Рішення

від 18.11.2024 по справі 320/36976/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2024 року справа №320/36976/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ Дістрибьюшин» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВ Дістрибьюшин» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу за №048515 від 09.04.2024 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ Дістрибьюшин» у розмірі 17000 грн.

В якості підстави позову зазначено про незгоду з оскаржуваною постановою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/36976/24 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

30.09.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти вимог позову у повному обсязі, оскільки при проведенні перевірки було встановлено відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа. Крім того, на переконання відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю «АВ Дістрибьюшин» є автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки ним здійснювалось перевезення вантажу на замовлення іншої особи власним автомобільним транспортом із використанням найманої праці водія, що підтверджується товарно-транспортною накладною №Р496 від 05.03.2024.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

05.03.2024 о 17-00 головним спеціалістом Відділу дорожнього нагляду та контролю у м. Києві Гаврилюком О.В., згідно з направленням на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 29.02.2024 №001888 було складено акт №AP 043780 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (далі - Акт).

Зі змісту даного Акту вбачається, що було проведено перевірку транспортного засобу IVECO номерний знак НОМЕР_1 (свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 ), управління яким здійснював ОСОБА_1 , водій ТОВ «АВ Дістрибьюшин».

Під час перевірки виявлено порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», у тому числі порушення абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Підставою для складання Акту стала відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографа.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки позивачем було надіслано відповідачу заперечення №15-03/24 від 15.03.2024, за результатами якого 09.04.2024 відбувся розгляд справи щодо правомірності складеного Акту.

Не враховуючи заперечення позивача на Акт перевірки, відповідачем була винесена постанова №048515 від 09.04.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000 грн.

18.04.2024 позивачем була подана скарга на постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу до Державної служби України з безпеки на транспорті. За результатами розгляду скарги, отримано відмову в її задоволенні.

Позивач не погоджується з висновками Акту перевірки, вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства України та, як наслідок, прийнята на підставі даних висновків Постанова №048515 від 09.04.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000 грн. є неправомірною, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, регулювалася Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 (далі - Порядок №1567).

Згідно з ч. 1 статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року за №2344-IIІ (далі - Закон №2344-III) автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Відповідно до ч. 2 статті 48 Закону №2344-III документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Отже, положеннями ст. 48 Закону №2344-III, передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 18 Закону №2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов?язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлюється Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, який затверджений Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 (далі - Положення №340).

На підставі п. 6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Згідно з п. 6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія.

Відтак законодавством визначено обов`язковість обладнання вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тон тахографами, а у випадку відсутності тахографа водій вантажного автомобіля з повною масою понад 3,5 тон повинен мати індивідуальну контрольну книжку, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування і є іншим способом контролю водіїв.

Порядок використання тахографів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385 (далі - Інструкція №385).

За приписами п. 3.3. Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена УТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

Відповідно до ч. 8 ст. 53 Закону №2344-III водії транспортних засобів, що належать резидентам або нерезидентам України, зобов?язані допускати до перевірки тахографів посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, надавати їм реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв тахокарти, а також, у разі якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздруковувати на паперовому носії інформацію про роботу та відпочинок водіїв.

Відтак порядок облаштування транспортного засобу тахографом передбачено законодавством лише для осіб, які надають послуги з перевезення вантажів та пасажирів.

Водночас судом встановлено, що ТОВ «АВ Дістрибьюшин» не здійснює господарську діяльність у сфері надання послуг з перевезення вантажів, не надає послуг з перевезення вантажів (КВЕД-46.43), а відповідно до пункту 1.3 Інструкції №385, остання поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Так, з матеріалів справи вбачається, що 05.03.2024 водієм ТОВ «АВ Дістрибьюшин» з використанням т.з. IVECO, номерний знак НОМЕР_3 , здійснювалась доставка товару зі складу, розташованого у м. Київ на вул. Маланюка, 112 до магазину Comfi, що розташований за адресою вул. Броварська, 150, смт. Велика Димерка, Броварський район, разом з іншими оперативними замовленнями.

Доставка товару здійснювалася в межах договору поставки №58554 від 16.11.2015 та Додаткової угоди до нього №б/н від 28.02.2018.

Відповідно до Договору, позивач є постачальником електропобутових приладів, який здійснює їх продаж та доставку власними засобами.

Також судом встановлено, що транспортний засіб IVECO номерний знак НОМЕР_3 , перебуває у власності позивача, рахується на балансі ТОВ «АВ Дістрибьюшин» з 15.11.2019 року, як такий що був придбаний в Україні.

Крім того, законодавством не передбачено іншого порядку повірки та адаптації тахографів, крім того, що визначений Інструкцією №385.

Отже, законодавством не визначено процедури дотримання обов`язку обладнання транспортного засобу тахографом або наявність індивідуальної контрольної книжки водія для автомобільних перевізників щодо осіб, які не надають послуги з перевезення вантажів, а перевозять вантаж для власних потреб в межах виконання договору постачання власними засобами, без залучення безпосередніх перевізників.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Протокол, Конвенція), ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Отже, будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним та здійснюватися тільки на «умовах, передбачених законом». Другий абзац ст. 1 Протоколу визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». Правила, які були закріплені в Інструкції Nє 385 та в законі Nє 2344-III надають необґрунтовану свободу вибору щодо тлумачення того, яким чином вони можуть співвідноситись, а також розуміння чіткої сфери їх застосування та значення їх вимог.

Європейський Суд з драв людини в пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов?язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується нашональне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного глумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов?язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов?язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Згідно з абз. 3 ст. 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, штраф передбачено за відсутність протоколу повірки та адаптації тахографа при наданні послуг з перевезення вантажів.

Однак, матеріали справи не містять доказів того, що позивач надавав послуги з перевезення вантажів або такими послугами користувався.

Крім того суд критично відноситься до доводів відповідача про те, що наявність ТТН вказує на факт надання послуг з вантажного перевезення, оскільки товарно-транспортна накладна засвідчує тільки факт перевезення вантажу, шлях проходження вантажу від пункту відправлення до пункту призначення, призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей, і, у сукупності з іншими обставинами справи, не є безумовним доказом того, що вантажовідправник чи водій надають (здійснюють) послуги з перевезення вантажів та/або надають транспортну послугу.

За наведених обставин суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваної постанови та наявність підстав для її скасування.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так у пункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наведених обставин у сукупності, зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що адміністративний позов задоволено повністю, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 2422,40 грн. (платіжна інструкція №436 від 02.05.2024).

Також суд зазначає, що позивачем в тексті позову заявлено орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн., а також вказано, що докази понесення таких витрат будуть подані додатково. Отже, питання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу може бути вирішено після надання представником позивача протягом п`яти днів після ухвалення рішення остаточного розрахунку та докази понесення таких судових витрат у відповідності до ч.7 ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ Дістрибьюшин» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, задовольнити;

Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу за №048515 від 09.04.2024 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ Дістрибьюшин» у розмірі 17000 грн.;

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ Дістрибьюшин» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.