Рішення

від 07.10.2024 по справі 466/1029/24

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/1029/24

Провадження № 2/466/1081/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

( З А О Ч Н Е )

07 жовтня 2024 року Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Луців-Шумської Н.Л.

при секретарі Попенко І.І.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Львові цивільнусправу запозовомОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Васечко Юрій Андрійович, до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Господар», третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про визнання майнового права, -

в с т а н о в и в :

31.01.2024 представник позивачки ОСОБА_1 , адвокат Васечко Юрій Андрійович, звернувся в суд із позовною заявою до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Господар», третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про визнання майнового права на двокімнатну квартиру загальною площею 64,00кв.м на четвертому поверсі у будинку АДРЕСА_1 в розмірі сплачених пайових внесків на суму 607 934,45грн. та стягнення судових витрат.

Свої вимоги мотивує тим, що 13.02.2018 між позивачкою, як членом кооперативу, та ОК ЖБК «Господар» було укладено договір про сплату пайових внесків № 28 з відповідними додатками.

У відповідності до п.п. 1.1.5. п. 1.1. договору визначено, що приміщення це квартира в об`єкті будівництва, характеристика якої наведена в додатку №1 до цього договору.

Відповідно до п.п. 1.1.2. п. 1.1 договору, об`єктом будівництва є житловий багатоквартирний будинок, що підлягає будівництву за адресою: АДРЕСА_1 , будівництво якого, відповідно до умов договору буде здійснюватися на земельній ділянці території забудови, причому, кожна квартира, кожне нежитлове приміщення (його частина) можуть виступати самостійними об`єктами цивільних прав

Згідно п.п. 1.1.3. п. 1.1. договору земельна ділянку на якій здійснюється будівництво знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та має кадастровий номер 4610137500:05:001:0097.

У відповідності до п. 2.1. договору, член кооперативу вносить до кооперативу пайові внески у розмірах та порядку, встановленому даним договором та додатками до нього, а кооператив за рахунок пайових внесків члену кооперативу та пайових внесків інших членів кооперативу зобов`язується організувати будівництво об`єкта будівництва, здати його в експлуатацію та передати у власність члену кооперативу приміщення на умовах, встановлених даним договором та за умови повної сплати членом кооперативу суми пайового внеску, встановленої даним договором. Об`єкт будівництва підлягає прийняттю до експлуатації у другому кварталі 2019 року.

Згідно з п. 2.2 договору, відомості та технічні характеристики приміщення, що підлягає передачі члену кооперативу відповідно до п. 2.1 договору, наведені у відомостях та технічних характеристиках приміщення, що є додатком № 1 до даного договору, який є його невід`ємною частиною.

Пунктом 2.4 договору визначено, що кооператив зобов`язується передати у власність члена кооперативу приміщення, яке відповідає вимогам проектної документації об`єкта будівництва та вимогам, які наведені у додатку № 1 до договору. План приміщення та план розміщення приміщення викладений у акті вибору (відведення) приміщення, який є додатком № 2 до договору.

У відповідності до п.п. 4.2.2. та п.п. 4.3.1. п. 4.2. договору кооператив зобов`язується організувати будівництво об`єкта будівництва та забезпечити його прийняття до експлуатації у другому кварталі 2019 року при умові дотримання членами кооперативу порядку та строків сплати пайових внесків, а член кооперативу у свою чергу має право вимагати від кооперативу своєчасного виконання зобов`язань за умови виконання членом кооперативу всіх своїх зобов`язань, згідно договору.

Згідно п. 8.1. договору, серед іншого, право власності на приміщення в члена кооперативу виникає при повній сплаті членом кооперативу чергових пайових внесків на момент введення будинку в експлуатацію.

Відповідно до додатку № 1 до договору, сторони погодили технічні характеристики приміщення, що підлягає передачі члену кооперативу, а саме: квартири, що складається з двох житлових кімнат, загальною площею 64,00кв.м, яка розташована на четвертому поверсі у будинку АДРЕСА_1 .

У додатку № 2 до договору сторонами складено акт вибору (відведення) приміщень відповідно до якого членом кооперативу здійснено вибір, а кооперативом здійснено відведення наступного приміщення багатоповерхового житлового будинку, що підлягає будівництву за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення, позначеного на плані приміщення та плані розміщення приміщення, загальною запроектованою площею 64,00кв.м.

