Рішення

від 29.10.2024 по справі 520/19393/2020

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2024 р. справа №520/19393/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Григоров Д.В.,

при секретарі судового засідання Глівінська Ю.О.,

за участю:

представника позивача - Луценко О.І.,

представника відповідача - Ліман С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Завод імені В.О.Малишева" (вул. Плеханівська, буд. 126, м. Харків, 61037, код ЄДРПОУ: 14315629) до Головного управління Держпраці у Харківській області (просп. Науки, буд. 9, корп.5 А, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61165, код ЄДРПОУ: 39779919) про визнання протиправним та скасування припису, -

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Завод імені В.О.Малишева" в грудні 2020 року звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати припис Держпраці про усунення виявлених порушень ХК27850/3243/АВ/П від 21.12.2020р.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржуваний припис є незаконним, необґрунтованим та таким, що порушує його права.

Ухвалою суду від 04.01.2021р. відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2024р. через звільнення судді Зоркіної Ю.В. з посади, суддею у справі визначено суддю Григорова Д.В.

Ухвалою суду від 12.08.2024р. прийнято до розгляду адміністративну справу та призначено підготовче засідання у порядку загального позовного провадження.

Представником Головного управління Держпраці у Харківській області було подано відзив на адміністративний позов, у якому останній зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, спірний припис є правомірним, позовні вимоги вважає необґрунтованими та безпідставними, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представником позивача до суду надано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої він підтвердив раніше викладену правову позицію та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача - Головного управління Держпраці у Харківській області в судовому засіданні проти позову заперечувала та просила в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову та заперечень проти нього, суд встановив наступне.

До Головного управління Держпраці у Харківській області надійшло звернення від 10.11.2020р. № Г-1514 ОСОБА_1 , який просив провести захід державного контролю на предмет додержання вимог законодавства про працю на Державному підприємстві «Завод імені В.О. Малишева» через зміну щодо скаржника істотних умов праці: форма оплати праці з почасової-преміальної на відрядно-преміальну, в результаті чого зменшилася тарифна ставка (оклад) з 10 000,00 грн. на 5 764,00 грн.

На цій підставі Головним управлінням Держпраці у Харківській області було винесено наказ № 1901 від 01.12.2020р. про проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» на предмет додержання законодавства про працю суб`єктом господарювання.

Головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів ОСОБА_2 було проведено позаплановий захід, за результатами якого складено акт від 15.12.2020р. № ХК27850/3243/АВ, яким виявлено порушення вимог ч.4 ст. 97 та ст. 103 КЗпП Державним підприємством «Завод імені В.О. Малишева», який направлено суб`єкту господарювання рекомендованим листом з описом документів у ньому та з повідомленням про вручення №6115303864524.

На підставі вищевказаного акта головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів ОСОБА_2 було складено Припис про усунення виявлених порушень від 21 грудня 2020 року № ХК27850/3243/АВ/П до 15.02.2021 року.

Позивач, не погодившись з наведеним, звернувся за захистом своїх прав до суду.

Розглядаючи спір, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Головне управління Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 цього Положення).

Відповідно до Положення про Головне управління Держпраці у Харківській області, чинного на час виникнення спірних правовідносин, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 № 84 (далі - Положення), Головне управління Держпраці у Харківській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення Головне управління Держпраці у Харківській області здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) регулюються Законом України від 05 квітня 2007 р. № 877-ІV «Про основні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877 - ІV).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (в редакцій станом на день виникнення спірних правовідносин) державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч. 5 ст. 2 Закону №877-ІV, заходи контролю здійснюються органами державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, державного контролю за додержанням законодавства у сфері моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

На виконання частини 1 статті 259 КЗпП України, Кабінет Міністрів України затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю затверджено Постановою КМУ від 21.08.2019 № 823 Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю» (далі - Порядок № 823), який, згідно з його пунктом 1 визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

Відповідно до п. 2 вказаного Порядку № 823 заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю з питань виявлення неоформлених трудових відносин здійснюються у формі інспекційних відвідувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб`єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частин 1-3 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою.

