 на 1 арк.; ордер про надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1647452 від 01 липня 2024 року на 1 арк.; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 000471 від 24 квітня 2019 року на 1 арк.; акт приймання-передачі наданих послуг від 04 липня 2024 року на 1 арк.; рахунок на оплату від 01 липня 2024 року № 01/07 на 1 арк.; платіжну інструкцію від 02.07.2024 № 751 на суму 8 000,00 грн.

Відповідно до Додаткової угоди від 01 липня 2024 року № 1 до договору про надання правової допомоги від 15 грудня 2023 року № 15/12, укладеної між Адвокатським об`єднанням «Летрадо» (Адвокатське об`єднання) та Позивачем (Клієнт), Сторони дійшли згоди доповнити пункт 3.1. Договору № 15/12 про надання правової допомоги від 15.12.2023 підпунктом 3.1.2., а саме за підготовку та подачу апеляційної скарги на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року по справі № 320/48402/23 (оскарження рішення Київської митниці про коригування митної № UА100390/2023/000045/2 від 12.12.2023 та картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100390/2023/000590), Клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню гонорар у розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок протягом 3 (трьох) робочих днів з дати цієї додаткової угоди до договору № 15/12 про падання правової допомоги від 15.12.2023.

На підтвердження сплати наданих правничих послуг Позивачем надано до суду апеляційної інстанції платіжну інструкцію від 02.07.2024 № 751 про оплату 8 000,00 грн за надання правової допомоги.

За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ч. 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Вказане правило при вирішені питання про співмірність заявленої до присудження суми витрат на професійну правничу допомогу сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17 (73021615) та від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16 (73356068).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовуюсь при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції У справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (заява № 58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від 05.05.2018 року у справі № 821/1594/17.

Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 року у справі № 803/1032/18 підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`ємом наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Також, Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 580/3324/19 дійшов висновку, що визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи не тільки те, чи були вони фактично понесені, але і оцінювати їх необхідність та неминучість.

Колегія суддів при вирішенні питання витрат на професійну правничу допомогу вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів також звертає увагу, що представником Позивача було подано до суду першої інстанції лише позовну заяву, а до суду апеляційної інстанції лише апеляційну скаргу.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та об`ємом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, у зв`язку з чим понесені Позивачем витрати на правничу допомогу необхідно присудити в сумі 5 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 12 грудня 2023 року № UA100390/2023/000045/2.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100390/2023/000590.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (03124, м. Київ, вул. Гавела Вацлава, буд. 8А, код ЄДРПОУ 43997555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» (03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 6, кв. 234, код ЄДРПОУ 41958197) витрати зі сплати судового збору в розмірі 14042 (чотирнадцять тисяч сорок дві) грн 50 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (03124, м. Київ, вул. Гавела Вацлава, буд. 8А, код ЄДРПОУ 43997555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Соларіті Україна» (03115, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 6, кв. 234, код ЄДРПОУ 41958197) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 (п`ять тисяч) гривень.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк