Рішення

від 21.10.2024 по справі 202/9919/24

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 202/9919/24

Провадження № 2/202/4523/2024

РІШЕННЯ

Іменем України

21 жовтня 2024 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді Дребот І.Я.,

за участю секретаря Владимирова О.О.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Саноіл" про стягнення несплаченого страхового відшкодування та матеріального збитку заподіяного внаслідок спричинення дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Саноіл» про стягнення несплаченого страхового відшкодування та матеріального збитку заподіяного внаслідок спричинення дорожньо-транспортної пригоди.

У своїй позовній заяві просив суд:1) Стягнути з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на свою користь 16 248,33 грн страхового відшкодування; 2) Стягнути з ТзОВ на свою користь12 643,00 грн шкоди, різницю між страховим відшкодуванням та фактичним розміром спричиненої матеріальної шкоди; стягнути з відповідачів пропорційно заявленим позовним вимогам на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 970,00 грн, витрати на проведення оцінки вартості пошкодженого майна в розмірі 4500,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмір 10 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що 22 травня 2024 року в м. Дніпро, сталась дорожньо-транспортна пригода, за участі водія ОСОБА_3 , який керував вантажним автомобілем «SCANIA» д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом «СМIТZ» днз НОМЕР_2 , та належного позивачу автомобіля «HONDA» днз НОМЕР_3 з під керуванням водія ОСОБА_4 . Внаслідок вказаної пригоди належний позивачу транспортний засіб автомобіль «HONDA» днз НОМЕР_3 зазнав технічних ушкоджень, а його власник відповідно матеріального збитку. Вказані обставини встановленні, та об?єктивно підтверджуються постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.06.2024 року по справі № 202/6799/24, якою встановлено вину водія ОСОБА_3 у скоєному ДТП. Позивач зазначив, що згідно полісів страхування цивільно-правової відповідальності № 217626827 та № 217566588 та схемою місця ДТП підтверджується що цивільно-страхова відповідальність володільця вантажного автомобіля тягача «SCANIA» д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом «СМIТZ» днз НОМЕР_2 застрахованго страховою компанією АТ «ПЗУ Україна» на підставі полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності водіїв № 213062523. Відповідно до полісу страхування №217626827 від 27 листопада 2023 року, цивільна - правова відповідальність володільця вантажного автомобіля тягача «SCANIA» д.н.3. НОМЕР_4 застрахована на наступних умовах: страхова сума за збиток спричинений майну потерпілих становить 160 000 грн, франшиза 0 гривень. Як свідчить Звіт про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного ТЗ№ 52-05.24 від 03.06.2024 року складаний на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ «HONDA» днз НОМЕР_3 , з урахування зносу становить 38 678,10 гривень (без ПДВ), без урахуванням зносу на замінні складники 51 321,10 гривень (без ПДВ).10 червня 2024 року на рахунок позивача від страхової компанії надійшли кошти в якості страхового відшкодування в розмірі 22 429, 77 грн, що не відповідає дійсному оціненому розміру шкоди.3 огляду на те, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ позивача з урахуванням зносу становить 38 678,10 грн (без ПДВ), то розмір страхового відшкодування, що має бути доплачений відповідачем 1 складає: 38 678,10 грн. - 22 429,77 грн = 16 248,33 грн. Заявами про перегляд розміру сплаченого страхового відшкодування від 13 червня 2024 року, та повторно від 24 липня 2024 року представник позивача звертався до страхової компанії з метою досудового вирішення питання, але жодної доплати та відповіді на вказані звернення не отримав.

Враховуючи викладені обставини, на думку позивача, порушене його право на отримання страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку у повному обсязі є оспорюваним, а отже потребує судового захисту.

Ухвалою Індустріального районного суд м. Дніпропетровська від 14 серпня 2024 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

04 вересня 2024 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача з викладенням заперечень проти відзиву.

