Постанова

від 13.11.2024 по справі 215/199/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5808/24 Справа № 215/199/24 Суддя у 1-й інстанції - Камбул М. О. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Корчистої О.І.

суддів: Агєєва О.В., Бондар Я.М.,

за участю секретаря Лідовської А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №215/199/24 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди,

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»,

на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2024 року,

встановив:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі по тексту ПрАТ «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 працював з 19 березня 2010 року по 04 серпня 2023 року на посаді машиніста екскаватора в кар`єрі виробничої дільниці 3 з добутку та навантаження гірничої маси на залізничний транспорт Ганнівського кар`єру ПрАТ «ПівнГЗК» та при виконанні обов`язків здійснював виконання зачисних, відвальних та навантажувально-розвантажувальних робіт. Працюючи, він підпадав під вплив підвищених параметрів важкості праці, шуму та пилу, переважно фібро генної дії (з вмістом діоксину кремнію від 10% до 70% в повітрі робочої зони. Раніше працюючи помічником машиніста екскаватора в Ганнівському кар`єрі з 19 липня 2007 року по 19 березня 2010 року з тих же причин підпадав під вплив підвищених параметрів.

Згідно висновку лікарсько-експертної комісії, у позивача наявне професійне захворювання: хронічна радикулопатія L 5, S1 двобічна в стадії загострення з вираженими статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовим синдромами, хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість легкого ступеню (ІІ ст. за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення, прикореневий пневмосклероз, ЛН І-ІІ ст.

По факту професійного захворювання було проведено розслідування комісією, створеною на підприємстві, про що був складений акт розслідування професійного захворювання, в якому вказано, що на протязі тривалого часу позивач підпадав під дію шкідливих виробничих факторів, статистичне навантаження величина статистичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладання зусиль двома руками становила 141000 кг/с при нормативному значення до 70000 кг/с, робоча поза незручна 64,2 % часу зміни при нормативному значенні 25% часу зміни; шум еквівалентний корегований рівень шуму на 1-2 дБА перевищував допустимий рівень та складав 81-82 дБА при ГДР 80 дБА; пил переважно фіброгенної дії: з вмістом вільного діоксину кремнію від 10% до 70% в повітрі робочої зони перевищувала граничнодопустиму в 2,5-2,6 рази та складала 5,0-5,2 мг/м3 при ГДК = 2,0 мг/м3.

Внаслідок отриманих позивачем профзахворювань йому було протипоказана важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження, праця в умовах виробничого пилу, шуму, а для підтримання її стану здоров`я було запропоновано спостереження у сімейного лікаря

Висновком МСЕК від 04.01.2024 ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності безстроково та визначено 60% втрати працездатності, з яких: 30% радикулопатії, 25% по хронічному бронхіту, 5%- по туговухості.

Вважає, що підприємство відповідача, не створивши безпечні та нешкідливі умови праці на робочому місці позивача, заподіяло його організму шкоду, в результаті чого в нього виникли захворювання, що призвели до зміни способу життя та його якості, так як він змушений постійно лікуватися амбулаторно та стаціонарно, відчуває себе нікчемним та безпорадним, його турбує біль, задишка, загальна слабкість, тому виходячи з тривалості роботи у відповідача розмір моральної шкоди визначив в сумі 980000гривень.

У зв`язку з викладеним, просить суд стягнути з ПрАТ «ПівнГЗК» на його користь рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я 980000 гривень без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «ПівнГЗК» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я задоволений частково. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 240000 гривень без утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» 2 400 гривень судового збору на користь держави. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, змінити та збільшити її розмір до 980000 гривень, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно лікуватися. Судом першої інстанції не повній мірі враховано, що позивач, внаслідок отриманих професійних захворювань, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що впливає на його моральний стан.

В апеляційній скарзі ПрАТ «ПівнГЗК» посилаючись на несправедливість оскаржуваного рішення суду, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2024 року змінити, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 100000 гривень.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості. Вважає, що судом занадто завищена сума відшкодування і вона не відповідає критеріям розумності та справедливості, про які йдеться в ст. 23 ЦК України. Суд першої інстанції не врахував, що позивач свідомо прийняв роботу зі шкідливими умовами праці та сприяв виникненню професійних захворювань, не звернув увагу на об`єктивну неможливість абсолютного усунення шкідливих факторів, враховуючи специфіку технологічного процесу. Посилається, що відповідачем застосовувалися засоби індивідуального захисту, впроваджено прогресивні технології з метою мінімізації впливу шкідливих факторів на здоров`я працівників гірничо-видобувної галузі.

Також посилається, що суд зобов`язав відповідача здійснити виплату доходу позивачеві без виконання визначеної Податковим кодексом України функції податкового агента, яка полягає в тому, що виплата доходу можлива лише з утриманням податку і за рахунок особи, що його отримує. Питання про стягнення чи утримання податків і зборів взагалі не є предметом позову, оскільки такі суми нараховуються податковим агентом, яким виступає у даному випадку відповідач у справі.