Додатком № 3 до договору визначений графік внесків та загальна вартість приміщення становить 26 000 доларів США з розрахунку 406,25 доларів США за будівництво 1 кв.м. та сплачується в українських гривнях відповідно до курсу НБУ. На виконання умов п.3.1. договору та додатку №3 до договору, позивачкою, як членом Кооперативу сплачено внески на загальну суму 697 934,45 грн., що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера: від 13.02.2018 в сумі 418 710,24 грн., квитанція №41; від 14.03.2018 в сумі 26 952, 54 грн., квитанція №13/1; від 14.04.2018 в сумі 27 025, 75 грн., квитанція №25; від 14.05.2018 в сумі 225 245, 92 грн., квитанція №30.

Позивачкою, належним чином виконано зобов`язання перед ОК ЖБК «Господар» за договором, у зв`язку із чим нею набуто право на отримання двокімнатної квартири загальною площею 64,00кв.м, яка розташована на четвертому поверсі у будинку АДРЕСА_1 .

У свою чергу ОК ЖБК «Господар» не виконано зобов`язання в частині передачі вказаної квартири у строки визначені договором, чим порушено права члена Кооперативу на отримання житла у власність.

Отже, позивачкою повністю сплачено внески за об`єкт нерухомості, інших зобов`язань договір не містить, відповідно позивачка має обґрунтовані та законні сподівання на реалізацію своїх майнових прав - отримання новозбудованої квартири у власність.

У зв`язку із викладеним, позивачка просить захистити її майнові права в судовому порядку в обраний нею спосіб, оскільки за обставинами справи вона набула майнове право.

Позивачка та її представник в судове засідання не прибули, подали заяву про розгляд справи за їхньої відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.

Третя особа ОСОБА_2 на розгляд справи не з`явилась, причини неявки суду невідомі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився повторно з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи.

Відзив відповідачем до суду подано не було, а тому оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без його участі, сторона позивачки не заперечує проти заочного розгляду справи, суд у відповідності до вимог ст.ст. 280-283 ЦПК України вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних доказів.

З`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, перевіривши зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 13.02.2018 між ОК ЖБК «Господар» та членом кооперативу ОСОБА_1 було укладено договір про сплату пайових внесків №28.

Згідно розділу 2 договору, предметом договору є те, що позивачка вносить до кооперативу пайові внески у розмірах та порядку, встановленому даним договором та додатками до нього, а кооператив за рахунок пайових внесків члену кооперативу та пайових внесків інших членів кооперативу зобов`язується організувати будівництво об`єкта будівництва, здати його в експлуатацію та передати у власність члену кооперативу приміщення на умовах, встановлених даним договором та за умови повної сплати членом кооперативу суми пайового внеску, встановленої даним договором.

Об`єкт будівництва підлягає прийняттю до експлуатації в третьому кварталі 2018 року.

Згідно з п. 2.2 договору, відомості та технічні характеристики приміщення, що підлягає передачі члену Кооперативу відповідно до п. 2.1 даного договору, наведені у відомостях та технічних характеристиках приміщення, що є додатком № 1 до даного договору, який є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 2.4 договору, кооператив зобов`язується передати у власність члена кооперативу приміщення, яке відповідає вимогам проектної документації об`єкта будівництва та вимогам, які наведені у додатку № 1 до договору. План приміщення та план розміщення приміщення викладений у акті вибору (відведення) приміщення, який є додатком № 2 до договору.

Відповідно до додатку № 1 до договору про здійснення пайового внеску №28 в ОК ЖБК «Господар» від 13.02.2018, сторони погодили технічні характеристики приміщення, що підлягає передачі члену кооперативу, відповідно до п. 2.1 вказаного договору, а саме: приміщення - квартира, що складається з двох житлових кімнат, загальною площею 64,00кв.м, яка розташована на четвертому поверсі у будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до додатку №2 до договору ОК «ЖБК «Господар» та ОСОБА_1 складено акт вибору (відведення) приміщень відповідно до якого членом кооперативу здійснено вибір, а кооперативом здійснено відведення наступного приміщення багатоповерхового житлового багатоквартирного будинку, що підлягає будівництву за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення, позначеного на плані приміщення та плані розміщення приміщення, загальною запроектованою площею 64,00кв.м на четвертому поверсі.

Додатком № 3 до договору встановлено графік внесків, визначено загальну вартість приміщення на день укладення договору, що становить 26 000 доларів США з розрахунку 406,25 доларів США за будівництво 1кв.м та сплачується в українських гривнях відповідно до курсу НБУ.

На виконання умов п.3.1. договору та додатку №3 до договору, позивачкою, як членом кооперативу сплачено внески на загальну суму 697 934,45грн., що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордера: від 13.02.2018 в сумі 418 710,24грн., квитанція №41; від 14.03.2018 в сумі 26 952,54грн., квитанція №13/1; від 14.04.2018 в сумі 27 025,75грн., квитанція №25; від 14.05.2018 в сумі 225 245,92грн., квитанція №30.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Нормою ст. 3 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, якими є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Також Цивільним кодексом України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов`язків. Зокрема, у ст. 11 ЦК України вказано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509 ЦК України).

