Рішення

від 06.11.2024 по справі 206/1622/24

САМАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа 206/1622/24

Провадження 2/206/829/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Дніпро

Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Прінь І.П.

за участі:

секретаря Погребної А.О.,

представника позивачів ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року до Самарського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , Державного підприємства «Придніпровська залізниця» про визнання права власності. В обґрунтування позовних вимог вказують на те, що 22.10.2001 року ОСОБА_4 та членам її сім`ї ( ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , Меженській (прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_6 ) Державним підприємством «Придніпровська залізниця» було видано свідоцтво про право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_7 14.09.2014 року, належну йому частку у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 оформили ОСОБА_4 та ОСОБА_6 по 1/8 частці кожна. Таким чином, позивачі є власниками квартири АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної та спільної часткової власності. За виданим свідоцтвом право власності - квартира АДРЕСА_1 складається з житлової площі 34.8 кв., загальна площа 44,4 кв. Фактично квартира АДРЕСА_1 - є частиною домоволодіння по АДРЕСА_2 . Вказане домоволодіння складається з житлового будинку та господарських будівель і споруд. Відповідачка ОСОБА_2 є власницею 36/100 часток домоволодіння по АДРЕСА_2 . У 1997 році для обслуговування частини домоволодіння по АДРЕСА_2 , якою володіє відповідачка, була приватизована земельна ділянка площею 0,0593 га. і видано державний акт на право приватної власності. Земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 1210100000:09:384:0009. За технічним описом майна, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухому майно за адресою АДРЕСА_2 , 64/100 частини домоволодіння перебуває у власності Державного підприємства «Придніпровська залізниця». Першочергова реєстрація права власності на частину домоволодіння, яка перебуває у власності Відповідача, відбулась в 1991 році на підставі договору купівлі продажу, згідно з яким Дистанція громадських споруд Нижньодніпровський Узел Придніпровської залізничної дороги продало (відчужило) 36/100 частини домоволодіння. Позивачі зазначають, що житловий будинок АДРЕСА_2 є одним суцільним об`єктом нерухомого майна (домоволодінням), але позивачам на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , а відповідачу ОСОБА_2 36/100 часток будинку АДРЕСА_2 . Згідно із відповіддю КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 28.07.2014 року вбачається, що даних про зняття з балансу даного житлового будинку та передачу на баланс будь-якій іншій організації чи підприємству в матеріалах інвентаризаційної справи відсутні. Відповідно до листа Державного підприємства «Придніпровська залізниця» від 02.02.2024 року, було повідомлено що на балансі підприємства об`єкти нерухомості, які розташовані за адресою: будинок АДРЕСА_2 не обліковуються. Відповідно до листа Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 14.02.2024 року повідомлено, що житловий будинок АДРЕСА_2 не перебуває на балансі у жодного комунального підприємства, яке підпорядковане департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради. Таким чином, станом на дату приватизації квартири статус об`єкту нерухомого майна, який міг бути приватизований, була не квартира, а 64/100 частини житлового будинку. За актом актуалізації інвентаризаційних даних спірне домоволодіння складається з: житлової будівлі у складі літ. А1, А2, а3, а4, загальною площею 116,4 кв.м., житловою площею 61,3 кв. м; сараї літ Б1, Л1; літні кухні літ. В1, Е1, вбиральні Д1, З1; лазні літ. Г1, душу літ. И1; погрібу з шийкою літ Ж1, колодязю літ. К; навісу літ. Н1; гаражу літ. М1, інших споруд №№ 1-9, замощень І. ІІ. Тобто, у фактичному володіння та користуванні позивачів перебуває 64/100 частини домоволодіння по АДРЕСА_2 . Позивачі вважають, що під час оформлення приватизації житла, з незалежних від позивачів причин, відбулась помилка, а саме на час здійснення приватизації позивачам мало бути передано 64/100 частин житлового будинку, а не квартира з господарськими будівлями та спорудами. Наразі позивачі позбавлені можливості приватизувати земельну ділянку на якій знаходиться частина їхнього будинку (квартира АДРЕСА_3 ).

Оскільки за іншої процедури набути у власність нерухоме майно позивачі не можуть, вони просять суд ухвалити рішення, яким:

- визнати занимиправо спільної сумісної власності на 64/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , до складу якого входить: житловий будинок у складі літ. А1, А2, а3, а4, загальною площею 116,4 кв.м., житловою площею 61,3 кв. м; сараїв літ Б1, Л1; літні кухні літ. В1, Е1, вбиральні Д1, З1; лазня літ. Г1, душ літ. И1; погріб з шийкою літ Ж1, колодязь літ. К; навіс літ. Н1; гараж літ. М1, інші споруди №№ 1-9, замощення І. ІІ;

- припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстроване Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради та записано в реєстрову книгу за № 568п за реєстровим № 2411-489;

- припинити право спільної часткової власності за ОСОБА_4 на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 35480252;

- припинити право спільної часткової власності за ОСОБА_6 на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 35480275.

