Рішення

від 13.11.2024 по справі 440/11917/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 листопада 2024 року м. ПолтаваСправа №440/11917/24

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

1. Стислий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області (надалі - відповідач, Управління), у якому просила:

визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації (відділ №5 з питань надання державних соціальних допомог та інших видів соціальної підтримки населенню) щодо припинення ОСОБА_1 виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.03.2024;

зобов`язати Управління соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.03.2024 по 31.08.2024, у розмірі 48000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтувала посиланням на те, що вона є внутрішньо переміщеною особою, з 20.04.2022 по 29.02.2024 отримувала допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №332, перебуваючи на обліку в Управлінні. Відповідач з 01.03.2024 припинив виплату допомоги на проживання ОСОБА_1 , зазначивши, що її чоловік - ОСОБА_2 03.10.2023 набув право власності на житловий будинок, що у силу підпункту 5 пункту 2 Постанови №709 є підставою для припинення виплати спірної допомоги. Однак, на переконання позивачки, вона разом з двома малолітніми дітьми мають право на отримання спірної допомоги, оскільки житлова площа будинку на кожного члена сім`ї є меншою за 13,65 кв.м.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві на позовну заяву представник відповідача наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості /а.с. 40-41/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що Постановою №709 не передбачено поділу житлового приміщення з урахуванням норми житлової площі на члена сім`ї, визначеної Житловим кодексом України. За чоловіком позивачки - ОСОБА_2 03.10.2023 у Державному реєстрі речових прав зареєстроване право власності на житловий будинок загальною площею 69,1 кв.м., а тому ОСОБА_1 не має права на отримання допомоги на проживання відповідно до Порядку №322.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження).

За приписами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Відповідно до частини другої статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Обставини справи

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджено копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 /а.с. 11/.

Місце проживання позивачки з 13.07.2007 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 12/.

Позивачка з 26.08.2006 перебуває у шлюбі з гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 /а.с. 15/.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджено копіями свідоцтв про народження /а.с. 16, у т.ч. зі звороту/.

Позивачка та її двоє малолітніх дітей з 20.04.2022 зареєстровані як внутрішньо переміщені особи та перебувають на обліку в Управлінні, на підтвердження чого до матеріалів справи залучені копії довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 20.04.2022 №№ 1627-7000863858 (позивачка), 1627-7000864436 (син ОСОБА_5 ), 1627-7000865145 (син ОСОБА_6 ) /а.с. 13, у т.ч. зі звороту, а.с. 14/.

У період з 20.04.2022 по 29.02.2024 позивачці та її двом неповнолітнім дітям Управління виплачувало допомогу на проживання відповідно до Порядку №332, що відповідач не заперечував.

З 01.03.2024 виплату допомоги на проживання припинено.

10.04.2024 ОСОБА_1 звернулась до Управління із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам /а.с. 36-37/.

Рішенням Управління від 11.04.2024 №1432881873-2024-1 визначено, що ОСОБА_1 не має права на отримання допомоги на проживання, оскільки не відповідає вимогам пунктів 7, 7.1 Порядку - на 1 число місяця, з якого призначається допомога, особа має у власності житлове приміщення (або частину), що розташоване на територіях, не включених до переліку територій, затвердженого Наказом від 22.12.2022 №309 /а.с. 38/.

Не погодившись з діями відповідача щодо припинення з 01.03.2024 виплати допомоги на проживання, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Норми права, якими урегульовані спірні відносини

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

У силу абзацу першого частини першої статті 1 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (надалі - Закон №1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частиною першою статті 4 Закону №1706-VII визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Кожна дитина, у тому числі яка прибула без супроводження батьків, інших законних представників, отримує довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з частинами другою, третьою статті 7 Закону №1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

До 20.03.2022 механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам на покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг визначався Порядком надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №505 "Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг" (далі - Постанова №505).

У зв`язку із набранням чинності 22.03.2022 постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам", якою був затверджений Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок №332), Постанова №505 втратила чинність.

Пунктами 2, 3 Порядку №332 (в первісній редакції) передбачено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя, а також території адміністративно-територіальної одиниці, де проводяться бойові дії та що визначена в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми "єПідтримка", затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204.

Облік внутрішньо переміщених осіб ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312).

Допомога надається щомісячно з місяця звернення на період введення воєнного стану та одного місяця після його припинення чи скасування на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах:

для осіб з інвалідністю та дітей - 3000 гривень;

для інших осіб - 2000 гривень.

Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням та дати припинення чи скасування воєнного стану.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.04.2022 №457 "Про підтримку окремих категорій населення, яке постраждало у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" пункт 3 Порядку №332 було доповнено абзацами такого змісту:

"Починаючи з травня 2022 р. допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також внутрішньо переміщеним особам, у яких житло зруйноване або непридатне для проживання внаслідок пошкодження і які подали заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема через Єдиний державний вебпортал електронних послуг.

Перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затверджується Мінреінтеграції за погодженням з Міноборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій".

15.07.2023 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 №709 "Деякі питання підтримки внутрішньо переміщених осіб", пунктом 1 якої визначено, що з 1 серпня 2023 р. виплата допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - допомога), які перемістилися з територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (далі - перелік територій), щодо яких не визначено дати завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації, а також особам, у яких внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, зруйноване або непридатне для проживання житлове приміщення та яким допомогу було призначено відповідно до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 р. № 332 "Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам", продовжується автоматично на один шестимісячний період.

