Рішення

від 15.11.2024 по справі 380/15256/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/15256/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2024 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування наказу, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягали у вжитті 11.06.2024 року заходів, спрямованих на призов на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , а саме: доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , вилучення у ОСОБА_1 оформленого та виданого йому військово-облікового документа, вручення ОСОБА_1 повістки для проходження медичного огляду на військово-лікарській комісії, вручення ОСОБА_1 повістки щодо призову на військову службу під час мобілізації, доставлення ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повернути позивачеві вилучений у нього 11.06.2024 року військово-обліковий документ, який було оформлено і видано ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним і скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.06.2024 року №166, виданий командиром Військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_2 , в частині зарахування солдата ОСОБА_1 , який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 11.06.2024 року в списки особового складу частини та на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення, зі сніданку, 12.06.2024 року, призначення на посаду курсанта та вважати таким, що 11.06.2024 року справу та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, встановлення окладу за посадою 2470,00 грн на місяць, шпк «солдат».

Посилається на те, що не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, адже станом на момент вчинення протиправних дій (11.06.2024 року) відповідачем, ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач не досягнув 25-річного віку. Вказав, що на це час позивач перебував на військовому обліку призовників, відтак, не будучи військовозобов`язаним чи резервістом, не підлягав призову на військову службу під час мобілізації. За таких обставин, вважає, що дії та наказ відповідачів, які спрямовувались на призов позивача на військову службу під час мобілізації, є протиправними та такими, що порушують його права та інтереси. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача, Військової частини НОМЕР_1 , надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що ОСОБА_1 був призваний на військову службу під час мобілізації і з 11.06.2024 року зарахований в списки особового складу Військової частини НОМЕР_1 на посаду курсанта. Зазначив, що військові частини не здійснюють мобілізаційних заходів згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», натомість такі обов`язки покладено на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Крім того, вказав, що позивач самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 та станом на даний час не повертався, чим вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України. Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.10.2024 року №295, позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 13.09.2024 року. Зважаючи на викладене, просить відмовити в задоволенні позову повністю.

Ухвалою судді від 22.07.2024 року прийнято до провадження вищевказану адміністративну справу, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Копію вказаної ухвали вручено відповідачу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , 30.07.2024 року, підтвердженням чого є наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, однак станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. А, відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставин.

Згідно військового квитка серії НОМЕР_2 , позивача, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зараховано в запас 02.11.2020 року.

У січні 2021 року йому присвоєно військове звання «солдат».

11.06.2024 року, відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року №69/2022, позивача призвано ІНФОРМАЦІЯ_3 на військову службу під час мобілізації.

Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.06.2024 року №166, позивача зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 11.06.2024 року та призначено на посаду курсанта з 12.06.2024 року.

Не погоджуючись з діями ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 по стройовій частині) від 11.06.2024 року №166 про зарахування позивача в списки особового складу частини, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Разом з тим, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Статтею 1 цього Закону визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2232-XII, військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

За змістом ч.1 ст.2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ч.14 ст.2 Закону №2232-XII, виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 20 ч.1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Згідно ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VІІІ (далі - Закон №389-VІІІ), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Аналогічне визначення воєнного стану міститься і у ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).

Відповідно до визначення, наведеного в абз.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про оборону України», особливий період період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

17.03.2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію», в Україні розпочав діяти особливий період.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч.2 ст.102, п.п.1, 17, 20 ч.1 ст.106 Конституції України, Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №2102-ІХ.

У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та й триває на час розгляду справи.

Спірні правовідносини виникли в період дії в Україні воєнного стану.

Частиною 2 ст.2 Закону №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

За змістом ч.9 ст.1 Закону №2232-ХІІ, щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До видів військової служби, згідно ч.6 ст.2 Закону №2232-ХІІ, належить, зокрема: військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно з положеннями ч.ч.1-4 ст.27 Закону №2232-ХІІ, у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.

Запас військовозобов`язаних поділяється на першу і другу категорії.

До запасу першої категорії належать військовозобов`язані, які проходили військову службу та здобули під час її проходження військово-облікову спеціальність.

До запасу другої категорії належать військовозобов`язані, які не здобули військово-облікової спеціальності під час проходження військової служби або не проходили військової служби.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.37 Закону №2232-ХІІ, взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов`язаних, зокрема: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби;

За правилами ч.1 ст.39 Закону №2232-ХІІ, призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань.

Як видно зі змісту наявного в матеріалах справи військового квитка серії НОМЕР_2 , позивача зараховано в запас 02.11.2020 року.

У січні 2021 року йому присвоєно військове звання «солдат».

Тобто, станом на момент проведення спірного призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, позивач мав статус військовозобов`язаного.