Ухвалою суду від 02 квітня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження. У справі призначено підготовче судове засідання ( а.с. 43).

28 травня 2024 представник відповідача ДП «Придніпровська залізниця» надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що в матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право власності на житло від 22.10.2001 та технічного паспорту, який є його складовою, виданих ДП «Придніпровська залізниця» як органом приватизації, яким підтверджується право спільної сумісної власності позивачів на квартиру АДРЕСА_3 в будинку за вказаною вище адресою. Також в матеріалах справи наявна копія відповіді ДП «Придніпровська залізниця» на адвокатський запит, в якій повідомляється про те, що на балансі ДП «Придніпровська залізниця» не обліковується нерухомість за адресою АДРЕСА_2 . Таким чином представник відповідача вважає, що позивачами не доведено що їх право власності оспорюється або не визнається ДП «Придніпровська залізниця». Також до позовної заяви додаються документи, що підтверджують право власності на об`єкт нерухомості квартиру в житловому будинку та окремі прибудинкові споруди, що нерівнозначно праву на інший об`єкт нерухомості житловий будинок ( або його частку). Т.ч., позовні вимоги спрямовані не на визнання вже існуючого права власності, а на зміну наявного права на інше право власності на об`єкт нерухомості іншого виду. Також позивачами додається до позовної заяви акт № 2849 інженера з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_8 , в якому, зокрема, зазначається «Вважаю за доцільне співставно виправити статус об`єкта нерухомого майна в передбачений законом спосіб з квартири на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами». Така зміна може бути здійснена в позасудовому порядку, за наявності законних підстав, шляхом ухвалення розпорядчого акту органом місцевого самоврядування. Відповідач вказує на те, що позивачами обрано неналежний спосіб захисту, просив відмовити в задоволенні позову до ДП «Придніпровська залізниця».

В подальшому, ухвалою суду від 03 липня 2024, занесеною до протоколу судового засідання, було задоволено клопотання представника позивачів про виключення з числа відповідачів відповідача 2- ДП «Придніпровська залізниця».

10 червня 2024 відповідач ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, в якому вказує на те, що 11 січня 1991 року її бабусею ОСОБА_9 з Дистанцією громадських споруд Нижньодніпровський Узел Придніпровської залізничної дороги було укладено договір купівлі продажу, відповідно до якого ОСОБА_9 придбала 36/100 частин будинку АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла, та відповідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.01.2008 року вказане майно успадкував її син (батько відповідачки) ОСОБА_11 .. Спадкове майно, на яке видане свідоцтво про право на спадщину, у тому числі складалося з 36/100 частини домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_2 , та розташоване на земельній ділянці площею 1239 кв. м. В цілому це домоволодіння складається з: житловий будинок А-1, загальною площею 93,5 кв. м, житловою площею 61.5 кв м, сарай Б цегла; літня кухня В цегла; лазня Г цегла; убиральня Д цегла, літня кухня Е цегла; погріб з шийкою Ж цегла; убиральня З цегла, душ И цегла, сарай П шл. бетон; гараж М цегла; споруди № 1-8, І, ІІ. Ці 36/100 частки домоволодіння належали померлій на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 11 січня 1991 року Восьмою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-45, та зареєстрованого в Дніпропетровському МБТІ 25 лютого 1991 року в книзі 541, номер запису: 30, реєстраційний номер в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 21640022. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько відповідача - ОСОБА_12 , та відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 19.03.2019 року вона стала спадкоємцем наступного майна: 36/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 . З моменту придбання вказаного майна її бабусею ОСОБА_9 шляхом укладання договору купівлі-продажу вказаного майна з Дистанцією громадських споруд Нижньодніпровський Узел Придніпровської залізничної дороги у 1991 році право власності на вказане майно ніким не оспорювалося. Вона, в свою чергу, також ніколи не оспорювала права власності позивачів на належне їм нерухоме майно у будинку АДРЕСА_4 , яке вони набули в процесі приватизації. Вважає, що пред`явлені позивачами до неї позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а спосіб захисту, який вони обрали при вирішенні зазначеного спору, є неправильним,. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 09 жовтня 2024 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с.34 т.2).