Посилається, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві»( далі Закон № 466), який набрав чинності 23 травня 2020 року внесено зміни до п.п.164.2.14а)статті 164Податкового кодексуУкраїни щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди. Зазначеною нормою закону передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім: сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом, тобто, відповідач зобов`язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб із суми доходу та за його рахунок, що судом першої інстанції не було враховано при винесенні судового рішення.

Зазначає, що врегулювавши питання щодо оподаткування стягнутих сум, суд вийшов за межі своїх дискреційних повноважень і врегулював питання сплати податків, яке не є предметом спору між сторонами.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ПрАТ «ПівнГЗК» не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Згідно ч. 1, 2ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно ст. 13, 81ЦПКУкраїни суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач працював з 19 липня 2007 року по 19 березня 2010 року помічником машиніста екскаватора в Ганнівському кар`єрі та з 19 березня 2010 року по 04 серпня 2023 року працював на посаді машиніста екскаватора в кар`єрі виробничої дільниці 3 з видобутку та навантаження гірничої маси на залізничний транспорт Ганнівського кар`єру ПрАТ «ПівнГЗК». Працюючи він підпадав під вплив підвищених параметрів важкості праці, шуму та пилу, переважно фібро генної дії (з вмістом діоксину кремнію від 10% до 70% в повітрі робочої зони, загальний стаж роботи позивача 34 роки 05 місяців, з них: 13 років 04 місяці за професією, та 16років у цехув умовах впливу шкідливих факторів, що підтверджується копією трудової книжки таАктом розслідування хронічного професійного захворювання від 31 жовтня 2023 року.

Згідно п. 14 Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 31 жовтня 2023 року ОСОБА_1 встановлено діагнози та виявлено професійні захворювання:хронічна радикулопатія L 5, S1 двобічна в стадії загострення з вираженими статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та больовим синдромами, хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість, легкого ступеню (ІІ ст. за класифікацією ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення, прикореневий пневмосклероз, ЛН І-ІІ ст. (один-два), супутній діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ ст., ст. 3, ризик 3, що також підтверджується виписками із медичної карти, виписними епікризами (а.с. 20, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37-38, 39).

Відповідно п. 17, 18, 19 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 31 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 ,працюючи з 19 березня 2010 року по 04 серпня 2023 року машиністом екскаватора в кар`єрі виробничої дільниці 3 з добутку та навантаження гірничої маси на залізничний транспорт Ганнівського кар`єру, керував екскаватором під час виконання зачисних, відвальних та навантажувально-розвантажувальних робіт під час переміщення та маневрів, забезпечував технічно правильну розробку забою та ефективне використання екскаватора.Внаслідок недосконалості технологічного процесу відкритого видобутку руди,підпадав під вплив підвищених параметрів важкості праці, шуму та пилу, переважно фіброгенної дії з вмістом діоксиду кремнію від 10% до 70% в повітрі робочої зони. Раніше працюючи помічником машиніста екскаватора в Ганнівському кар`єрі з 19 липня 2007 року по 19 березня 2010 року з тих же причин підпадав під вплив підвищених параметрів важкості праці, шуму та пилу переважно фіброгенної дії (з вмістом діоксиду кремнію від 10% до 70%) в повітрі робочої зони.

Причиною виникнення хронічного захворювання (отруєння) є важкість праці: статистичне навантаження величина статистичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладання зусиль двома руками становила 141000 кг/с при нормативному значення до 70000 кг/с, робоча поза незручна 64,2 % часу зміни при нормативному значенні 25% часу зміни; шум еквівалентний корегований рівень шуму на 1-2 дБА перевищував допустимий рівень та складав 81-82 дБА при ГДР 80 дБА; пил переважно фіброгенної дії: з вмістом вільного діоксину кремнію від 10% до 70% в повітрі робочої зони перевищувала граничнодопустиму в 2,5-2,6 рази та складала 5,0-5,2 мг/м3 при ГДК = 2,0 мг/м3. вібрація транспортно-технологічна, еквівалентний рівень віброприскорення 61 дБ (при гранично допустимому 59 дБ), пил переважно фіброгенної дії: з вмістом кристалічного кремнію діоксиду від 10% до 70% в повітрі робочої зони, в 1,2 рази перевищує ГДК (2,4 мг/м3 при ГДК 2,0 мн//м3). З метою ліквідації і запобігання виникненню хронічного професійного захворювання (отруєння) пропонується ОСОБА_4 , генеральному директору ПрАТ «ПівнГЗК»,дотримуватися основних вимог в організації технологічних процесів та експлуатації згідно вимог гігієни та промислової санітарії: фізіологічного обґрунтування при обладнанні робочих місць; підвищити контроль відповідальних осіб за забезпеченням і використанням працюючими ЗІЗ органів дихання та інших засобів індивідуального захисту; забезпечити виконання зрошення технологічних автодоріг та забоїв в кар`єрі в теплу пору року; інформувати Південно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, Головне управління ПФ України в Дніпропетровській області про життя запропонованих заходів (а.с. 20-22).