За змістом ст.ст.20, 22 Закону №2232-XII, на військову службу можуть бути призвані громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років; водночас слід вказати, що призов здійснюється за різних підстав для різних категорій осіб по військовому обов`язку.

Відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).

Підпунктом 1 п.252 Положення №1153/2008 передбачено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду проводиться призов на військову службу військовозобов`язаних і резервістів, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також прийом громадян на військову службу за контрактом.

Поряд з тим, у ст.23 Закону №3543-XII передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема, відповідно до ч.5 ст.23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації до досягнення 25-річного віку військовозобов`язані, які пройшли базову загальновійськову підготовку відповідно до статті 10-1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» чи базову військову службу. Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.

Отже, для застосування положень ч.5 ст.23 Закону №3543-XII необхідна наявність одночасно двох умов: військовозобов`язаний повинен пройти базову загальновійськову підготовку відповідно до ст.10-1 Закону №2232-XII чи базову військову службу; вік до 25 років.

Статтею 10-1 Закону №2232-ХІІ установлено, що базова загальновійськова підготовка проводиться з метою здобуття громадянами України військово-облікової спеціальності, навичок і умінь, необхідних для виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Базова загальновійськова підготовка проводиться у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, навчальних частинах (центрах) Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, закладах освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, а також у закладах вищої освіти всіх форм власності.

Проте, незважаючи на обставини щодо віку позивача 24 роки, останній до категорії військовозобов`язаних, які пройшли базову загальновійськову підготовку відповідно до ст.10-1 Закону №2232-XII та які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, не належить. Докази зворотнього в матеріалах справи відсутні.

Жодних інших підстав, які б вказували на те, що позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, як військовозобов`язаний за підставами, які визначені у ч.ч.1-6 ст.23 Закону №3543-XII, представником позивача не наведено, а судом з матеріалів справи не встановлено.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що суб`єктом владних повноважень, ІНФОРМАЦІЯ_3 , у межах спірних правовідносин не було вчинено протиправних дій, а тому його поведінка не призвела до порушення прав та законних інтересів позивача.

Як наслідок, оскаржувані дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову позивача, як військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації, є такими, що вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

А тому, у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить відмовити.

Стосовно ж вимоги про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.06.2024 року №166, суд враховує таке.

Відповідно до п.4 ч.1 та ч.3 ст.24 Закону №2232-ХІІ, початком проходження військової служби вважається, зокрема, день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 року №280 затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України (далі Інструкція №280), яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України.

Згідно п.1, п.3 Розділу XII Інструкції №280, облік особового складу в особливий період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців щодо прихованої мобілізації або з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, ведеться у порядку, установленому на мирний час, та з урахуванням особливостей, викладених у цьому розділі.

Військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 13 і 14 розділу II цієї Інструкції.

Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині до закінчення заходів від мобілізування незалежно від номенклатури посад для призначення.

Пунктом 14 Розділу ІІ Інструкції №280 встановлено, що зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу (або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини.

Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Зі змісту вказаних норм слідує, що організація обліку та призову громадян в особливий період, покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Таке зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.06.2024 року №166, солдат ОСОБА_1 призваний по мобілізації та зарахований з 11.06.2024 року до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Таким чином, суд приходить висновку, що відповідач при прийнятті спірного наказу діяв у відповідності до п.14 Розділу ІІ Інструкції №280, чого позивачем не спростовано.

Суд враховує, що згідно ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За приписами ч.2 ст.79 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Отже, наведеними положеннями процесуального закону передбачено, що сторони судового процесу, зокрема позивач, повинні брати активну участь у збиранні доказової інформації з метою підтвердження обґрунтованості своєї позиції перед судом.

Обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі.

Позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності.

Тобто обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається.

Втім, позивачем вказаного обов`язку не дотримано.

Крім того, слід врахувати, що в матеріалах справи міститься наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.10.2024 року №295, згідно якого позивача виключено зі списків особового складу частини з 13.09.2024 року. Підстава: витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (№62024140110001571 від 13.09.2024 року); наказ Командира 356 Навчального артилерійського полку (по особовому складу) від 15.10.2024 року №200-РС.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд дійшов висновку, що докази, подані позивачем, переконують у безпідставності позовних вимог. Натомість, відповідач виконав покладений на нього ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок, а саме довів правомірність своїх дій та рішень, чим спростував твердження позивача про порушення його прав, свобод та інтересів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування наказу слід відмовити.

Щодо судового збору, то такий позивачем не сплачувався, оскільки відповідно до п.12 ст.5 Закону України «Про судовий збір» останній звільнений від його сплати.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.