Представник позивачів ОСОБА_1 в судовому зсіданні підтримав позовні вимоги позивачів в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями частини третьої статті12та частин першої статті81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст.78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 6 ст.81 ЦПК Українивизначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З дослідженої в судовому засіданні інвентаризаційної справи на житловий будинок АДРЕСА_2 , яка була надана КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» встановлено, що вказаний будинок перебував на балансі Дистанції цивільних споруд Нижньожніпровськ-Вузол Придніпровської залізної дороги. Згідно із довідкою-характеристикою від 17 грудня 1990 року (а.с.3-4, т.2) будинок був зареєстрований в БТІ в реєстровій книзі під реєстровим номером №ІІ-86 на підставі реєстраційного посвідчення від 05.05.1990р. На той час будинок складався із: житлового будинку «А-1», літньої кухні «В», бані «Г», вбиралень «Д,З», сараю «Б», літньої кухні «Е», погребу «Ж», душу «И», сараю «Л», гаражу «М», огородження «1-3,5,6», замощення І, ІІ, колодязів «К,№4». Вказаний житловий будинок знаходився на земельній ділянці площею 1218 кв.м. Ця довідка - характеристика складалася задля подальшого відчуження квартири АДРЕСА_5 в цьому будинку.

11 січня 1991 року між Дистанцією цивільних споруд Нижньожніпровськ-Вузол Придніпровської залізної дороги та ОСОБА_10 був укладений договір купівлі-продажу 36/100 частин житлового будинку АДРЕСА_2 ( а.с.5-8, т.2), розташованого на земельній ділянці розміром 1218 кв.м.. За цим договором у власність ОСОБА_10 в рахунок 36/100 часток житлового будинку перейшло: квартира АДРЕСА_5 , що складається із жилих кімнат 1-5,1-6, жилою площею 26,7 кв.м., приміщення 1-4; в прибудові А1-1 приміщення 1-3, сіна а-1, ганок а, загальною площею 49,1 кв.м; літня кухня «В», баня «Г», вбиральня «Д», частина сараю «Б», колодязь К, замощення 1, паркани №1,6, хвіртка №2.

17 квітня 1997 року ОСОБА_10 був виданий державний акт на право приватної власності на землю, згідно із яким їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0593 га за адресою: АДРЕСА_2 , для обслуговування житлового будинку ( а.с.31, т.1).

Після смерті ОСОБА_10 , право власності на 36/100 часток будинку та на земельну ділянку площею 593 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 перейшло до ОСОБА_12 на підставі свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 січня 2008 року (а.с.141, т.1).

Після смерті ОСОБА_12 право власності на 36/100 часток будинку АДРЕСА_2 перейшло до відповідачки ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 березня 2019 року ( а.с.142, т.1).

Відповідно до виписки з облікової книги про реєстрацію багатоквартирного будинку, яка видана 25 січня 2004 року КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації, вбачається, що житловий будинок «А-1», розташований по АДРЕСА_2 , зареєстрований за Державним підприємством «Придніпровська залізниця» на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.06.2003 №1549. (а.с.10, 11-12, т.2).

За зведеною відомістю по об`єкту нерухомого майна станом на 25.12.1997р. право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_10 36/100 часток; за балансоутримувачем Державне підприємство « Придніпровська залізниця» - 64/100 частки ( а.с.13, т.2).

Разом з цим, 22 жовтня 2001 року державне підприємство «Придніпровська залізниця» видало свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 , згідно із яким засвідчено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної (сумісної) власності ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_13 . Дана квартира була приватизована згідно із ЗУ « Про приватизацію державного житлового фонду» (а.с.18-19, т.2).

Відповідно до технічного паспорту на приватизовану квартиру АДРЕСА_1 , вона складається з 3 кімнат, житловою площею 34,8 кв.м., кухні 9,6 кв.м., загальною площею 44,4 кв.м., сараю Л- 4.6 кв.м., душу И 1,25 кв.м., вбиральні З -1,25кв.м., 1/2 часарю Б 12,5 кв.м., погребу Ж 9,2 кв.м., літньої кухні Е 10,5 кв.м.

Після смерті ОСОБА_7 , належна йому частка вказаної вище квартири, перейшла у власність в рівних частках ( по 1/8 частці) спадкоємцям за законом ОСОБА_4 (на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.02.2020 №229) і ОСОБА_14 (відомостей про отримання свідоцтва про право на спадину відсутні) ( а.с.21, т.1).

За даними технічного паспорту, який складений станом на 22 жовтня 2023 року (а.с.34- 36, т.1) загальна площа квартири АДРЕСА_3 ( літ. А1, А2, а4) становить 67,3 кв.м., житлова площа 34,6 кв.м.

