Рішення

від 12.11.2024 по справі 420/8103/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/8103/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13 березня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ), у якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку з ОСОБА_1 на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 21.10.2023 р. по 23.11.2023 р. включно (34 дні) в розмірі 26635,60 грн. відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалами Одеського окружного адміністративного суду:

- від 18.08.2024 року позовну зачву залишено без руху;

- від 27.03.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі; постановлено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (ст.262 КАС України).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у період з 22.03.2022 р. по 20.10.2023 р. проходив військову службу у Військовій частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ). Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) № 43 від 19.10.2023 р. відповідно до пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» ОСОБА_1 звільнено з військової служби з 20.10.2023 р. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 317 від 20.10.2023 р. позивач виключений зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення. Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня. Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків особового складу) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі належні йому суми. Таким чином, у день звільнення відповідач зобов`язаний був здійснити повний розрахунок з позивачем. Натомість остаточний розрахунок з позивачем відповідач здійснив лише 24.11.2023 року шляхом перерахунку коштів на рахунок його дружини за його прохванням.

Відповідач позов не визнав та надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, а проходять службу, тому норми КзПП України на них не поширюються. Нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України здійснюється за Порядками, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014р. № 460 «Про затвердження Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018р. № 200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам». Виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні взагалі не передбачена спеціальним військовим законодавством та іншими нормативно-правовими актами України.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій в обгрунтування правової позиції зазначено, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 21.10.2023 р. по 23.11.2023 р. включно (34 дні) в розмірі 26635 (двадцять шість тисяч шістсот тридцять п`ять) грн. 60 коп., таким чином відмова відповідача у виплаті середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні є безпідставною та такою, що не відповідає нормам чинного законодавства. Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України допустила протиправну бездіяльність щодо несвоєчасного остаточного розрахунку з ОСОБА_1 на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби, а до відносин, які є спірними, застосовуються норми ст.ст.116,117 КЗпП України.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) з 22.03.2022 року по 20.10.2023 року

Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) № 43 від 19.10.2023 року відповідно до пп. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» ОСОБА_1 звільнено з військової служби з 20.10.2023 року

Відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 317 від 20.10.2023 року позивач виключений зі списків особового складу та виключений з усіх видів забезпечення.

Остаточний розрахунок з позивачем проведено 24.11.2023р., на підтвердження чого надано докази про надходження грошових коштів на картковий рахунок його дружини, що не заперечується відповідачем (а.с.15).

10.11.2023 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) з заявою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

05.12.2023 року відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а.с.12).

Вважаючи, що повний розрахунок відповідачем було проведено із порушенням встановлених строків, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 48 Конституції України визначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції встановлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Статтею 116 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.116 КЗпП України (у чинній редакції) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, але не більш ніж за шість місяців.

Подібна позиція з даного питання викладена Верховним Судом у постановах від 22.05.2020 р. у справі № 320/1263/19, від 29.01.2020 р. у справі № 440/4332/18, від 13.02.2020р. у справі № 809/698/16, від 06.03.2020 р. у справі № 1240/2162/18, від 27.04.2020р. у справі № 812/639/18, від 20.12.2019 р. у справі № 832/1490/17, від 22.06.2018р. у справі № 810/1092/17, від 04.04.2018 р. у справі № 524/1714/16-а, від 25.04.2019 р. у справі № 524/3937/15-а, від 11.06.2019 р. у справі № 524/8023/16-а, від 06.08.2019 р. у справі №826/9793/18, від 30.10.2019 р. у справі № 806/2473/18, а також Верховним Суд України у постановах від 15.09.2015 р. у справі № 21-1765а15, від 29.01.2014 р. у справі № 6-144ц13.

Матеріалами справи підтверджено та визнається сторонами, що позивача виключено зі списків особового складу 20.10.2023 року, що є останнім робочим днем, остаточна виплата належних коштів проведена 24.11.2023 року, тобто затримка у розрахунку при звільненні складає 34 дні.

Таким чином, враховуючи, що непроведення з вини відповідача розрахунку з позивачем у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом із тим, суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не урегульовані положеннями спеціального законодавства. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не установлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить висновку про правомірність застосування норм статей 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 22 червня 2023 року по справі № 380/152/20.

З урахуванням наявного правового регулювання, а також встановлених обставин, суд робить висновок, що протиправність бездіяльності відповідача у даному випадку мала місце з 21.10.2023 року, наступного дня після непроведення остаточного розрахунку при звільненні і саме з цієї дати слід здійснювати розрахунок середнього заробітку за час затримки при звільнені.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100.

Абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, згідно норм чинного законодавства нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням.

При цьому, відповідно до абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Зі змісту довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача вбачається, що за серпень 2023 року позивачу нараховано 23894,38 грн., за вересень 2023 року нараховано 23894,38 грн. Відтак, середньоденний розмір грошового забезпечення становить 783,40 грн., виходячи з розрахунку (23894,38 грн. +23894,38 грн.)/61 днів.

Затримка у виплаті спірної грошової суми становить 34 календарні дні (21.10.2023р. 23.11.2023р.), а тому, розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 26635,60 грн. (783,40 грн. *34 дні).

Суд дійшов висновку, що у даному випадку відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності та допустив порушення права позивача на своєчасний та повний розрахунок при звільненні з військової служби у зв`язку із чим ОСОБА_1 має законне право на отримання виплати, передбаченої статтею 117 КЗпП України. При цьому, з огляду на висновки суду у цій справі, заявлений адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем законність оскаржуваної бездіяльності не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищевикладених мотивів.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, інших витрат сторонами не понесено, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) у вигляді несвоєчасного остаточного розрахунку з ОСОБА_1 на день виключення із списків особового складу та усіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 21.10.2023 року по 23.11.2023 року включно (34 дні) в розмірі 26635(двадцять шість тисяч шістсот трядцять п`ять)грн. 60коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293, 295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ; адреса: АДРЕСА_3 ).

СуддяМ.М. Аракелян