11 вересня 2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника ПрАТ СК «ПЗУ Україна» з викладенням заперечень проти неї.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача-1 ПАТ «СК «ПЗУ Україна» та представник відповідача-2 ТзОВ «Саноіл» в судове засідання не з`явились, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Дослідивши матеріали справи, судом було встановлено наступне.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Дніпро, сталась дорожньо-транспортна пригода, за участі водія ОСОБА_3 , який керував вантажним автомобілем «SCANIA» д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом «СМIТZ» днз НОМЕР_2 , та належного позивачу автомобіля «HONDA» днз НОМЕР_3 з під керуванням водія ОСОБА_4 . Внаслідок вказаної пригоди належний позивачу транспортний засіб автомобіль «HONDA» днз НОМЕР_3 зазнав технічних ушкоджень, а його власник відповідно матеріального збитку. Вказані обставини встановленні, та об?єктивно підтверджуються постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28.06.2024 року по справі № 202/6799/24, якою встановлено вину водія ОСОБА_3 у скоєному ДТП. Згідно полісів страхування цивільно-правової відповідальності № 217626827 та № 217566588 та схемою місця ДТП підтверджується що цивільно-страхова відповідальність володільця вантажного автомобіля тягача «SCANIA» д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом «СМIТZ» днз НОМЕР_2 застрахованго страховою компанією АТ «ПЗУ Україна» на підставі полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності водіїв № 213062523. Відповідно до полісу страхування №217626827 від 27 листопада 2023 року, цивільна - правова відповідальність володільця вантажного автомобіля тягача «SCANIA» д.н.3. НОМЕР_4 застрахована на наступних умовах: страхова сума за збиток спричинений майну потерпілих становить 160 000 грн, франшиза 0 гривень.

На виконання вимог ст.34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі-Закон) після отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, ПрАТ «СК ПЗУ Україна» розпочало її розслідування.

Керуючись п.34.2. ст.34 Закону, Страховик протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП направив свого представника до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

За результатами проведених дій було оформлено Протокол технічного огляду пошкодженого автомобіля від 30.05.2024 р., який був взятий за основу при визначенні вартості матеріального збитку. При огляді був присутній експерт автотоварознавець ОСОБА_5 та власник ТЗ ОСОБА_2 .

Страховик здійснив розрахунок матеріального збитку HONDA Insight д.н.з. НОМЕР_3 у програмі Audatex. За результатами проведених розрахунків складено Ремонтну калькуляцію № 42574 від 06.06.2024, в якій вартість відновлюваного ремонту склала 24131,32 грн. На виконання приписів ст. 31.1 Закону, Відповідач-1, керуючись нормами цього Закону, прийняв вмотивоване рішення про виплату страхового відшкодування на користь Позивача у розмірі 22492,77 грн. ПрАТ "СК ПЗУ Україна" сплатила на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 22492,77 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 10.06.2024 року N 00119594.

Як свідчить Звіт про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного ТЗ№ 52-05.24 від 03.06.2024 року складаний на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ «HONDA» днз НОМЕР_3 , з урахування зносу становить 38 678,10 гривень (без ПДВ), без урахуванням зносу на замінні складники 51 321,10 гривень (без ПДВ).

Щодо позовних вимог до ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна», суд дійшов наступних висновків.

Правовідносини, що склались між сторонами регулюються нормами спеціального закону - Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (надалі за текстом -Закон).

Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно зі ст. 3 Закону, обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування».

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Згідно зі ст. 999 ЦК України, до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Суд зазначає, що з аналізу вказаних правових норм вбачається, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону).

Також наведене знайшло своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але с зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням.

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону).

В своїй Постанові від 14.12.2021 в справі №147/66/17 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням.

Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).

Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 28 Закону шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Відповідно до ст. 29 Закону, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

У постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 754/5129/15-ц зроблено правовий висновок про те, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України).

Згідно п.22.1. ст.22 Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно п. 31.1 ст. 31 Закону розмір шкоди, пов`язаної з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, визначається на підставі аварійного сертифіката, рапорту, звіту, акту чи висновку про оцінку, виконаного аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства.