Позивачі посилаються на ті обставини, що житловий будинок АДРЕСА_2 є одним суцільним об`єктом нерухомого майна (домоволодіння), в той же час об`єкти нерухомого майна, яким володіють співвласники є різними, у позивачів - майно перебуває у власності як квартира, у відповідача нерухоме майно має статус домоволодіння.

Позивачі вважають, що з незалежних від них причин, під час приватизації житла, відбулась помилка, а саме на час приватизації вони фактично мали в користуванні 64/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, тому їм мало бути передано у власність саме 64/100 часток домоволодіння, а не квартира в будинку. В інший спосіб оформити, окрім судовий, право власності на 64/100 часток домоволодіння вони не можуть. Через те, що вони фактично володіють квартирою, а не часткою домоволодіння, у них є перешкоди і в оформленні приватизації земельної ділянки під домоволодінням.

Відповідно до статті76ЦПК України,доказами єбудь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно достатті 12ЦПК України,цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасники справимають рівніправа щодоздійснення всіхпроцесуальних правта обов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. . Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власностінабувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема ізправочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 1 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ ( в редакції Закону станом на 2001 рік).

До об`єктів приватизації, згідно зі статтею 2 цього Закону, належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до статті 3 Закону приватизація здійснюється шляхом:

-безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю;

-продажу надлишків загальної площі квартир (будинків)громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Статтею 8 Закону встановлено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації,що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Отже, Законом було визначено, щодо до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів. Частини будинків (домоволодінь) об`єктами приватизації не визначалися. Передача нерухомого майна у власність здійснювалася виключно за заявами громадян.

Таким чином, квартира АДРЕСА_1 була передана позивачам у спільну ( сумісну) власність на підставі їхньої заяви про приватизацію. Приватизація житла відбувалась вже після того, як частину будинку ( квартира АДРЕСА_5 ) була продана ОСОБА_10 .

З часу отримання свідоцтва про право власності на житло позивачі, у тому числі і померлий ОСОБА_7 , не ставили під сумнів законність виданого державним підприємством «Придніпровська залізниця» свідоцтва.

Таким чином, доводи позивачів стосовно того, що під час приватизації житла відбулась помилка у визначенні статусу майна є жодним чином необґрунтованими.

З пояснень представника позивачів вбачається, що позивачі мають намір приватизувати земельну ділянку під частиною будинку (квартира АДРЕСА_3 ), якою вони користуються. Проте, їм, начебто, було відмовлено через те, що у їх власності знаходиться квартира в будинку, а не частина будинку. Жодних доказів відмови позивачами не надано.

Позивачами заявлені вимоги про припинення їх права власності на квартиру і визнання за ними права спільної сумісної власності на 64/100 частин спірного домоволодіння.

Однак, судом встановлено, що позивачі відповідно до свідоцтва про право власності на житло є фактично власниками кожна по частці квартири. Крім того, ОСОБА_4 і ОСОБА_6 отримали у спадщину по 1/8 частці квартири АДРЕСА_3 . Тобто, їх частки у праві спільної власності є більшими від частки позивача ОСОБА_5 .

Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Підстави припинення права власності, відповідно до статті 346 ЦК України, є:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам`яток культурної спадщини;

6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника;

12) визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Тобто, жодних підстав, передбачених ст. 346 ЦК України, для припинення права власності позивачів на належну їм на праві власності квартиру судом не встановлено і позивачами у позові не зазначено.

До того ж, позивачі, як на підставу заявлених позовних вимог посилаються на ст. ст. 365 ЦК України і просять припинити право на частку у спільному майні.

Положеннями ст. 365 ЦК України визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Таким чином, в даному конкретному випадку, питання щодо застосування положень ст. 365 ЦК України є помилковим, оскільки зазначені вимоги стороною позивачів у позові не ставилися.

Відтак, вимоги позивачів про визнання за ними права спільної сумісної власності на 64/100 часток домоволодіння АДРЕСА_2 та про припинення права власності на квартиру АДРЕСА_1 є безпідставними.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статей15і16 ЦК Україникожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Кожна особа має право в порядку, встановленомуЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Позов заявлено до відповідач ОСОБА_2 . Однак позивачами не зазначено яким чином відповідач не визнає, оспорює чи порушує їх права, свободи чи інтереси.

З оглядуна встановленісудом обставини,суд приходитьдо висновку,що позовнівимоги позивачів задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 76-83, 89, 141, 258-259, 263-268, 272, 273, ЦПКУкраїни, 257, 328, 364 ЦК України суд, -

У Х ВА Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання права власності, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (підписання).

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 16.11.2024.

Суддя І.П. Прінь