Відповідно п. 13 Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 31 жовтня 2023 року, умови праці ОСОБА_1 відносяться: по вмісту аерозолів переважно фіброгенної дії в повітрі робочої зони до 3 класу 2 ступеню (шкідливі), за рівнем шуму до 3 класу 1 ступеню (шкідливі), за рівнем вібрації загальної до 3 класу 2 ступеню (шкідливі), за показниками мікроклімату до 3 класу 1 ступеню (шкідливі), за показникам важкості праці до 3 класу 3 ступеню (шкідливі), за показниками напруженості праці до 3 класу 1 ступеню (шкідливі), загальна оцінка умов праці відноситься до 3 класу 3 ступеню (шкідливі) (а.с. 20).

Довідкою МСЕК від 04 січня 2024 року позивачу при первинному огляді встановлено з 11 грудня 2023 року безстроково ІІІ групу інвалідності та 60% втрати професійної працездатності, з яких: 30% радикулопатії, 25% по хронічному бронхіту, 5%- по туговухості, за висновком якої він потребує: спостереження у невролога та сімейного лікаря, санаторно-курортне лікування, медикаментозне забезпечення та їй протипоказана важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження, праця в умовах вібрації та виробничого пилу.

ОСОБА_1 неодноразово проходив обстеження та знаходився на стаціонарному лікуванні у зв`язку з професійними захворюваннями, що підтверджується виписними епікризами.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві відповідача професійними захворюваннями.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 3 Конституції Українипередбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті43, частина 1 статті46 Конституції Українипередбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ст. 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідност. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідност. 173 КЗпП Українишкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Згідно роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»,Закону України від 14 жовтня 1992 р. № 2694-XII «Про охорону праці»,КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Відповідно ч. 2ст. 153 КЗпП Українизабезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Частиною 1статті 237-1 КЗпП Українипередбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що відповідно достатті 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 31 жовтня 2023 року, причиною професійних захворювань позивача є: перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а саме: важкість праці, шум, пил переважно фібро генної дії.

Отже, роботодавець ПрАТ «ПівнГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушеннямст. 153 КЗпП Українитаст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Виходячи з наведеного, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини ПрАТ «ПівнГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги ПрАТ «ПівнГЗК» щодо відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв`язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курси лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Отже, судом першої інстанції вірно встановлено порушення ПрАТ «ПівнГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 240000 гривень, суд першої інстанції виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності 60% та встановлення йому ІІІ групи інвалідності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану.

Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитись з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов без повного та всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом, у зв`язку з чим апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги позивача щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача.

Зокрема, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що розмір моральної шкоди, визначений судом до стягнення з відповідача на користь позивача без повного урахування роз`яснень п. 9Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до якого розмір відшкодуванняморальної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Так, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно ч. 4ст. 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі №210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третійстатті 23 ЦК Україникритеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, на теперішній час, втратив професійну працездатність у загальному розмірі 60% та його визнано особою з інвалідністю ІІІ групи безстроково, що свідчить про тяжкість та незворотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також неможливість відновлення попереднього стану.

Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки його постійно турбує біль та він періодично проходить лікування, незважаючи на постійні курси лікування покращення в стані здоров`я не спостерігається.

Виходячи з цих обставин, апеляційний суд, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у йогожиттєвих стосунках,в наслідок отриманих професійних захворювань, працю в шкідливих умовах працінаПрАТ «ПівнГЗК», якимне було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 60%, з визнанням позивача особою з інвалідністю ІІІ групи безстроково, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, вважає справедливим в його ситуаціївизначити розмір моральної шкоди у 340000 гривень.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції не вірно були застосовані положенняЗакону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві»( даліЗакон № 466), яким внесено зміни до п.п.164.2.14 астатті 164 Податкового кодексу Українищодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року), колегія суддів апеляційного суду не приймає, з огляду на наступне.

Відповідно пункту «а» підпункту164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК Українизі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю, отже, вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про зміну рішення суду першої інстанції в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, та збільшення її з 240000 гривень до 340000 гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що не було враховано судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, а тому частково задовольняє апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 та залишає без задоволення апеляційну скаргу відповідача ПрАТ «ПівнГЗК».

Відповідно ч. 13ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідност. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з чим, колегія суддів апеляційного суду змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь держави та збільшує цей розмірі з 2 400 гривень до 3400 гривень, тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.

Крім того, з відповідача ПрАТ «ПівнГЗК» на користь держави, підлягає стягненню судовий збір 5 100 гривень за подання позивачем апеляційної скарги.

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» залишити без задоволення.

РішенняТернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2024 року в частині визначеного розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , змінити, збільшивши цей розмір з 240000 гривень до 340 000 гривень, без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

РішенняТернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15 квітня 2024 року в частині визначення розміру судових витрат, стягнутих з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави, змінити, збільшивши цей розмір з 2 400 гривень до 3 400 гривень.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги позивачем у розмірі 5100 гривень.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 18 листопада 2024 року.

Головуючий О.І. Корчиста