Як вбачається з направлення №02.03-03/2761 від 01.12.2020р., головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів ОСОБА_2 було доручено проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) Державного підприємства «Завод імені В.О. Малишева» на предмет додержання законодавства про працю суб`єктом господарювання.

Згідно з Актом інспекційного відвідування від 15.12.2020р. № ХК27850/3243/АВ виявлено порушення вимог ч.4 ст. 97 та ст. 103 КЗпП, а саме: встановлено, що на підставі наказу № 150 від 08.08.2018 на посаду слюсаря-інструментальника 3 розряду в цех № 720 прийнято гр. ОСОБА_1 з відрядно-преміальною системою оплати праці, з 09.08.2018 року. Відповідно Додатку № 4 до Колективного договору Державне підприємство «Завод імені В. О. Малишева» та головою Об`єднаного профспілкового комітету Державне підприємство «Завод імені В.О. Малишева» додатком № 4 затверджено положення про порядок встановлення місячних окладів працівникам.

Відповідно п.7 Додатку № 4 Право встановлювати місячні оклади робітникам при виконанні вищезазначених умов надається генеральному директору. Відповідно до п. 9 Додатку № 4 для встановлення місячного окладу робітнику цех (відділ) направляє у відділ організації праці та заробітної плати подання на встановлення місячного окладу за формою (Додаток № 1 до Положення).

Відповідно п.10. Додатку № 4 Після опрацювання подання, відділ організації праці та заробітної плати готує проект розпорядження за формою (Додаток № 2 до Положення) для затвердження у генерального директора і погодження з головою Об`єднаного профспілкового комітету.

Відповідно до подання на встановлення місячного окладу робітнику, зайнятому на особливо складних або відповідальних роботах слюсарю- інструментальнику 3 розряду ОСОБА_1 пропонується встановити місячний оклад з 01.09.2020 по 30.09.2020 у сумі 10 000,00 грн. Розпорядженням № 162 від 01.09.2020 про встановлення місячного окладу робочим, зайнятим на особливо складних або відповідальних роботах слюсарю-інструментальнику ОСОБА_1 встановлено місячний оклад з 01.09.2020 по 30.09.2020 у сумі 10 000,00 грн. На підставі розпорядження № 162 від 01.09.2020, наказом №166 від 01.09.2020 слюсарю-інструментальнику ОСОБА_1 встановлена форма оплати почасово-преміальна з місячним окладом з 01.09.2020 по 30.09.2020 у сумі 10 000,00 грн., з наказом № 166 від 01.09.2020 ОСОБА_1 ознайомлений під підпис. На підставі штатного розпису підрозділу, наказом № 188 від 01.10.2020 слюсарю - інструментальнику ОСОБА_1 встановлена відрядно-преміальна форма оплати з місячним окладом з 01.10.2020 у сумі 5764,00 грн., з наказом № 188 від 01.10.2020 ОСОБА_3 ознайомлений під підпис.

Начальник відділу організації праці та заробітної плати ОСОБА_4 надав довідку інспектору праці ОСОБА_2 , в які зазначив, що «З жовтня 2020 року подання на встановлення ОСОБА_1 . місячного окладу (додаток № 1 до Положення) у відділ організації праці та заробітної плати від начальника цеху не надавалось, тому розпорядження по Підприємству для встановлення вищезазначеному робітнику відсутнє».

Керівництво ДП «Завод імені В.О. Малишева» не повідомило ОСОБА_1 про зміну діючих умов оплати праці.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки при зміні систем та розмірів оплати праці у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (ч. З ст. 32 КЗпП України), введенні нових або зміні діючих умов оплати праці у бік погіршення (ст. 103 КЗпП України) роботодавець повинен повідомити про це працівника не пізніше ніж за два місяці до їх запровадження, порушення цього строку може бути підставою для задоволення вимог працівника про оплату праці згідно з попередніми умовами за період, на який було скорочено зазначений строк попередження.