У відповідності до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 530 ЦК України передбачає, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст.ст. 655, 656 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права.

До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до ст. 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у Цивільному кодексі України визначення майнового права відсутнє, оскільки у ст. 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абз. 3 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» від 12.07.2001 N 2658-III ).

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

Крім цього, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях ЄСПЛ, так і Верховного Суду України та Верховного Суду.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява N 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10.03.2011 у справі «Сук проти України2, заява N 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02.032005 року, заяви N 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23.10.1991 у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява N 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13.12.1984 щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, N 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі "Федоренко проти України" (N 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі "Стреч проти Сполучного Королівства", заява N 44277/98).

У справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга N 66529/11) у рішенні від 14.05.2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові від 30.01.2013 N 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Частиною 1 ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У ч. 2 ст. 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року N 1952-IV визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі N 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №680/214/16 та від 07.04.2020 у справі №916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19.06.2003 N 978-IV та Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 N 1560-XII.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 та ст. 4 Закону N 1560-XII інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

У ст. 2 Закону N 978-IV вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто, після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Для проведення державної реєстрації прав з видачою свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник має подати ряд документів, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва.

У п. 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №359/5719/17 (провадження №14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).

При розгляді справи суд виходить з того, що, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні Цивільного кодексу України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в ч. 1 ст. 182 та ч. 2 ст. 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у ст. 16 ЦК України.

Спосіб захисту, передбачений ст. 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто, зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Судом встановлено та сторонами не спростовано, що будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 завершено.

Позивачем повністю сплачено пайові внески за об`єкт нерухомості. Інших зобов`язань договори не містять.

Однак саме відповідач - ОК «ЖБК «Господар», як забудовник, зобов`язаний забезпечити права інвесторів, оскільки він превентивно підтвердив належність умов договорів, та вважав себе зобов`язаним їх належно виконувати.

Доказів про набуття права власності на спірний об`єкт нерухомості іншими особами та про державну реєстрацію таких прав не встановлено.

Враховуючи особливість перетворення права на майнові права у право на новостворений об`єкт нерухомого майна, саме інвестор є першим власником за договором купівлі-продажу майнових прав на певне нерухоме майно, яке фактично існує, однак набуває формальних ознак об`єкта цивільних прав лише після його державної реєстрації. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.09.2021 у справі №359/5719/17 (провадження №14-8цс21).

Позивачка має обґрунтовані т3354701200а законні сподівання на реалізацію своїх майнових прав - отримання новозбудованої квартири у власність. Позов спрямований на захист її права на новозбудовану квартиру, яке не визнається ОК «ЖБК «Господар». Способом захисту позивач обрав визнання за ним такого права, що відповідає положенням ст. 16 ЦК України.

Визнання права власності є ефективним і належним способом захисту прав сторони - покупця, який за договором купівлі-продажу майнових прав повністю сплатив узгоджену в договорі грошову суму, проте не може реалізувати свої права внаслідок недобросовісної поведінки продавця після введення будинку в експлуатацію, який не визнає права покупця на цю збудовану квартиру.

Суд дійшов висновку про необхідність захисту майнового права позивачки в судовому порядку в обраний нею спосіб, оскільки за обставинами справи позивачка набула майнове право на об`єкт нерухомості, проте позбавлена можливості в позасудовому порядку оформити право власності на себе, через те, що необхідних для реєстрації права власності документів ОК «ЖБК «Господар» не надає та не виконує взяті на себе зобов`язання.

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Окрім цього, вирішуючи питання розподілу судових витрат, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача в користь позивачки підлягають стягненню понесені нею судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 6 979 грн. 34 коп.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 141, 142, 247, 258, 259, 263-265, 273, 280-283, 354 ЦПК України, суд ,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити .

Визнати за ОСОБА_1 майнове право на двокімнатну квартиру загальною площею 64,00кв.м, розташова на четверному поверсі у будинку АДРЕСА_1 , в розмірі сплачених пайових внесків на суму 697 934 грн. 45 коп.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Господар» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при зверненні до суду в розмірі 6 979 грн. 34 коп.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Господар», ЄДРПОУ 41197810, місцезнаходження: м. Львів, вул. Зелена, 115-Б.

Третя особа: ОСОБА_2 , адреса проживання: 80640, с. Пониковиця, Бродівського району, Львівської області, РНОКП: НОМЕР_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів до Львівського апеляційного суду.

Суддя Н. Л. Луців-Шумська