Відповідно до п.34.2 та п.34.3 ст.34 Закону якщо протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП страховик не направив свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди.

Отже, відповідно до ст. 29, п. 33.3 ст. 33, п. 34.2 ст. 34 Закону, у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності, саме на Страховика покладено обов`язок визначати розмір заподіяного збитку.

Самостійне обрання потерпілим експерта для визначення ним шкоди можливе лише у випадку, прямо передбаченому п. 34.3 ст. 34 Закону, - якщо представник страховика не з`явився у визначений строк для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Згідно п. 2.1 Закону, даний Закон має пріоритет, та, якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Отже, Відповідач виконав свій обов`язок щодо врегулювання страхової події та визначення розміру збитку, тому підстави для прийняття для визначення розміру шкоди на підставі Звіту Позивача, відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 102 ЦПК України, висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Окремо суд зауважує, що поданий Позивачем до матеріалів справи Звіт №52-05.24 від 03.06.2024 року не є результатом проведення судової експертизи, а тому не є обов`язковим при здійснені оцінки доказів у справі, що узгоджується з Постановою Верховного суду від 11.04.2018 у справі № 910/24880/15.

Позивачем не було надано доказів фактичного ремонту автомобіля автотранспортним підприємством, платником ПДВ, на підставі чого вартість відновлювального ремонту не зменшується на запасні частини та матеріали на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість.

З урахуванням вищевикладеного, суд звертає увагу на те, що у Відповідача відсутній обов`язок приймати до уваги наданий Позивачем висновок, оскільки Законом визначений вичерпний перелік випадків, коли потерпілий має право самостійно обирати експерта для визначення розміру збитку.

Такий висновок випливає з того, що пунктом 2.1 Закону передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Вказана норма кореспондується із частиною 2 статті 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відтак, у спорах пов`язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - ОСЦПВ) норми Закону про ОСЦПВ є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

У разі, якщо норми нормативних актів однакової юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною. Загальніша норма не застосовується до тих ситуацій, в яких є ознаки, що відповідають більш спеціальній нормі.

Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постанові від 29.01.2019 у справі № 807/257/14.

Крім того, про перевагу норм lexspecialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (п. 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії» № 7888/03, п. 15 рішення у справі «Баранкевич проти Росії» № 10519/03 тощо): lexspecialisderogatgenerali - спеціальний закон відміняє дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Зокрема, згідно п. 34.3. ст. 34 Закону якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

В даному випадку з матеріалів справи слідує те, що Відповідачем у передбачений Законом строк було організовано огляд транспортного засобу, про що складено відповідний акт огляду та здійснено страхове відшкодування.

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Разом з тим позивач не навів належні та допустимі докази, за яких суд має взяти до уваги Звіт Позивача, як обґрунтування розмірі завданого матеріального збитку.

Разом із тим, варто зазначити що відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У зв`язку із тим, що Страховик здійснив виплату страхового відшкодування у Відповідача відсутні будь-які зобов`язання перед Позивачем, оскільки зобов`язання були виконані у повному обсязі та належним чином, а відтак суд доходить висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині позову.

Щодо позовних вимог до ТОВ "САНОІЛ" , суд дійшов наступних висновків.

Як вже зазначалося судом, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону).

Оскільки під час розгляду справи судом було встановлено, що сума страхового відшкодування за Полісом повністю покриває майнові втрати позивача, понесені внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також те, що Страховиком було здійснено виплату страхового відшкодування. отже, вимоги позивача до Відповідача 2 є необґрунтованими.

У зв`язку з вищевикладеним, суд доходить висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині позову.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, тому позовну заяву слід залишити без задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, суд дійшов наступних висновків.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захистити себе у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог було відмовлено, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного, а також ст. ст. 22, 23, 1166, 1188, 1192, 1194 ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79,80, 81, 223, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Саноіл" про стягнення несплаченого страхового відшкодування та матеріального збитку заподіяного внаслідок спричинення дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Повний текст рішення складено 28.10.2024 року.

Суддя І.Я. Дребот