Відповідна правова позиція відображена і в постанові Верховного Суду України від 16 січня 2018 року у справі №344/2903/14- ц, і в постанові Верховного Суду України від 16 січня 2018 року у справі №750/5798/16-ц.

Виходячи із вищенаведеного, відповідач вважав наявним з боку позивача порушення ст. 103 Кодексу законів про працю України, яка встановлює обов`язок власника або уповноваженого ним органа повідомляти працівника про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни, посилаючись крім того, що відповідно до частини четвертої ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відтак, відповідач дійшов висновку, що прийнятий наказ № 188 від 01.10.2020р., яким слюсарю-інструментальнику ОСОБА_1 встановлюється відрядно-преміальна форма оплати з місячним окладом з 01.10.2020р. у сумі 5764,00 грн., є таким, що погіршив діючі умови оплати праці в односторонньому порядку.

Суд зауважує, що в межах даної справи не надається оцінка правомірності дій позивача - ДП "Завод імені В.О. Малишева" з приводу переведення працівника цього підприємства на іншу форму оплати праці, а також правомірності наказу № 188 від 01.10.2020р.

Натомість суд перевіряє законність призначення та проведення перевірки, за наслідками якої було складено оскаржуваний припис, а також дії посадових осіб щодо його складання.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку що оскаржуваний припис про усунення виявлених порушень є правомірним та таким, що винесено відповідно до вимог чинного законодавства. Суд бере до уваги, що позаплановий захід контролю було проведено за заявою громадянина та погоджено у встановленому порядку.

Розглядаючи доводи позивача щодо процедурних порушень при складанні припису, зокрема, його невчасне надіслання, не вручення припису керівнику особисто, тощо, суд зазначає, що порушення процедури при прийнятті рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultraviresaction - invalidact). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Тобто, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків, на противагу йому, принцип : формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення.

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020р. у справі №813/1790/18.

Вирішуючи питання характеру та обсягу порушених оскаржуваним приписом прав позивача, суд зауважує, що відповідно до частини 8 ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин", припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

За частиною 11 зазначеної статті Закону, у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб`єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.

Відтак, з урахуванням наведених норм, слід дійти висновку, що сам по собі оскаржуваний припис не створив для позивача жодних негативних наслідків, які мали реальний вплив на його права. Зобов`язання вчинити дії на виконання такого припису не є порушенням його прав, оскільки позивач має право вибору варіанту своєї поведінки як шляхом виконання припису, так і відмови від його виконання. В разі застосування до нього санкцій за невиконання припису, він має право оскаржити управлінське рішення суб`єкта владних повноважень, ухвалене в зв`язку з невиконанням припису, вказуючи на його незаконність та оспорюючи висновки контролюючого органу стосовно порушення позивачем норм законодавства про працю.

В даній справі подібного не відбулось. Як пояснили в судовому засіданні представники сторін, жодних санкцій за невиконання оскаржуваного припису до позивача застосовано не було.

Підсумовуючи, суд зазначає, що статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 це про «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

В зв`язку з наведеним слід врахувати, що хоча гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Отже, обов`язковою умовою задоволення позову є реальне порушення прав позивача з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Так, само по собі видання оскаржуваного припису, як вказувалося вище, не спричинило порушення прав позивача, на час розгляду цієї справи сплив річний строк з моменту винесення припису, за спливом якого до позивача не можливе застосування дисциплінарного стягнення.

При цьому, надані до суду 12.09.2024р. представником позивача докази про виконання припису судом до розгляду не приймаються, як такі, що подано з порушенням строку, встановленого частина 2 ст. 79 КАС України, за відсутності обґрунтування неможливості їх подання разом із позовною заявою.

Суд зазначає, що прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Отже, лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

У своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган державної влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення від 01.07.2003р. у справі Суомінеен проти Фінляндії № 3780001/97, п. 36).

Верховний Суд у постанові від 15 грудня 2021 року у справі № 1840/2970/18 зазначає, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 6-11, 139, 242 246, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.11.2024р.

Головуючий суддяД.В. Григоров