У силу підпункту 5 пункту 2 згаданої постанови з 1 вересня 2023 р. виплата допомоги припиняється внутрішньо переміщеним особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови, якщо за результатами верифікації встановлено, що після набрання чинності цієї постанови внутрішньо переміщена особа має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташовані на територіях, не включених до переліку територій, або на територіях, включених до переліку територій, щодо яких визначено дату завершення бойових дій (дату припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації (крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що документально підтверджено органами місцевого самоврядування або за технічної можливості інформацією щодо житлових приміщень, внесених до Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації проти України, або житлового приміщення (частини житлового приміщення площею менш як 13,65 кв. метра на одного члена сім`ї).

Оцінка судом обставин справи

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом цього спору є правовідносини щодо правомірності припинення виплати позивачці з 01.03.2024 допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі.

Відповідач правомірність своїх дій мотивував посиланням на те, що за даними Державного реєстру прав на нерухоме майно, встановлено, що чоловік позивачки є власником житлового приміщення, а саме - житлового будинку по АДРЕСА_2 загальною площею 69.1 кв.м.

Таким чином, відповідач вважав, що ОСОБА_1 з 01.03.2024 не має права на отримання допомоги на проживання відповідно до Порядку №322, оскільки у власності її чоловіка перебуває житловий будинок, розташований на територіях, на яких не ведуться бойові дії.

Позивачка не заперечувала факт придбання її чоловіком житлового будинку у с. Хейлівщина Лубенського району Полтавської області, а також те, що зазначений населений пункт не відноситься до районів ведення бойових дій та/або окупованих територій.

Натомість позивачка зауважила, що житлова площа придбаного її чоловіком будинку складає 36,2 кв.м., а в будинку фактично проживають чотири особи, які є сім`єю, - позивачка, її чоловік та їх двоє малолітніх дітей.

Оцінюючи доводи учасників справи, суд виходить з таких міркувань.

Зі змісту вищенаведеного припису підпункту 5 пункту 2 Постанови №709 слід дійти висновку, що з 01.09.2023 права на отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам не мають особи, у власності яких перебуває житлове приміщення/частина житлового приміщення, площею понад 13,65 кв.м. на одного члена сім`ї.

У силу статті 3 Сімейного кодексу України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Суд враховує, що до членів сім`ї ОСОБА_1 належать вона, її чоловік - ОСОБА_2 та їх малолітні сини ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .

Згідно зі статтею 47 Житлового кодексу України норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Тож на чотирьох осіб норма житлової площі складає 54,6 кв.м., тоді як житлова площа вищезгаданого будинку становить 36,2 кв.м. /а.с. 18-20, 23, 24/.

Стосовно доводів відповідача про те, що Постановою №709 не передбачено врахування норми саме житлової площі на одного члена сім`ї, а тому достатнім є забезпечення кожного члена сім`ї житловим приміщенням площею не менше 13,65 кв.м., суд зауважує, що наведене суперечить статті 47 Житлового кодексу України, тоді як іншого правозастосування у спірних відносинах чинним законодавством України не передбачено.

За вищевикладених обставин суд дійшов висновку про безпідставність припинення виплати позивачці з 01.03.2024 допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У силу статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач у ході розгляду справи не довів правомірність свого рішення від 11.04.2024 №1432881873-2024-1 про відмову у призначенні ОСОБА_1 з 01.03.2024 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

При цьому суд зауважує, що права позивачки у спірних відносинах порушені саме рішенням Управління від 11.04.2024 №1432881873-2024-1, як індивідуальним правовим актом, а не діями щодо відмови у призначенні з 01.03.2024 спірної допомоги.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

З урахуванням наведеного, належним способом захисту порушених прав позивачки у спірних відносинах буде визнання протиправним та скасування рішення Управління від 11.04.2024 №1432881873-2024-1.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Тож обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява №38722/02)).

Отже ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

За обставин цього спору суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.03.2024.

Відповідна допомога у силу пункту 3 Порядку №332 мала виплачуватись у розмірі: 2000,00 грн щомісячно - позивачці, 3000,00 грн щомісячно - на кожну дитину, тобто загалом 8000,00 грн на місяць.

Позивачка 27.08.2024 виїхала за межі України та з 27.08.2024 скасувала статус внутрішньо переміщеної особи /а.с. 26/.

За змістом абзацу третього пункту 6 Порядку №332 нарахування та виплата допомоги отримувачу припиняється починаючи з місяця, що настає за місяцем, в якому стало відомо щодо його повернення до покинутого місця проживання, або з місяця виїзду за кордон на постійне місце проживання, або з місяця, що настає за місяцем, у якому строк перебування за кордоном перевищує 30 календарних днів підряд чи більш як 60 календарних днів сукупно протягом шестимісячного періоду отримання допомоги, або 60 та 90 календарних днів відповідно, в разі прийняття рішення про збільшення зазначеного строку за наявності обґрунтованих причин.

Таким чином, допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам позивачці та її синам мала виплачуватись у період з 01.03.2024 по 31.08.2024.

А тому, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Управління нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.03.2024 по 31.08.2024 у розмірі 48000,00 грн.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково з одночасним виходом за межі позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачка при зверненні до суду сплатила судовий збір у розмірі 968,96 грн, що зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України /а.с. 30, 31/.

Інші судові витрати у справі відсутні.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

А відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Оскільки передумовою для виникнення цього спору є протиправне рішення відповідача про відмову у призначенні позивачці допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, а позов носив немайновий характер, суд вважає за необхідне стягнути судові витрати позивача у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань Управління.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області від 11.04.2024 №1432881873-2024-1.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам з 01.03.2024 по 31.08.2024 у розмірі 48000,00 грн (сорок вісім тисяч гривень).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ; АДРЕСА_3 ).

Відповідач: Управління соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області (унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 03195228; пл. академіка Олексія Бекетова, 19, м. Лубни, Полтавська область, 37503).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів після складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Олександр КУКОБА