Рішення

від 15.11.2024 по справі 640/37544/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2024 року № 640/37544/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку з позовом, в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невчинення дій (закінчення виконавчого провадження №62732217 з винесенням запису до автоматизованої системи виконавчого провадження відомості про закінчення виконавчого провадження №62732217 із виключенням запису про триваюче виконавче провадження в Єдиному реєстрі боржників та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань по виконавчому провадженню №62732217 відносно ПАТ «Банк Михайлівський» (код ЄДРПОУ 38619024);

зобов`язати відповідача закінчити виконавче провадження №62732217 з внесенням запису до автоматизованої системи виконавчого провадження відомості про закінчення виконавчого провадження №62732217, виключити записи з Єдиного реєстру боржників, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань по виконавчому провадженню №62732217 про боржника ПАТ «Банк Михайлівський» (код ЄДРПОУ 38619024).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.12.2021 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв`язку зі перебуванням судді Шевченко А.В. у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку, справу №640/37544/21 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Балаклицькому А.І.

У зв`язку з перебуванням у відпустці головуючого судді у справі проведено повторний автоматизований розподіл справи.

За результатами повторного автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Лапію С.М.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 справу прийнято до провадження та призначено розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо невчинення дій (закінчення виконавчого провадження №62732217 з винесенням запису до автоматизованої системи виконавчого провадження відомості про закінчення виконавчого провадження №62732217 із виключенням запису про триваюче виконавче провадження в Єдиному реєстрі боржників та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань по виконавчому провадженню №62732217 відносно ПАТ «Банк Михайлівський» (код ЄДРПОУ 38619024).

Відповідачем пояснень щодо заявлених позовних вимог до суду не подано.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, на виконанні у Шевченківському РВ ДВС у м. Києві перебуває виконавче провадження ВП №62732217 про примусове стягнення з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк Михайлівський на користь Шевченківського РВ ДВС у м. Києві штрафу.

Постановою від 05.08.2020 ВП №62732217 державний виконавець Шевченківського РВ ДВС у м. Києві відкрив виконавче провадження.

Фондом 29.11.2021 подано до Шевченківського РВ ДВС у м. Києві заяву (від 26.11.2021 №230-49-393/21 про закінчення виконавчого провадження ВП №62732217 на підставі пунктів 4 та 19 частини першої статті 39 Закону України Про виконавче провадження, оскільки Національним банком України прийнято постанову від 12.07.2016 №124-рш Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк Михайлівський. Також у вказаній заяві позивач просив відповідача внести до автоматизованої системи виконавчого провадження відомості про закінчення виконавчого провадження ВП №62732217 із виключенням запису про триваюче виконавче провадження в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань боржника юридичної особи стосовно ПАТ Банк Михайлівський.

В матеріалах справи відсутні докази надання відповідачем відповіді на вказану заяву Фонду.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невчинення дій по закінченню виконавчого провадження ВП №62732217 протиправною, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Державний виконавець при надходженні виконавчого документа перевіряє його на відповідність вимогам ст. ст. 3, 4 Закону України «Про виконавче провадження», та у випадку відповідності вимогам зазначених статей, відкриває виконавче провадження.

Відповідно до ч.4 ст. 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;

11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває виконавче провадження ВП №62732217 про примусове стягнення з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ Банк Михайлівський на користь Шевченківського РВ ДВС у м. Києві штрафу.

Пунктом 4 частини 1 статті 39 Закону України Про виконавче провадження передбачено підставу для закінчення виконавчого провадження - прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.

Також, пунктом 19 частини 1 статті 39 Закону України Про виконавче провадження передбачено підставу для закінчення виконавчого провадження - прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку-боржника.

Аналіз наведеної норми дає змогу дійти висновку, що у випадку відкриття виконавчого провадження, боржником по якому виступає банк, стосовно якого Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії або Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури ліквідації банку-боржника, таке виконавче провадження підлягає закінченню.

Частинами 1, 2 статті 1 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб передбачено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом та банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

З дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку банківських послуг призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку (частина 1, пункт 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

В силу приписів частин 1, 2 статті 50 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку.

Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у черговості, визначеній частиною 1 статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно з пунктом 6 статті 2 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

За приписами пункту 2 частини 2 статті 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб з дня призначення уповноваженої особи Фонду від імені Фонду, що виконує функції з ліквідації банку банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Суд зауважує, що боржником у названому виконавчому провадженні є саме Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», як працівник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський».

Враховуючи наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що рішення про стягнення з Уповноваженої особи Фонду витрат виконавчого провадження не є майновою вимогою до банку та не призводить до зменшення ліквідаційної маси неплатоспроможного банку або черговості задоволення грошових вимог до банку.

Ототожнення представником позивача понять «Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію банку» та «Банк (який перебуває в стані ліквідації) під керівництвом такої Уповноваженої особи», є помилковими.

Станом на день розгляду справи відсутні докази про повне фактичне виконання рішення суду боржником.

З урахуванням наведеного в сукупності суд приходить до висновку про відсутність у відповідача протиправної бездіяльності щодо закінчення виконавчого провадження.

Аналогічного висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 20.06.2023 у справі №320/1663/23 та у постанові від 16.05.2024 у справі №640/36402/21.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку суду, позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтується його позовні вимоги, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та аргументів, наведених учасниками справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.