Рішення

від 19.11.2024 по справі 463/10751/24

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/10751/24

Провадження № 2-о/463/349/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судового засідання: Онишкевича О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Тернопільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті, -

в с т а н о в и в:

адвокат Фурик А.Я., діючи в інтересах ОСОБА_1 на підставі ордеру серії ВС №1326342 від 18 листопада 2024 року, звернувся до суду з заявою про встановлення факту смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Марчихіна Буда, Ямрільського (нині - Шосткинського) району, Сумської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 89 років в місті Маріуполь, Донецької області. Просить допустити негайне виконання рішення суду у справі.

Заяву мотивує тим, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Маріуполь Донецької області. Вказує, що м. Маріуполь Донецької обл. починаючи з 5 березня 2022 року і дотепер перебуває в тимчасовій окупації. Про смерть ОСОБА_2 окупаційною владою 28 травня 2024 року видано свідоцтво про смерть, причиною смерті є крововилив в речовину головного мозку при гіпертонічній хворобі. Вказує, що встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно заявниці для проведення державної реєстрації її смерті компетентним органом виконавчої влади України, отримання свідоцтва про смерть встановленого державного зразку, можливості спадкування. Водночас оскільки остання померла у місті, яке перебуває в тимчасовій окупації, отримати необхідний документ для реєстрації факту смерті в органах ДРАЦС без звернення до суду заявниця не має можливості, а тому просить встановити даний факт в судовому порядку.

Матеріали заяви надійшли до Личаківського районного суду м. Львова через систему «Електронний суд» 19 листопада 2024 року, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду таких визначено суддю Стрепка Н.Л.

Ухвалою суду від 19 листопада 2024 року заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено таку в судове засідання.

В судове засідання 19 листопада 2024 року заявник ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 не з`явилась, представник заявника подав до суду через систему «Електронний суд» 19 листопада 2024 року заяву про розгляд справи без їх участі за наявними в матеріалах справи доказами, згідно з якою заяву підтримує та просить задовольнити в повному обсязі.

Представник заінтересованої особи, що належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання також не з`явився, причин неявки суду не повідомив, відзиву чи будь-яких інших заперечень на заяву до суду не скерував.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу та ухвалити рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказах.

У зв`язку з неявкою учасників процесу відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до переконання, що заява підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

При цьому відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає в тому числі справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Зокрема згідно з ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Судом встановлено, що заявник громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка згідно з її паспортом серії НОМЕР_1 народилась у м. Маріуполь Донецької обл. та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , є донькою ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 3 серпня 1964 року Орджонікідзевським відділом РАЦС у м. Жданов (на даний час Маріуполь).

Водночас з поданих документів вбачається, що мати заявника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка відповідно до її паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 є уродженкою АДРЕСА_2 та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Наведене підтверджується копією свідоцтва про смерть останньої серії НОМЕР_4 від 28 травня 2024 року, виданого Орджонікідзевським відділом РАЦС Маріупольського міського управління юстиції Міністерства юстиції донецької народної республіки, згідно з яким ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в віці 89 років в м. Маріуполь. Вказане свідоцтво складено російською мовою, на ньому міститься гербова печатка органу реєстрації актів цивільного стану.

Також факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Маріуполь підтверджується копією довідки про причини смерті № 1877 від 27 травня 2024 року, виданої Маріупольським відділом судово-медичної експертизи Державного бюджетного закладу донецької народної республіки «Республіканське бюро судово-медичної експертизи», відповідно до якої причиною смерті останньої є крововилив в речовину головного мозку при гіпертонічній хворобі. Даний медичний документ також складено російською мовою та такий містить гербова печатку медичної установи.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час виключно у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

При цьому відповідно до роз`яснень, наданих в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.

Так Указом Президента України № 64/20211 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Верховна Рада України вказаний вище указ було затверджено.

Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, зокрема востаннє Указом Президента України від 28 жовтня 2024 року № 740/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 4024-IX від 29 жовтня 2024 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 5 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб і такий продовжує діяти на даний час.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована російською федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Відповідно до ч. 2 даної статті Закону окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

При цьому відповідно до пункту 2 розділу ІІ Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року, вся територія Маріупольського району Донецької області з 5 березня 2022 року та до даного часу є тимчасово окупованою російською федерацією території України.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України, ніяким чином не легітимізує таку владу. Разом з тим держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Частиною 1 ст. 317 ЦПК України передбачено, що заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами у разі, якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси.

Яв вже зазначалось вище, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідний заявнику для проведення державної реєстрації смерті останньої та отримання свідоцтва про її смерть.

У відповідності до інформаційного листа Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про окремі питання застосування Закону України від 4 лютого 2016 року № 990-VIII «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України» звернуто увагу на те, що відповідно до абзацу 1 частини першої статті 257-1 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України може бути подана до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника. Водночас за змістом абзацу 2 частини першої 1 цієї статті заява про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України може бути подана за місцем проживання (перебування) заявника до суду за межами такої території України.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров`я або судово-медичної установи, - не пізніше п`яти днів. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі встановлення у судовому порядку факту смерті.

Відповідно до п. 7 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян України та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована російською федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

При цьому, як встановлено судом, м. Маріуполь Донецької області, в якому померла ОСОБА_2 , є тимчасово окупованим російською федерацією з 5 березня 2022 року.

Встановлення факту смерті ОСОБА_2 породжує юридичні наслідки для заявника, яка є спадкоємцем останньої, при цьому чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту смерті.

Відповідно до ст.ст.3,8,9 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «Намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republicof Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів.

З огляду на викладене, суд вважає доведеним факт смерті ОСОБА_2 , жовтня 1934 народження, громадянки України, і визначає дату її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 увіці 89років вмісті МаріупольДонецької області, а тому заява підлягає до задоволення.

До такого висновку суд прийшов на підставі доказів наданих заявником, які досліджені в судовому засіданні та описані судом, нічим не спростовані, а тому не викликають у суду сумніву щодо їх правдивості.

При цьому відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 315, 317, 354, 355, 430 ЦПК України, Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», суд, -

у х в а л и в :

заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Тернопільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту смерті - задовольнити.

Встановити фактсмерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки села Марчихіна Буда, Ямрільського (нині - Шосткинського) району, Сумської області, громадянки України, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 89 років в місті Маріуполь Донецької області.

Рішення підлягає до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Оскарження даного рішення не зупиняє його виконання.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Заявник: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номероблікової карткиплатника податків НОМЕР_5 .

Заінтересована особа: Тернопільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, місцезнаходження: 46021, м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 41346948.

Суддя: Стрепко Н.Л.